Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги
НеизвестныйЛента заметок группы: rasuMова

Хронологія нищення Москвою української мови

4 мая´05 8:59 Просмотров: 3664 Комментариев: 26
- 1626 р. Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.



- 1626 p. Цензурування творів Лаврентія Зизанія в Москві.



- 1627 р. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено "Учительське євангеліє" Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та "Катехизис" Лаврентія Зизанія Тустановського.





- 1667 р. Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, московський цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: "Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (так москвини називали українські книжки) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатати под страхом смертной казни" .



- 1689 р. - Заборонено Київській лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу:"... к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...". Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних відносинах. "Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати", визнали москалі в 1905 р. ("Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова").



- 1672 р. "Заказ крепкой, чтобы люди польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе".



- 1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші '"не сходные с книгами московскими".



-1689 р. Заборона Київській Лаврі друкувати книжки без патріаршого дозволу.



- 1690 р. "Сугуба, трегуба і многогуба" "анафема" Московського собору на книжки С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Я.Барановича, А.Радивилівського, І.Славинецького.



- 1693 р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.



- 1693 р. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.



- 1709 р. - Петро Кривавий примусив скоротити число студентів Києво-Могилянськоі" академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії.



1709 р. Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.

"Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив одбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах. музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало не можливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України" (І.Огієнко, "Українська культура"). "...Стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка відтоді живе й розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури", визнав пізніше князь М.Трубецько.





- 1709 р. Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.



- 1709 р. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.





- 1713 р. - Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь(грецька назва Руси звучить як "Росія"). У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюрські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину



- 1720 р. Наказ царя Петра І : "В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать... старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было".



- 20 грудня 1720 року Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб "...во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные".



- 1721 р. Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки "не во всем с великороссийскими сходные". Знищення Чернігівської друкарні.



- 1724 p. - Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга "Триодь" "не совсем с великороссийским сходная", а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.



- 1729 р. Наказ Петра І про перепис на Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.



- 1740 р. Російською імператрицею Анною Іоанівною створено правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадження російської мови в діловодстві на території України. Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 році було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначилися на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 року показав, що на 100 осіб було тільки 13 письменних.



- 1748 р. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російської мови викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.



- 1750 р. Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час "розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви", опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.



- 1753 р. - Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.



- 1755, 1766, 1775, 1786 pp. - Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 ст. та першої половини 19 ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 -3,1849 - 2, 1850 - 1,1851 - 2,1856 - 5. Обмеженнями та заборонами книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух української культури, побуту, суспільних відносин.



- 1759 р. - Синод видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.



- 1763 р. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.



-1764 р. Інструкція Катерини II князю О.Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, "якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у. Малоросії не буде гетьмана, то треба намагится, щоб час і назва гетьманів зникли..."



- 1764 р. Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним - ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.



- 1765 р. Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.



- 1766 р. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.



- 1769 р. Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах були замінені московськими.



- 1769 р. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.



- 1777 р. - Після смерти 13 березня від переслідувань та злигоднів геніального українського композитора, академіка Болонської музичної академії Максима Березовського (нар. 1745 р. у Слухові) москвинська влада забороняє виконувати його твори й знищує багато його рукописів.



- 1780 - 1783 pp. - Перше закріпачення українських селян на окупованих Московією землях Руси-України (Порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство; 1780 р. була відмінена панщина в Австрійській імперії).



- 1780 р. - Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.



- 1782 р. Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.



-1784 р. - За розпорядженням Синоду київський митрополит наказав, аби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу “голосом, свойственным российскому наречию". Теж саме було заведено і в школах Руси-України. У 1747 р. на території семи полків Гетьманщини було 866 українських шкіл, тобто, на кожну тисячу душ населення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населення зросла утричі, а кількість шкіл зменшилася удвічі, серед них вкраїнських не було жодної.



- 1784 р. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів і звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.



- 1785 р. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена по всіх школах України.



- 1786 р. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.



- 1789 р. У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано "Порівняльний словник усіх мов", у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.



- 1807 р. -Учитель Харківської гімназії Т.Сєліванов хвастався: "Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски" ("Слово Просвіти", 1998, ч.З, стор. 10).

- 1811 р. Закриття Києво-Могилянської академії.





- 1807- 1824 р. -Учитель Харківської гімназії Т.Сєліванов хвастався: "Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски" ("Слово Просвіти", 1998, ч.З, стор. 10).



- 182.. р. - Міністр освіти А.Шишков видав розпорядження: "Воспітаніє народнеє по всєй імперії, несмотря на разность вер і язиков, должно бить чісто "русское"". "Цензурний режим в отношеніі малоросійськой пісмєнності" зобов'язував: "Подвергать запрету всякое малоросійскоє слово как по существу вредное і опасное для государственного єдінства" (ж. "Україна", ч.26, 27, 1993 p.).



- 1833 p. - Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день в усіх мечетях Криму конфіскували всі письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів, що стосувалися Руси-України та її відносин з південними народами. На центральних площах запалали багаття. "...В XVIII столітті Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів... Ці варвари - московити..," (Максиміліан Волошин).



- 1834 р. Заснування Київського університету з метою "русифікації юго-западного края".



- 1839 p. - Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованих Московією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священників було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них було прислано московських "батюшок", чиновників-наглядачів в рясах.



- 1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо слідувати за українськими письменниками "не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству".



- 1847-1857 pp. -Десятирічна солдатська каторга із "забороною малювати і писати" геніального поета, маляра і мислителя Тараса Шевченка. А ось що писав про Тараса Шевченка "революційний демократ", "нєістовий" В.Бєлінській в грудні 1847 р.: "Здравий смисл в Шевченкє должен відєть осла, дурака і подлеца,... Етот хохлацкій радікал напісал два пасквіля - одін на государя імператора, другой - на государиню імпєратріцу...". Москаль - завжди москаль, і дуже важко побачити різницю між "революційним демократом", знавіснілим шовіністом і лісовим дикуном.



- 1853 р. Спотворено видання "Літопису" Граб'янки.



- 1862 р. -Закриття українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих, організованих українською інтелігенцією. За "українофільську діяльність" на сім років москалі виселяють з Руси-України до Архангельська І Павла Чубинського. Припинилося видання українського літературного та науково-популярного журналу "Основа".



- 1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою: "Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє - ворог Росії".Заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети "Мета". "... всякий Німець вдесятеро кращий за Суздальського слов'янина, Турок ніколи так підло не душить Сербів, Монгол стільки зла не робив нашій народності, скільки тепер робить Петербургський уряд та Великоруське общество...



