Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги

“Коли любов стукає в двері – Розум вистрибує в вікно”, Казка.

21 ноября´09 23:16 Просмотров: 1996 Комментариев: 15

Колись давним давно, коли Бог/Природа/Чи_ще_там_якась_хрєнотєнь роздавали людям таланти, і всі більш-менш порядні дівчата стали в чергу за Цицьками, я стала в чергу за Розумом... От підходить моя черга, а мені кажуть: “Все, закінчився Розум”. Я:
— О_О Як? Ну може хоч якийсь маленький-поганенький мені лишився?
— Ну був один такий, – кажуть – Періс Хілтон забрала.
Ну, думаю, негодящий розклад. Нафік тій Періс Розум? В неї ж і Цицьки, і Багатий Татко, чи не забагато талантів на одну біляву голову?
Отак я собі йдучи думала і натрапила ненароком на манікюрний салон. Аж бачу – поряд на бордюрі чийсь Розум сидить. Я так собі тихенько підхожу, наче я не при ділах, а просто_так_мимо_йшла. 
— Здоров. – кажу – Ходімо до мене жити.
— Нє, не можу. От зараз Періс зробить манікюр і підемо до неї. В неї будинок більший.
— А в мене зате книжки є, – хвалюся – журнал з японськими головоломками і кубики з буквами, знаєш, такі, щоб слова складати.
— Кубики, кажеш. – вагається – і пірамідку можна будувати з них?
— І пірамідку, і будинки, і меблі.
— А пиріжки з маком вмієш пекти?
— Нє – зізнаюся.
— А, ну тоді вибачай...
— Пельменів можна! – швиденько додаю.
— Пельменів? – перепитує, а в самого очі аж блищать.
— Пельменів – киваю. А про себе думаю, треба бігом хапати, поки Періс не винесла з салону свою анорексичну дупу. І дістаю головного козиря: – Обіцяю, що ніколи тебе ні на кого не проміняю.
— Ага... – похнюпився – Всі так кажуть. А потім приходить оте Скажене Стерво і доводиться валізи пакувати.
— Ні, до мене вона не знає дороги. Ходімо.
Розум подививсь на мене з надією. Оченятами луп-луп:
— Ну дивись мені... Ти пообіцяла.


Отак і жили ми з Розумом в мирі і злагоді... майже завжди. Іноді сварились, звичайно, і тоді він втікав з дому на кілька днів. Особливо не любив розум Алкоголю. Щоразу, як той забігав у гості, хай хоч на 5 хвилин, Розум демонстративно розвертався і, грюкнувши дверима, йшов кудись далеко. А на ранок повертався і читав мені нотації типу “Дивись, що ти наробила”, або “І чим ти тільки думала”. 
— А чим я могла думати? – виправдовуюсь – ти ж утік.
— А ти що, сама собі не хазяйка? – сердиться – От прийде Скажене Стерво і почне в тебе вдома свої порядки наводити. А ти сидітимеш у кутку і тупі листівки малюватимеш та віршики карлякатимеш ідіотські.
— Ну вибач, – намагаюся підлизатись – Я більше не буду. Ходімо краще телик дивитись.
— Зомбоящик?!!! – уже зривається на крик – Його взагалі викинути треба!!! (Так, так, я забула додати, що, окрім Алкоголю, Розум також не любить Телебачення, Релігію, Жіночі Журнали, Гламур, Нічні Клуби, Наркотики і ще дещо). 
А взагалі, якщо не зважати на оте все, то ми з Розумом жили дуже добре.


