http://dnevnik.bigmir.net/show/dnevnik/2307544/ Персональный дневник http://i.bigmir.net/logo-small.gif http://dnevnik.bigmir.net/show/dnevnik/2307544/ http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/726420/ 2008-06-05T19:06+02:00 Thu, 05 Jun 2008 19:06:38 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/726419/ До речі, коли засинати під якусь з передач, то й сни можуть наснитись про те, що останнє бачив по тєліку. Я до чого веду: щойно спав, а сюжет по Діскавері був про якихось жабок, які живуть в горах. Вони на період холодів не засинають. Якщо хтось не знає, то більшість земноводних холоднокровні, і можуть навіть покриватись льодом на період сплячки. Так ось, ці жабки засинають лише на короткий проміжок часу і лише для того, щоб відбувся такий собі самогіпноз. Ну, коротше, вони самі себе запевняють уві сні, що вся та зима – то фігня, що холод був завжди, що насправді у них все в шакаладі! Ось. А коли проводили над жабками якісь досліди, то встановили, що вони все ж таки відчувають, що шіт хеппенс і щось нетак, але не можуть зрозуміти що саме. Так і живуть ці чудесні створіння в екстримальних умовах, радіючи, що життя продовжується.
Шкода, що в нас нема такої можливості забуват деякі речі, що з нами сталися. А прикольно було б: живеш собі, забуваєш все непотрібне, залишаєш найцікавіше в пам»яті, радієш, що життя рожеве. Але все одно, відчуваєш десь там далеко, глибоко, далі від серця віє якийсь холодок нагадування про те, що зараз зима, але не можеш згадати – що ж це за «зима». Може, душа для того і є, щоб пам»ятати, що таке зима?

Якщо так, то мені душа не потрібна. Продати її комусь, чи що?..
]]> 2008-06-05T19:05+02:00 Thu, 05 Jun 2008 19:05:59 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/710637/ Я хотел бы, чтоб в жизни можно было точно так же, как и в аське, - поменять табличку со статусом «готов поболтать» на «недоступен» или «невидим». Я хочу, чтоб все было понятно без слов или хотя бы без знаков препинания. Я мечтаю, чтоб не лезли ко мне в душу, когда я этого не хочу, и не злились из-за этого, потому что я не умею извиняться. Я устал придумывать оправдания другим и прощать им несделанные ими ошибки. Сам себя ненавижу за то, что заставляю себя любить дорогих мне людей и потом горько жалеть об их утрате. Почему именно я?
Разве приходит счастье дважды? Особенно, потеряв его однажды? Я не ждал такой реакции, не думал, что снова все повториться, что снова смогу ощутить давно забытые чувства.