Як тільки хто примітив, що ви Українець, вас зараз же беруть під надзор поліції, а запримітить дуже легко: як по пошті перехватять письмо, писане по-українськи, як ви співаєте українську пісню, або як заговорите зі знакомим або зі сім'єю на улиці по-українськи. Після того кожного року вибирають чоловік 10 або й більше, і без всякої вини й суду висилають у Сибір. Так сего року вислали: учитель Стромин, інженер Лобода, адвокат Кониський, учитель Шевич, кандидат Чубинський і багато інших.



Робиться се без суду, і вини не об'являють... 18-літній хлопець Володимир Синегуб сидить уже півроку в тюрмі за те, що учив на селі парубків співати старі козацькі пісні. Більша часть журналів Московських те й робить, що топтає в грязь Українців за те тілько, що вони Українці..., п'яна перекупка не видумає того, що московські редактори видумають і напишуть, а одвічать їм не можна, бо цензура нічого не пустить... За українську одежу посадять вас у поліцію або поб'ють на улиці. За українську мову не дадуть вам ніколи служби... Скажіть, чи є де земля од Китая до Патагонії, од нової Голландії до Канади, де було б преступленієм говорити своєю мовою, де було б заборонено писати книжки і учити дітей тією мовою, якою у сім'ї говорить 14 млн. народу?...



3 нашого приміру учіться розпізнавати, що таке Москва..." (Українець. З України. "Слово". - 1863р., 4.85. Цитовано за В.Лизанчуком, с.95-97). Цей лист аноніма зі Східної України, цей крик душі краще за всі наукові теорії свідчить, що москалі ще в 19 ст. залишалися дикунами, що у своєму розвитку вони відстали на тисячоліття.



- 1864 р. - Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише московським наріччям.



- 1864 р. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.



- 1869, 1886 pp. Укази про доплату російським чиновникам за русифікацію України "в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев, производятся прибавки к содержанию...".



- 1870 p. - Вказівка міністра освіти Московії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають в межах нашої вітчизни, має бути змосковщення". Отже українців відносили до "інородців". В умовах постійного протиукраїнського терору багато талановитих українців (зокрема, М.Гоголь, В.Короленко, А.Чехов, П.Чайковський) змушені були своєю творчістю збагачувати чужу культуру. Інших московити приписали собі (математик М.Остроградський, маляр І.Рєпін та багато інших), як і нашу історичну та культурну спадщину.



- 1874 р. - Москалі видали новий статут про початкові народні школи, у якому відтверджено, що навчання має проводитись лише московським наріччям.



- 1876 р. Таємний (Емський) указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур "малоросійським наріччям", заборону друкування оригінальних творів художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до неї українською мовою.



- 1876 р. -Указ про зобов'язання "прийняти як загальне правило", щоб в Руси-Україні призначати вчителів-московитів, а українців посилати до Петербурзької, Казанської і Оренбурзької округ. Це "загальне правило" діяло і за правління комуністів до проголошення Україною незалежности в 1991 р. Як наслідок, за 100 років з Руси-України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну направлено стільки ж москвинів.



- 1876-1880 pp. - Українських учених та педагогів М.Драгоманова, П.Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П.Лободоцького - лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою. "Немедленно вислать із края Драгоманова і Чубінского, как нєісправних і положітельно врєдних в крає агітаторов... с воспрєщенієм в'єзда в Южн.губ. і століци, подсєкрєтноє наблюдєніє".



- 1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.



- 1881 р. Закон про дозвіл на друк словників українською мовою, але російським прописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.



- 1895 p. - Заборона видавати українські книги для дітей,"... хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными". Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: "Написано очевидно для детей, но они должны учиться по-русски. - Воспретить". На українській граматиці, написаній московською мовою, цензор написав: "Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать". (В.Лизанчук, стор.105).



- 1896 р. - Б.Грінченко в одному із часописів писав: "Величезна більшість учителів соромить дітей їх українською мовою говорити. Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлови, Миколі, Катерині, Петрові; хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі "подвиги" рабської вірности". (В.Лизанчук, стор.107).



- 1887 р. Рукопис граматики української мови цензор повернув не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.



- 1888 р. Указ Олександра III "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".



- 1889 р. У Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.



- 1892 р. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.



- 1894 р. Заборона ввозу українських книг з-за кордону.



- 1899, 1903 pp. Заборона користуватися українською мовою для проголошення наукових доповідей та промов на археологічному з'їзді у Києві та на відкритті пам'ятника Котляревському у Полтаві.



- 1900 p. і наступні роки - Цензурою виключаються такі слова як "козак", "москаль", "Україна", "український", "Січ", "Запоріжжя" та інші, які мають український національно-символічний зміст.



- 1905 р. Кабінет міністрів Росії відкинув прохання Київського та Харківського університетів про відміну заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.



- 1905-1912 pp. - Міністерство освіти Московії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів "перевело" до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.



- 1905 p. - Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет - це "загальнодержавна інституція", і в його стінах не може бути жодної мови, крім московської.



- 1906 і 1907 роки Закриття "Просвіт" в Одесі та Миколаєві.



- 1908 p. Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.



- 1910 р. -Уряд П.Столипіна виданим циркуляром зарахував українців до "іновєрцев" і заборонив будь-які українські організації. Боротьба з рухом за відродження Руси-України є історичним завданням московської державности, вважав Столипін.



- 1910, 1911, 1914 pp. - Закриття колоніальною владою "Просвіти" у Києві, Чернігові, Катеринославі (нині Дніпропетровськ).



- 1914 р. -Указ московського царя Ніколая II про заборону української преси.



- 1914 p. - Заборона москвинською владою святкування на окупованій Московією частині Руси-України 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.



- 1914 p. -Захопивши Галичину, москвинська військова адміністрація, за прикладом давно окупованої москалями Східної України, негайно спалила бібліотеку Наукового товариства ім.Т.Шевченка, заборонила в Галичині й на Буковині всю українську пресу, навчальні заклади, громадські організації, але не чіпали німецьких (з німцями воювали!), польських та жидівських установ. "... Український рухєдля Московії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом (газета "Киевлянинъ", 1914р.).



Новопоставлений губернатор Галичини в окупаційній промові відверто заявив про наміри москалів: "Я буду тут запроваджувати московську мову, закон та порядки". В один день москалі перевели українські школи на московську мову, звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали у московщину сто тисяч українців, головним чином вчителів, священників, вчених, активістів "Просвіти", Пласту та інших українських організацій. Багато українців загинуло по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб.



