<![CDATA[bigmir)net :: персональный дневник :: Пустельник_]]> http://dnevnik.bigmir.net/show/dnevnik/1572636/ Персональный дневник http://i.bigmir.net/logo-small.gif <![CDATA[bigmir)net :: персональный дневник :: Пустельник_]]> http://dnevnik.bigmir.net/show/dnevnik/1572636/ <![CDATA[**]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/801045/ Що масове тащилово під який-небудь "Ласковий май" - це діло далекого динозаврячого минулого.

Хха.

Слухаю в Контакті "MUSE".
До чого тільки не доводить дурнувата звичка бути в курсі всієї метушні, що діється на білому світі.
За підозріло короткий період кілька разів почула від різних "інтелектуалів" горде і незалежне: "Слухаю MUSE..."

Що сказати.
Депресивно і з претензією на знання життя - власне, чого ще треба для щастя "інтелектуалам".
Зроблено досить якісно і з ознаками... оригінальності. Втім, скоро все, що буде схоже на "MUSE", оригінальним не вважатиметься.

Щиро кажучи, я б навіть слухала цю музику щодня в навушниках. Якби тільки не "інтелектуали".
Давненько щось не скочувалась до депресняків.

_ _ _ _ _ _ _ _
І в тему чи не в тему.
Пригадую фільм "Сбежавшая невеста", так от. Героїня Джулії Робертс шариться в номері героя Річарда Гіра в пошуках чогось там важливого. Не знаходить нічого, але натикається на касету, зловрєдно промовляє "Напевне, улюблена" і ховає в кишеню. А потім дарує йому рідкісну платівку цієї групи.
І ніяк не пригадаю, що там була за група. Назва підозріло схожа на "MUSE", от і пригадала. Блін, ну як же їх там...]]> 2008-11-15T20:52+02:00 Sat, 15 Nov 2008 20:52:35 +0200 <![CDATA[Про що думає електрочайник.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/798721/ Не знаю, про що він там собі думає, коли закипає так довго.

Знаю тільки, про що може думати журналіст, який біжить на роботу десь о пів на одинадцяту, попередньо виконавши халтурку поза роботою.
Може, про те, як пояснити запізнення і коли поробити всю першу роботу, і коли ж, врешті, писати ту ж таки халтурку з сьогодні на сьогодні.
А може, про те, чому зранку зачинені всі переходи через Метроград, і навіть не про те, чи варто (звісно ж, варто) перебігати через дорогу без всяких дурних переходів, як табун гусей в рідному селі.
А може, про те, як би не заснути прямо тут посеред дороги. А може, і про те, що таке чашка кави - розкіш, чи засіб пересування.

А може...
Журналісти взагалі дивні люди.

"Коли мені було сім, вийшла моя заміточка в газеті, де працювала мама. Перший гонорар (на сьогоднішні гроші - близько 1,6 грн) отримувався з неабиякою помпою, і я поставила в відомості справжнісінький власний розпис, чим шокувала маминих співробітників тижні на три. Втім, я їх постійно чимсь шокувала.

Подальші гонорари сприймалися буденніше. Я копила їх сама не знаю на що, і складала у красиву коробочку з-під фруктового чаю в пакетиках. Дивиною ж тоді був фруктовий чай, ще й у пакетиках.
Розписувався за мене вже батько, а потім постійно забував віддати гроші. Коли ж я починала вимагати своє законне, батько незмінно відповідав цитатою з класики: "Она схватила ему за руку и неоднократно спросила: где ты девал деньги, негодяй?" Ставитись до проблеми з належною серйозністю його змушувало лише гнівне втручання мами.

Халтурка має вийти друком в четвер, у батьковій же газеті. Гадаю, він розмітить мені гонорар і скаже по телефону:
- Ну что, сама приедешь получать, или расписаться за тебя?
І я скажу:
- Распишись. И купи себе блок сигарет. Да ладно тебе, пап.
- Ну, как хочешь, - скаже батько. - Только ты всё равно приезжай.

Тоді, в першому класі, я ходила повна вражень, і спитала свою подругу Юлю, чи доводилось їй заробити в своєму житті хоч копійку. Юля відповіла з подивом і навіть зневагою - ні, і ще довго не збираюся, а навіщо?
Юлин дід був генерал у відставці, а Юлина бабуся - відповідно, генеральша. Юлина мама була струнка ефектна блондинка і чомусь екскурсовод у Музеї суднобудування і флоту. А Юлин тато був бізнесмен і жив окремо від родини. Очевидно, йому не дозволяли бачитись із Юлею, він лише передавав їй шикарні подарунки і писав довгі листи.
А сама Юля була - принцеса. Круглощока, кучерява, наче з книжки. Коли ми гралися на продльонці, вона завжди була принцесою, і ми всі з якогось дива мали її слухатись.
Одного разу їй самій захотілося когось послухатись - під враженням якогось мультика, здається. Принцесою вона призначила чомусь мене, і тут же придумала для мене "добру послугу": пішла до хлопчини, який мені по секрету подобався, і все розповіла...

Мабуть, людям в осінніх депресняках завжди пригадується дитинство?
Не знаю, де і що зараз Юля.
А на халтурці зустріла іншу давню подружку, руду Аню. На акції протесту, де я блукала з фотоапаратом, вона стояла з плакатом - мовчазна, вперта й посиніла від холоду. І я взяла в рудої Ані коментар, як у (з гордістю) заступника голови екологічної громадської організації. І ми пообіцяли списатися щодо обміну фотками, наче зовсім чужі.
Холодний був ранок, просто страх.

Це від холоду люди починають притягуватись одне до одного. Від холоду десь беруться й депресняки, і спогади про дитинство.
І тоді світ справді стає тісним."]]> 2008-11-10T13:59+02:00 Mon, 10 Nov 2008 13:59:54 +0200 <![CDATA[__.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/796262/ Носом догори, щоб хтось обов"язково всівся.
Помітила. Забрала. Не сіла.

Смачна така кнопка, з довгим носом, що не згинається.
У нас в художці такі кнопки були тільки у мажорів. Зазвичай ватман кріпився на планшет звичайними, залізними, з трикутною діркою. Їх носили в сірникових коробках, а якщо в когось була пластмасова коробочка - той теж був мажор. Половина чи й більше з них гнулися моментально - щоб прикріпити листок з чотирьох кутів, треба було кнопок 10-15. А ті, що виживали, витримували максимум 2-3 прикріплення.
Зате їх на нормальному стільці було майже не видно, і жертва всідалася на таку кнопку в 90 випадках із 100.
Ех діти діти. Учи вас учи.

А щойно на парі говорили про "суспільство мрії" Ролфа Йєнсена. Мовляв, інформаційне суспільство принесе людині стільки матеріальних благ, що їй уже мріяти не буде про що, а мріяти ж про щось треба. І всім відразу ж захочеться простих людських речей - добра, любові, духовності.
Власне, таке суспільство прийде ще нескоро - тільки тоді, коли щезнуть бідні країни, і скрізь, де треба, буде Інтернет.
А у Танзанії досі голодують діти, а в Туркменістані Інтернет блокують перед першими-ліпшими "демократичними" виборами, а у М"янмі (Бірмі) під страхом мало не смертної кари заборонено ввозити в країну мобільники.

А може, такого "суспільства мрії" взагалі ніколи не буде.
Невже в ньому можуть жити люди, які радіють із підкладання кнопок на стільці?]]> 2008-11-04T18:07+02:00 Tue, 04 Nov 2008 18:07:05 +0200 <![CDATA[Книжки.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/796185/ Часом ходять поодинці, а коли й табунами.
Тикаються носом в ногу, дивляться в очі й махають хвостиками.
А далі...
Хтозна.

Чи виведуть із хащів на стежку.
А чи заманять в іще більші хащі.
А чи стрибнуть, смикнуться десь вбік - "пограємося?"
А може, й цапнуть за душу, щойно тільки потягнешся їх погладити. А рани від книжачих укусів зализуються зазвичай довго.

Не варто вірити кожній книжці, яка випадково знаходить тебе.

А.Котлячков., С.Горин. Оружие - слово.
Не знаю, чи зможу я коли-небудь подужати НЛП. Здається, я для цього занадто чесна.
Проте, якщо вірити авторам, НЛП практикують усі, навіть ті, хто ніколи йому не вчився. Навчитися практикувати - важче, розпізнавати й оборонятись - може кожен.
"Можно любить драться, можно не любить драться, но, в любом случае, лучше уметь драться." Авторский неологизм.
Книжка при всьому при тому не такої вже високої якості, в деякій мірі вільно-експериментальна. Наприклад, краще б один із авторів не намагався викласти свої наукові думки в віршованій формі. А давати епіграфи з підписом "авторський фразеологізм" - самовпевненість, що викликає посмішку.

Загалом, навіть не знаю. Якось потім продовжу читати.
Добре подумаю, чи це взагалі мені треба.

Рубен Давид Гонсалес Гальего. Белым по черному.
Розповідь дитини, хворої на ДЦП, про життя в радянському інтернаті для інвалідів.
Автор - іспанець, який виріс у СРСР та пише російською.
Погляд на самісіньке дно радянської дійсності очима іноземця - тепер уже іноземця.
І погляд на дно ( а точніше, з самого дна) людського нещастя - очима людини з живим почуттям гумору.
За відгуками, книга ця була б іскрометно смішною, якби не розповідала про жахливі речі.

Людям з нестійкою психікою варто добре подумати, перш ніж братися за подібні книжки. І разом з тим (на що, власне, я й купилася) - прекрасний стиль і блискуча мова, проста і сочна. Так кажуть про манеру виражати думки в інших талановитих іспанців - Лорки, Переса Реверте, Хемінгуя з іспанскою душею...
От і думаю.

Павел Санаев. Похороните меня за плинтусом
Враження дуже схоже на попереднє. Почитала тільки відгуки, навіть ще страшно відкривати сам текст.
Думаю.

Гарно б купити їх усі три в друкованому варіанті. Краще б думалося.
Ну не люблю я електронні версії, хоч в лоба мені стріляй.

_ _ _ _ _ _ _
А може, не тре ви**буватись?
Знати щось нове завжди треба, та чи стане краще від того знання.
Нашій дівчинці набридли пухнастий Діккенс і Джейн Остін. Ишш ти.....]]> 2008-11-04T15:59+02:00 Tue, 04 Nov 2008 15:59:45 +0200 <![CDATA[Медитувала.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/794707/
Поколупатись вечір з якимсь технічним перекладом - найкраща в світі медитація.

На прохання трудящих ;) Переклад доволі приблизний, і, на жаль, таки лише підстрочник...

Dos Gardenias para ti - Две гардении для тебя
Con ellas quiero decir - Вместе с ними – моё «люблю».
Te quiero, te adoro, mi vida. - Я люблю тебя, обожаю тебя, моя жизнь.
Ponles toda tu atencion - Обрати на них внимание,
Porque son tu corazon y el mio - Потому что они – два сердца, твоё и моё.
Dos Gardenias para ti - Две гардении для тебя,
Que tendran todo el calor de un beso - В них жар поцелуя.
De esos besos que te di - Поцелуев, которые я дарил тебе.
Y que jamas encontraras - И ты никогда не найдёшь таких
En el calor de otro querer - В пламени любви к другому.
A tu lado viviran - Они живут рядом с тобой
Y te hablaran - И говорят с тобой,
Como cuando estas conmigo - Как когда ты вместе со мной.
Y hasta creeran - И я думаю,
Que te diran, te quiero - Что скажу тебе «люблю».
Pero si un atardecer - Но если наступит вечер,
Las gardenias de mi amor, se mueren - Гардении моей любви умрут
Es porque han adivinado - Потому что они догадаются,
Que tu amor se a terminado - Что твоя любовь стала предательством,
Porque existe otro querer - Если у тебя есть другой.

A tu lado viviran
Y te hablaran
Como cuando estas conmigo
Y hasta creeran
Que te diran, te quiero
Pero si un atardecer
Las gardenias de mi amor, se mueren
Es porque han adivinado
Que tu amor se a terminado
Porque existe otro querer


(Buena Vista Social Club)]]> 2008-10-31T21:06+02:00 Fri, 31 Oct 2008 21:06:10 +0200 <![CDATA[Хроніка протистояння.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/793172/ І всі, хто був на той момент поряд, із криком відсахнулися: то було обличчя Демона.

Поки Демон дряпав стіни й змітав хвостом посуд, а десяток людей намагалися накинути на нього мотузку, Доброму Ангелові було не до того. Він сидів на краю кручі й дивився у вічне зоряне небо, і думав – з якою любов”ю все-таки влаштований весь світ, і він сам у цьому світі.

Спокій – це те, чого не вистачає стільком людям, коли вони почуваються нещасними. Найчистіша любов і найцінніша мудрість народжується саме зі спокою.
Ну то й що? Демон сказився. А хіба це не мало врешті статися?

Лишень коли Демонів хвіст бемцнув Доброго Ангела в потилицю, він припіднявся, простяг руку і вхопив настовбурчений загривок.
На щастя, Демон виявився меншим за Доброго Ангела, десь так у кілька разів. Так собі, невеличкий м"ятежний Демончик-підліток. Ангелові майже не коштувало зусиль підняти його високо у повітря.

Демончик ще якийсь час гарчав, теліпав чотирма лапами й намагався вкусити за палець. Ангел не рухався, дивився ясно і співчутливо, доки істотка не втомилася кусатись.
Всі, хто ще досі стояв навкруги з мотузкою напоготові, побачили, як Демончик опустив усі чотири лапи, сховав очі і... розплакався.

Ангел знову пустив Демончика пастись по своїй хатині - як тоді, в перший день, коли підібрав його мокрого й голодного на вулиці.
Ангел досі роздивлявся у Вічність ясним та спокійним поглядом, проте любові в тому спокої вже не було.
Подумки Ангел уже гриз кінчик олівця і складав текст об’яви: “Віддам в хороші руки...”

Добрий Ангел знав, що невеличкі Демончики зазвичай надовго заспокоюються, відчувши поряд силу, більшу зі їхню. І навряд чи вони колись виростуть.
Але що завадить їм ставати хитрішими й злішими?
Все ж, навіть якщо тримати їх у спокої та любові, вони назавжди лишаються Демонами.