И как же легко все-таки снова быть с тобою рядом, быть для тебя тем, кем всегда казался. Это легко – говорить то, что хочешь сказать и слушать тебя, когда самому сказать нечего. Так приятно просто осознавать, что между нами нет никаких недомолвок и обид. А что еще мне нужно? Только то, что я так небрежно потерял когда-то…
]]> 2008-05-06T22:35+02:00 Tue, 06 May 2008 22:35:12 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/706214/ значно приємніше світи руйнувати! знищувати все, що ти створив - неймовірне задоволення. спробуйте!]]> 2008-04-27T23:48+02:00 Sun, 27 Apr 2008 23:48:54 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/705708/ <3 ми насміхаємось над смертю і кілограмами купуємо ліки в аптеках
<3 ми кажемо, що життя чудове і йдемо в гендель за черговою пляшкою водки
<3 нам накакать на думку суспільства і тому ми стільки часу проводимо перед дзеркалом
<3 нам подобається самотність і ми стискаємо в руці мобільнік в очікуванні на нову смс
<3 ми вважаємо, що наш дім - наша фортеця, але боїмося щоночі, що нас можуть наступного дня підірвати в ньому ж
<3 ми вважаємо, що абсолютно спокійні але кожного разу тягнемось рукою до чергової сигарети
<3 ми шокуємо людей і так боїмося слова "кохаю"
<3 ми не довіряємо людям, але як мінімум раз на тиждень плачемось у когось на плечі
<3 ми живемо сьогоднішнім днем і будуємо плани на завтрашній
<3 ми не віримо в кохання і вночі плачемо в подушку
<3 ми з принципу не дивимось телебачення, але щодня пропадаємо в інеті
<3 ми занадто самокритичні і любимо лише себе
<3 ми ненавидим наше правління, але щороку так весело святкуємо День Незалежності
<3 ми пробачаємо собі всі помилки і зкоса дивимось на тих, хто їх робить
<3 ми не віримо в ідеальних людей і кожного дня вдивляємось в натовп в пошуках свого ідеалу
<3 нас нудить від натовпу в метро але ми впевнено кожного ранку чекаємо на поїзд на платформі
<3 ми обираємо, що слухати і мимоволі підспівуємо сердючці десь навулиці
<3 ми завжди говоримо те, що думаєм, але розвчились щиро посміхатись
<3 ми хочемо, щоб люди сприймали нас такими, як ми є і тому годинами просиджуємо в салонах краси та перукарнях
<3 нам подобаються високі фрази і не розуміємо самі себе
<3 у нас купа нерозкритих талантів і ми нічого не робимо, щоб вони розкрились
<3 ми ненавидимо дні народження, але завжди на них ходимо і святкуємо
<3 нам подобається спати до опівдняі і будильник ставимо на 6 ранку
<3 ми домогаємось завжди того, чого хочемо, але боїмось бути непотрібними
<3 ми пишемо свої власні щоденники і хочемо, щоб їх читал

подумайте перед тим, як щось тут коментувати, угу <3 ?]]> 2008-04-26T21:38+02:00 Sat, 26 Apr 2008 21:38:43 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/693992/ - Тээкс, дайте подумать.. А вечер – это со скольки?
- Нуу. Скажем с семи вечера.
- Вечер застанет меня в общественном транспорте. Там я буду стоять и неприязненно смотреть на попутчиков. Не потому, что я мизантроп, а потому что я устала после работы, а они все тут толкаются и толпятся и ни одна сволочь места не уступит. Потом я доеду до дома, там посижу минут 10 и убегу на кухню готовить ужин. Ужин съем молча, отвлекаясь на телевизор. Потом не буду отвлекаться от телевизора. А там, между прочим, фигню показывают, а мне читать нечего. А книжку надо бы купить, но вот все некогда как-то. Потому буду смотреть в телевизор. Потом решу, что посуду мне мыть лень и кину ее в раковину до утра. Дескать, утром помою. Обман! Совру сама себе. Не вымою я ее и утром. Потому что проснусь поздно, да и лень будет. Вооот. Потом приму душ, лягу в постель и буду долго ворочаться на месте, думать о том, как плохо жить одной, ругать про себя соседей, которые шумят и мешают спать. Потом засну. Вот в принципе и все, что я делаю сегодня вечером.


