http://dnevnik.bigmir.net/show/dnevnik/2089934/ Персональный дневник http://i.bigmir.net/logo-small.gif http://dnevnik.bigmir.net/show/dnevnik/2089934/ http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/710125/ для мене він означав холод,хляпавку і смуток.Я не любила сумувати.Я воліла залишатись радісною і сильною,старалась приховати за цим свої слабкості.Всі навколо говорили мені,що я - Живчик,що таких як я ще треба пошукати.Я і сама визнавала той факт,що в мене,як то кажуть,шило самі знаєте де.
Але одного дня все почало змінюватись.Я стала більш чуттєвою,ліричною.Моя кулькова ручка почала писати вірші.Музика почала литись не з-під пальців,а з душі.Вона проходить крізь мене,як струм.Почуття стали глибшими,сильнішими,довговічнішими.Але їх стало важко висловлювати.Про них стало неможливо говорити.Їх хочеться тільки відчувати і показувати у поглядах,жестах,доторках,рядках...
Тому я більше не боюсь сумувати.Смуток - це теж дуже глибоко...Якщо я сумую,значить є за чим(ким)...Значить було щось вагоме і вартісне у моєму житті.Значить,моє життя не марне,і,можливо,хтось теж часом хоч краєчком серця за мною сумує....І це теж недарма.
Як і дощ...Вічний дощ...Вічний,тихий солодко-сумний шепіт неба...Шепіт,в якому я ловлю часточку себе,часточку свого минулого,якого я вже не маю...Він теж не дарма...Тому я вчусь любити.....Дощ............
P.S.А чому ви любите дощ? ]]> 2008-05-05T22:56+02:00 Mon, 05 May 2008 22:56:02 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/710115/ Істота...яка сама не знає хто вона і що вона...небезпечна для суспільства...бо всюди де вона з*являється починаються зміни...все старе ламається і на його місці з*являється шось нове...вона ж бо не любить брехні....але й правду вона теж не дуже ....бо правда як гострий ніж...ним можна нарізати салату,а можна і відпанахати палець...
Істота з*являється там де її не просять і тоді,коли цього найменше чекають...навколишніх часто шокує її манера поведінки і зовнішній вигляд...вона ж бо не хоче бути на когось схожою...через це її не люблять...її цькують...і вона втікає...бо не хоче щоб її впіймали...
Істота постійно змінює місця,але всюди лишає слід...іноді їй хочеться спокою і вона пробує стати такою як інші...але це швидко набридає...і вона зривається...і знов втікає...на нове місце і знов стає іншою...
Вона - істота-трансформер...вона відкрита для всіх і закрита для деяких...вона на виду...але про неї нічого сказати..ніхто не знає достеменно хто вона і що вона...вони ніяк не можуть запам*ятати її чортів день народження...ця чортова дата як пісок крізь пальці вислизає з їхніх голів...ніби її не існує...
вони рахують її божевільною...хай так...Істота ні з ким не рахується...вона просто живе...
Вона є всюди і ніде...завжди і ніколи...той,хто за нею ганяється ніколи її не знайде...той,хто від неї втікає обов*язково потрапить до неї в полон...
вона вільна і водночас полонена...вона може йти слідом за вами коли ви йдете в магазин...вона може пильно споглядати вас,коли ви сидите і просто дивитесь у вікно...вона може прийти до вас уві сні...ви можете побачити її в дзеркалі...
вона може вбити і може повернути до життя...а сама вона безсмертна..
вона є спасінням і пекельною мукою...вона є янголом і демоном...про неї написано тисячі слів,але жодне її не варте...
бо вона -
Любов................................................................................... ]]> 2008-05-05T22:45+02:00 Mon, 05 May 2008 22:45:17 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/689822/ 2008-03-31T00:55+02:00 Mon, 31 Mar 2008 00:55:09 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/688446/ Те що набридло - сховаємо подалі.Раптом колись ще знадобиться?Те що поламалось,або стало зовсім непотрібним - на смітник.Нема чого захаращувати кімнату!Натомість ті речі,що ще потрібні - фасуємо по коробочках і розставляємо по поличках.По закінченні прибирання маємо чистоту і порядок.