- 1914 р. -Доповідна записка полтавського губернатора фон Боггоута (мабуть, німця, бо після Петра Кривавого усі московські царі та значна частина адміністрації були німцями) міністрові внутрішніх справ Московії, яка дає найповніше уявлення про ставлення московитів до української проблеми в Руси-Україні. Ці настанови діяли за царів, генеральних секретарів і фактично ще діють по сьогоднішній день за адміністрації президентів "незалежної" України. "До 1917 p. всім чиновникам в Україні платили 50 % надбавки до заробітної плати за "обрусєніє края" (Г.Коваленко, "Світло Оріяни", №6,1996 р.).

ЗАМЕТКА

о докладе полтавского губернатора фон Богговута

Министру внутренних дел о мерах против украинского народа 1914 р.

Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.





На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно велкороссов.





Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.





Составить правдивую историю молорусского народа, в которой разъяснить, что "Украина" — это "окраина" государства в былые времена.





Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.





Совершенно не допускать общеобразовательных кур- сов для учащихся.





Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.





Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.





Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что "украина" — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.





Всеми способами искоренять употребления названия "украина", "украинский".





Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства.





Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.





- 1916 р. - Закриття колоніальною владою "Просвіти" в Кам'янець-Подільському.



- 1918 р. - Звіряча розправа московсько-більшовицьких військ з 300 , українськими героями - київськими гімназистами та студентами, що під Кругами стали на захист своєї Вітчизни Руси-України. Майже всі юнаки полягли геройською смертю на полі бою, або були захоплені в полон і розстріляні. Перед розстрілом гімназист Григорій Пипський почав співати "Ще не вмерла України...", а за ним усі приречені на смерть.



- 1918 р., 26 січня-Захопивши Київ, московсько-більшовицько-жидівські інтервенти за кілька днів знищили 5 тис. осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т.Шевченка...



- 1918-1921 pp. "За час перебування в Києві (з 7 лютого по 31 серпня 1919 p.) більшовики не тільки зруйнували багато будинків, але також знищили безцінні культурні, мистецькі, архітектурні та інші надбання, та, окрім того, вимордували тисячі ні в чому не винних людей.



Серед них, в першу чергу, інтелігентів, священників, науковців, монахів і монахинь, власників будинків, крамниць, промисловців, купців тощо.



Однак, взагалі не зачіпали жидів, які майже поголовно не лише вітали більшовицькі банди, але дуже часто допомагали комуністам арештовувати, допитувати, а також мучити та страчувати невинних осіб, між якими було багато робітників, які спочатку були на боці більшовиків. Вже по кількох годинах перебування комуністичних посіпак у Києві негайно почалися масові арешти, допити, грабунки, ґвалтування жінок, підпали, руйнування будинків, церков, музеїв, книгозбірень, а також жахливі муки різних тортурованих, що, як правило закінчувались розстрілами. "Чрезвичайка" насильничала не лише у Києві чи інших українських містах, а й у сільських округах.



Пограбувавши міста, більшовицькі банди йшли на села, нещадно грабуючи й знищуючи все. Ці дикі оргії викликали опір селянства. Тож каральні загони "Червоної (очевидно, від крови жертв - А.К.) Армії" винищували не лише повстанців, але й цілі села та їхніх мешканців... ...засудженого, голого, клали на велику колоду зі звисаючою головою, а кат ударом довбні відбивав йому голову. Треба підкреслити, що в різних тортурах над нещасними брали участь також і жидівки, які "спеціалізувалися" у виколюванні очей. (Р.Нілостністський. Криваве сп'яніння більшовизму. 1925 р. Німеччина.



Цитовано за кн.Ю.Борця)... У Києві пошепки передавали улюблений наказ Рози Шварц, який так часто лунав у кривавих катівнях надзвичайок, коли нічим вже не можна було утамувати жахливі крики мордованих: "Заткни йому пельку розтопленим, оловом, щоб не верещав, як порося..." І цей наказ виконували з буквальною -її точністю. Особливу лють викликали у Рози ті з потрапивших у надзвичайку, в І яких вони знаходили натільний хрест.



Після неймовірних глумлінь над релігією вони зривали ці хрести і випалювали вогнем зображення хреста на грудях або на лобі своїх жертв...У Миколаєві з наказу чекіста Богбендера живих людей замуровували у кам'яних стінах ...Часто практикувалось здирання шкіри з живих людей. З цією метою їх кидали в окріп, робили надрізи на шиї та навколо кистів рук і обценьками здирали шкіру, а потім викидали на мороз. Цей спосіб застосовувався у Харківській надзвичайці... (Н.Жевахов, Сербія, 1928 р. Цитовано за книгою П.Пересвета "Враги". Москва, 1993).



- 1919 р. Після завоювання України більшовиками - знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень - триста тисяч.



- 1921-1930 pp. - Московські окупанти та промосковські шовіністичні сили в Україні чинять шаленний опір відродженню української мови та українських культурних традицій, яке пустило глибокі коріння в 1917-1919 роках. "Зачем возрождать допетровскую епоху, зачем гальванізіровать украінскій язик, которий покрился уже прахом", повчав у Запоріжжі москвинський письменник в.Гладков. "Признання української мови як урядової могло би означати панування української буржуазії та куркульства", писав голова "українського уряду" Х.Раковський.



- 1922 р. Ліквідація "Просвіт" на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях компактного проживання українців.



- 1922 р. -Голова ВЧК в.Дзержинський дає наказ виловити українських дітей-сиріт і знищити. Баржі з сиротами були затоплені у Чорному морі. (Віктор Шкуратюк, 1993 р.).



- 1922 р. - Жидо-більшовицька влада ліквідувала "Просвіту" в Руси-Україні, на Кубані, в Зеленому Клину (Далекий Схід) та інших українських поселеннях в Москвинській імперії.



- 1922-1934 pp. -Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури-кобзарства. Українські національні музичні інструменти - кобзу, бандуру та ліру оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Русь-Україну завозять десятки тисяч примітивних ("общепонятних") балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. "Багато кобзарів тоді пропало, - свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. - Кого ловили на базарі, кого - на помешканні.



Де б вони не з'явилися, їх забирали". Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Так, Київську капелу очолюють спочатку московит Михайлов, а згодом жиди Аронський та Берман, штатні аґенти НКВД. Щоб остаточно покласти край "кобзарському націоналізму", у грудні 1934 p. комуністи підступно звезли до Харкова біля трьохсот лірників та кобзарів, більшість яких були незрячими, нібито для участи в заключному етапі Республіканської Олімпіади міста і села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині. (П.Черемський, "Щедрик", Харків, 1994р.).



- 1929 р. Арешт українських науковців і духовенства - заміщення їх російськомовними.