- Хаааа!! А я вот сегодня вечером иду сначала поужинать в одно приличное место, где хорошо готовят. Туда меня пригласили друзья. Они, кстати , платят, что очень приятно. Потом мы идем в один клуб, где удобные диваны, ну вы наверняка слышали о нем - он сейчас самый модный в городе. Там мы будем сидеть на диване, слушать джаз и пить вино. Потом, наверное уедем поиграть на бильярде. Потом, наверное разъедемся по домам. Дома я приму душ и лягу спать.
- Один?
- Почему один-то? Я с девушкой своей живу. Люблю ее безумно. Она просто не может сегодня с нами пойти.
- Таакс. Она не может пойти с вами, и вы приглашаете меня? И вы говорите, что любите ее?!
- Вы что-то путаете. Никуда я вас никуда не приглашаю.
- Как.. а ресторан, джаз, бильярд?
- Я туда иду. Я! Вы причем? Вы домой идете. Телевизор смотреть. Мы просто с вами рассказали друг другу о планах на вечер. Просто поговорили. Правда здорово?
- Какой же вы подлец! Просто подлец!
- Какая же вы неадекватная! Прощайте!
Вечером он в семейных трусах жевал на кухне макароны , отвлекаясь изредка на телевизор. Вспоминал как же здорово он поприкалывался над незнакомой девушкой и думал о том, что жить одному - как-то спокойнее.
А она в лучшем своем платье попивала вино в модном клубе, слушала джаз и шептала:
- Ну и где этот подлец? Я хочу посмотреть на его лицо, а его нет. Дважды подлец! Такой вечер испортил!]]> 2008-04-06T19:40+02:00 Sun, 06 Apr 2008 19:40:10 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/693554/ І так увесь день проходить: пакування в машину (добре, якщо встиг перший сісти на переднє сидіння), ранкові пробки (люблю їздити по бездоріжжю, поки всі лузери пруться по дорогах), дорога від метро до корпуса (обов’язково по дорозі до корпусу набираю безкоштовної мокулатури, щоб не скучати), пари (читаю ту ж макулатуру) і знову додому (добре спати в маршрутках, поки тягнешся в годину пік).
І так кожного дня, кожну годину. Змінюються смуга за смугою, чорна, біла, сіра.
От і сьогодні так. Щось нещастило мені увесь день. Чи то погода така? Приходжу додому – мене знову дістають всі. Ще й будувати затіяли, повний двір людей (у мну приватний будинок, і скоро буде другий. Нє, я не мажор, просто так зірки стали =Р), всі чимось зайняті. Намагаюсь не звертати на них увагу, але вони мене все-таки помітили.
Я підходжу до головного, а він мені показує на великого кудлатого пса і питає «Це ваш?». Я одразу і не знав що сказати. Тупо стояв на місці секунд п’ять і втикав на це ведмежа. Переді мною лежала велетеньська темно-коричневого окрасу німецька вівчарка. Вона була така кудлата, але шерсть розчісана і доглянута. Ну точно, як маленьке ведмежа. Як потім виявилось, вона зовсім ручна, знає декілька команд і любить подуріти, гггггг )))) Прикольна вона, приносить палицю, яку я їй кидав. Навіть цілу цеглину принесла, коли я ту кинув )). А ще жре вона за двох! У мну нічьо дома не було крім старого хлібу. Вона проковтнула півбатона за кілька разів. Ось так і пройшов залишок дня…
Шкода, що у неї не було ім’я. Називати якось по-новому було тупо. Все одно, не відгукувалась. Тому називав просто – «Сабака!» )))
Мабуть її хтось загубив, або вона втекла з дому. Фігово, що вона не моя…
В мене теж колись була схожа. Була…
]]> 2008-04-05T21:15+02:00 Sat, 05 Apr 2008 21:15:24 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/689211/ Іноді так хочеться, щоб якась нова річ виявилась такою бажаною.
Іноді навіть перевіряти – чи насправді вона така? – не хочеться, бо боїшся розчаруватися.
То що ж робити? Так, важкий вибір. Може, просто не сподіватись, залишити надію і очікувати найгіршого? Це вихід, але дуже складний і неприємний. Краще не мріяти взагалі. Всі наші розчарування через те, що ми мріємо! На скільки простіше стало б жити без мрій. Зараз вже нам складно зупинитись, це потрібно було робити раніше.
Все!!!!!! Не хочу навіть говорити про це!..


…А ще – впдло писати. Самі вирішуйте, що вам робити.


