http://dnevnik.bigmir.net/show/dnevnik/860582/ Персональный дневник http://i.bigmir.net/logo-small.gif http://dnevnik.bigmir.net/show/dnevnik/860582/ http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/767273/ Питається в задачі: з якою метою я туди ходжу?]]> 2008-08-28T21:12+02:00 Thu, 28 Aug 2008 21:12:26 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/767077/ Неправда. Останні дні схожі між собою настільки, що ніби спресувалися в один. Просинаючись вранці я одночасно і їду в маршрутці, сиджу на роботі, їду в маршрутці назад, лягаю спати. Всі це одночасно, оскільки я наперед знаю що буде.]]> 2008-08-28T13:25+02:00 Thu, 28 Aug 2008 13:25:20 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/766031/ 2008-08-26T10:40+02:00 Tue, 26 Aug 2008 10:40:43 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/765898/ І ще. Переважна більшість людей сови. Майже всім важко вставати вранці на роботу. Якого ж біса робочий графік розрахований на жаворонків?
]]> 2008-08-25T23:33+02:00 Mon, 25 Aug 2008 23:33:26 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/765491/ 2008-08-24T19:38+02:00 Sun, 24 Aug 2008 19:38:23 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/765391/
З Днем Незалежності, панове! ]]> 2008-08-24T11:37+02:00 Sun, 24 Aug 2008 11:37:05 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/765386/ Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.

Бачиш: з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

(с) Василь Симоненко ]]> 2008-08-24T11:25+02:00 Sun, 24 Aug 2008 11:25:40 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/764750/ "За вагомий внесок у реалізацію державної земельної політики, високий професіоналізм та пропаганду земельного законодавства."

Нічогеньке таке формулювання.]]> 2008-08-22T12:43+02:00 Fri, 22 Aug 2008 12:43:03 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/764569/ "Привет, давно не виделись! Посмотри, тут такое видео с нашей бывшей одноклассницей http://,,,,,,,,,,"
При чому автор
"...
39 лет, Москва, Россия"

Ну от як так можна нахабно брехати?]]> 2008-08-21T22:40+02:00 Thu, 21 Aug 2008 22:40:30 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/764504/ 2008-08-21T20:04+02:00 Thu, 21 Aug 2008 20:04:45 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/764431/ Розписала по областях обсяги робіт та суму на них. При цьому загальна сума була задана. Тепер же я маю розписати цю середню вартість по областях так, щоб не змінилася ні загальна сума, ні загальні обсяги.
При цьому у попередньому обгрунтування була помилка.

Убийте мене.]]> 2008-08-21T16:48+02:00 Thu, 21 Aug 2008 16:48:35 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/763899/ yyy: Да я не погулял, что-то у нас там погода резко испортилась, да и дела домашние. А перевожу и проклинаю юридические тексты. Бред и абсурд. По сути это выглядит так:

Соглашение о Конфиденциальности

1. Вы никому не расскажите
2. Не расскажите никому вы
3. Никому вы не расскажите
4. А если вы расскажите
5. Расскажите если вы
6. Вы если расскажите
7. Мы вам дадим пизды
8. Пизды мы дадим вам
9. Дадим мы вам пизды.
10. Спасибо вам за понимание
11. За понимание спасибо вам
12. Вам спасибо за понимание

И каждый пункт на пол-страницы мелким шрифтом с предложениями из 12 строк. Грёбаные юридические тексты....