Демони живляться людською ненавистю – така вже їх природа. А ненависть Добрих Ангелів для них – екзотичний фрукт, дорогий та поживний.
Треба багатенько Демонової енергії, щоб змусити Ангела взяти до рук меч, стрельнути блискавками з очей.
Але щойно це станеться – Ангели гинуть, от в чому проблема. З чужою кров”ю на руках він – уже наполовину мертвий Ангел.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Вихідні минули навіть краще, ніж я очікувала. Ми відпочивали вдома і базікали втрьох, хоч і сиділи в нашій тісняві мало не в одне одного на голові. Малеча пробила десь томик Ахматової й читала нам вголос, вона прекрасно читає поезію. Я просила й просила її – “Сжала руки под тёмной вуалью...”, і оте, як там - “как мой розовый друг какаду”, і “знаешь, я читала, что бессмертны души”, і ще багато-багато всього.
Демончик чемно слухав, нудьгуючи. Він не знайшов нічого кращого, як вкотре вже томним голосом повідомити нам, що не любить поезію.

Принаймні, за нелюбов до поезії нема чого рубати людину мечем.
Так, вихідні минули непогано. Та це був тільки початок.
"Завжди напоготові" - хіба це нормальне життя у себе вдома?
Та ні, досить. "У хороші руки", і жодних варіантів.

Милий, зубатий, сексапільний і не надто обтяжений інтелектом Демончик часом нікому не потрібен???]]> 2008-10-28T17:46+02:00 Tue, 28 Oct 2008 17:46:43 +0200 <![CDATA[флудіссімо.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/791148/ Остання стадія. Дожилася.
Стіна між людством і мною. Спілкуємося мовою жестів - треба ж все одно якось спілкуватися. Вибору нема ні в мене, ні в людства.
Трохи відчувається, що людству чи то впадло, чи нема коли вивчати мову жестів.

Щоб людство записало мене до божевільних, мені не вистачає лише одного - позбутися давньої звички стримувати слова.
Цікаво, чи всі флегматики застраховані від божевілля?

Кажуть, недобре лікувати ангіну на бігу. Якщо щось може бути гірше - то тільки лікування бронхіту, теж на бігу.
]]> 2008-10-23T17:33+02:00 Thu, 23 Oct 2008 17:33:45 +0300 <![CDATA[Флуд.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/787990/
Навіть другові не можна довірити того, що тобі справді дорого.

Найнебезпечніший удар в спину - коли від друга.

То що ж тепер - взагалі сховатись, як равлик в раковинку? Нікому не казати, що я роблю, до чого прагну, в чому потребую допомоги і чим можу поділитися?
Носити радість в собі?

А люди ж так і живуть. Хтось їх любить - а вони нікому не довіряють. І живуть же.
Цікаво, як у них виходить?

Шіт.
Шо за день.

апд. Тестовий моніторинг бігміру виявив, що наразі мені однаково бридкі всі люди разом і кожна людина окремо.
Серйозно.
Оце так довели. Одна-однісінька людинка, якій я до цього моменту не довіряла лише підсвідомо.

Хоч не йди сьогодні більше нікуди.
Цікаво, що мене ще чекає.]]> 2008-10-15T18:17+02:00 Wed, 15 Oct 2008 18:17:22 +0300 <![CDATA[...]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/785926/
Думала, що лишуся до кінця, проте не всиділа й половину - не витримала.

Якісь годовані пики в вишиванках вилазили на сцену і читали з папірців загальні фрази, якісь урочисті слова. Ніколи мені не подобалося наше академічне спілчанське письменство.
Говорили про освіту, літературу, національну ідею, українське майбутнє.
Про культуру, благородство, віру. Ідею, енергію, бажання діяти.
Бажання змінити Україну на краще.
Про людей.
Про Людину.
Гарно, барвисто говорили.
І протягом всього вечора в залі верещали мобілки. Кожні хвилин десять в когось у сумці грало - у молодих, у старих. Хто соромився і вимикав, а хто розмовляв під стілець доволі голосним шепотом. А деякі письменники і без мобілки балакали між собою - теж голосним шепотом.
Не люблю академічне спілчанське письменство.

Цікаво природа пожартувала з українцями. Замість того, щоб дати багатьом людям по трошки українства в душу, - дає всю цю долю одній людині.
Трошки - аж занадто українців, і багато-багато - не зрозуміти кого.

І виходить із того теж незрозуміло що...]]> 2008-10-10T18:13+02:00 Fri, 10 Oct 2008 18:13:04 +0300 <![CDATA[^^]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/785459/ Заезжий музыкант целуется с трубою,
пассажи по утрам, так просто, ни о чем...
Он любит не тебя. Опомнись. Бог с тобою.
Прижмись ко мне плечом,
прижмись ко мне плечом.

Живет он третий день в гостинице районной,
где койка у окна - всего лишь по рублю,
и на своей трубе, как чайник, раскаленной
вздыхает тяжело...
А я тебя люблю.

Ты слушаешь его задумчиво и кротко,
как пенье соловья, как дождь и как прибой.
Его большой трубы простуженная глотка
отчаянно хрипит. (Труба, трубы, трубой...)

Трубач играет туш, трубач потеет в гамме,
трубач хрипит свое и кашляет, хрипя...
Но как портрет судьбы - он весь в оконной раме,
да любит не тебя...
А я люблю тебя.

Дождусь я лучших дней и новый плащ надену,
чтоб пред тобой проплыть, как поздний лист, дрожа...
Не много ль я хочу, всему давая цену?
Не сладко ль я живу, тобой лишь дорожа?

Тебя не соблазнить ни платьями, ни снедью:
заезжий музыкант играет на трубе!
Что мир весь рядом с ней, с ее горячей медью?..
Судьба, судьбы, судьбе, судьбою, о судьбе...
(c)]]> 2008-10-09T16:53+02:00 Thu, 09 Oct 2008 16:53:59 +0300 <![CDATA[На роботу.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/784206/
Парасоля в сумці. А вчора ішла під дощем без неї, накривши голову шарфом.

Серед людей, що проходять повз вітрини, близько 40 відсотків напружено роздивляються своє відображення.
Я помітила це, на хвилинку відірвавши погляд від свого власного відображення. Зате тепер знаю, що я така не сама.]]> 2008-10-07T09:57+02:00 Tue, 07 Oct 2008 09:57:40 +0300 <![CDATA[_ _]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/783939/ Не дозволяти всім підряд бути Другом?

Добрі Ангели завжди роблять одну й ту саму помилку, відкриваючи душу.
Прагнучи зробити для людини більше, ніж вона хоче.
І більше, ніж самі можуть зробити.

І Добрі Ангели завжди попадають під роздачу перші.

Вони думають, що роблять добро безкорисно - і самі не усвідомлюють, що таки чекаюь чогось взамін.
Ставлять собі кінцеву мету добра - отримати Друга.
Отримати Вдячність.
Але можуть розраховувати лишень на заздрість замість вдячності.

На Ворога замість Друга.

"Що хорошого може дати мені ця людина? Ні, мені нічого не треба від такого Друга".
Ось мантра усіх справжніх Добрих Ангелів.]]> 2008-10-06T17:42+02:00 Mon, 06 Oct 2008 17:42:50 +0300 <![CDATA[Осіннє літо.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/781300/ Майже всю відпустку спала в теплих шкарпетках.
І повернулася в цілковиту осінь.

Щоранку трохи жовтого листя прокидається на капотах машин, залишених на ніч під деревами.
Київ.

Збиралася привести до ладу думки.
І в результаті - забула, що потрібно казати людям, коли зустрінеш їх, чи коли хочеш дізнатися, як у них справи, чи коли хочеш їм сподобатись, і все таке інше. Добре було б нарешті згадати.

А ще забула, як друкувати на компі.

_ _ _ _ _ _ _ _ _
Кажуть, істина народжується в суперечці.
І ця істина чомусь завжди одна й та сама. Про те, що істина в кожного своя, і всі на світі суперечки не мають сенсу.

Варто нарешті перервати одну безглузду дискусію на форумі.
Хоча б тому що вона вже занадто схожа на війну.

В українців і росіян, на жаль, надто різні істини.]]> 2008-09-30T16:13+02:00 Tue, 30 Sep 2008 16:13:22 +0300 <![CDATA[===]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/772291/ Незрозуміло лише одне: де беруться люди, охочі КУПИТИ совість?
І як після цього сплять вони?

Підстрижене дівоче волосся схоже на шерсть тварини.
Торкаюся свого волосся - і почуваюся, наче....

Мурк?]]> 2008-09-10T10:08+02:00 Wed, 10 Sep 2008 10:08:28 +0300 <![CDATA[Прекрасний переклад англійською.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/771431/
Моей звезде не суждено
Тепла, как нам, простым и смертным;
Нам - сытный дом под лампой светлой,
А ей - лишь горькое вино;
А ей - лишь горькая беда,
Сгорать, где все бегут пожара;
Один лишь мальчик скажет: "Жалко,
Смотрите, падает звезда!"
Моей звезде не суждено
Устать или искать покоя;
Она не знает, что такое
Покой, но это все равно.
Ей будет сниться по ночам
Тот дом, что обойден бедою,
А наяву - служить звездою.
И горький дым, и горький чай...


It isn"t meant for star of mine
To feel warmth like us mere mortals
Bright lamp, full table call us homewards
While all she has is bitter wine
And bitter sorrow, and where all
For fire run to keep on burning
"Oh, pity, look, a star is falling"
We'll just hear speak one little boy
It isn"t meant for star of mine
To look for rest or to feel tired
A life that's quiet she's not able to bear
Still she doesn't care
And nights will bring to her a dream
Of home that is bypassed by sadness
To be a star in real life's madness
Is bitter smoke and bitter tea

Життя уривками.
Уривки думок.
Збирати з уривків єдину естетичну картинку - senseless.
Просто збирати уривки з дороги - завелика швидкість.
Хоч би встигнути просто позбирати їх і некрасиво поскладати в коробки.

Щастя - це не можливість охопити все. Такої можливості не існує.
Щастя - це розуміти, що жодної людини не може бути дві чи три. А всього, що є на світі - забагато для однієї людини.
Одна людина.
Один шлях.
Ніхто не може йти чужим шляхом.

Хочу перечитати "Трудно быть богом" Стругацьких і "Властелина колец".
Передивилась "Панда Кунг-фу". "Прошлое - забыто, грядущее - закрыто, настоящее - даровано. Потому оно и называется настоящим."

Хочу продовжити вивчати веб-дизайн і іноземні мови.
Жах, що я так швидко забуваю англійську.
Начальство все-таки мусить розуміти, що колись я піду з цієї роботи - лишень через фінансове питання, і нічого особистого.

"Моей звезде не суждено устать или искать покоя..."]]> 2008-09-08T11:53+02:00 Mon, 08 Sep 2008 11:53:59 +0300 <![CDATA[Бердянськ.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/766287/
Низькі хатки з маленькими вікнами. Руда круча над берегом і спекотний ароматний степ. Повітря, що тремтить не від вітру, і вітер, що не приносить з моря свіжості.
Наш степовий приморський південь.
Бренд без реклами й піару.

Хоча, єдину і всевладну монополію на піар українського півдня мав Олесь Гончар, та він ніколи не був піарщиком.

Містечко, розтягнуте уздовж моря, наче не по своїй волі стало курортом.
Недороге і не вельми чисте, проте з натяком на цікавість. Деякий час влада турбувалася про те, щоб курортникам було цікаво гуляти, принаймні, в центрі.
Відносно акуратний і досить новенький центр. Кажуть, його регулярно доводиться відбудовувати, коли море розливається й забирається на набережну, на центральну вулицю, в кілька сотень тих приземкуватих будиночків. Вищі ешелони влади, кажуть, в курсі про проблему Бердянська, і навіть пропонували мешканцям "нижнього" міста покинути будиночки й отримати нові квартири "нагорі". Кажуть, ніхто на це так і не погодився...

Бердянська коса.
Аквапарк.
Старе "чортове колесо".
Залізниця, що йде понад морем прямо по пішохідній набережній (по ній женуть іржаві вантажні поїзди, і це начебто єдиний зручний для них шлях).
Лавка з бегемотом.
Лавка з кам"яним козлом.
Лавка з двома кицьками і лавка з двома собаками.
Пам"ятник рибакам, що не повернулися з моря.
Пам"ятник "щасливому дитинству" - сором"язливий бронзовий велосипедик.
Пам"ятник жабі, що душить, і пам"ятник сантехніку.
Пам"ятник хлопчику, що зловив рибину.
Пам"ятник рибині з розчепіреними плавниками - "бичку-годувальнику".

Бички на морському півдні - це їжа, а не ласощі.
До більшості генделів Бердянська можна приходити зі своїми сушеними бичками. Пиво - купуєш, бички - в торбі.
На дверях елітної піццерії намальовані перекреслена цигарка, перекреслена собака, перекреслене морозиво. Ми довго думали, що там робить ще й перекреслена риба.

А втім, елітна піццерія на бердянській набережній також на повірку виявилася генделем.]]> 2008-08-26T18:40+02:00 Tue, 26 Aug 2008 18:40:21 +0300 <![CDATA[Відкриття.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/766267/
Цікаво, навіщо в дорослих поступово атрофується функція радощів?
Може, щоб потім жити лише радощами своїх дітей?

А літо в Україні закінчується відразу після Дня незалежності.

Далі буде.]]> 2008-08-26T18:08+02:00 Tue, 26 Aug 2008 18:08:00 +0300 <![CDATA[$_$]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/764420/
Важко бути людиною-парадоксом. ]]> 2008-08-21T16:25+02:00 Thu, 21 Aug 2008 16:25:38 +0300 <![CDATA[Х_Х]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/764171/
Хоча, невідомо, що з двох зол гірше.]]> 2008-08-21T09:31+02:00 Thu, 21 Aug 2008 09:31:35 +0300 <![CDATA[Грузинский рубеж]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/762829/ Грузинский рубеж

18/08/2008
Дмитрий Беломестнов
- Россия — специально для издания «Грузия Online»

Граждане, Отечество в опасности! Наши танки на чужой земле!
Александр Галич


Опять от моего имени
Я опять живу в воюющем государстве. Опять управляющие им люди, которых я не выбирал, от моего имени совершают ют агрессию против соседней страны.
Я чувствовал то же в декабре 1979 года, когда Советский Союз совершил вторжение в Афганистан, где, как я понял позднее, он же и дестабилизировал ситуацию. Так же было в декабре 1994 года и в сентябре 1999 года, когда начинались войны против Чечни. Хотя Афганистан — другое государство, а Чечня формально является частью России, эти войны имели, по крайней мере, две общих черты.
Во-первых, это были имперские войны.

