Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги
ISoulflYЛента заметок группы: Паперовий потяг

2

Отредактирована 30 сентября´18 13:04 Просмотров: 95 Комментариев: 0

Людина завжди буде прагнути того - чого не має. Це - природньо.
На велитенську башту помеж рясних поверхів вдирався величний звір - чимсь схожий на павука - хромовані боки його були надутими немов міха із пивом. Та то були лишень металеві капсули інспіраторів - хитрих приладів, що мостили складну будівельну суміш, вона доволі скоро застигала - тому і хмарочос - який могутня механічна машина ладила - ріс немов на дріжжах. Ізнизу - десь в неосяжній вишині по самій землі - неначе малі мурахи - сукупчився всілякий люд, вони безпристанно копошилися, бігали сюди-туди по своїх невідкладних справах, а між тим над ними - двацятьма поверхами вище - мацна залізна комаха возводила свою величну вавилонську вежу. Сіре небо, що свинцем нависло над паруючим залізобетонною вологою дахом, поволі поливало землю дрібним ще теплим осіннім дощем, його потоки де інде й затікали в робочий простір діловито ковзаючих між складних структур будівлі, немов голівки принтера - інспіраторів, а з їх середини лунало невдоволене шипіння - та розлючена стихія вибивала малі частинки затверділого від швидкого застигання розчину - майже непомітні металеві вкраплення, що впапяні були всередину камінних брильців. Ті частки летіл будь зна куди - і падали донизу, притягуючись важінням земної кулі. Десь там внизу малесенькі штучні метеорити зненацька болісно вдаряли по головах наполоханих перехожих.
А дощ все не вщухав - та ще й бодай сильнішав. Його злива ставали крупнішими та холоднішали. Але оператор робота, що зводив будівлю, не мав ще наміру переривати притку й завзяту працю. Знизу і до верху тягнулись товсті шланги - по яких із розташованих знизу - там на землі - цистерн - накачувались і нагніталися інгрідієнти для будови. Раптово ці чорні зміі різко здригнулися, а зверху впав чималий шматок залізобетону - частина будівлі зламалася та відірвалася від стін й чіпляючи віконні провалля поверхів - й частково їх ламаючи - злетіла вниз. Земля здригнулась від удару - у людському натовпі почалась паника - люди, збиваючи одне одного із ніг - бігали, немов тварини у лісовій пожежі - і не те що не допомогали - навпаки - добре так заважали власному спасінню та спасінню тих -  хто поряд. Із верху почулося страшенне скреготіння металу - то із своїх плазів зіслизнув один із інспіраторів, та, роздираючи судини з сумішшю - теж летів на землю. Заважки камінні брила проламували черепи, зминали в труху кістки та розмотували по враз перефарбованому у червоне асфальту кишки, ті лопалися, повітря заповнило бридке смердіння, вій та гвалт, і жертв трагедії дедалі більшало. За першим інспіратором зірвалися й розбились та покотилися шарами інші - іх важкі деталі розліталися хто зна де - розтинаючи важке й вологе повітря гарячими потоками людської крові...
Дід здригнувся, плутаючись ногами у простирадлі, впав із ліжка, і важко дихаючи - впітьмах мершій погнав до туалета - бо мало не всявся від того пекла, що йому наснилося. Важка загустла кров немов той молот - що несамовито стукотів десь в саме тім"я - неначе в дитинстві після швидкого бігу. Ледь встугнувши плюхнутися на сідальце унітазу старий відчув як крізь м"яку змужулену немов гармошка шкуру члена задзючав гарячий потік сечі. Було доволі неприємно та майже болісно - то клятий той пісок із нирок виринався. Стареча навіть цей різкий запах йоду відчував. Він добре розумів - ще трохи - і буде литись кров, бо лікуватися не немагався та й не прагнув. Помре - так й буде. Шкода, що умирати буде боляче. Як тим нещасним бідолахам з його сну - що ще теплився десь у пам"яті - поволі вивітрюючись із спогадів, неначе дим. Закінчивши свою маленьку справу, стара людина, чипляючись за ручку двері холодними цупкими пальцями, немов кігтями птиця, важко зітхаючи підвівся, разбавляючи свій крабовий танок крихтінням, довго вовтузився із метелкою, до блиску вичіщаючи вкриті жовтим налітом боки жерла сортиру, та, нарешті розпахнувши двері, поплентався на кухню.
На дворі ще було темно - хоча й не так як це буває уночи. Десь на сході похмуре та сумне осіннє небо вже сіріло. Пошоргавшись у сховинці під пласкою батареєю, старий дістав чималий пакет - із кладеної вдвоє старої вже газети із марихуаною, й, відірвавши від її шматок папіру, меланхолічно дивлячись в пусте вікно почав крутить цигарку. Заслинивши боки, він вставив не досить дбалу самокрутку у тремтячи губи, почиркавши ще трохи сирими сірниками по коробці - нарешті запалив вогонь - із сутінок висвітлилось і одразу зникло його бліде обличча. Втянувши у легені їдкий пекучий дим - старий відразу поперхнувся закашлявся - але й одразу відчув значне полегшання - бо марихуана пригнічівала симптоми його бронхіту. Дихати стало одночасно і легше - і важче, бо наркотик був міцний, дідусь - старий і хворий. А дощ все не вщухав...

Группа: Паперовий потяг
Мне нравится! Понравилось: 1
Пожаловаться
Комментариев (0)
Реклама
Популярные заметки