Фак, закумарили вже всі!
]]> 2008-03-29T23:59+02:00 Sat, 29 Mar 2008 23:59:43 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/685313/
Вечером (не во сне) я встречался со своим хорошим другом, договорились вместе выйти освежиться, пивка попить. Я даже наспор открыл пальцем пивную бутылку! Все было хорошо, холодновато, но нам было весело. То ли от пива, то ли оттого, что давно не виделись. А потом он резко замолчал. Я продолжал смеяться, а он просто сидел и втыкал в одну точку, не вдаль, а где-то перед собой, будто кто-то стоял напротив нас и он не мог отвести от него взгляд. Ну а что мне оставалось делать? Я тоже замолчал.
- Оно - просто гадость, мерзость!.. – Мой приятель сказал это не мне
- Пиво как пиво. – Сморознул я.
У него блестели глаза, но он не плакал.
- Я об этом еба**м чувстве.
- Эй, ты чего это?
Похоже, с ним это давно уже, но он умело скрывал свое разочарование и злость под маской веселья и равнодушия.
И он рассказал мне все, что пережил за последние дни.
«Ну, ты уже знаешь, сколько мы с ней встречались. Достаточно большой период для серьезных отношений. Да и знаешь, что она для меня значила, что я ее в буквальном смысле на руках носил, осыпал цветами. Ага, именно ВСТРЕЧАЛИСЬ и ЗНАЧИЛА. Мы больше не вместе. Теперь у меня появилось больше времени. Когда мы с тобой последний раз вот так вот сидели? Да, я тоже уже не помню… А я думал, что это – любовь. Ну да, любовь, только для меня это была любовь, а для нее… Хер его знает, что это было для нее. Она сейчас с другим. Ты его должен знать, это **** из параллельного потока. И теперь я не знаю, что мне делать. Злиться, веселиться, упасть в депрессию или убиться пивом на пьяной вечеринке?»
Примерно такими были его слова. Он меня просто поразил в тот вечер. Никогда не ожидал от него подобного. Весь вечер эти слова крутились у меня в голове.

И уже перед самым сном мне вспомнился фильм «Бесшабашное ограбление» и главный герой, который любил смотреть канал энимал плэнет и все время сравнивал людей со зверьми. Я тоже вечером смотрел какую-то передачу о самых странных повадках у животных. Так вот, там рассказывалось о маленьких птичках, очень красивых, пестрых таких. Они живут на обрывах возле морей и океанов. Кадры эти снимались как раз на закате, все было так красиво. Но о чем это я? Ах, да - сон!
Вот он:
Меня в нем не было. Не было никого, кроме птичек, о которых я смотрел передачу. Здесь нет ничего выдуманного или приукрашенного. Это были настоящие птички.
Самки этих птичек перед брачным сезоном прихорашиваются, вываливаются в голубой глине, от чего приобретают черно-сапфировый оттенок, которым отличаются от самцов. Самцы в свою очередь не соревнуются за право спариваться с самкой. Самка сама выбирает себе партнера, который принесет ей больше всего всяких букашек и мушек. Демократично, неправда ли? Но дальше будет еще интересней, это только прелюдия! Они живут вместе, покидают свое старое место обитани, ищут подходящую расщелину для будущего жилья, вместе строят там гнездо. Короче, полная идилия. Но затем самка улетает на несколько дней и не появляется. Встревоженный самец не находит себе места, он не живет один в новом гнезде, а лишь прилетает туда, чтоб проверить, не вернулась ли его вторая половинка, которая в это время спаривается с другим самцом, более сильным, более подходящим для продолжения рода. Затем она возвращается, и якобы «в знак примирения» спаривается со своим самцом. Дикая природа, да? И это тоже еще не все! Когда приходит время откладывать яйца, самка ночью убивает своего партнера. Кстати, у них длинные острые клювики не для того, чтобы удобней было ловить жучков. Самки этим самым клювиком пробивают грудь самца, пока тот спит, затем сьедают сердце, ну все остальные внутренности, в которых хватит полезных веществ, чтобы вырастить птенцов от чужого самца.
Думаете, самки это делаю из-за инстинкта самосохранения?
Нифига! Они так делают, потому что стервы!!!
]]> 2008-03-25T20:42+02:00 Tue, 25 Mar 2008 20:42:34 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/684348/ - я не так тобі відповіла.
- але хотіла сказати саме це?
- ні, ТИ хотів почути саме це!
- то чому ти не сказала "ні" ?
- а що б це змінило?
- перестань відповідати питанням на питання! а то я вже не знаю, що далі робити з собою, про що питати...
- ну ти ж хотів про щось поговорити, то давай!
- ніяк не наважусь...
- а ти спробуй! - посміхаючись сказала йому мрія]]> 2008-03-24T21:50+02:00 Mon, 24 Mar 2008 21:50:09 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/678128/
Це все сталося не просто так. Мені поставили діагноз… Невиліковна вада серця. Тепер воно в мене не таке, як у інших. Кажуть, що це сезонне, але мені здається, що це назавжди. Дивно, але воно не болить, я не відчуваю ніякого дискомфорту. Навпаки, з’явилось в ньому щось нове, таке приємне, тепле й тендітне. Воно інколи мене зігріває, інколи дає знати, що я не сам, що ще є заради чого прокидатись вранці в неділю, ще є заради чого жити, радіти кожному новому дню і лягати спати з думкою, що сьогоднішній чудовий день може бути останнім. Кажуть, що від цього не помирають, але воно може залишити по собі глибокий шрам на серці; кажуть, від цього неможливо вилікуватись, але до цього дуже швидко звикають; також кажуть, що ця хвороба не передається фізично, але нею можна інфікуватись лише від іншого.
Як же воно називалось?
Здається, кохання…