Во-вторых, как и во всех недемократических государствах, власть в нашей стране принадлежит не гражданам (пусть опосредованно, через партии и другие политические институты), а исключительно правящей верхушке. А поскольку в ней всегда в большой мере представлены военные и спецслужбы, они беззастенчиво тянут одеяло на себя. Пытаясь оправдать свое существование, расширить штаты и получить из бюджета кусок покрупнее, они не останавливаются ни перед чем, даже перед разжиганием войны.

В третьих, любая война отвлекает людей от реальных проблем — бедности и бесправия.

Необъявленная война против Грузии стала закономерным шагом со стороны правящей в России чекистско-полицейской группировки — она была вызвана теми же причинами, что и афганская, и чеченские войны.


Информационная война

Заявления Кремля о том, что главной причиной вторжения российских войск в Грузию стала защита жителей Южной Осетии от «злодеяний» со стороны грузин звучат крайне неубедительно.

Во-первых, после многолетнего «восстановления конституционного порядка» в Чечне, в ходе которого погибли десятки тысяч ее жителей, российские чиновники не имеют абсолютно никакого морального права осуждать Грузию.

Во-вторых, нынешняя военная операция не выглядела как экспромт — она была слишком основательно подготовлена.

Была подготовлена и пропагандистская атака на российских граждан. Самым массовым средством информации в России остается телевидение. Всю территорию страны покрывают только два центральных телеканала. Официальная пропаганда в годы правления Путина особенно рьяно насаждала среди россиян ура-патриотические настроения. Даже многие из тех, кто имеет доступ к Интернету, убеждены, что их интересы совпадают с интересами власть имущих и продолжают доверять пропаганде.
Воздействие фактически монополизированного Кремлем телевидения в полной мере проявилась во время последних парламентских и президентских выборов. Подавляющее большинство избирателей проголосовало за то, что почти все время показывали в выпусках теленовостей: за «Единую Россию» и нерушимый (пока что) блок Путина — Медведева.

В феврале 2008 года 11% опрошенных Левада-Центром россиян заявляли, что Абхазия и Южная Осетия должны вернуться в состав Грузии, 26% — что непризнанные республики должны стать независимыми государствами, 33% — что они должны войти в состав России. 9-10 августа 2008 года Левада-Центр новый провел опрос, согласно которому эти показатели стали такими: 4%, 34%, 46%. Кроме того, 53% опрошенных заявили, что России в создавшейся ситуации следует направить войска в Южную Осетию, а 57% респондентов одобрили участие российских добровольцев в боях на стороне Южной Осетии.

Чтобы так сильно повлиять на общественное мнение, его надо напичкать каким-то сильнодействующим галлюциногеном. Именно этим и занимается российское телевидение. Вначале оно рассказывало только об обстрелах осетинских сел со стороны грузинских, умалчивая о том, что осетины стреляли в грузин. Телевидение повторяло утверждения о том, что с начала военных действий полторы или даже две тысячи мирных жителей Южной Осетии погибли и более 30 тысяч человек покинули ее.
Российские официальные лица заявляют, что военные действия против Грузии — это миротворческая и гуманитарная кампания, прекратившая этнические чистки в отношении осетинского населения. Были они или нет — окончательно может установить только суд. (Пока же руководитель самопровозглашенной Южной Осетии Эдуард Кокойты заявил, что не впустит в республику грузинских мирных жителей, ставших беженцами.)

Но совершенно очевидно, что разгоревшийся к началу августа вооруженный конфликт в Южной Осетии стал результатом политики России. Она много лет поддерживала и вооружала режим Кокойты, а также снабжала жителей самопровозглашенной республики российскими (правда, заграничными) паспортами. (Такими же паспортами Россия наделяет жителей Приднестровья и Крыма.)

Россиянам, чтобы лучше понять ситуацию, стоит представить, что китайские дипломаты раздадут жителям Дальнего Востока несколько миллионов китайских паспортов, а потом КНР введет в Россию войска для «защиты своих граждан».

Предыстория

Международная правозащитная организация «Human Rights Watch», сотрудники которой немедленно выехали на место конфликта, напоминает: «Южная Осетия, в советский период существовавшая как автономия в составе Грузии, в 1990 г. объявила независимость. В результате вооруженного конфликта 1991–92 гг. республика фактически вышла из состава Грузии, в 1992 г. было подписано соглашение о прекращении огня, в соответствии с которым в регионе были размещены смешанные миротворческие силы из российского, осетинского и грузинского батальонов и создан четырехсторонний переговорный механизм с участием России, Грузии, Южной Осетии и российской республики Северная Осетия — Алания».

Россия все время после распада СССР поддерживала самопровозглашенные республики на территории Грузии, хотя и пыталась при этом соблюдать некоторые приличия. Но в марте 2008 года, вскоре после того, как Косово провозгласило независимость от Сербии, Россия вышла из режима ограничений, установленных в 1996 году государствами СНГ для Абхазии.

Запад и Россия

Если бы на Западе лучше понимали серьезность российской угрозы, возможно, нынешней войны можно было избежать. 13 августа перед журналистами выступила пресс-секретарь Белого дома Дана Перино. Говоря о российско-грузинской войне, она предположила, что если бы страны-члены НАТО на прошедшем 2–4 апреля саммите согласились с предложением Джорджа Буша о поддержке присоединения Украины и Грузии к плану действий по членству в североатлантическом альянсе, «мы вообще могли бы не оказаться в этой ситуации».

В середине апреля президент Путин поручил правительству России «взаимодействовать с фактическими органами власти Абхазии и Южной Осетии». За последние месяцы российские ПВО сбили несколько грузинских беспилотных самолетов над Абхазией, самолеты ВВС России вторгались в воздушное пространство Грузии.Очевидно, что без согласования с российской стороной югоосетинские вооруженные формирования не стали бы в начале августа обстреливать грузинские села, расположенные в непризнанной республике.


Для чего?

11 августа Михаил Саакашвили заявил в интервью CNN, что Россия наносит удары по Грузии, чтобы добиться смены режима и сокрушить грузинскую прозападную демократию. «Целью этой операции является смена режима в Грузии», — сказал он.
Как сообщил посол США в ООН Залмай Халилзад, 11 августа на чрезвычайной сессии Совета безопасности ООН министр иностранных дел России Сергей Лавров сказал госсекретарю США Кондолизе Райс, что президент Грузии «должен уйти».

Сам Михаил Саакашвили предположил, что вторжение со стороны России вызвано ее желанием установить контроль над Грузией, где проходят крупные нефтепроводы, по которым нефть из Азербайджана, Туркмении и Казахстана поставляется в Европу. Также через Грузию проходит газопровод Баку — Тбилиси — Эрзурум. Безусловно, российским нефтяным и газовым концернам конкуренция со стороны Грузии не нужна. После того, как бомбы, сброшенные самолетами ВВС России, упали рядом с одним из трубопроводов, перекачка нефти через Грузию была прервана.

Между прочим, 16 августа федеральный канал «Россия» — и об этом было заранее объявлено в телепрограмме — должен был показать кинокартину о Джеймсе Бонде «И целого мира мало». В ней говорится о нефтепроводе из Азербайджана через Турцию в обход Армении, Ирана и Ирака, строительство которого противоречит интересам России. Но (с чего бы это вдруг?) «Россия» показала телезрителям другой фильм о Бонде.

Еще одна вполне очевидная цель России — аннексия Южной Осетии и Абхазии. Дмитрий Медведев заявил, что Россия не просто поддержит любое решение о статусе самопровозглашенных республик, которое примут их народы, но «будет руководствоваться в своей внешней политике этой волей и гарантировать ее исполнение на территории Южной Осетии и Абхазии в соответствии с тем миротворческим мандатом, который у нас есть».

Если буквально понимать слова Медведева о статусе Южной Осетии и Абхазии, их жители должны определить его на референдумах.

Но чтобы они были действительно представительными и демократичными, по моему мнению, нужны как минимум три условия.

Во-первых, непризнанные политические режимы в этих республиках должны прекратить существование; там должна быть восстановлена юрисдикция Грузии, и после этого должен пройти какой-то переходный период.

Во-вторых, все, кто жил в Южной Осетии и Абхазии на момент распада СССР, должны иметь возможность вернуться на родину и участвовать в голосовании.
В-третьих, референдумы должны быть подготовлены и проведены под строгим контролем международных организаций.

По данным Всесоюзной переписи населения 1989 года численность населения Юго-Осетинской автономной области составляла 98 527 человек, из них осетин было 65 233, грузин — 28 544, представителей других национальностей — около 4700 человек. Однако общее количество осетин в Грузии тогда составляло 164 тысяч человек, то есть большая их часть проживала вне автономии. Если бы в Южной Осетии был проведен честный и законный плебисцит, сомнительно, что большинство тех, кто жил в ней ко времени распада Советского Союза, проголосовало бы за отделение от Грузии. Кроме того, осетины не живут там компактно: грузинские и осетинские села в непризнанной республике расположены вперемежку.

По данным переписи населения 1989 года в Абхазской АССР проживало 525 тысяч человек, из них 239872 грузин (45,7 процента населения), 93267 абхазов (17,8 процента), 76541 армян (14,6 процента), 74913 русских (14,3 процента), 14700 греков (2,8 процента). Если бы состав населения сохранился примерно таким же, вряд ли итоги законного и демократического референдума выявили бы всеобщее желание отделиться от Грузии. Однако, по некоторым данным, из Абхазии было изгнано около 200 тысяч грузин. Поэтому говорить о легитимности периодически проходящих там плебисцитов, конечно, нельзя.

Российский президент явно не имел в виду подлинно демократическую процедуру волеизъявления населения Абхазии и Южной Осетии. Россия будет любыми способами пытаться оторвать от Грузии самопровозглашенные республики, где представители российского правящего класса имеют вполне конкретные интересы — например, приобрели там недвижимость.

Многие пытаются сравнивать сложившуюся ситуацию с положением в Косово. Это сравнение неверно. И не только потому, что в бывшей сербской провинции население практически мононационально — там не менее 90% процентов албанцев. Насколько известно, никто из соседей не подталкивал Косово к отделению. Миротворцы там действительно соблюдали нейтралитет. Добившись самоопределения, новое государство не попало в зависимость от какой-либо страны.

Если же Южная Осетия и Абхазия смогут отделиться от Грузии, то очень быстро потеряют самостоятельность. Россия или поглотит их относительно мирным путем, или введет туда войска «для защиты соотечественников».


На самом деле

Чтобы понять, что же на самом деле происходило в зоне вооруженного конфликта, прежде всего в области гуманитарного права, я прежде всего обратился к источнику информации, заслуживающему самое высокое доверие. Это «Human Rights Watch». Вот что говорилось в ее сообщениях. Врач районной больницы в Цхинвали рассказала HRW, что 6–12 августа там была оказана помощь 273 раненым — как военным, так и гражданским. Больница была единственной в городе, где помогали раненым, среди которых преобладали военные. С начала боев туда из Цхинвали и ближайших пригородов привезли 44 трупа — как военных, так и гражданских. Большинство убитых до захоронения сначала привозили в эту больницу, поскольку городской морг не работал (тела грузин до вечера 13 августа просто валялись на улицах).

Эти выводы HRW наглядно показывают, что российские и югоосетинские пропагандисты нагло лгут. Жертвами их вранья стали многие жители Южной Осетии: в разговорах с правозащитниками они называли именно те данные о числе погибших, о которых говорят по телевидению.

Из сообщений HRW также следует, что данные о более чем 30 тысяч беженцев из Южной Осетии были завышены примерно втрое. Кроме того, многие из них возвращаются в непризанную республику.

Как отмечает HRW, обе стороны конфликта наносили неизбирательные удары по Цхинвали, скорее всего из установок «Град»; они сопровождались значительными потерями среди гражданского населения. Имеются следы прицельного обстрела подвалов, где прятались мирные жители. Некоторые жилые кварталы очень сильно разрушены, огромный ущерб нанесен правительственным зданиям.

Югоосетинские ополченцы занимались массовыми грабежами и поджогами в грузинских селах. Российские войска, похоже, пытались не допустить этого, перекрыв дорогу от Джавы до Цхинвали. 12 и 13 августа сотрудники HRW наблюдали горящие дома в нескольких грузинских селах.

Как сообщила 13 августа HRW со ссылкой на представителя сельской администрации из Горийского района Васико Тевдорашвили, жители напуганы и нуждаются в безопасном коридоре, сотни человек опасаются нападений осетинских ополченцев, которые уже сожгли не менее трех сел в этом районе: Кошки, Гугуаанткари и Зарианткари.

12 августа российские самолеты сбрасывали на село Руиси в грузинском районе Карели кассетные бомбы РБК-250 с 30 суббоеприпасами (боевыми элементами) ПТАБ-2,5М в каждой. Трое гражданских лиц погибли, пятеро получили ранения. В тот же день в результате применения российского кассетного оружия в центре Гори погибло не менее 8 гражданских лиц, десятки были ранены. Среди убитых был голландский журналист Стэн Сториманс. Израильский журналист Задок Ехезкели был тяжело ранен. Пробоину получила бронированная машина агентства Reuters.

Все стороны конфликта нарушили правила ведения войны и права гражданского населения, подчеркивает «Human Rights Watch».

Некоторые выводы

Попробуем оценить действия сторон с точки зрения права и абстрактной справедливости. Грузинское руководство после неоднократных и грубых провокаций со стороны криминального режима Кокойты попыталось его ликвидировать, восстановить суверенитет страны в ее международно признанных границах и защитить права грузинского населения в Южной Осетии. Но при этом были уничтожено несколько десятков мирных жителей. Россия защитила мирное осетинское население, но одновременно уничтожила неизвестное пока число мирных жителей, прежде всего грузин, и совершенно сознательно поддержала югоосетинских ополченцев (многие из которых по совместительству — грабители, насильники и мародеры). Вслед за российскими войсками пришли добровольцы из России — жители Северной Осетии, казаки и так далее. Среди них также немало бандитов, совершающих злодеяния под предлогом освобождения угнетенных. Россия бомбила и оккупировала территории Грузии за пределами Южной Осетии, в том числе города Гори, Поти, Зугдиди и Сенаки.