- 1929-1930 pp. - Арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, церкви, Спілки Української Молоді. Харківський судовий процес над ними ("Процес СВУ"). На допиті одного із арештованих, Волод. Дурдуківського, слідчий Соломон Брук сказав: "Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим - перестреляем". Одночасно в усій Руси-Україні було заарештовано і розстріляно (більшість) або відправлено на довгострокову каторгу в концтабори понад 120 тисяч українців, головним чином інтелігенції. До звільнення і реабілітації дожили одиниці.



- 1930-1937 pp. -Ліквідовані усі без винятку українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади та факультети, закриті газети та видавництва на Кубані, в Сибіру, на Далекому Сході та інших землях, заселених переважно українцями. "Постановление ЦК ВКП(б) и СНК Союза ССР о хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и Западной области. 14 декабря 1932 г.: 7... .а) выселить в кратчайший срок в северные области СССР из станицы Полтавской (Сев.Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей,



...и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых...д)



немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов "украинизированных" районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский, как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык... срочно проверить и улучшить состав работников школ в "украинизированных" районах. "



- 1932-1933рр. Спланована і здійснена за підтримкою і з мовчазної згоди "світового співтовариства" акція ліквідації українського народу. Свідоме знищення московським більшовицьким режимом українських селян шляхом організації голодомору. Централізоване переселення росіян у вимерлі села України. В Україні, яка володіє 40 відсотками світового чорнозему, умертвлено голодом 12 мільйонів носіїв української мови, саме селян, щоб зберегти зрусифіковане міське населення.



- 1933 р. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників. З українського правопису вилучено літеру “ґ”.



- 1933 - 41 pp. Тотальне знищення та арешт 80% української інтелігенції московською окупаційною владою : інженерів, науковців, письменників, лікарів, вчителів тощо. У 1938 році друкувалося 259 українських письменників, після 1938 року - лише 36. З 223 зниклих письменників лише 7 померли своєю смертю. Решта розстріляні, запроторені до концтаборів або іншими репресивними заходами вилучені з літератури. Таких масових убивств, як в 30-х роках в Руси-Україні, історія ще не знала.



Кагановичі, постишеви, хатаєвичі, бруки мільйонами вбивали українців лише за те, що вони були українцями. Це був ґеноцид, організований і здійснюваний жидами-комуністами, які в 1917 p. захопили владу в Московській імперії. Русь-Україна була перетворена на суцільний концтабір. "...етнічний склад совєтського уряду перед Другою Світовою війною: з 500 членів вищої совєтської адміністрації 83 % були жидами, 5 % - московитами, 6 % - латвійцями та 6 % - інших національностей" (А.Дикий, с.260).



- 1934-1988 pp. - Заборона писати мистецькі та художні твори, які б позначалися українським національним змістом, досліджувати і вивчати справжню історію Руси-України, згадувати про голодомори. Історія і вся українська культура зобов'язані були звеличувати Московську імперію, загарбницьку політику і дикунську жорстокість москалів та комуністів; керуватися фальшивою імперською концепцією "єдінства трьох братніх славянскіх народов"; розглядати чужинців-москалів, які з'явилися на історичну арену на кілька тисяч років пізніше від українців і які завдали нам більше лиха, ніж усі інші народи, разом узяті, як "старшого брата". Істориків, письменників, діячів культури, яких не розстріляли і які випадково чи свідомо виходили за межі цих рамок, комуністи жорстоко переслідували, їх твори забороняли або знищували.



Так, наприклад, був спалений увесь наклад книги "Хортиця в героїці і легендах", а автор М.Киценко звільнений з посади, репресований літературознавець І.Дзюба (за роботу "Інтернаціоналізм чи русифікація"), переслідувались історики М.Брайчевський, Я.Дашкевич, поет В.Сосюра, композитор К.Данькевич, письменник та кінорежисер О.Довженко і багато, багато інших. Насаджувана чужинцями система освіти та виховання були спрямовані на те, щоб українцям прищеплювати відчуття меншовартости, відразу до борців за визволення Руси-України від окупанта, зневагу до українських національних героїв, зокрема І.Мазепи, С.Петлюри, Є.Коновальця, Ст.Бандери.



Визначні наші діячи науки, культури, церкви (М.Грушевський, С.Єфремов, В.Винниченко, І.Пулюй, Г.Хоткевич, І.Багряний, О.Ольжич, А.Шептицький та багато інших) замовчувались або подавалися в негативному значенні.



- 1937 р., листопад - На відзначення двадцятиріччя приходу комуністів до влади на Соловках було розстріляно багато діячів української культури, що по суті було відновленням культу дикунів кам'яної доби, які на знаменні події чи свята приносили у жертву богам живих людей. (У нормальних країнах на державні свята в'язнів відпускають на волю, або скорочують термін ув'язнення). "Як підтвержує Кестлер у своїй книзі, хозари, тобто жиди Східної Європи, практикували ритуальні вбивства. Цей "кровавый навет" завжди приводив юдеїв у дику несамовитість, і налякані ними гої дуже рідко наважуються торкатися цього питання". (В.Ушкуйник, стор.27).



- 1938 p. Постанова "Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР". - 1958 p. Постанова про вивчення української мови за бажанням батьків.



- 1939 р. -Фальсифікація перепису населення на Кубані, внаслідок чого кількість українців там "зменшилася" з 61,5 % у 1926 р. до 4%.



- 1939 р. Після "визволення" Західної України - закриття частини українських і відкриття російських шкіл.



- 1939 р. - Окупація Західної України московитами внаслідок зговору фашистської Німеччини та комуністичної Московії про поділ Європи. Початок комуністичного терору на Західне-Українських землях: закрито всі українські часописи, заборонено всі українські партії та громадські організації, зокрема, "Просвіту" та наукове товариство ім.Т.Шевченка. Українці-західняки посіупово "звільнялись" від рідної мови, культури, звичаїв, церкви, відякихдо цього майже остаточно "визволили" їхніх східних братів-українців.



- 1946 р. Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу "Про затвердження українського правопису, наближеного до російського".



- 1946 р. -Постанова ЦК ВКП(б) про "український буржуазний націоналізм", внаслідок якої кілька тисяч представників української інтелігенції заслано до концтаборів ("Ждановщина"). Гоніння на журнали "Україна", "Радянський Львів", "Дніпро", "Барвінок", "Перець". Головного редактора журналу "Україна" Ю.Яновського звільнено з роботи.



- 1947 р. Каганович зробив чистку діячів української культури. Знову депортація в Сибір населення Західної України. План вивезення українців до Сибіру зірвався через нестачу вагонів.