Якби так можна було зробити у житті!Просто взяти і вишвирнути на фіг із свого життя те,що набридло,те,що втратило цінність і просто займає твій дорогоцінний час.Взяти і послати під три чорти тих,хто заважає тобі жити.Викреслити з пам*яті тих,хто колись зробив мені западло чи причинив сильний біль, а також тих,хто пробує нажитись на мені чи вирішити за мій рахунок якісь свої проблеми,при чому це мені лише зашкодить.Не хочу щоб у мене крали час!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Часу у мене і так мало.Людське життя - якісь там 50-60 років!Для історії це пшик.Що можна встигнути за півстоліття?Ще й при умові,що ти лишишся живий-здоровий і взагалі доживеш до цих років.
Якби можна було розфасувати по поличках свої думки та почутя!Якби ж так просто можна було б дати їм усім лад!
Жити стало б точно легше,простіше і краще.
Але ж ні! Не виходить просто так відкараскатись від неотрібних тобі колєжанок чи колєгів,які так і хочуть влізти в твоє життя.Не вдається заздалегіть відмазатись від знайомств,про які потім шкодуєш.Не виходить прослідкувати за своїми емоціями і думками,які наче клубок змій,хаотично звиваються і сплітаються в твоїй голові.А ти як немовля - нічого не розумієш.
Через це і з*являється більшість проблем.Через невміння володіти собою.Хоча про яке володіння тут можна говорити?
Нас ще змалку вчать,що наше життя нам не належить.
Спочатку воно належить батькам,потім вчителям,потім коханим,сім*ї,дітям,уряду,президенту,Вітчизні,природі,Богові....
Усім....тільки не тобі.
А я так не можу.Не хочу бути залежною.Не можу про це мовчати.Я не егоїстка.Просто не хочу,щоб за мене в майбутньому вирішували інші.І я впевнена,що сотні людей на Світі зрозуміють,що я маю на увазі.Але,на жаль,тисячі не зрозуміють і осудять...]]> 2008-03-28T23:35+02:00 Fri, 28 Mar 2008 23:35:50 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/683559/ Часто змінюється настрій,то хочеться стрибати від радості, то дуже сильно тягне поплакати.
Дуже гостро переживаю конфліктні ситуації,мене можна вивести їз себе одним невдало сказаним словом.
Сняться дивні сни.Часто з еротичним підтекстом.Але всі зовсім різні і про різних людей.
Часто-густо не хочу ні з ким спілкуватись.Не хочу,бо кожен намагається промити мені мізки на свій лад.Особливо у Львові.Особливо в гуртожитку.До домашніх це не відноситься.
А часом мене навпаки прориває поговорити,поділитись думками або роздумами,враженнями.Просто поспілкуватись.Але знову ж знайдеться якась скотина,котра грубо мене переб*є, або скаже шоб я заткнулась,бо я багато говорю.(Цікаво,що б вона сказала,якби зустріла мене 2 роки тому?)Я і так стала менш контактною,коли поїхала на науку,а після таких підйобів говорити з кимось хочеться ще менше.
Вдома теж неспокійно.Але я дуже скучила за своїми,тому стараюсь не сприймати все в штики.Якби ще малий не діставав маму і трохи більше спілкувався з нами,ніж з компом,було б взагалі більш-менш нормально.Якби ще він не прийшов у п*ятницю обкурений.Ну як йому пояснити,що куриво в 13 років - це взагалі...
На тижні бачилась з Ю,він привіз мені з дому ключі,які я забула.Якось так символічно....ключі...Я трохи скучила за ним.Перед цим бачила його ще в лютому.Він так само як і я хворіє.Але мусить бути на навчанні.У мене ж є спасіння - канікули.
З приходом весни у всіх почалась любовна лихоманка.Мене трохи давить жаба.Набридло бути самотньою.
Завтра мабуть обдзвоню подруг.Може щось порадять проти весняної хандри.]]> 2008-03-23T23:25+02:00 Sun, 23 Mar 2008 23:25:12 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/677990/