12 августа Дмитрий Медведев заявил, что операция в Южной Осетии завершена. Михаил Саакашвили и он подписали документ о мирном урегулировании — «план Саркози». Российские официальные лица заявляли, что войска будут выведены с территорий, не входящих в зону конфликта, но этого не произошло.

Вслед за российскими военными в район Поти вошли югоосетинские, а в район Сенаки — абхазские вооруженные формирования.

16 августа войска вошли в города Харагаули, Сачхере и Хашури на западе Грузии.
Абхазские боевики при поддержке российских войск захватили 13 грузинских деревень за пределами бывшей Абхазской АССР и территорию, прилегающую к Ингурской ГЭС.
В Каспском районе российские военные взорвали железнодорожный мост на центральной магистрали, связывающей запад и восток Грузии.

16 августа после подписания президентом России Дмитрием Медведевым плана мирного урегулирования министр иностранных дел России Сергей Лавров заявил, что войска будут выводиться из зоны грузино-осетинского конфликта «по мере реализации дополнительных мер безопасности».

17 августа Медведев заявил, что с 18 августа Россия «начинает отвод воинского контингента, приданного в усиление российским миротворцам в связи с грузинской агрессией против Южной Осетии, в определенную решением СКК (Смешанной контрольной комиссии) 1999 года зону безопасности и собственно на территорию Южной Осетии».

Как расценивать это, уже не первое по счету, заявление об отводе войск — неясно. Даже если 18 августа он начнется, то неизвестно — насколько затянется.

Пока же российские военные продолжают уничтожать и разграблять инфраструктуру армии и пограничной полиции. В результате оккупации Гори парализовано сообщение между западом и востоком Грузии. Войска блокируют передвижение граждан, препятствуют нормальной работе органов власти и государственных учреждений.
Сравнивая действия Грузии и России, нетрудно заметить: последняя грубо нарушила положения международного права, касающиеся межгосударственных отношений.
HRW указывает: «... миротворцы обязаны сохранять нейтралитет и не становиться стороной конфликта, — указывает HRW. — Применение ими силы должно строго ограничиваться пределами самообороны или защиты гражданских объектов, которые они уполномочены ограждать от нападения. Такое применение силы должно быть строго соразмерным...

Совершение миротворцами нападений под прикрытием своего статуса или вероломные действия — это серьезные нарушения международного гуманитарного права».

К сказанному правозащитниками необходимо добавить чрезвычайно важное замечание. В резолюции Генеральной ассамблеи ООН от 14 декабря 1974 года «Определение агрессии» сказано: «Никакие соображения любого характера, будь то политического, экономического, военного или иного характера, не могут служить оправданием агрессии».

Кроме того, согласно международному праву Россия как страна-оккупант несет всю ответственность за происходящее на оккупированной территории, в данном случае — за действия югоосетинских и абхазских вооруженных формирований и разного рода добровольцев, прибывших в Грузию из-за границы. Между тем, российская сторона во многих случаях потворствует боевикам.

Таким образом, если взвесить все обстоятельства, сравнение действий Грузии и России будет далеко не в пользу последней.

Из всего вышесказанного следует, что с точки зрения абстрактной справедливости в этом конфликте следует поддержать позицию Грузии. Не забыв, кончно, о восстановлении прав мирного населения с обеих сторон конфликта.

Но кроме доводов о справедливости у меня есть и другие. Я глубоко убежден: чем больше соседних государств сможет поработить правящая в России чекистско-чиновничья группировка, чем больше российских военных будет вынуждено стать оккупантами, тем хуже придется мне, рядовому обывателю. И чем больше будет вокруг России свободных стран, тем скорее в ней самой наступит демократия.

Еще об информационной войне

Власти России продолжают информационную войну против Грузии, Запада и собственных граждан. Но она выражается не только в искажении информации о боевых действиях и хакерских атаках на грузинские интернет-сайты.

Вскоре после начала наступления на Грузию несколько групп российских правозащитников и общественных деятелей распространили заявления с осуждением агрессии (одно из них было опубликовано в издании «Грузия онлайн»).

И тут же со страниц ура-патриотической прессы на них полился поток «всенародного осуждения». Вот типичные заголовки: «Власовцы информационной войны», «Боевые попугаи Саакашвили», «Панельные правозащитники».

Также очень усердствовали частные граждане и агенты госбезопасности, выдающие себя за таковых. В интернет-блогах можно встретить самые грязные оскорбления, клевету и угрозы в адрес авторов и подписантов антивоенных заявлений: «враги», «пятая колонна», «русофобы», «проамериканская политическая проститутка», «Расстрельный список. Запомните их имена», «Каждый, кто подпишется под таким бл...ским обращением, есть мразь, которой нравится смотреть, как убивают женщин и детей», «Каждый, кто подпишется под этим обращением — пособник военных преступников, достойный виселицы».

Словесными угрозами дело не ограничилось. 14 августа в 4:20 утра в Нижнем Новгороде произошло нападение на квартиру правозащитника Станислава Дмитриевского, подписавшего антивоенное заявление. Неизвестные лица разбили окно кирпичом, измазаным красной краской. Той же краской на стенах дома и двери квартиры были нарисованы свастики, а также сделаны оскорбительные и угрожающие надписи, например: «Шкура Дмитриевский проститутка предатель россии». Правозащитник не исключает, что нападение было вызвано его участием в антивоенной кампании.

Жареный петух все-таки клюнул

Даже когда агрессия России против Грузии стала свершившимся фактом, не все страны Запада решились твердо выступить против нее. Польша, Латвия, Литва, Эстония и Великобритания, а также США осудили действия Москвы и потребовали немедленного вывода войск из Грузии. Дипломатические маневры Франции и Германии были более примирительны по отношению к России. Их позиция представляется странной не только с точки зрения общеевропейской безопасности. Казалось бы, «старая Европа» должна твердо поддержать Грузию, через территорию которой проходят пути транспортировки топлива, параллельные российским. Но...

Реальные действия в поддержку Грузии, пожалуй, предприняли только США. 13 августа Джордж Буш, в частности, заявил: «Я... поручил министру обороны Гейтсу использовать средства его ведомства для оказания масштабной и бессрочной гуманитарной помощи народу Грузии. Уже в пути первый американский военно-транспортный самолет с грузом предметов первой необходимости для Грузии. К этой гуманитарной миссии ВВС в ближайшие дни присоединятся корабли ВМФ США.
Мы ждем от России выполнения своего обещания пропускать в Грузию все виды гуманитарной помощи. Мы ждем выполнения обещания держать открытыми все коридоры — воздушные, морские и наземные — для доставки гуманитарных грузов и для обеспечения гражданских перевозок».

И операция сразу же началась.

Буш, вероятно, рассчитывал, что когда Пентагон в ходе гуманитарных операций в Грузии «протопчет» воздушные, морские и наземные пути, Москва уже не решится на агрессивные действия.

Но Россия всячески затягивает вывод войск из Грузии; более того, она продолжает захватывать территорию страны.

Евросоюзу и США пора понять: захват грузинской территории — только начало военной экспансии России. Граница Грузии — это еще и некий символический рубеж. Сейчас Москва проверяет: как далеко Запад позволит ей зайти. Его реакция должна быть немедленной — на карте судьба свободы и демократии на постсоветском пространстве на годы вперед.

http://www.apsny.ge/analytics/1219081759.php]]> 2008-08-18T13:12+02:00 Mon, 18 Aug 2008 13:12:15 +0300 <![CDATA[* * *]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/761103/
Знайшла прикольного письменника.
Ніколи ще не читала азербаджанських письменників.

Анар Расул-огли Рзаєв, а в літературі просто Анар.
Посилання на твори
(мушу відразу ж зберегти десь посилання, бо ніяк не можу запам"ятати його ім"я...)
_ _ _ _
Ніколи не скажеш, що ці оповідання писалися на теренах Радянського Союзу приблизно в той час, коли я народилася.
Думати і писати так, як думав і писав він, стало модно саме зараз.
Із невиносимою легкістю буття і з позитивом у кожній хмаринці.

Навряд чи ця людина вживала слово "позитив" так, як вживаємо його ми. Цей немолодий письменник і публіцист старої радянської закалки.
У нас уже не буде такої закалки. У нас, журналістів нового покоління. У тих, кому можна писати що завгодно, про що завгодно і за що завгодно.
У нас уже нема й не буде такого стилю і такого погляду на речі - твердого, легкого і міцного, наче корпус гагарінської ракети. Простого, як прості істини.
Кажуть, тоді не можна було нічого.
Може, тільки в умовах несвободи генії гартуються саме такими?

А думати позитивно - це, виявляється, зовсім не ознака нашої свободи.
От він, Анар, при всьому при тому думав позитивно. Він ні від кого цьому не навчився. Він просто знав усе це сам.....]]> 2008-08-13T19:03+02:00 Wed, 13 Aug 2008 19:03:39 +0300 <![CDATA[=====]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/760640/
Це було б смішно - якби я була впевнена, що цьому ніхто не повірить. Але ж в умовах загальної істерії таких знайдеться багато......

Інформаційна війна.
Страшніше за постріли і вибухи.

Десь дуже-дуже поряд з нами йде війна.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _

В Тбилиси пользователи IСQ получают сообщение о провокациях США: "В Западной Грузии, в Кутаиси, сформированы отряды бандеровцев с Западной Украины и прибалтийских националистов, которые переоделись в российскую форму и получили российское оружие. Многие города Западной Грузии сейчас оставлены грузинскими войсками и полицией, а Россия не хочет начинать оккупацию собственно Грузии, поэтому там полное безвластие, население предоставлено самому себе и находится без защиты.

По информации военных журналистов, США руками украинцев и прибалтов готовят грандиозную провокацию - массовые зверства среди местного населения под видом российских военных.

Все они, разумеется, говорят по-русски и белые, так что грузинское население не отличит их от русских. С этими европейскими "господами" видео- и фотоаппаратура для задокументирования «русских» зверств.

ПРОВОКАЦИИ ВОЗМОЖНЫ В САМОЕ БЛИЖАЙШЕЕ ВРЕМЯ!

Сейчас вся Грузия отключена от домена .ру и через вконтакте.ру оповестить большое число грузин невозможно - их тут просто нет.

Грузины! Если у вас есть родня или друзья в Западной или Центральной Грузии, в городах оставленных грузинской армией - пусть вывозят НЕМЕДЛЕННО женщин, детей, стариков, желательно в Тбилиси, там провокации вряд ли будут, там грузинская армия. Мужчины пусть создают народные дружины для самообороны. В случае провокации, пусть берут нацистских выродков в плен ЖИВЬЁМ.

Грузины! РУССКИЕ ВАМ НЕ ВРАГИ! В России все разделяют грузинский народ и «грузинское» - то есть американское – оккупационное правительство! Никто в России не желает страданий братскому грузинскому народу! Российская армия никогда не пойдёт на зверства среди мирного населения!

Злейшие враги России и русского народа – прибалтийские и западно-украинские националисты, идейные наследники СС «Галичина», «лесных братьев» и «латышских стрелков» не остановятся ни перед чем, чтобы выставить русских убийцами и варварами!

РАСПРОСТРАНЯТЬ СРОЧНО! КАЖДЫЙ ЧАС НА СЧЕТУ!]]> 2008-08-12T16:56+02:00 Tue, 12 Aug 2008 16:56:57 +0300 <![CDATA[Прикро.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/760562/ ВВС.

Первые уроки кризиса, или Кукушка и медведь

Пол Рейнолдс
Обозреватель Би-би-си


Хотя война за Южную Осетию еще не закончена, а в другом регионе Грузии, в Абхазии, бои, похоже, разгораются, возможно, тем не менее, вынести первые уроки из кризиса.

Урок 1. Не бей медведя по носу, пока он не связан.


Для Саакашвили реакция России явно была неожиданностью

Грузинский президент Михаил Саакашвили, скорее всего, полагал, что Россия не станет жестко реагировать на его решение послать в канун Олимпиады войска в Южную Осетию с целью взять под контроль этот регион, который должен, по его мнению, остаться частью Грузии, пусть даже и в виде автономии.

Россия же всегда была готова дать ответ. Войска у нее в регионе уже были: в лице миротворческих сил, в соответствии с соглашением 1992 года, подписанным тогдашними президентами России и Грузии, Борисом Ельциным и Эдуардом Шеварднадзе.


Ваше мнение


Большинство населения Южной Осетии получило российские паспорта, что дало России возможность утверждать, что она защищает в сепаратистском регионе своих граждан.

В результате решения, которое многие считают просчетом, президент Саакашвили, возможно, лишил Грузию последней надежды вернуть Южную Осетию.

Урок 2. Россия настроена решительно (и это очень мягко сказано).

Россия, как это часто бывало в прошлом, считает, что она окружена врагами.

В довольно откровенном интервью с бывшим корреспондентом Би-би-си в Москве Тимом Хьюэллом в начале этого года советник Владимира Путина, занимавшего тогда президентское кресло, Глеб Павловский, сказал, что российское руководство после "оранжевой революции" на Украине пришло к выводу: "Это то, что ожидает нас в Москве, они попытаются экспортировать эту [революцию] и к нам, нам нужно быть готовыми к этому и очень быстро укрепить свою политическую систему..."

То, что применялось в отношении сближения Украины с Западом, также применялось в отношении Грузии, когда та пошла украинским путем. Москва хотела предотвратить возможность ["цветной"] революции в России и, соответственно, видела политические процессы в Грузии и на Украине, как результат враждебного влияния.

Неясно, насколько далеко Россия готова зайти, но, учитывая, что она говорит о желании восстановить порядок в Южной Осетии, а это, по-видимому, означает постоянное российское присутствие, исключающее какое-либо участие грузинского правительства. По мнению дипломатов, вряд ли Россия станет вторгаться на территорию Грузии за пределами Южной Осетии.

Урок 3. Помните про Косово.

Россия была очень недовольна той поддержкой, которую Запад оказывал отделению Косова от Сербии, и предупреждала о последствиях такого шага. То, что произошло в Южной Осетии, может быть одним из этих последствий. Конечно, Россия не утверждает, что в этом кризисе она просто поступает так, как Запад в Косове: ведь ее главным аргументом является идея о невозможности раскола государств без взаимного согласия. Но все ведь знают, что Россия держит в уме именно пример Косова.