Що б я робив без тебе, моє маленьке миле сонечко, а?
]]> 2008-03-16T19:14+02:00 Sun, 16 Mar 2008 19:14:34 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/674554/ Она обогащает тех, кто ее получает, не обедняя при этом тех, кто ею одаривает.
Она длится мгновение, а в памяти остается порой навсегда.
Никто не богат настолько, чтобы обойтись без нее, и нет такого бедняка, который не стал бы от нее богаче.
Она создает счастье в доме, порождает атмосферу доброжелательности в деловых взаимоотношениях и служит паролем для друзей.
Она – отдохновение для уставших, дневной свет для тех, кто пал духом, солнечный луч для опечаленных, а также лучшее противоядие от неприятностей.
И тем не менее ее нельзя купить, нельзя выпросить, нельзя ни одолжить, ни украсть, поскольку она сама по себе ни на что не годится, пока ее не отдали.
А если в суматохе, вызванной наплывом посетителей, делающих в последний момент покупки к Рождеству, кто-нибудь из продавцов настолько устанет, что будет не в состоянии одарить вас улыбкой, не соизволите ли вы оставить одну из ваших?
Ведь никто не нуждается так в улыбке, как те, у кого уже ничего не осталось, что можно было бы отдать!

Frank Irving Fletcher
]]> 2008-03-11T19:35+02:00 Tue, 11 Mar 2008 19:35:34 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/674550/ Одного разу на каналі діскавері була передача про одне плем’я в нетрях амазонка, у якого не було слова, що означало б поняття «брехня». Вони просто не вміли брехати! Уявляєте, це найщиріші люди. Їхній словниковий запас на кілька порядків більший, ніж у будь-якого іншого існуючого племені. Але всі ті тисячі слів не мають ніякого значення, якщо ти їх використовуєш не за призначенням, тобто кажеш неправду.
Змогли б ви так розпоряджатися своїми словами?
А ще одна меленька особливість цього племені – це те, що в них нема одягу &#61514;.
Вони щиро дивувались першим науковцям, які їх знайшли: навіщо ті понадягали на себе шкіру тварин, яка їм ніколи не належала? Чи пов’язані відсутність неправди і відмова від одягу – хто знає… Та ті науковці одразу ж пішли геть звідти. Вони не хотіли принести з собою брехню в цю маленьку утопію на землі.
То може це й був той рай на землі, про який пишуть в книжках? Може, це всього-на-всього придумано хворою уявою вчених? Але, погодьтесь, дуже приємна вигадка! Адже як людина може жити без відчуття, що її обманули, чи вона обманула когось? Брехня робить наше життя приємнішим. Це один із тих не багатьох нешкідливих наркотиків, до яких людина швидко звикає. Неправда допомагає нам проіснувати в суспільстві. І те, як ми приходимо до висновків, що необхідно сказати неправду саме зараз і саме цій людині – незбагненна загадка. Страх? Не думаю. Швидше, бажання не розізлити її. Чому дитина, яку мамуся застукала з сірниками, все звертає на якогось Сашу-Колю-Наташу? Боїться гніву? Ні, боїться розгнівати маму, бо любить її. А що може бути гірше розлюченої, розчарованої, ображеної людини, яку ти так любиш?
Тваринний інстинкт – страх, а людський – любов. А разом вони, як це не сумно, породжують неправду…