- 1947 р. - Проведення "чистки" серед діячів української культури з обвинуваченням їх у націоналізмі прибулим з Москви Л.Кагановичем. Арешт неповнолітнього (15р.) сина командувача УПА генерала Шухевича - Юрія Шухевича. Видано таємну інструкцію на 157 сторінках про вилучення з книгозбірень та списання в макулатуру 3600 назв книжок, автори яких були названі українськми буржуазними націоналістами, ворогами народу. П'ятий параграф інструкції застерігав: "Особи, що загублять даний зведений список, підлягаютиь притягненню до судової відповідальности".



- 1949 р. - 16-й з'їзд КП(б)У у черговий раз засуджує український буржуазний націоналізм, погрожує українським діячам науки та культури, які ще залишилися на волі, вимагає від них таврувати "гнилу культуру буржуазного Заходу" й вихваляти "передову культуру" дикої Московщини.



- 1951 p. - Викриття "Правдою" - центральною ґазетою Московії, "національних ухилів" в українській літературі (вірш В.Сосюри "Любіть Україну", лібретто опери "Богдан Хмельницький" та ін.).



- 1951р. - Студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 800 з них було репресовано, а 33-х студентів на закритому засіданні суду було засуджено до смертної кари! РОЗСТРІЛЯНО.



- 1958р. 24 грудня – Верховна Рада СРСР прийняла закон , згідно з яким питання про те, вивчати чи не вивчати рідну мову в національних школах було віддано на вирішення батьків та самих учнів. Останніх було настійливо спонукано розв‘язувати це питання з точки зору так званої практичної доцільності, мовляв, для чого “перевантажувати”



- 1958 р. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17. IV. 1959 року Верховна Рада УРСР прийняла відповідну постанову.



- 1960 р. - Колоніальна адміністрація під назвою "ЦК компартії України" вимагає від комуністів виховувати українців "в дусі любові й глибокої поваги до великого російського народу", тобто нашого окупанта, і в ненависти до свого, українського, "вести непримириму боротьбу проти націоналізму,... особливо українського буржуазного націоналізму".



- 1961 р. -22-й з'їзд ЦК КПСС проголосив політику "злиття націй", що по суті означало тотальне московщення усіх колоніяльних народів імперії. "Слід з усією більшовицькою непримиренністю викорінювати навіть найменші прояви націоналістичних пережитків", тобто звичаї, мову, культуру поневоленх москалями народів.



- 1962 р. Репресії проти захисників української мови.



- 1962 p. - ЦК компартії України зобов'язує комуністів та місцеву адміністрацію "рішуче виступати проти консервативних традицій і звичаїв, проти будь-яких пережитків буржуазного націоналізму", найшкідливішими з яких, на думку колонізаторів, було знання рідної мови, потяг до вивчення своєї історії та культури.



- 1964 р. - Агент КДБ пересипає фосфором й спалює Українську національну книгозбірню у Києві. На прилеглій до книгозбірні території заздалегідь була відключена вода, а пожежники приїхали лише через 4 години після підпалу. Вогнем було знищено понад 600 тисяч томів цінних архівних українських документів.



- 1969, 1979 pp. Серія загадкових пожеж у відділах україністики в бібліотеках Академії Наук, музею "Софія Київська", Видубецього монастиря у Києві, медичного інституту в Тернополі, Успенської церкви та музею українського мистецтва у Львові. Аналогічні "загадкові" пожежі в цей час сталися в національних бібліотеках інших республік СРСР (Тарту, Самарканд, Ашхабад), окрім Росії.



- 1965 р. -Хвиля політичних процесів проти "українських іншодумців (Б. та М.Горині, П.Заливаха, Св.Караванський, Валентин Мороз, М.Осадчий, А. Шевчук та інш.). У Харкові за протести проти закриття українських шкіл заарештований А.Здоровий.



- 1970 р. - Суд над авторами "Листа творчої молоді Дніпропетровська" з протестом проти московщення української культури.



- 1970 р. Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві. Ситуація нерідко доходила до абсурду: по-москвинськи мусили виконуватися та захищатися навіть дисертації з питань української мови та літератури.



- 1972 р. - "За недостатню боротьбу з націоналістичними проявами" окупанти усунули від партійного керівництва Першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста(критика партійними цензорами книги “Україна наша радянська”, в якій прославляється запорозьке козацтво), звільнили з Вищої партійної школи при ЦК КПУ 34 викладача включно з Ті директором, заборонили книги майже сотні авторів, усунули чверть секретарів з ідеологічних питань на всіх партійних рівнях, піддали чистці ряд наукових установ, а також Київський та Львівський університети. У Харкові вони знесли хату, де жив видатний український філософ і просвітитель Г.Сковорода та приступили до знищення цвинтаря, де було поховано багато визначних діячів української науки та культури. Тепер там вигулюють собак...



- 1972-1974 pp. - Політичні репресивні процеси проти українських дисидентів, зокрема, проти Чортківської групи В.Мармуса та Ст.Сапеляка (7 осіб засуджено), 9 осіб Харківської групи (засуджено А.Здорового - 7 років, І.Кравціва - 5 років).



Загальна кількість заарештованих за два роки оцінюється кількома тисячами. Заарештовані, яких не засудили, були звільнені з роботи або понижені у посадах. У ці роки були засуджені: Є.Сверстюк, І.Світличний, І.Дзюба, В.Стус, Ігорь та Ірина Калинці, Н.Світлична, В.Чорновіл, Ю.Шухевич та інші. 1975 p. - Колоніальна влада поновила цензурування "Кобзаря" Т.Шевченка.



- 1975 р. Нова цензура "Кобзаря" Тараса Шевченка.



- 1978 p., січень- На Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник з Калуша на знак протесту проти московщення України.



- 1978 р. Колегія Міносвіти УРСР. Директива "Про вдосконалення вивчення російської мови в українських школах".



- 1979 р. Ташкентська конференція "Російська мова - мова дружби і співпраці народів СРСР", яка накреслила нові заходи щодо російщення неросійських народів СРСР. Зокрема “рекомендувалося” ширше впроваджувати москвинську мову у дошкільні заклади(як результат – українські дитячі садки практично зникли), переводити на російську мову позакласну й позашкільну роботу, “сприяти” тому щоб студенти писали по-москвинськи свої реферати, доповіді, курсові та дипломні праці, а також звіти про виробничу й педагогічну практику.