Урок 4. Грузию вряд ли примут в НАТО в скором времени.

В апреле Грузии и Украине было отказано в членстве в НАТО, правда, обе страны получили добро на разработку плана действий, который когда-то может завершиться их вступлением в Североатлантический альянс.

Американцы хотели, чтобы обе страны были приняты, но Германия и другие страны-члены выступили против, аргументировав тем, что регион слишком нестабилен, чтобы принять их в НАТО, а в особенности нельзя принимать Грузию, на чьей территории продолжаются конфликты.

Урок 5. Владимир Путин все еще у руля.

Именно Владимир Путин, премьер-министр, а не президент, отправился в Пекин на церемонию открытия Олимпиады, именно он срочно приехал в зону конфликта, чтобы лично руководить ответными действиями России. Его высказывания не оставляли места для компромисса: Россия, заявил он, имеет право вмешаться.

Урок 6. Не позволяйте кукушке охранять гнездо.

Принятое в 1992 году Эдуардом Шеварднадзе решение разрешить ввод в Южную Осетию российских войск в составе миротворческих сил позволило новому правительству России, сильно отличающемуся от ельцинского, постепенно расширить свое влияние и контроль над территорией. России нетрудно было оправдать свое вторжение: достаточно было заявления, что ее граждане не только были в опасности, но и подверглись нападению.

Урок 7. Запад до сих пор не знает, как вести дела с Россией.

На Западе нет единого мнения о том, как поступать в сложившейся ситуации, стали вновь появляться старые аргументы времен холодной войны. Неоконсерваторы во главе с вице-президентом США Диком Чейни (их поддерживает кандидат в президенты от республиканцев Джон Маккейн) видят в Грузии (и Украины) своего рода знаменосца свободы, которого нужно поддержать. Придет время, говорят они, и Россия будет вынуждена измениться, так же как это было с Советским Союзом.

У этого мнения есть противники, например, бывший министр иностранных дел Великобритании Лорд Оуэн, который в воскресенье сказал в интервью Би-би-си, что относиться к России как к Советскому Союзу абсурдно, и что Грузия просчиталась с Южной Осетией и теперь расплачивается за это.

Урок 8. Будут ли европейские границы навсегда неприкосновенны?

Это было одним из правил послевоенной Европы: границы не могут быть изменены, кроме как по взаимному согласию, как, скажем, это было в Чехословакии. Может быть, это правило применялось слишком жестко. И все же правительства, например, грузинское, не хотят расставаться с любой территорией страны, даже если местное население настроено явно враждебно и территория оказалась в составе страны в результате произвольного решения. Советская власть в 1921 году включила Южную Осетию в состав Грузии. Никита Хрущев отдал Крым Украине: станет ли это, однажды, причиной конфликта?

Урок 9. Август - хороший месяц, чтобы приглядеться к альянсам.

В августе 1914 года убийство эрцгерцога Франца Фердинанда в Сараево привело к началу Первой мировой войны. Случилось это потому, что в Европе сформировались альянсы, которые неминуемо стали противодействовать друг другу. Россия поддержала Сербию, Германия поддержала Австрию, Франция поддержала Россию, Британия вступила в войну, когда была оккупирована Бельгия.

Вступление в альянсы не должно быть делом легким или непродуманным. Задумаемся, что было бы, будь Грузия членом НАТО?
]]> 2008-08-12T14:16+02:00 Tue, 12 Aug 2008 14:16:44 +0300 <![CDATA[Грузія.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/759779/ Їх замінили міжнародною торгівлею. Не тою, якою займається СОТ.

Захід зараз віддає росіянам Південну Осетію так само легко, як ті віддали Заходу Сербію і Косово.
Ти - мені, я - тобі. Ви не чіпаєте один бандитський режим з нашої сфери інтересів - ми не чіпаємо інший з вашої сфери.

Грузинів шкода. Вони ні до чого, вони просто захищають свою територію - адекватно, твердо і дипломатично.
Мураха пішла своїми мурашими танками на ведмедя - а що їй лишалося робити. Мураху розчавучать, легенько наступивши лапою, і піарщики Кремля навіть не потрубуються вигадати для цього гідний, чи хоча б несміхотворний привід.

США, ЄС, НАТО - всі вони обмежились телефонними розмовами чи заявами МЗС, в яких закликали сторони до припинення вогню і початку переговорів. Декілька місій міжнародних організацій, декілька представників уряду окремих держав, направлених у Тбілісі для посередництва - ото і все.
Рада Безпеки ООН третій день підряд скликає позачергове засідання з південноосетинського конфлікту, і втретє вже доходить висновку про нездатність винести єдине рішення.
В той час як хамський Віталій Чуркін серед біла дня, прямо в штаб-квартирі ООН патякає про те, що Грузія має негайно вивести війська з Південної Осетії, в той час як "російські війська мають там залишитись".

Читайте, панове русофіли й імперіалісти. Читайте, хворі на ностальгію за радянським "благоденствієм".
Маю слабеньку надію, що все це нарешті відкриє вам очі на те, що монстр, якого ви підтримуєте, і справді трошки небезпечний.

Тільки прошу, не гайте час на лайливі коменти. Це не допоможе ні мені, ні, боюсь, вам.
Новини краще почитайте. Міжнародні, Бі-Бі-Сі чи Рейтер, а не тільки російські телеканали.]]> 2008-08-10T14:10+02:00 Sun, 10 Aug 2008 14:10:51 +0300 <![CDATA[Жорж Санд.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/758769/
Така колоритна історична постать - і такі відверто слабенькі літературні здібності...

В житті вона - епатажна дама в чоловічому костюмі і з папіроскою. Одна з перших у світі феміністок. Екзотична тваринка паризьких салонів і віталень. Предмет глибокого обожнювання чи істеричної ненависті в газетних публікаціях.

В своїх книжках вона - примітивна мрійлива паняночка, обчитана любовними романами. І до того ж, мабуть, страшненька зовні і не дуже дотепна у світській бесіді. Зла на любов, бо любов виявилась не такою, як про неї пишуть у романах.

Загалом, дарма вона підписалася чоловічим псевдонімом - жіночий стиль і жіночі погляди на життя так просто не приховати.
І при цьому, описи історичної епохи та країни в її виконанні приємно вражають. Хоча, не так уже я добре знаю французький ампір, щоб про це судити.

А ще у повісті "Франсія" Жорж Санд таки взялася геть не за свою справу - правдиво зобразити Росію та росіян.
Французи не вміють цього, як не крути, - все одно зображують Росію по-французьки.
Наче Бріджит Бардо в тулупі грає московську двірничку і намагається послати когось по-матушці...]]> 2008-08-07T19:22+02:00 Thu, 07 Aug 2008 19:22:49 +0300 <![CDATA['[,]'[,]'[,]'[,]'[,]']]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/758741/ "А он, мятежный, ищет бури, как будто в бурях есть покой..."

В наші дні такі люди теж є, і вони називаються стресостійкими.
Здається, в світі, де все дозволено, їм уже не лишилося проти чого бунтувати. І ці люди шукають собі пригод просто так.
І, як і сто років тому, романтика сьогодення віддає найбільшу шану саме їм.

Цікаво, чи пішов би Лермонтов влаштовуватись на роботу піар-менеджером або випусковим редактором.
_ _ _ _ _ _ _ _
Неприємний осад лишається після перегляду фільму "День Радио". Особливо в людей, які не вважають себе стресостійкими і не вельми люблять шукати пригоди.

Хоча, не можу сказати, що сам перегляд не несе позитиву. Принаймні, я вперше за кілька років пригадала відчуття, коли болить живіт від сміху.]]> 2008-08-07T18:16+02:00 Thu, 07 Aug 2008 18:16:44 +0300 <![CDATA[Всі скани "Трамвая".]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/757130/ І не знаю, де взялося в одній редакції стільки дорослих, які вміли писати правильні речі для дітей - корисні, і водночас не занудні.
Сказані дитячою мовою - але щоб пам"яталися і в дорослому віці.

Не певна, чи зможу колись так само пояснювати потрібні речі своїм дітям.

Навіть тепер інколи пригадую щось тепле і живе, вичитане в "Трамваї". Або хтось із знайомих випадково видасть фразочку чи віршик - так я безпомилково впізнаю "своїх"....

Почалося все з того, що пригадала в обід один віршик - точно, стопудово з "Трамвая". А врешті знайшла аж цілий сайт.
Гугл знає все, і навіть більше.
Шкода, що доводиться читати на роботі.



А шукала я оцей.

Как в океане грузный кит,
Сугроб синеет вдалеке.
Мигая, светофор горит
Огнем на дальнем маяке.

Машин шуршанье – шелест волн,
Дома – корветы на мели,
А я – обычный Робинзон,
Владыка сказочной земли.

Смотрю на буйный океан,
Стою на тихом островке,
Правитель выдуманных стран,
Хозяин замков на песке.
]]> 2008-08-04T17:03+02:00 Mon, 04 Aug 2008 17:03:06 +0300 <![CDATA[/\/\/\/\]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/753955/
- Ань, ти не дуже зайнята?
- Кажи.
- Ань, будь ласка, знайди на столі у Віталіка перекидний календар, треба подивитись одну річ...
- Знайшла календар, але там нічого не занотовано, взагалі.
- Та ні. Відкрий сьогоднішнє число, там написано... ну, має бути написано... в якому знаку Зодіака Місяць?
- Що? Місяць? Сьогодні Рак і Водолій. (навколишнє середовище зацікавлено відривається від моніторів і нашорошує вуха.) На завтра? Тільки Рак. Потім знову Рак. Рак і Лев. Лев. Знову тільки Лев. Діва. (ржач навколишнього середовища, здається, вже добренько чути на тому кінці дроту, та я все одно ще стримуюся.) На наступний тиждень подивитись?
- Та ні, дякую. Це я думаю, коли мені постригтись. Подружка розповіла, що день стрижки треба вибирати по знаку Зодіака, найкраще впливає на волосся Козеріг і Телець.
- Прикольно! Приїдеш - розкажеш, і ми всі теж будемо стригтись по Зодіаку...
- А ти точно не бачила Козерога?
- Здається, ні, це має бути за кілька тижнів.
- А Місяць зараз прибуває, чи спадає?
- Чесно, теж не звернула увагу. Подивись ввечері на небо.
- Дякую. Передавай привіт...
- Нема за що, відпочивайте.

_ _ _ _ _ _ _ _ _

Може, я б і думала - "швидше б у відпустку", "коли вже вихідні", "а на море тільки через місяць"...

Моря все одно буде мало.

А навіщо мені, щоб швидше минав цей місяць, і наступний, і цілий рік після того?
Може, варто відразу казати "хай вже швидше минає життя"???

Ніяк не звикну, що в дорослих час спливає в рази швидше. І щоразу в такому шоці від цих відкриттів.
Що я вже двадцять другий рік живу на світі, і чотири роки провчилася в уні, і цілий рік уже вчуся танцювати...

І що літо вже майже пролетіло. Не встигнеш і оком моргнути - і прийде той день, коли сховають літній майданчик у "Домашній кухні", і спустять воду з фонтана коло "Київпроекту", і захочеться поскиглити на спеку - а її вже не буде...

Коло "Домашньої кухні" пасуться голуби. Здоровенні, як курки. Хижі, нахабні й жеруть все підряд, як коти. Брудні, обскубані, наче кимсь обсмоктані - як, власне, автеничні київські голуби.

До мене майже щоразу якась пташина сідає на стіл. Казати їй "киш" чи "брись" - вище моїх сил. Вона гуляє по моєму столу, дивиться на мене одним жовтим оком і наче розуміє, що мені вона, в принципі, подобається. Та тягати рештки їжі з тарілок жодна ще не зважилась. Вони сором"язливо топчуться десь на краєчку, і всі тікають, коли я намагаюся підсунути їм ближче підносик. "Ми нахабні - але ж не психи!" - наче кажуть голуби, показуючи мені хвіст.]]> 2008-07-29T17:53+02:00 Tue, 29 Jul 2008 17:53:30 +0300 <![CDATA[Вихідні.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/753218/
Танцювала на пляжі.

Зрозуміла Одесу.

Гризла з Че холодну піццу на шезлонгу.

Нарешті здійснила давню мрію - пофоткала танцюючих (куплю, ой куплю собі запасний акумулятор, а ще нормальний спалах, що дістає більше ніж на 3-4 метри).

Читаю Вальтера Скотта.
_ _ _ _ _ _ _
Понеділок.
Не розумію, навіщо Київ.
Праця, і тільки праця може зробити з сальсеро людину. Дарвін.

Ломка за танцульками - страшна річ. Коли у вухах грає "Me libere, me libere, gracias a dios me libere..." - і вимкнути чи зробити тихіше неможливо. Невтримно тягне на треньку, та обов"язок велить ввечері посидіти домки, розібрати й вивісити в Контакт фотки.....]]> 2008-07-28T11:45+02:00 Mon, 28 Jul 2008 11:45:51 +0300 <![CDATA[Муракамі.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/750588/ Хоча вкотре вже чесно спробувала.

Збірку ранніх оповіданнячок року так 1980-83го я читаю в транспорті та на обіді. Тільки через те, що слабо уявляю, як гризтиму котлету і читатиму Оруелла чи Переса Реверте.

Оповіданнячка схожі на тушені кабачки з цибулькою, горошком та сельдереєм, які вже кілька днів є єдиною моєю їжею вдома.
Смачно та ароматно, і в процесі поїдання пробуджує найприємніші відчуття й найдобріші асоціації.
Із натяком на зміст.
Проте лише з натяком. У кабачках так натякають на присутність м"яса цибуля і чорний перець.
Але в підсумку - жодного відчуття, що наївся.

Печально, коли в тексті нема нічого цікавого, окрім особистості автора. Значить, авторові самому нічого, окрім себе, не цікаво.

В цих оповіданнях живе чоловік - цілком ординарний, віком 30-40 років, врівноважений і достатньо занудний, проте не без проблиску фантазії й образного мислення. Недарма його із твору в твір переслідують тюлені й Чоловік-Вівця.
Він постійно пригадує своє минуле і переконує, що воно було кращим, ніж сьогодення, - хоча занудою він тоді був таким самим. Але чомусь у 20-річних завжди все врешті виявляється краще, ніж у 40-річних.

