Закрыть
Все сервисы
Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги
ISoulflYЛента заметок группы: Паперовий потяг

7

17 декабря´19 22:27 Просмотров: 59 Комментариев: 1
"Я - лише тінь того, хто йде позаду мене". Євангеліє від Матфею.
Над площею висів плакат - іще того - совєцького періоду. Щасливі пики затятих будівникив соціалізму світились радістю. Вони все намагались з прекрасного потойбічча розгледіти щось за пеленой туману, який укутав теплой ковдрой місто. На плакаті красувався напис - "ніхто крім нас". Авжеж - вони все й сперли. Країну мрій тащили по домах - аж поки не залишилось нічого.
Старий, борючись з вітром, шкутильгав до магазину. Пориви завірюхи, немов скажений цуцик, тріпали скуйовджене сиве волосся. А прямо назустріч мандрував якийсь малик. На голові його ледь трималася велика кєпка - і він періодично поспіхом ловив її - щоб не убігла - як іноді збігає молоко, яке лишають на плиті без нагляду. В кривих коричневих зубах стирчав погаслий недопалок сигарети.
- Здорова! - либлячись на всі тридцять два, кинув той старому.
- Привіт! - дід трохи зупинив свій невгамонний рух. Й здивовано дивився на малого.
- Мар"яна вчора була надмухана, як чорт. Ледь двигала ногами. Де ти таку траву береш?
- Ніде. - старому не дуже хтілось продовжувати цю дурну розмову із малолітнім хуліганом.
- Та ладно, я ж просто запитав. - молодик ще трохи потупцював на місті. Потім перейшов на іншу тему: - Є сірники? - і, витягнувши з рота цигарку, покрутив її у тонких пальцях.
Старий мовчки хитнув головою. А потім й сам запитав у підлітка:
- Вино п"єш?
Той, облизуючи губи, відповів:
- А як же!
Дід зітхнув:
- Я йду до магазина.
Малий шморгнув носом:
- Я краще почекаю тут. А може - піду малу зачеплю. - і, дещо знизивши оберти своїх думок, перепитав: - Чи мо не треба?
- Як хочеш.
Він почовгав до плаского одноповерхового будиночка - з сірого каміння, стіни якого були розписані червоною та чорною фарбами - здебільше там писали й малювали щось пахабне - нагадуючи жителям цього забутого богами міста - у чому сенс буття. Двері магазину голосно й огидно скрипнули - видно, петлі давно ніхто не змощував. Тут змощували горло. Над вкритим матовим оргслом прилавком цицьками нависала здоровенна тьотя років може сорока - русява, під подвійним підборіддям проглядала чимала брилина сала - жінка здавалася товстою, а погляд її масляних очей не дуже-то привітним. Продавщиця уважно спостерігала за рухами "клієнта". Крім нього в гастрономі - як і на вулиці - ані душі. Той підійшов до столику. Потім закаченілими руками почав копатися в кишенях.
- І що? - перепитала жінка, взираючи на те, як перед нею поволі росла і ширилася гірка із м"ятих карбованців та дрібних металевих грошей.
- Портвейн. - бовкнув старий.
Продавщиця якось розчаровано зітхнула. Напевне й у голові її помислилось - "достали, алкаші". Та все ж вона мовчки поставила на дошку прилавка кужіль з огидним пійлом, так само мовчки згрібла собі в кишеню гроші, а потім вирячила очі на старого діда. Той зніяковів - як завжди - коли його розгледували таким прискіпливим макаром.
- Дякую. - пробубнявив собі під ніс "клієнт" цієї затишної "точки общєпіта". - До побачення!
- І вам. - почулося за спиною.
Під під"їздом стовбичили дві малолітки - той самий молодик, що зустрівся старому на дорозі, та мала білявка з кирпатими щоками - яка навідувалась вчора.
- Привіт! - вона махнула рукою.
- Привіт! - старий дивився на обох - чому це вони таки задоволені, як ті коти - що від живота наїлися сметани.
Сам дід виглядав доволі дивно і кумедно - якась назрозуміла зачіска - волосся стирчало на всі боки, чимали брили під очима, сам весь якийсь скуйовджений, пом"ятий - неначе побував всередині пральної машини.
- Пішли? - сказав малик. - Доречі - я - Ігор.
- Дуже добре. - бовкотнув старий. - А я - Іван.
- А я - Мар"яна. - озвалася мала.