Так саме “рекомендувалося”, щоб у тих вузах, денаціональна мова ще якось функціонувала(наприклад, на Західній Україні), по-москвинськи, починаючи з 2-3 курсів, читалися суспільні, загальноосвітні та спеціальні дисципліни. Показово, що для контролю виконання цієї останньої “рекомендації” міністерство вищої та середньої спеціальної освіти УССР запровадило навіть спеціальну форму звітності, що зобов‘язувала ректорів регулярно подавати у міністерство “перелік спеціальних дисциплін, які викладаються російською мовою” на кожному з факультетів керованого ними навчального закладу.



- 1979 р. - Під Львовом окупанти вбивають популярного композитора-співака Володимира Івасюка, пісні якого мають виразно український національний колорит



- 1983 р. Постанова ЦК КПРС про русифікацію України, за якою вчителі російської мови та літератури в Україні отримали 16% надбавки до платні порівняно з викладачами української мови.



- 1983-1986р.р. – Продовження арештів українських дисидентів.



- 1984 р. - Постанова ЦК КПСС та Ради Міністрів, де, зокрема, зазначалося: "У національних школах союзних республік виділяється додатково 2-3 години на тиждень у 2-11 класах на вивчення московської мови", що означало подальше витіснення мови корінного населення.



- 1984-1985 pp. - В концтаборах були замордовані Олекса Тихий, Юрій Литвин, Василь Стус, Валерій Марченко.



- 1989 р. Постанова ЦК КПРС "Про єдину офіційну загальнодержавну мову в Радянському Союзі - російську". Те ж саме у проекті Конституції М. Горбачева.



- 1990 р. Верховна Рада Радянського Союзу. Закон про мови народів Радянського Союзу закріплює за російською мовою статус офіційної на всій території Союзу.



- 1993-1995 pp. - Посилення антиукраїнського терору в освіті, культурі, засобах інформації. Вбито кілька десятків активістів національних українських партій та організацій у різних містах Руси-України, зокрема голову секретаріату Руху Михайла Бойчишина, спалено хату-музей Тараса Шевченка. Жоден злочинець не був засуджений і навіть заарештований. Коли у Харкові патріот В.Козленко облив фарбою пам'ятник кату Свердлову-Шварцбауму, то був заарештований на годину і просидів у в'язниці кілька тижнів.



За написане крейдою на паркані гасло міліція у лісі під Харковом 24 червня 1994 p. імітує розстріл члена УРП В.Старченка. За те ж саме вона погрожує кинути до в'язниці на багато місяців активіста "Просвіти" А.Пилипенка. За написані фарбою метровими літерами у центрі міста гасла на підтримку протиукраїнських сил міліція нікому не погрожувала і до відповідальности не притягувала.





- 1994 р. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні.



- 1995 р. Алмати. Спільний науковий простір (тобто російський) для СНД.



- 1994 p. - Заява Президента України Л.Кучми про його намір внести поправки до чинного законодавства щодо надання мові окупанта статусу державної.





Як наслідок - призупинення відновлення українських шкіл, перевід частини українських класів та шкіл на іноземну мову навчання. - 1995 p., початок року - Міністерство національностей України розробило напівсекретний

"Проект державної програми... розвитку російської культури в Україні до 2000 року", в якій одна з національних меншин отримувала більші права, ніж українці, цим ще раз довівши, що ми знаходимось в умовах окупації.А щоб у цьому ніхто не мав сумнівів, нам нагадують наступні події.



- 1995 p., травень - У Харкові керована Є.Кушнарьовим влада відкрила пам'ятник україножеру Г.Жукову, саме тому, який підписав наказ про виселення з України всіх українців.



- 1995р., 18 липня- Неспровоковане звіряче побиття окупаційною владою українців у Києві (кілька душ загинуло, десятки покалічено) під час похоронної процесії святійшого Патріарха Київського і Всієї Руси-України Володимира. Озброєні омонівці кидалися на еззбройних людей з криками "бєй хохлов", топтали і шматували державні прапори. До відповідальности ніхто не був притягнутий.



- 1995 р., 12 вересня - Заборона окупаційною владою української організації УНА-УНСО без суду, що у себе вдома не наважувались робити і німецькі фашисти. Озброєні Москвою козаки та антиукраїнські організації, які відкрито домагаються ліквідації Державної Незалежности Руси-України, владою не забороняються. 18 грудня у Харкові за правозахисну діяльність без суду до в'язниці на два місяці кинутий М.Петровський, не зважаючи на висновки прокурора, що в його діях не було складу злочину.



Щоб закріпити своє панування в Україні, колонізатори почали видавати паспорти, написані українською та московською мовами. З метою деморалізації та духовного виродження населення, особливо молоді, влада дозволяє поширювати тисячі книг, демонструвати сотні кінострічок, які проповідують і насаджують порнографію, ненависть, насильство. Немов би виконуючи рекомендації Полтавського губернатора фон Богговута, Московія завалює Русь-Україну шовінистичними газетами, які продаються за безцінь; прямо або через підстадвних осіб фінансує москвинськомовні газети, радіо та телебачення в Україні, які не приховують своєї протиукраїнської спрямованости при потуранні всіх урядів та Президентів "незалежної" Руси-України.



- 1996 р. - Посилення протиукраїнського терору. Подальша криміналізація правоохоронних органів. Січень - "Велике беззаконня діється у Харкові... Таємно збирають підписи під "референдумом" про новий Радянський Союз та про те, щоб Україну туди залигати. Ця "діяльність" ведеться старими комуністами-маразматиками... Хто відмовляється давати підпис, вони погрожують і лають, кажуть: "всьо равно Росія завоюет Україну, і ми переб'йом хохлов по одному" (Свідчення Кравченко Н., пенсіонерки).



- 18-19 травня харківські "органи правопорядку" з тризубцями на кашкетах охороняють протиукраїнське збіговисько фашистів, частина яких не була громадянами Руси-України, і жорстоко розправляються з українськими патріотами, які протестували проти проведення цього протидержавного шабашу.



- 11 червня прямо на вулиці Харкова без ордеру на арешт і будь-яких інших офіційних паперів міліція хапає видавця посібників та підручників українською мовою Г.Росоловську. Протягом тижня ніхто не знав, де вона і що з нею трапилось. Місяць її тримають у в'язниці, значний час без пред'явлення звинувачення і допуску адвоката.

Під час допиту їй погрожували ("Сгнійош здєсь. Смерті попросіш - нє допросішся"), у неї вимагали значні суми грошей, погрожували терористичним актом (і здійснили) проти сім'ї. Не маючи підстав для звинувачення і порушення судової справи, слідчий все ж їй заявив: "Ми нє успокоїмся, пока тєбя нє посадім". Врешті, це не важко зробити, зважаючи на те, що у неї були забрані важливі фінансові документи, печатка та особисті речі (пашпорт, обручки тощо) без протоколу вилучення.