Хочеться відкритості.Прозорості.Хочеться не боятися свого внутрішнього світу,не боятись його показувати.Хочеться бути такою як є.Хочу бути!
Хочеться дикості.Хочу робити божевільні вчинки і не переживати,що хтось це засудить.Хочеться забути і забити на стереотипи.
Хочеться вогню.Хочеться пристрасті.Гарячої,небезпечної,солодко-гіркої.Хочеться пірнути в неї з головою...і без голови....Хоча хтось скаже що я надто юна..
Хочеться навчитись незважати на те,що каже хтось і просто робити те,що відчуваєш і як ти це відчуваєш....Хочеться навчитись не залежати від думки людей...

Але це іноді прирікає на самотність...Чому,ну чому мені потрібен хтось,щоб життя було повнішим?
]]> 2008-03-16T15:11+02:00 Sun, 16 Mar 2008 15:11:55 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/672831/ Якщо порівняти мене з посудиною,то я вже вщерть заповнена, і вже мала б лопнути, але продовжую далі збирати в собі події та емоції.Мені потрібен поштовх,щось духе потужне, сильне і неординарне має трапитись зі мною для того,щоб я врешті решти вихлюпнула назовні свій внутрішній світ.Всю ту напругу.
Інше питання - це чим саме заповнена ця посудина,і що ховається по закутках мого серця....]]> 2008-03-09T10:59+02:00 Sun, 09 Mar 2008 10:59:35 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/653167/ Йому чогось бракувала і воно ніяк не могло зрозуміти, чого саме. Воно уже цілий тиждень прокидалось отак зранку і майже всі дні проводило в роздумах.Однак, одного дня, Маленьке Хоробре Самотнє Серденько вирішило піти до Мудреця, Який Усе Знав.
- Чого ти хочеш від мене? - спитав Мудрець, як тільки Серденько увійшло в його маленьке, погано освітлене помешкання.
- Розумієте...У мене все є, але чогось все ж таки бракує...
- Як то так може бути?- здивувався Мудрець,-Щоб усе було і чогось не вистачало?
І Маленьке Хоробре Самотнє Серденько розповіло Мудрецю і про свою маленьку затишну кімнатку, і про своє маленьке ліжечко, і про килим, і про рожеві стіни і про шафку,і про свої книжечки, і про свої картини, і про сувеніри....
- Мммммм....Все зрозуміло.Тобі бракує Любові, - відповів Мудрець Який Все Знав.
- Лю-бо-ві?А де її шукати?
- Всюди. - відповів Мудрець і за хвилю Маленьке Хоробре Самотнє Серденько вже було на вулиці.Воно було схвильоване і радісне, воно дізналось чого йому бракує, залишилось лише знайти її, Любов...
І воно поринуло у пошуки.Серденько шукало її всюди: і на вершинах гір, і на дні океану, і в лісових гущавинах і на степових пустирях, і в пустельних гарячих пісках, і в суворих північних снігах...І ніде, ніде Маленьке Хоробре Самотнє Серденько її не знайшло.
Але воно було хоробрим,тому не втрачало надії і продовжувало шукати Любов на вулицях міста.Воно почало запитувати інші серця, чи знають вони де знайти Любов.
- Скажіть будь ласка, а ви не знаєте,де можна знайти Любов? - Спитало маленьке Серденько у Брехливого Серця.
- Не знаю, - відповіло Брехливе Серце.
І це вперше воно говорило правду,адже там, де панує обман,нема місця Любові...
- А ви не знаєте де знайти Любов? - спитало Хоробре Серденько у Ображеного Серця.
- Не знаю і знати НЕ ХОЧУ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! - гримнуло у відповідь воно.
Образи роблять серця сліпими,дурними і грубими,тому Любов не навідує їх...
- Пробачте, а Ви не скажете, де живе Любов?
- Любов?...А навіщо тобі вона, від неї одні проблеми...,- відповіло Зневірене Серце...
Впродовж дня Маленьке Хоробре Самотнє Серденько опитало сотні сердець, але жодне з них не знало, де живе Любов.Ще сотні навіть не відповіли на запитання, бо були надто заклопотаними і кудись спішили....Ще сотні просто проходили повз,навіть не помічаючи Маленького Серденька...
Під кінець дня Маленьке Хоробре Самотнє і зовсім знесилене Серденько присіло на холодний похмурий асфальт і самотньо плакало.Воно плакало довго-довго,аж поки не виплакало всі сльози, і не помітило, що настала темна ніч.Зіщулившись від холоду, воно продовжувало схлипувати і зітхати, воно зовсім зневірилось,йому ставало дедалі важче дихати,а в очах темніло....Воно відчувало,що не доживе до ранку...
Раптом чийсь веселий і безтурботний голос змусив Маленьке Хоробре Самотнє Серденько розплющити свої заплакані блакитні дитячі оченята. Перед ним присів Великий Рожевий Метелик.
- А Ви знаєте, де знайти Любов?- лагідно спитав Він.
Та Серденько вже не мало сил говорити,воно лише мовчазно роздивлялось легкі барвисті крила Метелика.Метелик гладив Маленьке Серденько, і не зводив з нього погляду.Краєчком ока Хоробре Серденько помітило як з-за рогу вийшло двоє Прекрасних Серць.Пройшовши повз Метелика, вони взялися за руки і почали битись в десятки разів частіше. І тут Маленьке Хоробре Самотнє Серденько все зрозуміло!!!
- Любов.... - тільки й зуміло прошепотіти воно....І зупинилось.....
Але Любов не дозволила йому померти...Вона узяла його у свої руки, закутала у свої обійми і понесла й Маленьке Хоробре Самотнє Серденько у ту чарівну країну, яка щоночі йому снилась...