(С)бор]]> 2008-08-20T14:41+02:00 Wed, 20 Aug 2008 14:41:58 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/763699/ Зараз вважаю, що найкраща професія - це кухар. Від неї е щоденна і беззаперечна користь. Хоча, імхо, кожен повинен вміти приготувати собі їсти, але коли це робить хтось інший, відчуваєш до нього безперечну вдячність.
]]> 2008-08-20T09:33+02:00 Wed, 20 Aug 2008 09:33:48 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/763527/ 2008-08-19T21:23+02:00 Tue, 19 Aug 2008 21:23:36 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/763060/ 2008-08-18T22:25+02:00 Mon, 18 Aug 2008 22:25:41 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/763049/ 2008-08-18T22:03+02:00 Mon, 18 Aug 2008 22:03:33 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/763042/
... в мене є велика підозра, що нічого хорошого і цікавого в житті більше не відбудеться.]]> 2008-08-18T21:50+02:00 Mon, 18 Aug 2008 21:50:45 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/762583/ Ось в чому питання.]]> 2008-08-17T21:49+02:00 Sun, 17 Aug 2008 21:49:34 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/762581/
Ну що тут скажеш: в неї метастази в печінці, а вона питає, ти я добре себе почуваю у відрядження.]]> 2008-08-17T21:46+02:00 Sun, 17 Aug 2008 21:46:20 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/762579/ 2008-08-17T21:39+02:00 Sun, 17 Aug 2008 21:39:09 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/761579/ І я цього соромлюся.]]> 2008-08-14T21:47+02:00 Thu, 14 Aug 2008 21:47:45 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/760954/ В черговий раз переконююсь, що з власною машиною треба розбираться самій.]]> 2008-08-13T13:15+02:00 Wed, 13 Aug 2008 13:15:19 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/760849/ А якщо людина відчуває, що в неї починає їхати дах і піде на прийом до психіатра? Багато ви знаєте таких випадків?
Психічні хвороби сприймаються суспільством значно гірше ніж соматичні. "Кретин", "ідіот", "дибіл" - насправді це просто медичні діагнози, але вони використовуються як лайка.
Або ще фішка - каральна психіатрія. Медицина не може бути каральною - її мета лагодить, а ціль пенетенціарної системи навпаки. Чомусь згадалися давні покарання типу відрубання руки. Не назвеш же такі дії каральною хірургією.
]]> 2008-08-13T09:36+02:00 Wed, 13 Aug 2008 09:36:45 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/760701/ 2008-08-12T20:35+02:00 Tue, 12 Aug 2008 20:35:51 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/760299/
Рубаю помаленьку старі зв*язки. Потрошку: бо одразу трохи дискомфортно.]]> 2008-08-11T21:30+02:00 Mon, 11 Aug 2008 21:30:13 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/759440/ 2008-08-09T12:15+02:00 Sat, 09 Aug 2008 12:15:13 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/757807/ Тепер я їду на перевірку, а вона спригнула.
А перевірка не проста, а із ЦУ (ценное указание) найти недоліки в роботі районного управління.
А життя наше таке: сьогодні ти його перевіряєш, а завтра він твій начальник (уже було таке). А крім того там фінанси замішані. Так і посадить можуть.
Коротше жопа мені. ]]> 2008-08-05T20:57+02:00 Tue, 05 Aug 2008 20:57:52 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/757207/ Лаялися "до хрипоты, до драки"]]> 2008-08-04T19:40+02:00 Mon, 04 Aug 2008 19:40:23 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/757206/ Перед відпусткою начальника прямим текстом наїхала на нього, щоб робив на мене наказ (а то він сумнівався).
Подивимось, що воно буде.]]> 2008-08-04T19:37+02:00 Mon, 04 Aug 2008 19:37:37 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/754937/ 2008-07-31T15:24+02:00 Thu, 31 Jul 2008 15:24:27 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/754554/ продовження "Веселої ферми".
Граємося всім офісом.
Доручення Камбіну можуть і зачекати.]]> 2008-07-30T22:02+02:00 Wed, 30 Jul 2008 22:02:05 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/754300/ І головне, що працював же, зараза. А зараз каже, що не бачить його в упор. І файлів на установочному диску теж не бачить
Ну нічого, я з нею розберуся із цією залізякою.]]> 2008-07-30T12:07+02:00 Wed, 30 Jul 2008 12:07:24 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/754016/ Но поезд идет, бутыль опустела, и тянет поговорить.

И двое сошлись не на страх, а на совесть - колеса прогнали сон.
Один говорил: наша жизнь - это поезд. Другой говорил: перрон.

Один утверждал: на пути нашем чисто, другой возражал: не до жиру.
Один говорил - мы оба машинисты, другой говорил - пассажиры.

Один говорил: нам свобода - награда, мы поезд куда надо ведём.
Другой говорил: задаваться не надо, как сядем в него, так и сойдём.

А первый кричал: нам открыта дорога на много, на много лет.
Второй отвечал: не так уж и много - всё дело в цене на билет.

А первый кричал: куда хотим, туда едем, и можем, если надо, свернуть.
Второй отвечал, что поезд проедет лишь там, где проложен путь

И оба сошли где-то под Таганрогом, среди бескрайних полей.
И каждый пошел своею дорогой, а поезд пошёл своей.