Одного чудового літнього дня, сиділи ми з Розумом на кухні, пили липовий чай, теревенили по те, про се... аж тут – дзвінок у двері.
— О, – каже Розум – а от і Скажене Стерво завітали. Я пішов. – Ставить чашку на стіл, Підводиться. Я хапаю його за руку:
— Чекай. Давай я просто не відчинятиму. Може вона піде собі.
— Ха, – сміється – “піде собі”. Нікуди вона не піде. По-перше, бо вона скажена, а по-друге, бо стерво.
А дзвінок все розривається. Потім затих... Чую, як в замку хтось ключем колупається... Рипнули двері. Я як підхоплюся від страху. Розум зі мною підскочив, підбіг до вікна, відчинив і як вистрибне з восьмого поверху, я не встигла й оком змигнути. Аж раптом – голос з коридору, дзвінкий такий:
— Ей, хазяйко. Чого не відчиняла? – Я бігом туди. Бачу – стоїть щось таке дивне, яскраве, усміхнене.
— Ти хто така? – питаю.
— Любов.
— А нафік приперлася?
— А чого б ні? Йшла повз, та думаю, зайду в гості, а то щось нудно в тебе.
— Тоді йди, звідки прийшла! – вказую на двері. – Он уже Розум через тебе у вікно вистрибнув. Я за ним слідом не хочу.
— То й не треба. – знизала плечима і заходить у спальню, як до себе додому. Вляглася на ліжко. – О, оце ми розважимось з тобою.
— Знаю я ваші розваги. – кажу сердито. Стягую Любов з ліжка, штовхаю до дверей.
— Дурна ти – сміється, але впирається. Викрутилась і на кухню побігла.
— Авжеж дурна – киваю. Розум же у вікно вистрибнув. Як я тепер без нього?
— Ой, та не потрібен він тобі взагалі. – відмахнулася. І додає натхненно: – Ходімо краще, політаємо.
— Люди не літають. – хитаю головою я.
— Літають... Ще й як літають...
— Не літають. Закон тяжіння. Ньютон. Яблуко. Що, забула?
— Та не думай ти про всю оту маячню. – Хапає мене за руку, тягне до вікна. Стає на підвіконня. – Давай, залазь.
— Я ж розіб’юся... – кажу, хоч невпевнено. Стаю поряд з нею, дивлюсь вниз. – Розіб’юся... Це ж логічно...
— До біса логіку... – спокійно промовляє і робить крок вперед...

(...Літати – це круто, я вам скажу. І ніяка там Періс Хілтон на своєму приватному літаку такого ніколи не відчує...)

Розум знайшовся в нашому місцевому парку. Розпалив вогнище і сидів коло нього насуплений, колупаючи палицею вугілля. 
— Ходімо додому. – кажу, сідаючи біля нього на суху колоду. – Ти мабуть зголоднів.
— Поки Ота не піде... – вказує на Любов, не піднімаючи очей – Ні ногою.
— Я її в коморі замкну.
— Все одно... Грюкатиме, проситиметься... Не хочу. 
— А може б ви якось разом ужилися? – питаю з надією.
— Ні. – відрізав – Або вона, або я.
Я повільно підвожусь. Відвожу Любов трошки в бік:
— Вибач. З тобою добре, але тебе я знаю всього кілька хвилин, а його – киваю на Розум – все життя. Так спокійніше, надійніше.
— Та нічого. – посміхається Любов – Якось зайду ще, політаємо.
— Люди не літають – подав голос Розум...

Мне нравится! Понравилось: 12
Пожаловаться
Комментариев (14)
Отсортировать по дате Вниз
taicika    07.06.2011, 11:54
Оценка:  0
taicika
А я за шалене кохання до нестями!!!!! Але трішечки розуму, звичайно, не завадить!!!!!
сонь    26.12.2009, 23:55
Оценка:  0
сонь
dyzhe!!!!

slova kryti!

...А ти сидітимеш у кутку і тупі листівки малюватимеш та віршики карлякатимеш ідіотські.
..i telefonni nichni.. - to tak u vsih, chy jak?
ja ot takoju byla...i vzagali ne mogla dognaty, jak to ljudyna mozhe bez mene takoji chydovoji dyzhe navit
esseker    27.12.2009, 01:17
Оценка:  0
esseker
мабуть у всіх.... чи майже всіх
сонь    27.12.2009, 03:02
Оценка:  0
сонь
schkoda....

ale dyzhe krato napysano.
УжеНеТа    24.11.2009, 15:16
Оценка:  0
УжеНеТа
)))NICE...
Victoria_2016    22.11.2009, 22:29
Оценка:  0
Victoria_2016
одна из моих любимых авторов. ты супер, детка.
кричимовчки    22.11.2009, 22:16
Оценка:  0
кричимовчки
цікаво,а чи можна,щоб любов і розум жили разом.хоча можна і без розуму,лише б любов не втікла,а залишилась назавжди
esseker    22.11.2009, 22:53
Оценка:  0
esseker
якщо зовсім без розуму, то можна... перевірено)))
Amnesty    22.11.2009, 13:55
Оценка:  0
Amnesty
красивая сказочка))))))))))понравилась.... ...
АцЦкОе_ПаНтЕрКо    22.11.2009, 10:24
Оценка:  0
АцЦкОе_ПаНтЕрКо
шикарно)сподобалось)
Arriadna    22.11.2009, 00:53
Оценка:  0
Arriadna
взахваті....
люди літають, і любов може ужитись з розумом. я вірю)
esseker    22.11.2009, 12:43
Оценка:  0
esseker
так, живуть.. але сваряться ппц)))))
Маруся_Климова    21.11.2009, 23:53
Оценка:  0
Маруся_Климова
дуже гарна казка. На ніч :)
Реклама
Реклама