Любов завжди поряд.Не женіться за нею.Просто вірте в те,що вона існує.Вона обов*язково прийде до вас.

З ДНЕМ ЗАКОХАНИХ!
]]> 2008-02-13T23:58+02:00 Wed, 13 Feb 2008 23:58:54 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/648034/ Але разом з тим я дуже втомилась.Чому в житті нема прозорості?Чому навколо має бути обман,підлість, інтрига?Чому не можна обійтись без цього?чому доля не дає мені ні шансу бути з ним, ні шансу забути про нього?
Іроніядолі.Не можу бути ні з тобою, ні без тебе.
Я не відчуваю болю.Я не ображена.Я не маю в серці ненависті.
У мене є тільки любов і солодка туга за ТобоЮ.
Я боюсь виявляти свої почуття,хоча мені так хочеться віддати тобі всю ту ніжність, все те тепло, на яке ти заслуговуєш...Рік тому ти вперше поцілував мене.Ти сам пішов за мною і сказав що тобі холодно.Я тебе зігріла...
Вже рік ми могли бути разом...
Невже це нічого не означало?
Невже це була випадковість?]]> 2008-02-08T01:37+02:00 Fri, 08 Feb 2008 01:37:50 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/646926/ Як дощ - траву,
Як вітер - листя.
Ідеш...
Розгублено стою -
Усі шляхи мої зійшлися.
Усі дороги мої - тут,
Усі світи мої - біліють,
А ти - ідеш...
На тебе ждуть.
Я - зупинити не посмію.
Ну що ж?Іди.Нехай щастить!
А я - поплачу, посумую.
Я не ловлю щасливу мить,
Я тільки посмішку
Цілую...