"Где мои 17 лет" - це єдина річ, якої людина не може досягти у 40-річному віці. А надто - якщо вона вже досягла всього іншого.

Ну то й що. Колись і мені буде 40, і я буду занудна, як Муракамі.
Я підійматимусь цим же ескалатором на Шулявці, і буду пригадувати, як піднімалася ним же... коли?
О, сотню років тому.
Тоді я писала щоденник.
І не шкодувала свого часу на Муракамі.
І могла собі дозволити розкіш вважати, що читати книжки важливіше в житті, ніж зустрічатися з хлопцем.

А в травні 2008-го (начебто 2008-го, на якому ж я була курсі?) в Києві проходив фестиваль сербського кіно. Ми з А. теліпалися вдвох з останнього сеансу о першій ночі. Він провів мене на метро до цієї ж таки Шулявки, і навіть піднявся зі мною на нижчому (довшому) ескалаторі. І ніяк не хотів відпускати мої руки і мій погляд, а я сміялася і казала, щоб він вже тікав, бо запізниться на останній поїзд - ночуватиме з бомжиками в метро...
"Ну, бувай. Слухай, правда ж запізнишся! От чудак..."]]> 2008-07-22T15:31+02:00 Tue, 22 Jul 2008 15:31:44 +0300 <![CDATA[Чикаго.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/750581/
Сильний і красивий фільм. Він міг би бути дуже важким фільмом, якби не був таким красивим.
Він міг би бути й дуже-дуже брудним фільмом, якби весь бруд у ньому не був замінений мистецтвом.
Справді, бруд не вартий того, щоб звертати на нього увагу. А те, над чим насправді варто задуматись, не замінено нічим.

А що якби і в житті все брудне замінювали співом і танцями?
Мабуть, людям лишилося б думати тільки про головне.

Річард Гір - це знак якості. Діамант, який не може сяяти у поганій оправі.
Цікаво, він сам собі обирав сценарії, в яких зніматиметься? А партнерок на майданчику? Мабуть, колись він таки мав на це право.

Шкода його у "Містифікації", де його сивину пофарбували у каштановий та накрутили на бігуді. Цей сіренький рядовий фільмець ішов у кіно минулого літа.
Від душі побажала б йому достатньо мужності, щоб більше не...]]> 2008-07-22T15:20+02:00 Tue, 22 Jul 2008 15:20:42 +0300 <![CDATA[Настрій.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/748100/
Куртка, шарф, вітер, хмари.
І постійно тягне нагнутись і знайти під ногами каштан, і ще один, і ще.
І постійно тягне в універ, хоча я й досі не знаю, куди піду в вересні на пари.

Хто насмітив на небі, питаю я.
І куди поділи літо???
_ _ _ _ _

Сестри.
Мабуть, вони дуже сварилися і билися у дитинстві.

Старша Шарлотта - спокійна, раціональна, і разом з тим мрійлива. Холодні виходять мрії, і від того зовсім не схожі на життя.
Проте приємна: змушує забути про те, що є насправді.

Молодшенька Енн - емоційна, глибока, схвильована. Не радісна й зовсім не мрійлива - бо надто схожа на правду.
І постійно змушує згадати про те, що є насправді. Навіть попри те, що в кожної людини "насправді" своє.
Талантище.
З усіх трьох про неї так кажуть найчастіше.

Цікаво, скільки дисертацій написано з теми сестер Бронте.
Скачала б чи купила адекватну книжицю про їх життя.
І я ще не знаю середню, Емілі.
Буде до чого прагнути.

_ _ _ _ _ _ _ _

Не розумію, чому їх англіканський ідеал жінки - в покірності, тактовності, володінні собою. Наче її чоловік - це найвища істота, якою б сволотою і бридотою він насправді не був. Тож, виходить, що це вона - на кілька ступенів нижча за нього???
Його дрібний побутовий комфорт - її божественне призначення.
Його душевний спокій - ціною її нелюдських внутрішніх зусиль.
На його каверзи, грубощі, зради - її незмінна вірність, спокій, лагідність...

Переконуйте в чому хочете, сестрички. Вразливі дівчатка, які зачитуються вами й вашою старою Англією (типу як ваша покірна слуга:) повірять вам на слово.
Прийняти ваші правила і жити за ними - не так уже й погано для начитаних вразливих дівчаток.

Тільки не переконуйте, що таким чином можна стати щасливою.
Ви самі - в такому житті стали щасливі???
Стривайте, я ще доберусь до ваших біографій, сестрички. Я знатиму про вас все, про що ви хитренько мовчите в своїх книжках.

Я намагалася бути щасливою так, як ви про це пишете.
Я шукала щастя в смиренні й мовчанні. Думала, що все-таки створена для мовчання, решта - дрібниці. але...
Помилилася.
Не змогла.
Фолл.
Проводжу вечори й вихідні на самоті.

_ _ _ _ _ _ _

Не маю сил зайти в церкву. Здається, я більше не зможу поговорити з Ним.
Бо я ніколи не прошу в Нього щастя. Прошу тільки сил і мудрості.
Але Він не має для жінки іншої мудрості, окрім мовчання й смирення.
Іншої сили, крім сили терпіти.
Іншого щастя, ніж... Яка бридота. А я так довго стримувалась, щоб не казати "бридота".
Він завжди казав мені змиритись. Навіть тепер Він каже мені лише це.

Я трималася дуже довго. Але, видимо, не здатна триматися все життя.
Вибач. Мої молитви до Тебе й Твоя доброта у відповідь виявилися даремними.
Спробую більше не турбувати Тебе без потреби.

Або ж чекатиму, поки Ти сам знову заговориш до мене.

Хтось тут прагнув самоти, дівчинко.
Ну, от зараз ти і справді лишилася сама.
Слухай тишу навколо себе, благословенну тиху тишу.]]> 2008-07-17T19:50+02:00 Thu, 17 Jul 2008 19:50:50 +0300 <![CDATA[:)]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/747802/
РИО-ДЕ-ЖАНЕЙРО, 17 июля /РИА-Новости/. Пингвины становятся все более частыми гостями бразильских пляжей в зимний период в Южном полушарии, с января по июль случаи обнаружения этих пернатых участились на пляжах юга Бразилии, а также штатов Сан-Паулу и Рио-де-Жанейро, сообщают местные СМИ со ссылкой на данные мониторинга прибрежных вод с начала 2008 года.
По некоторым сведениям, пингвинов находили даже в субэкваториальных водах бразильского северо-восточного штата Баия.
"Все пингвины, попадающие в Бразилию, - выходцы из аргентинской Патагонии, где образуют обширные колонии", - сообщил ветеринарный врач зоопарка города Нитерой (штат Рио-де-Жанейро) Тиагу Муниз.
По его словам, отбившихся от своих групп детенышей подхватывает мощным Мальвинским (Фолклендским) течением и выносит в район тропических вод Бразилии. Рекордное расстояние, которое преодолевают пингвины, доходит до 5 тысяч километров, поэтому большинство птиц добираются до бразильских пляжей голодными и слабыми, многие погибают по пути.
По сообщению РИА Новости, специалисты рекомендуют обращаться за профессиональной помощью в случае обнаружения пингвинов.
"Многие пытаются взять пингвинов домой или положить на лед, наивно полагая, что это именно то, что им нужно", - считает Муниз. Он также не советует кормить морских птиц и мыть их в домашних условиях.
При правильном обращении в специализированных отделениях зоопарков через несколько недель реабилитации пингвинов возвращают в естественную среду обитания.
]]> 2008-07-17T10:55+02:00 Thu, 17 Jul 2008 10:55:11 +0300 <![CDATA["]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/746222/ Простір - тихим.
Думки - довгими.
Раніше необхідне - таким, що зачекає.

Восьма вечора. Анька вже домки, натанцьована, наусміхана і наслухана компліментів по самі вуха.
(випадкові люди продовжують звідкись усе відчувати - Льошка був правий щодо глобальної емоційної мережі...)

Дев"ята вечора. Анька меланхолійна і нелогічна, слухає Кейко Матсуі й дивиться старі фотки з Пітера.
Ввімкнула інтуїцію - наче натиснула на газ.
Відчувати, як і дихати, теж можна на повні груди.

Десята вечора. Золота дитина Анька зітхнула, вимкнула комп, і вже майже сопе носиком, тільки ще трошки почитає свою казочку на ніч - чергову сестричку Бронте, цього разу Енн...
_ _ _ _ __ _ _ _ _ _

Пітер...
Тягне до мене свої тонкі благородні руки. Він твій, тільки простягни свою малу несміливу долоньку. Втопись в обіймах. Забудь цілий світ.
Чого б не ломанутись на якусь студентську конференцію? Тре восени пробити по універах.
Я завше боялася конференцій. Але...
Досить мріяти. Або мрія остаточно закриє собою реальність, або...
Він чекає. Він підтримає. Він сильний.
Щоб мати щастя відчути себе маленькою поряд з ним, треба бути теж досить сильною.

Міста - це друзі, які не забувають.
Які не змінюються.
Друзі, які віддають, і нічого натомість не вимагають - бо для них хочеться вимагати від самої себе.
Друзі, яких любиш суцільно і повністю. Починаючи з дерев"яних хатинок і засніжених болот Ленінградської області, і бетоном недобудованої Кільцевої дороги...

А ще хочеться взяти інтерв"ю в Кейко, чи хоча б втрапити на пресуху. Чи писали Ви коли-небудь музику для аніме, і чи хотіли б написати, спитаю я в цієї маленької врівноваженої жіночки, в її здивованих японських очей. А ще - чи відчуваєте Ви своє коріння в дореволюційній Росії, взагалі звідки такий потужний інтуїтивний зв"язок...

Інтерв"ю. Колись у мене буде і Кейко.
А в понеділок прийде той чоловік, якого я поки що не знаю, як і звати, - і начальниця залишить нас у кімнаті для переговорів.
Сиджу тишком-нишком, і щохвилини з насолодою нагадую собі, що сьогодні - тільки вівторок.
Я працюю все літо без відпустки.]]> 2008-07-15T12:58+02:00 Tue, 15 Jul 2008 12:58:27 +0300 <![CDATA[Сто речей. ]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/745824/ (поспішайте, дівчатка, бо припхається якась чоловіча пика й легко вирішить для вас цю жахливу проблему)

3. Помити вікна.
15. Дістати з закутка в"язання.
17. Прожити день на самих лише фруктах.
34. Зустрітися за тиждень із трьома друзями, з якими сто років уже не могла зустрітись.
40. Нарешті, подивитись "Shall We Dance" (той самий, із Річардом Гіром), на самоті, без жодних комплексів колупаючи тичкою в зубах.
41. Прозріти, що пісня "Sway" (популярне "ча-ча-ча", до непристойності заїжджене бальниками) - це таки з цього фільму.
42. Пробити в гуглі "Sway Lyrics" і голосно співати на радість сусідям.
43. Взагалі багато співати, пригадуючи якісь давно й міцно забуті пісні.
54. Фотографувати чи вигадувати фотографії.
60. Просидіти до першої години ночі в машині з G. й інтелігентно протриндіти про книжки, і про зміст любові, і про депресивних дівчаток з нету (при цьому непомітно, але настирно відбираючи в нього свою руку).
78. Генерувати ідеї і записувати їх.
80. Ходити на роботу з задоволенням.
81. Нарешті, зібрати з підлоги і вимити взуття.
92. Щодня вголос казати: "Я пуп землі. Я - Пуп Землі!"

Дівчата, милі мої. Хороші. Не вбивайте себе.
Вони і справді не варті того.
Є багато речей, у більшій мірі вартих.
Знаю, перевіряла.
_ _ _ _ _ _ _ _
Мені сподобався "Shall We Dance".
Річард Гір - справжній чоловік, хоч він і в кіно.

Тільки невідомо, чому про цей фільм часто кажуть "фільм про танці", і майже ніколи - "фільм про сімейні стосунки".
Хороші американські фільми - це такі, в яких початок цілком буденний, продовження - реалістично-проблемне, а кінець - чомусь до сорому неприродній, бо все обов"язково закінчується хеппі-ендом.

Рюмсала, наче подивилась як мінімум "Титанік".]]> 2008-07-14T17:55+02:00 Mon, 14 Jul 2008 17:55:48 +0300 <![CDATA[,]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/742711/
Відписавши все, що тільки було можна, про саміт "Великої вісімки", Пустельник тікає в "Домашню кухню" їсти: борщик по-українськи, рибу по-селянськи з грибами, салат "Весна" з капусти та огірків під бокал традиційного компоту з малини.

Здається, ці люди таки змусили мене працювати. Навіщо вони віддали мені саміт - досі не розумію, невже не було більш нікого, хто б ліпше розумівся на проблемах глобальної енергетики.
І все ж я сьогодні (вперше після відпустки) перекладала з англійської та сербської.
Почуваюся павучком, що намагається обхопити лапками та закрутити в павутинку слона.
Фізично чую, як рипить іржавий мозок десь в районі відділу "Аналіз та синтез".

Не можу навіть висловити нічого грубого на адресу свого начальства.

Хтось же мав мені нарешті сказати: Анька, роби щось, і досить трахати собі мозги романтичною французькою балладою.
Досить тикати в кнопочку "Обновить" на сторінці "Контакту" - бо протикаєш у ній дірку, і тільки. "Ну хоч би одна морда прислала хоч якесь повідомлення, ну хоч би з ким уже потриндіти" - це нервове, Анька, так буває.

А ще твої нерви не варті того, щоб через них образити хорошу людину. А якщо вже образила, і не маєш жодного способу пояснити, що все через нерви і кляту "вісімку" - знов-таки, не трахай собі мозги...

Я вже розмовляю сама з собою.
Але якщо ніхто не пише в "Контакті" - то мабуть, так треба.]]> 2008-07-08T19:03+02:00 Tue, 08 Jul 2008 19:03:52 +0300 <![CDATA[\\\\]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/737116/ Нема нічого кращого за вишневі дрова.

Небо більше за вогонь. Та все ж не відразу за вогнем помічаєш небо.
Я твердо знаю Велику Ведмедицю та Кассіопею, але ніколи до ладу не знала Полярної зірки. Може, хтось колись покаже Малу Ведмедицю - знатиму й її.