Вони піднялися на пахнущему пліснявою і ссиклинням ліфту під самий дах. Старий, вовтузячись с замком - відкрив скрипучі двері - і запросив гостей зайти у хату. Закривши двері, він одразу поплентався на кухню. Туди ж пішла і пара молодих людей. Старий роззставив на столі стакани - мутні, але вцілілі - бо посуди у нього в хаті було геть обмаль. Почав вигвинчувати кришку - та піддавалась важко - прокручувалася на місті, але зніматись з бутилячого жерла не хотіла. Ігор, якому вже набридло на це дивитися, нетерпляче сказав, простягнувши руку до старого:
- Дай я, не грайся!
Діді Іван віддав тому пляшку. Малий професійним рухом зірвав із неї кришку та блискавично влучно пожбурив її у смітник. А потім вернув відчинену вже тару до старого:
- На, розливай.
Коли стакани були наповнені, Мар"яна випалила тост:
- За нашу зустріч!
Перша порція огидної отрути шла дуже важко. Старий Іван цідив вино маленькими ковтками - й воно палило нутрощі вогнем. А оба його приятеля давно ковтнули своє і на столі стояли вже порожні стакани - з невеличкими червоними калюжицями на самому дні.
- Ну що? - спитав дід, коли допив свіє.
Його спільники придвинули до нього кухлі. Дід знов розлив напій по посудах. І знову вони випили. А потім старий пішов до холодильника - такого ж обідранного як і він сам. Де-інде фарба на приладі вже облупилася, у проріхах чорнів брудний метал. А там, де покриття вціліло - воно було давно не білосніжним, якимсь пожовклим, як осіннє листя. За холодильником Іван дістав пакет з марихуаною. Прийшлось витягувати з відерка для сміття і викинутий туди днем раніше "бульбулятор".
- Ніхера собі! - Ігор не втримав мовчки подиву, коли побачив - скільки у старого "плану". - А казав - нема нічого!
- Так це - й нічого є. - тйо вже не хтів вступати в суперечку. Лише мала сиділа, либилась - її добряче розвезло від вина.
Мовчки покурили. Потім ще випили. Вино скінчилось - та було вдосталь курева.
- Ти що - вирощуєш його? - все не відставав малюк.
- Ні. - пожартував старий. - Купую. - а потім роздратовано прибавив: - Тобі яка різниця?
- Та. - його співбесідник ні трохи не образився. - Ніякої. - і несподівано перепитав: - Ти воював в Афгані?
Іван замислився.
- Ні, не воював.
- А чого це ти так подумав? - спитала у корєша Мар"яна.
- Та. - той відмахнувся. - У мене бувший вітчим драп шмалив - казав - що в Афганістані привчився.
Старий неначе щось згадав.
- Я в армії проходив службу у Херсоні. Там цього добра - він кивнув на зелену гору - завжди було вдосталь...
Очовгався він від того, що засвербіло в спині. Старий сидів в незручній позі - поклавши руки на заляпаний вином й засипаний добряче попілом - й від того сірий - кухонний стіл. За вікном було вже темно. Та у квартирі не відчувалось тиші. На столі і досі лежав розкритий пакет з травою. І валявся пластиковий "бульбулятор". А у спальні якось підозріло поскрипувало його старе продавлене й холодне ліжко. Спочатку дід не міг узяти тяму - хто там є і що там відбувається. Доплентавшись до вхіду у кімнату він таки уяснив, що то були його недавні гості. Вони кохалися - так - діло молоде. Дівчина стискала у долонях свої малі й не дуже ще розвинені як треба груди; вона лежала на канапі, майже за саму голову закинувши свої худющи ноги, її коханець пристроївся поміж її ніг а язиком він уривчасто вилизував дівчині лоно. А та закочувала очі, дригала ногами та щось під носа собі бубоніла - або співала. Старий Іван вже не схотів їм заважати - йому зробилось ніяково - і хоч як він не бажав, аби вони пішли та дали йому спокій - легти й уснути в свому ліжку, та все одно - пішов назад на кухню, забив як слід трави у "бульбулятор" і, чиркаючи запальничкою, знов почав курить...

Группа: Паперовий потяг
Пожаловаться
Комментариев (1)
PIГBOY    17.12.2019, 22:30
Оценка:  +1
PIГBOY
Мы смертные - всего лишь тени и пыль. Тени и пыль, Максимус!
Proximo. х/ф "Гладиатор"
Реклама
Популярные заметки