(Який гарний...Якби я могла таке написати...Але виходить чомусь інше)

....Останній погляд -
І я здаюсь
Тобі чужою,
Ніби й не була...
Не була поряд,
Я так боюсь...
Нас було двоє -
Тепер одна!....

Останній дотик -
І я втікаю,
І не спинити
Політ думок.
А ніч коротка,
І все зникає.
Лишився тільки
Останній крок...

Останній подих -
Я задихаюсь
В твоїх обіймах,
В своїх сльозах...
Побудь ще трохи,
Дійди до краю,
Я бачу Всесвіт
В твоїх очах!....


]]> 2008-02-06T22:30+02:00 Wed, 06 Feb 2008 22:30:18 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/564286/
Вже зникнув слід загубленого щастя,
Затихли всі надії та слова.
Куди нас приведе дорога наша?
І чи для нас простелена була?
Вже не веде нас провідна зоря,
Вона упала з неба і загасла,
І привидом до нас любов здаля
Пливе, як вічне,невмируще гасло.
Все місто враз чужим мені зробилось,
І сонце вже не гріє так,як все,
А серце зледеніло і розбилось,
Останній поклик вітер віднесе.
Гра закінчилась.Хто ж з нас переміг?
Кому дістались слава і визнання?
Чи стало легше і чи в змозі ми
Відповісти за втрачене кохання?
Лиш подивись,як мрії всі розтали!..
Чому все так?Як ми такими стали?
Вже не вернеш,пройшов наш час,
Лиш подивись - нема вже нас.]]> 2007-11-09T23:16+02:00 Fri, 09 Nov 2007 23:16:14 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/507804/ І ці два тижні я реву,як дурна.Ніяк не можу звикнути.Прижитись.Я почуваюсь дуже самотньою.Мене все ніби гнітить.Все якесь таке чуже,незатишне,незнайоме,холодне.Тут кожен сам за себе.
"Якщо не я за себе,то хто ж за мене?Якщо я тільки за себе,то для чого ж я?"- згадую фразу,яку колись написав мені Ю.
Там кожен переживає лищ за себе і турбується лише про власну шкуру.Якийсь розплідник егоїзму чи що?
В принципі,усім новачкам там важко.Нас поселили разом,такшо тримаємось купи.Разом ревемо,разом сміємось,разом мовчимо,разом дуріємо,разом п*єм каву,разом куримо.(До речі,я ше не казала,шо курю?Час від часу, правда.)
Покишо ше не гиркались.Але я своїм пильним оком помічаю шо недовго лишилось.Я особисто в конфліктах участі брати не збираюсь.Стараюсь бути якомога доброзичливішою і ліберальнішою.Але всерівно якось незвично все це.
Я дуже хотіла сюди.Думала,що тут моє місце,моє місто.А виходить,що я і там якась зайва.Мене можуть не помітити.Мені можуть нагрубити.Можливо, мені взагалі нема місця в житті?
Хоча є і певні плюси.В принципі в мене там є подруга,яка вчиться в консі,ми часто зізвонюємось,бачимось.Та і Ю. теж звонить,питає ,як справи.Це допомагає більш-менш триматися на плаву.
Хоча його все таки дуже не вистачає.Ми в одному місті,водному районі(якихось 10 хв пішки)А таке враження,ніби на різних кінцях планети.Якби він був поруч було б набагато легше.Хоча хто його зна...
Я сьогодні приїхала додому і навіть не знаю чи приїхав він.Востаннє ми говорили в середу...
Пам*ятаю,що останній місяць літа я жила тільки Львовом.Більше не було чим.Ю. знову зник з кругозору,хоча формально ми лишились друзями.А в останніх числах серпня він знову позвонив.А минулого тижня провів додому з дискотеки.Дивний він..Стільки разів ішов,а все одно повертається...Сам повертається...Скучає чи шо?Як це пояснити?