Очевидно, поняття "правова держава" в Руси-Україні на українців не поширюється. Щоб залякати українців Донбасу, позбавити їх можливости захищати свої права, в м.Сіверську кримінально-злочинна адміністрація фабрикує "Справу" проти українського патріота Віталія Применка и кидає його до в'язниці на два роки. При цьому було стільки грубих порушень порядку судочинства та фальсифікацій, що їх би вистачило засудити всіх слідчих, прокурорів та суддів разом узятих, які робили цю "справу".



- Харків. У ніч на 25 вересня невідомі кидають три пляшки із запальною сумішшю в приміщення українських патріотичних організацій. 4 грудня у такий же спосіб злочинці намагалися спалити приміщення Харківської "Просвіти". Через кілька місяців вони були спіймані негайно лише після того, як мали намір спалити ізраїльський культурний центр. Зловмисниками виявилися три молодика із промосквинської організації "Славянское єдінство". Їх судили, але не за протиукраїнські дії, а лише за хуліганство.



-1996р., вересень-У Москві у будівельному вагончику спалено живими 12 українців віком від ЗО до 40 років, які приїхали туди на заробітки - прямий наслідок протиукраїнської істерії та ненависти до українців, які сіє Московська влада.

-1996-1998рр. - Свідомі українці, які з тієї чи іншої причини становлять загрозу пануванню в Україні -москальській злочинній зграї, знищуються фізично. Це, зокрема, журналісти Б.Дерев'янко, В.Бойко, П.Громовенко, П.Шевченко, фінансист В.Гетьман, підприємець Є.Щербань, голова комітету за визволення із жидівських катівень Івана Дем'янюка В.Кательницький. 29 серпня 1998 p. було здійснено три постріла в спину Сергія Одарича - головного редактора газети "Ми", яка сміливо викриває злочинний світ, що оточує нашого Президента.

Якщо вбито стільки видатних громадян й вчинено незчисленну кількість замахів, а влада, яка має величезний апарат міліції та служби безпеки, жодного вбивцю не знайшла, то звідси випливає єдиний висновок: більшість цих злочинів було організовано владою. "Ми переконані: доки при владі залишається Леонід Кучма, конкретні виконавці й безпосередні замовники покарані не будуть" ("Ми", ч,5, серпень 1998 р.).



Коли ж взяти до уваги, що переважна більшість жертв - українці, то приходимо до другого висновку: влада в Україні не українська. І справді, в оточенні "українського" Президента немає жодного українського патріота, але є незчисленна кількість патріотів Московії, які свідомо й планомірно проводять протиукраїнську політику, руйнують наше господарство, збройні сили, освіту, науку, культуру та охорону здоров'я.



Ось що пише газета "Ми" (ч.5, 1998 р.) про ізраїльського громадянина Вадима Рабіновіча, який "став найближчим помічником Президента Кучми і найпотужнішим фінансовим магнатом України... не виробивши і дрібного цвяха": "... йому вибачається і кримінальне минуле, і сучасні зв'язки з авторитетами злочинного світу Росії та Ізраїлю... про це відкрито пише світова преса, а самого Рабіновіча не підпускають на поріг цивілізованих країн Заходу".



Тепер зрозуміло, чому у нас процвітають корупція, хабарництво та злочинність, а заклики Президента про боротьбу з ними - то лише окозамилювання, спрямоване на заспокоєння "простого народу". Зрозуміло, чому влада відкриває карні справи не проти тих, хто грабує й руйнує наше господарство, а проти чесних підприємців, які не хочуть давати хабарів чиновникам-рекетирам (у Харкові в такий спосіб зруйноване процвітаюче підприємство "Епос"), або проти тих, хто намагається викривати злодіїв.



Значна кількість міністрів, 10 з 26 керівників обласних державних адміністрацій, що є повними й безроздільними господарями в областях і яких немов би призначає Президент (а насправді його московські "радники") - не українці. Але й з решти 16 частина може виявитися такими ж "украінцамі", яким є "рускій" жид Кушнарьов. Ті ж "українці" на керівних посадах, яким довіряють москвинські хазяї України, або давно втратили свій зв'язок з народом, або не можуть проводити української політики, щоб в очах своїх хазяїв не видатися націоналістами (тобто патріотами України).



Частина державних керівників - це ті, що були виховані окупантом у дусі любови до наших ворогів та зневаги до власного народу - сучасні яничари. Голова Верховної Ради у промові з нагоди 7-ї річниці Незалежности України та під час перебування в Москві з офіційним візитом у грудні 1998 р. втратив почуття не лише національної, але й особистої гідности, показав себе типовим колоніальним чиновником, одним з тих, яких Великий Шевченко називав "раби, підніжки, грязь Москви". Від керівництва практично усунуті національне свідомі представники корінної нації, у яких розвинене почуття відповідальности за долю України та нашого народу... А контрольовані москалями засоби інформації (чи, швидше, дезінформації), комуністи та інші виродки у всіх наших негараздах звинувачують "нєзалєжность". Але нам ще до незалежности, тобто до звільнення Руси-України від колонізаторів-окупантів, - ой як далеко!



-1998-2001р.р. У зв‘язку з інформаційною революцією 90-х років російщення України відбувається ще інтенсивнішими методами, ніж за часів Валуєвського циркуляру. Насьогодні інформаційний простір України майже повністю зрусифікований. Неукраїнська, а часом антиукраїнська політика урядів України призвела до того,що державну мову з української преси витіснила мова сусідньої країни, і співвідношення між україномовною та російськомовною пресою складає 1:10. Україна посідає перше місце (!) у світі за рівнем оподаткування книги – 28%.



В результаті продукція українського книжкового ринку на 2/3 складається з імпорту книжок московською мовою. Кількість україномовних вузів складає лише 23%. На програму відродження української мови уряд не виділяє практично жодної копійки, в той час, коли Москва на програму “Русский язык”(“...на поддержку и развитие русского языка в бывших республиках СССР”) щорічно виділяє 2 млрд. дол. Левова частка цих коштів осідає у першу чергу в Україні: на безкоштовне розповсюдження антиукраїнських газет, підтримку промосковських політичних партій, організацій, телеканалів.









--------------------------------------------------------------------------------



Справжній патріот України повинен повсякчас тримати руки на пульсі нашого життя. У цей бурхливий і надзвичайно тривожний час треба уміти на льоту сприймати і долати все те, що заважає державотворенню, допомагати словом і ділом доводити і викорінювати фальсифікацію, брехню, інтриги, ворожі провокації. Особливо слід остерігатися "з московської паші московської отрути", яку пророк України Тарас Шевченко гнівно викрив у геніальній поемі "Кавказ", такій співзвучній сьогоденню!