Там, де дуже багато дерев і мало-мало людей, все якось не по-людськи. Темрява - це справді темрява, зоряне небо - це зоряне небо, тиша - це тиша.

При такій тиші, темряві і зоряному небі навіть моторошно лишатись самій надворі. Доводиться визнавати, що, маючи повний 21 рік і активну життєву позицію, ти наче досі боїшся Бабая чи іншопланетян.

Я сиджу на вишні, у маминому спортивному костюмі. Я ставлю запитання, і не мушу сама давати на них відповіді. Я просто ставлю запитання.

Коли про людину кажуть - врівноважена, а коли - безсердечна?

Чи може виявитись, що всі люди на Землі - родичі, хоча б і якісь 88-юрідні?

Чи можу я отак просто захотіти - і вивчити іспанську?
Чи варто це робити тільки тому, що я хочу знати, про що слухаю музику?
І чи варто цього не робити тільки тому, що вчити іспанську стало занадто модно?

А якщо Бабай зустрінеться з іншопланетянами - хто з них врешті кого вкраде?

Невже і справді скінчилася сесія?

І де ж все-таки в біса та Полярна зірка???]]> 2008-06-27T01:05+02:00 Fri, 27 Jun 2008 01:05:09 +0300 <![CDATA[\\\]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/737094/ Дачу я проклинала все дитинство. Тож хай вона тепер краще буде фазендою.

Друзі кажуть, що там дуже тихо, ніби щез весь світ. Майже всі, хто там бував влітку, вподобали релаксувати в будь-якій точці хати чи городу, вхопивши першу-ліпшу книжку.

Старі і нові, рівненькі і розхристані. Читані і перечитані. На поличках, на столах, на веранді, на ліжках, під ліжками, навмисне залишені чи спонтанно забуті - де завгодно.
Мої предки, ці безнадійні творчі пофігісти, мають в усьому своєму хаосі ще й рафінований літературний смак.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Читати Хемінгуея - все одно, що стріляти з кулемета довжелезною, безперервною чергою. Усвідомлюючи, скільки людей ти вбиваєш і заради якої світлої ідеї, без права просто кинути це, і постійно поглядаючи, чи багато ще патронів у стрічці.
Світла ідея - як приємний теплий смолоскип всередині тебе, не хочеться ні викинути, ні згасити його, ні припинити цю жахливу кулеметну чергу. Viva la щось там - але хай воно швидше скінчиться.

Читати Хемінгуея - як брати неприступну висоту. Я занадто довго соромилася того, що не читала Хемінгуея. Занадто часто казала, що люблю англійців і американців - і при цьому тактовно замовчувала це сороміття про Хемінгуея.

Я мусила це зробити - рівненько, методично, сторінка за сторінкою. Кулеметною чергою.
Щоб ніхто з тих загиблих, боронь боже, не став мені другом.
Зла це штука - талановиті книжки про війну.]]> 2008-06-27T00:28+02:00 Fri, 27 Jun 2008 00:28:33 +0300 <![CDATA[...]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/734547/
Ще не все минулося.
Ще щось може змінитись, та тепер це не залежить від мене.
Тепер я можу дозволити, щоб воно було далеко.

Літо.
Запах пиріжків з кухні.
Дребездючий трамвай на сусідній вулиці, під який гарно засинати.
І хрумке вечірнє повітря, вже з короткими спалахами цикад і не без присмаку комариного вереску (щойно мама змусила рикаючого і кусючого батька прибити сіточку на моє вікно).
Рожева серйозна свиня на колінах.
Батькові фіалки на підвіконні давно все мені пробачили.
Тиша.
І постійно хочеться спитати, що це.
І постійно хочеться спитати, чи є життя після.

Треба коли-небудь повертатися додому.
Коли тебе не чекають більше ніде.

- Доця, бери пирожки. С яблоками пробовала?
- Да мам, это много.
- Ну да, сколько ты пряников намяла? Полкило?
- "Коньяку хватив полкило..."
- Приняв. "Я цыплёнка ем табака, коньяку приняв полкило..."
- Папсик, ну не кури ты на кухне, Анюта же приехала...
- "Облака плывут, облака, высоко плывут, как в кино..."
_ _ _ _ _ _ _ _ _

Людина втрачає багато мани, щоб просто бути видимою іншим.
А коли блимає червона лампочка розрядки, людину перестають бачити.
Слабшає голос.
Стає прозорим тіло.
І не варто махати червоним прапорцем і пищати морзянкою.
Не варто кликати по іменам тих, чиї імена тобі дорогі.
Бо це не дуже приємне відчуття - коли хтось спантеличено дивиться в твій бік, але... крізь тебе.

Людям не подобається напружувати очі та вуха, щоб роздивитись тебе невидимого.
Тим паче, що той, в кого блимає червона лампочка, здатний звернутися до інших лише по допомогу.

Сталося так, як я змогла передбачити.
Вони відпадали один за одним.
Всі, кому я не встигла стати достатньо потрібною.
Вони припиняли своє існування для мене, перш ніж я припиню своє існування для них.
Я зможу повернутися до них трохи пізніше. А вони б до мене навряд чи повернулись.

Та все ж їх трошки лишилося.
Тих, кому я змогла врешті повідомити, що захистилася на відмінно з відзнакою.

Вони сказали, що чекатимуть.
Все ж регенерація - це індивідуальна справа кожного.]]> 2008-06-22T00:12+02:00 Sun, 22 Jun 2008 00:12:48 +0300 <![CDATA[=]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/729237/ Варто лише усвідомити, що за все треба платити, і ніщо хороше неможливе без чогось поганого.

Від віри в людей можна вилікуватись безболісно: вірою в самого себе.
_ _ _ _ _ _ _ _

"Каждый умирает в одиночку". Це сказав Ганс Фаллада, тепер я знаю.
Дружба, симпатії і взаємозобов"язання втратили сенс. Лише на деякий час, а потім вони знову повернуться.
Просто зараз все по-іншому. Нема такого, щоб проблеми були в когось одного, а в іншого їх не було. Проблеми є у всіх. І кожен, в кого вони є, вмирає на самоті.
Це минеться скоро. Тоді я знову зможу покластися на друзів. І друзі теж зможуть покластися на мене.

Не слухаю музику.
Майже не спілкуюся.
Стягаю волосся в тугий вузол.
Не танцюю.
Не ділюся планами.
Не вірю пліткам.
Тиша.

Тільки в тиші можна почути те, що говорять пошепки.]]> 2008-06-11T13:20+02:00 Wed, 11 Jun 2008 13:20:13 +0300 <![CDATA[Мовчання.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/725759/
Сховатися в теплих сутінках своїх думок. Не розтинати сутінки жодним променем слів.

Мама казала - нікому не відкривати двері.
І вікна.
Бо вітер теж вміє приносити недобрі вісті. Бажати мені добра, коли навколо зло - цце занадто нелогічно, навіть для вітру.
І не вмикати світла, щоб не видно було в щілинку між шторами.
Не вмикати навіть чайник - може, комусь спаде на думку вичислити мене за лічильником в коридорі.

Я вже знаю, що відчувають параноїки.

Audi.Vidi.Taci.
Мовчи.]]> 2008-06-04T17:11+02:00 Wed, 04 Jun 2008 17:11:11 +0300 <![CDATA[Прозріння.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/721620/ Це тільки коли невдач і проблем трошки - ми такі хоробрі, сильні, організовані і врівноважені. "Ну я їх зараз..."

А коли кількість проблем перевалює через критичну відмітку і продовжує зростати ще - ми стаємо такі слабенькі.
Ми перебільшуємо.
Ми зриваємось на крик без причин.
Ми пробачаємо собі все. Куріння, безцільно витрачені гроші, пару набраних кілограмів і години, проведені в соціальних інтернет-мережах.
Ми не соромимось здаватися жалюгідними й занудними в очах інших.
Ми звинувачуємо кого завгодно, тільки не себе.
Ми творимо бридкі речі, й думаємо про таке, що й самі соромимось, і кажемо: це не я, це все підсвідомість.
Ми дратуємося, наче самі ці проблеми винні нам сто баксів.

Ми відкладаємо вбік найважливіші речі - і називаємо це раціональним перерозподіленням ресурсів.

А ще ми починаємо тікати.
Забивати.
Херити.
Без причин, без пояснень, без пошуку гідного приводу.
Для нас самих ці причини очевидні.
Але для людей, що дивляться тобі в спину і розводять руками, це - дрібниця. В них вистачає й свого очевидного.
Добре помітного всім. Крім тебе.]]> 2008-05-27T17:14+02:00 Tue, 27 May 2008 17:14:33 +0300 <![CDATA[,]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/718793/ На уні.
На бакалаврську.
На вибори мера.
На роботу, і на начальницю, на її сигарети, і на її дурнуватий сміх під час суворого виговору за вчорашній ляп (наче я маю через той сміх легше сприйняти свій заслужений пістон).
І на те дурнувате інтерв"ю, що його обіцяли мені, а в понеділок воно тишком-нишком вийшло в авторстві іншої людини.
(Стоп, а про інтерв"ю не треба. Сама ж собі казала, що воно мені зараз під час випускної сесії нафіг не треба, хоч яке воно жирне і перспективне, сама ж подумки благала, щоб ця унікальна можливість якось зірвалася, а на ображених, взагалі-то, воду возять......)

Кажуть, щоб втекти від переслідування чи заплутати слід, треба перескочити через воду. Перейти по мостику теж зараховується.

Загалом, забила і втекла серед дня на Труханів. Літо.
Бочки з квасом, і морозиво, і тополині пушинки, і біле-біле небо, і гарячий вітер, і пилюка, і зелені сутінки Дніпрових круч, і навіть запах засцяності від них - то все літо, і ніяк інакше.

Поперебирала пісок пальцями ніг.
Перечепилася об коріння.
Привіталася з річкою, хоч вона і покусала холодом на радощах.
Здуріла від читання під яскравим сонечком.
Посумувала, що забула вдома кєпку.
Повтикала, як діти городять хати з піска.
Дослухалася, чи я справді ще досі не згоріла, а чи це просто вітер здуває гаряче сонце зі спини.
На всяк випадок подумала про крем від опіків.

Мій Київ - найкращий. Ми разом вже чотири роки, а я все не можу зрозуміти, як жила без нього решту сімнадцять.
Коли я знову базікатиму, що мені погано - це буде неподобство, і мене за таке треба на заслання. Через річку. На острів.
Треба побачити Київ маленьким, об знову відчути ніжність.

Взула кеди на мокрі ноги.
Шкода-шкода було вдягати футболку та скочувати джинси.
Довго думала, чи йти отаким поросятком в пилюці на треньку.
Врешті, пішла - нормально, тільки з кожним enchufle та dile que no з мене сипався пісок...]]> 2008-05-22T13:10+02:00 Thu, 22 May 2008 13:10:20 +0300 <![CDATA[Результати соцопитування.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/716898/ Прошу не зважати на якість написаного тексту і на неоковирність окремих мовних зворотів (сподіваюся, викладачі також не зважатимуть=)

Одна дрібничка, яка не втрапила в цю роботу.
Це опитування - прикольне, торкається актуальної теми, і навіть не позбавлене оптимізму, проте... АБСОЛЮТНО НЕ Є РЕПРЕЗЕНТАТИВНИМ. Отака вже я безсовістна і несумлінна.

Хіба це опитування, спитали б мене. Майже всі без винятку учасники - якісь такі розумні, начитані, мають чітко сформовані смаки, обгрунтовують свої позиції, а ще й (фі, мовєтон) прагнуть чогось навчитися і пізнати нове.... Може, це того, що я опитала не середньостатистичних молодих українців, а лишень своїх друзів???

Друзів...
Слава богу, що ви всі є. І слава богу, що ви всі такі.
Я була щаслива дізнатися про вас більше.

Люблю,
Обіймаю.
Шкрьобаю бакалаврську....
...з думкою про вас.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Персонаж фільму, знятого 30 років тому, стверджував, що зовсім скоро не буде ні книжок, ні театру, ні кінотеатрів – замість того всього скрізь пануватиме телебачення. Сьогоднішні прогнози, що звучать то тут, то там, видаються не більш оптимістичними. Комп‘ютер, Інтернет, віртуальне спілкування – вважається, що більшість молоді віддає перевагу цим речам перед іншими видами дозвілля, з яких найсильніше страждає читання. Радянське суспільство колись могло пишатися званням найбільш начитаного та літературно “підкованого”. Яке майбутнє чекає на пострадянське суспільство - ось головне питання, на яке спробує відповісти автор даного опитування.
Метою дослідження є простежити тенденцію: що найчастіше читають молоді українці, чи бачать у цьому занятті задоволення. Як стверджує громадська думка, нове покоління замало часу приділяє читанню, майже не знає літератури, насамперед, класичної, не ходить до бібліотек та взагалі забуло, що таке справжня книжка. Неабияку роль у цьому процесі, як вважається, відіграють сучасні мультимедійні технології, що нібито спрощують сприйняття та заощаджують час. Опитування має на меті підтвердити або спростувати цю думку.
В анкетуванні взяли участь 50 людей: учні, студенти та молоді спеціалісти, середній вік опитуваних – 21 рік.