Йому зараз теж трохи важко.Нове оточення,нові люди,,,Що б він там не казав.Не став би він з бухти-барахти курити зі швидкістю 5сиг/год?
В моєму житті настав час великих змін.Прямо кожну молекулу мого тіла зараз так ковбасить,що я просто не можу знайти собі місця.Хапаюся за все й одразу,бо не знаю з чого почати,бігаю,як навіжена,неначе хтось мене смикає,як маріонетку.Що зі мною?Що принесуть мені ці зміни?Кажуть,що зміни завжди на краще.Та чи справді це так?]]> 2007-09-14T22:38+02:00 Fri, 14 Sep 2007 22:38:17 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/477227/ Цікаво,як ти там без мене?Бо мені без тебе тупо.Дуже тупо.
Чи згадуєш ти мене?Чи сумуєш за мною?Тобі так краще,чи гірше?Я нічого не знаю.
Але то нічого,Ю.Скоро ми знову зустрінемось.Там зустрінемось.]]> 2007-08-10T23:25+02:00 Fri, 10 Aug 2007 23:25:58 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/474502/ А що якшо там,на горі сидить такий самий кавалок придурка,як я,і ліпачить докупи що попало з чим попало,і таким самим чином складає цей важкий і безглуздий пазл,який ми помилково називаємо НАШИМ СВІТОМ,НАШОЮ РЕАЛЬНІСТЮ.А це насправді просто суміш бульдога з носорогом.
Можливо хтось таким чином розпорядився нашими з Ю долями?]]> 2007-08-08T00:52+02:00 Wed, 08 Aug 2007 00:52:34 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/468799/ Ти живеш завтрашнім днем,а я ж стараюсь ловити кожен момент теперішнього.Тепер я розумію,що в твоєму способі життя є свої плюси,адже майбутнє закладається в теперішньому,тому потрібно більш ретельніше зважувати свої рішення,і жити не лише за принципом РОБЛЮ ЩО ХОЧУ ПОКИ МОЖУ.Але не до фанатизму,як ти.Ти з усіх сил стараєшся більше не повторювати помилок минулого,але все рівно їх повторюєш.Це не дає тобі жити.Дорогий мій Ю,коли ти нарешті дозволиш собі трохи розслабитись і просто пожити?
Ти знаєш,я думала,що мені буде набагато гірше.Але мені навпаки,стало легше.Немовби якийсь тягар упав з пліч.Тільки от ця дивна пустота не дає спокою.Але цю пустоту з часом хтось чи щось заповнить.Можливо,це навіть будеш ти.Я пробачила тебе,бо ти мене розумієш,а я розумію тебе.І я мабуть знову колись зможу тебе прийняти.Але це буде колись.А зараз мені не треба про це думати.
Також я хочу тобі подякувати за те,що хоча недовго,але я все ж була щаслива.Бо ти був поруч.Це для мене дуже важливо.Надіюсь,що ти це зрозумієш.Я люблю тебе,дуже люблю.Тому не можу злитись і ненавидіти.Не хочу очорнювати свої почуття до тебе.
Шкода,що ти ніколи не прочитаєш і не почуєш цих слів від мене.
Дякую тобі за те,що ти є і за те,що ти був у моєму житті.]]> 2007-08-01T02:04+02:00 Wed, 01 Aug 2007 02:04:41 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/467800/
Серед думок,як між рядків,
Десь воно є ,хто його знає...
Хто би навчив,та й розказав,
Як зберегти те,що ми маєм....

Ночі і дні
Залишили свій слід в моїх очах...
Скажи мені,
Куди нас заведе цей довгий шлях?

Скільки було сонця й дощів
В тих,хто чекав,що ж буде з нами...
Тих,хто не став,тих,хто не смів
Скільки прийде слідом за нами?