Притуплене і приглумлене почуття національної гордості за свій великий, працьовитий, мудрий, талановитий, добрий і героїчний український народ повинно відродитись у повному значенні цього словосполучення. Усвідомлення того, що людина без національного почування нездатна до розуміння духовного життя, має бути кредом кожного свідомого українця. Тож розвиваймо у собі почуття національної гордості, любов до свого народу, яка суворо заборонялась і російським царизмом, і польськими шовіністами, і в стократ більше комуно-більшовизмом.



Згадаймо вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну". Скільки знущань, погроз зазнав автор від жорстоких варварів XX століття -радянських комуністів за те, що посмів любити Україну і заповідав це своєму народові! Вивчаймо, знаймо славну історію нашу, високу культуру, оригінальну літературу і дивовижну українську мову! Початки наукового дослідження української історії, етнографії, мови, письменства, тобто українознавства, припадають на кінець XVIII століття. Ці початки тісно пов'язані з українським національним відродженням. Російський уряд зруйнував ущент Українську державність на Лівобережній Україні.



Тоді ж, як спротив, зароджувався новий і дуже високий духовний процес: пробудження І в свідомості народу інтересу до свого минулого, намагання зберегти національно-історичну традицію разом із впливом нових ідей, що приходили до нас із Заходу, ідей народності і демократизму, усвідомлення того, що "ми - українці", нащадки величної держави Київської Русі і славного Запорозького козацтва. Все сприяло утворенню руху передових сил українства, який має в історії назву Українського відродження. У Харкові 1804 року з ініціативи і на кошти місцевого громадянства відкрито перший вУкраїні університет, який став осередком українського духовного руху.



Тут збиралися наукові та літературні діячі: Петро Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основ'яненко, Амвросій Метлинський, Ізмаїл Срезневський, Микола Костомаров, Левко Боровиковський та інш
Группа: rasuMова
Пожаловаться
Комментариев (26)
Отсортировать по дате Вниз
АнгелНаМетле  (аноним)  11.05.2005, 10:26
Оценка:  +1
АнгелНаМетле
И после всего этого мы еще говорим, читаем и понимаем родной язык.... это-то и есть чудо.
А люди, отрицающие очевидные факты, типа Клерка - просто зашореные пустозвоны.
КлеркЪ    04.05.2005, 14:04
Оценка:  -1
КлеркЪ
"Так, у Франції за допомогою комп'ютеризації встановлено, що українська мова є однією з найстаріших слов'янських мов і однією з найкращих світових. Мудра Японія, яка після Другої світової війни, будучи переможеною, всі зусилля і фонди надала освіті і за два десятиліття стала однією з найпередовіших держав світу, довідавшись про таку значущість української мови, негайно запровадила в Токійському університеті вивчення української мови." - вот это и есть "клиника".. "Найкращих світових" :))
Мантисса    04.05.2005, 13:03
Оценка:  0
Мантисса
... наиболее аргументирована, если вдуматься.

А вообще, как сказал Будда: "Религий много, разум - одни. Тюрьмы замкнуты на ключ, но они всегда полны. Храмы всегда открыты - но в них нет никого."
Мантисса    04.05.2005, 12:57
Оценка:  0
Мантисса
Спасибо за ссылочку, почитала. :) Остаюсь при своем мнении - изначально католицизм насаждался насильно. Церковные иерархи может быть и сочли для себя целесообразным, и "все такое", но народ изначально исполнял обряды константинопольского "направления". И вообще, что это такое - смена веры для удобства? Почему бы нашим славным патриотам не остаться в автокефальной церкви, если уж на то пошло? Заметь, даже сейчас у нас 2 церкви, причем УПЦКП до сих пор называют отступниками. Хотя их позиция
КлеркЪ    04.05.2005, 12:51
Оценка:  0
КлеркЪ
10. То бишь, краснокожие аборигены потянулись к тому светлому, доброму, вечному, что несли им бледнолицые братья австрияки? :) Так вот, не надо забывать реалий, которые существовали в Австро-Венгрии, и какие - в царской/императорской России. Лично меня в этих фактах ( и "фактах") интересует куда больше не "ЧТО?", а "ПОЧЕМУ?"
КлеркЪ    04.05.2005, 12:45
Оценка:  0
КлеркЪ
Грустно, Ната, другое.. Что многие факты видят только те, которые подходят под их стройные теории и ведут к нужным выводам. Хотя это древнющая проблема.
Мантисса    04.05.2005, 12:42
Оценка:  0
Мантисса
... переиграть. :)) Честное слово. Я поражалась некоторым знакомым мне австрийским студентам. Хотя это конечно скорее грустно.
Мантисса    04.05.2005, 12:41
Оценка:  0
Мантисса
Точнее, НАМ Австро-Венгрия насаждала свою культуры в той части Украины. которая находилась под их влиянием. Кстати, туда же попала и Поьлша и соответственно та часть украины, которая принадлежала Польше. Но Автро-Венгрию привожу скорее как пример, их культура очень хорошо насадилась в Венгрии, Словении и т.д., т.е. в тех восточноевропейских странах, которые в нее входили. Кстати, в Австрии и сейчас многие не против восстановить Австро-Венгрию, даже и среди молодежи. :)) И вторую мировую
КлеркЪ    04.05.2005, 12:41
Оценка:  0
КлеркЪ
6. По поводу обращения "брателло" сюда : http://vladimir.vladimirovich.ru ;) Нравится оно мне просто.
Теперь по поводу фактов. Объясни мне популярно, плз ( если не жалко времени), что есть национальность и почему она так важна? У меня есть своя вполне целостная ( на мой взгляд) точка зрения на вопросы национальности, нации ( как суррогата), патриотизма и т.п. А вот мнение патриотов действительно интересно, потому как имхо, мое время гораздо ценней,чем купа фактов с неправильными выводами.
  (аноним)  04.05.2005, 12:41
Оценка:  0
Попробую сегодня дома это выложить в отдельную заметку, сейчас на это действительно времени нет.
Мантисса    04.05.2005, 12:33
Оценка:  0
Мантисса
Насаждали, еще как! Она там насадилась и видна невооруженным глазом. :)

Но все-таки, как там с унией? Точнее, с униЯМИ? :)) Как этот факт назвать? :)
  (аноним)  04.05.2005, 12:33
Оценка:  0
Насадилась сама, но не насильно!

По-поводу ГРЕКО-КАТАЛИСТИЧЕСКОЙ церкви:
http://www.ugcc.org.ua/rus/ug cc_history/history/
Реклама