Автор дослідження схильний вважати, що песимістичні прогнози не підтверджуються. На перший погляд здавалося б, що молоді люди читають книжки лише коли їх змушують це робити (наприклад, задають в школі чи університеті). Проте, таку відповідь дали лише 22% опитуваних. Натомість 78% зазначили, що читають літературу для задоволення та полюбляють проводити час із книгою (діаграма 1). Значна частина учасників опитування обгрунтувала цілком чіткі та сформовані смаки у художній літературі: серед своїх уподобань улюблені твори класичної літератури перерахували 17% респондентів, твори сучасних авторів – 14%. 23% віддали перевагу професійній літературі, при цьому, лише 2% зізналися, що читати їх змушують домашні завдання (діаграма 2). “Краще взагалі нічого не читати” – так вважають лише 6% опитуваних.
Дослідження також виявило, що представники нового покоління не шкодують часу на читання. Більшість полюбляє робити це вдома (39%) або будь-де у вліьний час (35%). 16% читають в транспорті, 10% - на роботі чи на заняттях (діаграма 3).
Незважаючи на розвиток новітніх технологій, найбільше цінується серед молодих читачів традиційна паперова книга. Їх полюбляють читати 82% опитуваних. По 6% віддають перевагу читанню електронних версій з монітора та роздруківкам комп‘ютерних текстів (діаграма 4). 25% респондентів регулярно роблять покупки у книгарнях та на книжкових ринках, 23% зізналися, що збирають домашню бібліотеку. Разом з тим, значна кількість учасників опитування не купує книжки, оскільки скачує їх в Інтернеті (15%), бере у бібліотеці чи у знайомих (13%), не має часу читати (2%) або вважає книжки дорогим задоволенням (2%). (діаграма 5). 72% пригадують, що протягом останнього місяця купили принаймні одну книгу (діаграма 6).
Можна багато сперечатися щодо ролі Інтернету та інших засобів мультимедіа у змінах в дозвіллі нового покоління. Частина опитуваних саме з Інтернету дізнається новини (53%), знаходить і читає в глобальній мережі будь-що, в тому числі й літературні твори (12%), швидше скачає книгу, аніж купить її (15%). Проте менше уваги, ніж очікувалось, респонденти приділили іншим мультимедійним засобам: DVD та аудіокнигам. Здавалося б, розвиток новітніх засобів комунікації мав би призвести до погіршення становища бібліотек. Проте, ці заклади досі регулярно відвідують 13% опитуваних. 53% до бібліотеки записані, але відвідують нерегулярно. Лише 15% зовсім не відвідують бібліотеки, посилаючись на брак часу, 9% вважають їх пережитком минулого. Разом з тим, за рахунох Інтернету значно впав рейтинг щоденних газет. Купують їх лише 2% учасників опитування, переважно з них дізнаються новини 5%.
Темою останнього запитання анкети став буккроссинг. Це молодіжне захоплення, що стрімко розвивається на Заході, покликане розвинути у молодих людей культуру читання та підвищити популярність друкованої книжки, і разом з тим передбачає рух, активність та елемент таємниці й пригоди. Рух буккроссерів кілька років тому з‘явився й в Україні, проте ще не набув широкої популярності. Взагалі не знають про буккроссинг 38% опитуваних, чули про нього, проте ставляться байдуже – 31%, цікавляться та хотіли б спробувати 25%. Не підтримують це явище в принципі 6% - зокрема, учасники опитування вважають, що впроваджувати таке явище в Україні поки що не дозволяє рівень культури. Жодного справжнього буккроссера опитування, на жаль, не виявило. Кажуть, ці люди полюбляють ховатися і нечасто видають себе.
]]> 2008-05-18T23:49+02:00 Sun, 18 May 2008 23:49:09 +0300 <![CDATA[',',']]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/713388/ Знову тягне на стареньку Мадонну, на Расмуса і на Evanescence, і на вибране з Апокаліптики.

Шкода відкладати вбік кольорову сальсу, з якою я так легко (під крок "раз-два-три-пауза") проскочила цю дурнувату зиму.

Є така музика, під яку думають і така, під яку танцюють.
А ще є музика, під яку стискаються кулаки.
Я й забула, що така буває.
І не хотілось би пригадувати. Але треба.

"Don't try to fix me -
I'm not broken,
Hello..."

"All by myself,
I don't need anyone thi time,
I know I'll survive,
I know I'll stay alive..."]]> 2008-05-12T13:05+02:00 Mon, 12 May 2008 13:05:33 +0300 <![CDATA[Флеш-моб "ВРЯТУЙ СТУДЕНТА!!!" Не будь байдужим, прочитай!]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/712172/ Дякую, що приділили трохи часу!
Ще більше дякуватиму всім, хто прочитає і дасть відповіді в комент.

Ця анкетка не забере багато часу, проте здатна зробити велику-велику добру справу.
Тре здати соцопитування злим прєпадам ВЖЕ 12 ТРАВНЯ!!! Мамо, чому я студент...

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
(склала російською і шкодую часу на переклад - сподіваюся, що нікого не ображу;)))

1. Ваш возраст: _______

2. Ваш род занятий, профессия: _______________________________

3. Чаще всего вы читаете книги потому что:
А) Напрягают по учёбе/нужно для работы;
Б) Люблю проводить время за книгой, получаю от этого удовольствие;
В) Не хочу отстать от жизни, люблю быть в курсе новинок;
Г) Другое: _________________________________________________________

4. Что вы обычно читаете:
А) Классическую литературу (предпочтения:
_____________________________________________________________________);
Б) Современных авторов, новую литературу: (предпочтения: _________________________________________________________________________);
В) Что-то, что на слуху или что советуют друзья (последнее, что прочитал - _________________________________________________________________________);
Г) Всё интересненькое, что попадается под руку;
Д) Профессиональную литературу, специализированные журналы;
Е) Учебники или произведения, заданные по литературе;
Ё) Покупаю ежедневные газеты;
Ж) Много читаю – в Интернете всё под рукой;
З) Другое: ___________________________________________________

5. Где вы читаете чаще всего:
А) Дома;
Б) В транспорте;
В) На работе или на парах;
Г) Везде, в любое свободное время;
Д) Другое: __________________________________________________________

6. Как вы предпочитаете читать книги:
А) Печатные издания;
Б) Распечатки из Интернета;
В) Электронный вариант с монитора;
Г) Предпочитаю не читать;

7. Часто ли вы заходите в книжный магазин (на книжный рынок) и часто ли выходите оттуда с покупкой:
А) Часто покупаю книги, и в меру возможностей их читаю;
Б) Покупаю нечасто, но иногда хочется что-нибудь почитать;
В) Покупаю постоянно. Люблю книги, собираю домашнюю библиотеку;
Г) Пускаюсь в плавание, когда срочно нужен учебник;
Д) Не покупаю книги - для меня это дорого;
Е) Не покупаю книги - беру в библиотеке или у знакомых;
Ё) Не вижу смысла покупать – всё равно читать нет времени;
Ж) Не вижу смысла покупать – их можно скачать в Интернете;
З) Предпочитаю книгам DVD;
И) Предпочитаю аудиокниги;

8. Последний раз вы купили книгу:
А) Около недели назад;
Б) Около 2 недель назад;
В) Месяц назад;
Г) 3 месяца назад;
Д) Полгода назад;
Е) Больше года назад;
Ё) Не помню;

9. Чаще всего вы узнаёте новости:
А) Из газет;
Б) Из журналов или других периодических изданий;
В) Из Интернета;
Г) По телевизору;
Д) По радио;
Е) Другое: _________________________________________________________

10. Ходите ли в библиотеку:
А) Записан, регулярно хожу;
Б) Записан, но давно не был;
В) Когда-то ходил, но просрочил пару книжек, и теперь скрываюсь:)
Г) Не хожу – нет времени;
Д) Не хожу – считаю, что это отмирающий пережиток;
Е) Другое: ____________________________________________________________

11. Как вы относитесь к буккроссингу:
А) Практикую, нравится;
Б) Интересуюсь и давно собираюсь попробовать;
В) Слышал о такой забаве «продвинутой молодёжи», отношусь равнодушно;
Г) Не поддерживаю это явление в принципе;
Д) Не знаю, что это;
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Всім, хто дійшов до кінця – честь і слава навіки!
Якщо треба допомога від мене – допоможу охоче!!!

Щиро ваш,
Пустельник.


]]> 2008-05-09T19:26+02:00 Fri, 09 May 2008 19:26:35 +0300 <![CDATA[=]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/712050/ Тре вийти на обід.

Сиджу на роботі несерйозна, в кедах і сорочці, пов"язаній вузлом на пузі. Молю, щоб не приперся ніхто з начальства.

Життя прекрасне.
Як завжди.
Тільки цього разу щось не віднайду, в якому місці воно прекрасне.
Де б ще пошукати. Під шафою, здається, вже дивилась, і за монітором теж.

Ще один однокласник одружився.
Я давно вже казала, що ненавиджу Контакт.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Em D C
Алиса умеет вязать
Em D C H#
Алиса рисует в альбомах.
Em D C
Алису в гостях не застать,
Em D C H
Алиса почти всегда дома.

Припев:
Em Am
Ах Алиса как бы нам встретиться, как
D G H#
Поболтать обо всем.
Em Am Em Am
Ах Алиса просто не терпиться,
D G Am
Ах побыть в доме твоем,
F H
С тобою вдвоем.

Алиса не любит гостей,
Алиса одна вечерами.
Алиса сидит на тахте,
С коробкой конфет
И с мечтами.

Пр.
Алиса и дня,
Не может прожить без ирисок,
Алиса совсем как дитя,
Но лучше всех Алиса.
(с) Сплин]]> 2008-05-09T14:00+02:00 Fri, 09 May 2008 14:00:25 +0300 <![CDATA[Флуд.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/708629/ Дивно.
Шкода.

Депресую.

Нічого оригінального - просто нічого не хочеться, все занудно і все навколо бридко.
Забула вже, як це. А тут пригадала.
І нічого конкретного, от що найгірше. Якби була конкретна проблема, я б віднайшла її і - вирішила чи відклала.
Цілий день намагаюся виокремити проблему. Але розболілася голова, і я покинула.

Нічого оригінального - депресую. Повний інтернет цього добра. І що я досі сподіваюся в ньому знайти?

Я в чужій хаті, сама, без ключів. Тут все є, щоб було добре. Тут тиша, і часом дуже лякають випадкові звуки.
Господар хати поїхав розважатися, і повернеться десь вночі.

Він просто вдяг куртку і поїхав. А я лишилася депресувати в чужій футболці розміру XXL.
Кумедні створіння, чоловіки. Не розуміють елементарного і патологічно у всьому винні.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Я б подолала це. Я доросла, і з легкістю долала таку дурню багато разів.
Якби була сама.
Але я не сама, от в чому прикол.

Кожна людина має центр тяжіння. Коли людині погано - значить, вона відхилилася від центру, і має в нього повернутися. А якщо людина не має центру тяжіння - про неї кажуть, що вона депресує.

Якби я була сама, я б була вільна.
Я вмію бути сама.
Я б повернулася в центр тяжіння.
Я б давно була кимось і з кимось, якби була сама.

Що за лайно.

Може, хоча б чаю захотіти?
Тре хоч повичитувати бакалаврську. Кицька-підказка в Ворді завжди піднімає настрій.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

апд.

Здається, я майже в нормі.
Запалила апельсинову свічку.
Вичитую скановану монографію, бляццької якості друку і не менш бляццького змісту.
Розмовляю з кицькою-підказкою.
Руки і футболка пахнуть господарем хати. А я до останнього сподівалася, що він повернеться на метро.
Зараз викачаю весь його інет, слухаючи треки в Контакті.
]]> 2008-05-02T23:18+02:00 Fri, 02 May 2008 23:18:12 +0300 <![CDATA[;]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/708600/ З ними гарно засинати, як із плюшевим ведмедиком.

Люди люблять гратися в те, що все знають наперед.
Люди мусять казати один одному, що таки справді знають.
Мусять, а інакше вони взагалі ніколи не заснуть.
]]> 2008-05-02T22:36+02:00 Fri, 02 May 2008 22:36:13 +0300 <![CDATA[Поїздато.]]> http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/706206/ Хороше слово "приятель". Більше свободи, менше дурних зобов"язань.
І від нього завжди віє усмішкою. Навіть краще, ніж слово "друг", що частенько не передбачає усмішки.

Ті, що їздять на авто - це приятелі. Їм так важко бути друзями - але не всі "інші" (що їздять на метро) здатні це зрозуміти.
Якщо хочете сказати автолюбителеві "Я тебе розумію..." - користуйтеся громадським транспортом.

Я мандрую з гуртожитку на вокзал у гордій самотності.

Велично розрахувавшись із таксистом, підіймаю в дві руки по здоровенному баулу, майстерно виконую крик Тарзана "Ййййяаааааа!!!" (Станіславський би повірив) і повзу, як мураха, в бік платформ. Не знаю, кому я намагаюся надавити на жалість. Таксистів уже нічим не розчулиш - мабуть, це тому що їх занадто часто просять довезти за двадцятку замість тридцятки.

"На теплоходе музыка играет, а я одна стою на берегу..."
Кожні хвилин п"ять цією піснею насолоджується весь вагон, а потім тітонька в сусідньому купе хапає трубку і кричить "НУ ЩО В ТЕБЕ ТАМ ЗНОВУ СТАЛОСЯ???"
Мені конче потрібен поїзд. Багато кому він потрібен. Комусь - щоб відпочити. А хтось навіть у поїзді не може відпочити. Благо, мобільне покриття покращується з кожним днем.
"Машу рукой, а сердце замирает, и ничего поделать не могу... - АЛЛО!!!"

Мені давно потрібен поїзд, щоб попрацювати. Я свідомо не поклала в сумку книжку, і навіть не скопіювала в плеєр жоден із "Latin Jam". Натомість поклала трохи їдла - думала, що писати буде краще, гризучи.
Насправді, все те я поїла на самому початку, дуже-дуже повільно, щоб подовше не діставати той роздрукований клаптик - вже вистраждані перші два абзаци. Логічним завершенням їдла виявилася шоколадка і півпачки білих "коліс" - аскорбінок. Тонни глюкози зробили діло, і клята рецензія була взята мозковим штурмом.

Минуло майже два тижні з тих пір, як я подивилася постановку. Здається, я занадто серйозно поставилася до написання рецензії - бо так давно мріяла це спробувати.
З кров"ю, малими порціями вимучую з себе дотеп за дотепом, оцінку за оцінкою. Дотепи вдаються краще, ніж оцінки. Я схожа на якогось жовчного сухого критика(майже Антуан Его з "Рататуя"), для якого обгавкувати й обгажувати - найвища насолода. Хоча, насправді та постановка мене вразила до глибини душі, й обгажувати її мені хотілося б менш за все.

Чому так важко знайти слова для хорошої оцінки, а для поганої - так легко???
Гострі слівця годяться тільки для обгавкування. Той спектакль, в кінці якого схлипувала половина залу, потребує слів, а не слівців. І не гострих, а... Не знаю. Справді, не знаю.

Перший жалюгідний досвід Пустельника-рецензента колись виставлю. Його ще мають оцінити інші люди, але, на щастя, це не має бути опубліковано...]]> 2008-04-27T23:42+02:00 Sun, 27 Apr 2008 23:42:12 +0300