ВИБАЧТЕ ВСІ, КОМУ Я КАЗАВ НЕПРАВДУ, Я ВАС ЛЮБЛЮ!
]]> 2008-03-11T19:34+02:00 Tue, 11 Mar 2008 19:34:04 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/673952/ а потім, коли пройде багато-багато хвилин, я це прочитаю. можливо, навіть комусь... вголос...


- все своє життя ви знаєте, що помрете. чому ви зовсім не засмучені?
- не знаю, мабуть у нас просто не вистачає на це часу. - на питання доводилось відповідати лише мені.
мій гість просто таки був як маленька дитина. все йому треба знати, все я маю пояснювати. мені здавалось, що при зустрічі в мене мало б виникнути безліч питань, на які може відповісти хтось інший, наприклад, мій маленький гість.
- а що ви робите, коли про щось згадуєте?
- ну як це "що"? згадуємо, відтворюємо в своїй голові якісь важливі для себе події.
- ви ж щось робите при цьому. як ви це робите?
- звідки мені знати! - мене він трохи починав дратувати. - просто вміємо і все тут.
- а коли помираєте - теж згадуєте? - він трішки обігнав мене і, махаючи кудлатим хвостиком, зазирнув прямо мені в очі.
- не знаю! - по складах промовив я. - чого ти причепився, а?
мій гість трохи зашарівся. він був сповнений цікавості і нічого не міг із собою вдіяти. ми йшли далі мовчки. я трохи прискорив крок і мій новий знайомий просто чемчикував поряд похнюпивши погляд. ми йшли так хвилини дві, поки йому знов не закортіло щось спитати. я зкосу глянув на нього і перше ж слово застигло в нього на язику. мій новий знайомий виглядав пригнічено. він сподівався не на це. мені стало його навіть трошки шкода.
- я сподівався не на це. - самокритично промовив я. - я думав, що буде якось по-інакшому, але не так. чому ти в мене про все розпитуєш і нічого не розказуєш про себе.
- а тебе це дійсно цікавить?
- от дурко! - я по-дружньому штовхнув його в плече. - ну звісно ж цікавить.
- навіщо ти мене вдарив?
- не бери в голову. скажи, тобі хвіст не заважає?
- о, я так довго чекав поки ти про це запитаєш! - він зрадів. - тобі подобається мій хвіст? я і його можу змінити!
- чекай, що значить "і його"?
мій гість ледь не спіткнувся. він заблимав карими очима і відвернувся.
- що ще ти змінив?
- я не хотів... вибач!..
- що ти змінив?!!
- хочеш померти? - мене це питання абсолютно не налякало. воно сприймалось як просте "жуйку будеш?"
- а ти зможеш щось після цього змінити?
- я тільки це й вмію
світло нікуди не зникало, подих не перехоплювало, і ноги не підкошувались самі. я просто згадав, як колись йшов по цій вулиці сам, ввечері, повертаючись зі шкільної дискотеки. згадав і те, як за кілька метрів звідси мене і мого товариша намагались відлупцювти якісь недоумки, як ми їм наваляли. згадалося, як йшов я цією ж вулицею, але по іншій її стороні, з трояндою на побачення, як відчував себе таким незалежним і самостійним з такою квіткою в руці. ще чомусь згадалося, як колись на байках ми їздили тут мало не щодня, і як мій друг ледь не потрапив під авто. спогадів було так багато, дещо я вже майже забув, дещо пам"ятав, наче воно сталося вчора. і ставало на серці все тепліше й тепліше від кожного спогаду, мене затягувало все глибше.
але я знову повернувся в цей світ, знову стояв зі своїм гостем на тому ж самому місці.
- ми помираємо. - одними губами прошепотів я.
- так, ви всі помрете.
- нема нічого кращого, ніж спогади. особливо ті, давно забуті, які майже стерлися з нашої пам"яті. згадуючи щось ми помираємо, перестаємо існувати в цьому світі. мені завжди не вистачає часу, щоб згадати все до кінця. коли я помру - часу для цього буде скільки завгодно. але поки що я хочу жити, щоб потім було що згадати.
- нарешті ти зрозумів це.
- але мені треба було померти, щоб зрозуміти це. не знаю, що б я без тебе робив!
- хіба тобі потрібен я, щоб померти? повертайся скоріше, ти ж так хочеш жити далі. - величезний блакитний кіт простягнув мені пухнасту лапу.
він прощався. я обійняв м"яке хутро його шиї, він був вище за мене, тож мені довелося трішки стати на носки щоб дотягнутися до нього. мій новий приятель муркотів, наче маленьке кошеня. та мабуть він і був кошеням, тільки здавався великим.
- я тебе не забуду! ніколи!
- я знаю. йди.