Ночі і дні
Залишили свй слід в моїх очах...
Скажи мені,
Куди нас заведе цей довгий шлях?
Цей довгий шлях...

P.S.Чи можливо якось побороти спогади?]]> 2007-07-31T01:22+02:00 Tue, 31 Jul 2007 01:22:09 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/466911/ Цього разу ти обіцяв повернутись...просив мене почекати...почекати місяць,"а там побачимо,може шось і вийде"...але ти навіть не уявляєш що для мене місяць!...Це місяць дикого болю,місяць безвиході,місяць протрачений впусту...місяць пустоти..Що зробить цей місяць зі мною?...ти просиш почекати кращих часів..кажеш,що все можливо,але не тут,не тепер...
Насмішніше те,що я тобі знову пробачу...коли любиш,то вибачаєш все...а якшо не вибачаєш,значить не любиш...
а я люблю тебе...любила весь цей час...
Я не знаю,як мені далі жити...моє життя пусте без тебе...
в ньому нема ні вогню,ні світла,ні тепла...в ньому нема нічого...
То чи потрібне мені воно?]]> 2007-07-30T02:58+02:00 Mon, 30 Jul 2007 02:58:25 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/458555/ "Знову сама.Вже тиждень.
Знову дурію на самоті...
Я одна посеред цих всіх людей і посеред цього йо***ого світу.
Я існую.Живу,як робот,на автоматі...
Чому мені так хр**ово?
Я - ніхто без нього.
Моє життя нічого не варте,коли його немає поруч.
ЙОГО НЕМА!!!???
Він знову пішов...
Він завжди іде...
А мені що робити?
Я не маю змісту...Я гину без нього...
Це наче якась залежність...Але кинути курити набагато легше...
Його зелені сумні очі...Такі,як море...
Ніколи їх не забуду...
Я хочу геть звідси...Вибратись з цієї клітки...
...і взяти його з собою, щоб показати йому свободу,щоб подарувати йому щастя,щоб віддати йому своє тепло,свою любов,своє серце,своє тіло,всю себе...
Але я йому не потрібна...
І ми обоє це знаємо...
Але щось у його очах горіло,коли він мене цілував...Щось у його голосі тремтіло,коли він мене покидав...(чи, може,просто здалося???)
Нічого.Колись я обов*язково воскресну, я повернусь до життя...(ДОВБАНИЙ ОПТИМІЗМ...Я ДОКОНАНА ОПТИМІСТКА!Я ПОВНА ДУРЕПА, ISN*T IT?)

Ось отака каша в голові.Манка якась...
Всі,хто цю всю муть прочитає,залиште коментар,будь-ласка!]]> 2007-07-19T22:49+02:00 Thu, 19 Jul 2007 22:49:26 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/453585/ Так легко прокидатися зранку...Прокидатися в обіймах коханої людини і розуміти,що в тебе є найголовніше,а всі невдачі минулого,теперішнього та майбутнього незначні та дріб*язкові поруч з цим великим щастям...
Так легко поранити людину в саме серце...Так легко,що ми робимо це кожен день,навіть не помічаючи цього...
Так легко судити інших...Коли ти зовсім не цікавишся ними.Коли в тебе самозакоханість завбільшки з галактику і ти споглядаєш людей з вершини Олімпу цієї самозакоханості...
Так легко сказати...Сказати:"він тобі не пара.Тобі треба кращого,мудрішого,красивішого..." і т. д.і т. п., коли ти зовсім не знаєш,що в душі людини,якій ти це кажеш.
Так легко позбутися життя...Коли воно втратило зміст,коли в ньому не залишилось нічого святого,коли воно перетворилось на тупе існування без віри та надії...
Так легко жити далі...Коли ти когось по-справжньому любиш...
Так легко закохатися...
]]> 2007-07-14T00:49+02:00 Sat, 14 Jul 2007 00:49:01 +0300