швидка забирала ще одного пацієнта. надії н те, що він одужає після падіння з 16 поверху, не було. дихання пропало ще шість хвилин тому, пульс ледь пробивався. шансів у нього не було. та й яке життя може бути в нього після невдалого суїциду? навіть якщо й вижеве, залишиться в нього відбиток цієї події назавжди. і як таке потім згадувати?]]> 2008-03-10T23:03+02:00 Mon, 10 Mar 2008 23:03:25 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/665285/ ХОЧУ:
-навчитись робити бані-хоп
-навчитись робити фейкі
-навчитись робити сьорф
-навчитись робити все це на байку =))
-підстригтись перед воєнкою (шіт хаппенс)
-знайти постійну роботу і купити на першу зарплату мажорну вилку (мрія ідіота)
-кожну ніч бачити сни
-домалювати скайфоллс
-дописати книгу і викласти її для рецензії
-знайти свою другу половинку <3

НЕ ХОЧУ:
-ходити на пари з економіки
-їздити в метро (друга мрія ідіота)
-остаточно перестати спілкуватись зі своїм другом =(
-щоб хтось мене покидав. назавжди.]]> 2008-02-27T22:02+02:00 Wed, 27 Feb 2008 22:02:44 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/622273/ але сьогодні я отримав автомат, на який навіть не сподівався! тепер маю здати ще один екзамен, і всьо!
ееех, не мрійте, люди! адже набагато приємніше, коли щось хороше відбувається спонтанно]]> 2008-01-11T00:26+02:00 Fri, 11 Jan 2008 00:26:41 +0200 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/619157/ може ескімо на патичку, може спати )) у всякому випадку це буде щось одне. ви коли-небудь ходили в 2 години ночі в маркет 24/7 купляти морозиво? особливо прикольно це виглядає, якшо вийти в домашніх капцях або в куртці поверх піжами чи халату. але звісно не взимку, коли -10 ! а якими очима дивляться на вас продавці, ну прямо картина маслом... всьо, я побіг, бо зара слиною стечу!]]> 2008-01-08T01:25+02:00 Tue, 08 Jan 2008 01:25:31 +0200