(Андрей Макаревич,
группа "Машина Времени",
песня "Разговор в поезде")]]> 2008-07-29T20:32+02:00 Tue, 29 Jul 2008 20:32:20 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/753990/ 2008-07-29T19:28+02:00 Tue, 29 Jul 2008 19:28:23 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/753181/ 2008-07-28T10:38+02:00 Mon, 28 Jul 2008 10:38:47 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/743772/ А "Трохи пітьми" не осилила. Спочатку щось муторне, вирішила почати із середини, наткнулася на описання роботи гінеколога. Щоб прочитати це, мені треба себе примусити, не хочу.

Колись наткнулалася на збірник оповідань сучасних українських авторів. Майже кожне хоч якимось чином стосувалося сексу (це при тому, що збірка не була присвячена цій темі). Мені рішуче не подобається така тенденція.]]> 2008-07-10T16:06+02:00 Thu, 10 Jul 2008 16:06:42 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/742149/ Невероятно! Я затрудняюсь определить, кто же вы есть на самом деле. Так много талантов и разносторонних знаний у одного человека! Я всегда думал, что времена гениев-универсалов, типа Леонардо да Винчи прошли, но вы самим фактом своего существования опровергаете это утверждение. Впрочем, есть еще один вариант… Позвольте полюбопытствовать, вы, случайно, не Google?
Пройти тест]]> 2008-07-07T20:36+02:00 Mon, 07 Jul 2008 20:36:55 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/742036/ 2008-07-07T15:33+02:00 Mon, 07 Jul 2008 15:33:44 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/731879/ 2008-06-16T20:43+02:00 Mon, 16 Jun 2008 20:43:42 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/724933/ Вчора подивилися два фільми Чарлі Чапліна: "Цирк" і "Вогні великого міста". Панове, це геніально! Це просто неймовірно.


]]> 2008-06-03T10:06+02:00 Tue, 03 Jun 2008 10:06:11 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/722857/ хочешь и убью тебя
только оставлю фотки твои
после куплю за франки очки
видеть никто не будет глаза
больно не будет обещаю
но ты передавай приветы
звони чаще с неба про погоду
будут меня искать в погонах
даже друзья забудут имя
двери приличные закрою
что мне косые эти взгляды
я вне закона я синоптик
я синоптик
больно не будет обещаю
но ты передавай приветы
звони чаще с неба про погоду
видишь как получается
апрель а на асфальте катки
если не можешь богом быть ты
буду я убей но обещай мне
больно не будет посторайся
я же приду во сне с доджями
буду звонить с неба про погоду
больно не будет обещаю
но ты передавай приветы
я же приду во сне с доджями

Часом ніхто не знає, як отримати ціаністий калій в домашніх умовах?]]> 2008-05-29T22:25+02:00 Thu, 29 May 2008 22:25:03 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/719986/ 2008-05-24T18:32+02:00 Sat, 24 May 2008 18:32:41 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/719421/ 2008-05-23T13:51+02:00 Fri, 23 May 2008 13:51:23 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/719354/
Із Вікіпедії:
Аналогия — подобие, равенство отношений; сходство предметов (явлений процессов) в каких-либо свойствах, а также познание путем сравнения. Между сравниваемыми вещами должно иметься как различие, так и подобие. То что является основой сравнения должно быть более знакомым, чем то, что подлежит сравнению.

Таким чином, наявність відмінностей у порівнюваних явищах є цілком допустим.

Аналогія – є правдоподібним міркуваннм, тобто знання отримані за її допомогою не є стопроцентними і це, звичайно ж її слабка сторона. Але іноді аналогія будується завідомо неправильно, і це вже є логічною помилкою. Як її виявити? Наведемо пару прикладів (цитую недослівно)

Приклад 1 (правильно побудована аналогія).

Ситуація: Ігор критикує Леніна і радянську владу.

Твердження 1.: 17-009 заявляє, що той, хто критикує радянську владу, повинен відмовитися від диплому, квартири і т.д., оскільки ці блага дала йому радянська влада.

Твердження 2: (міркування по аналогії) Marynochka стверджує, що в такому випадку той, хто критикує батьків, повинен повіситися (тобто відмовитися від тих благ, які дали батьки)

Критикуючи таке міркування 17-009 починає розмірковувати про те, що батьки і держава виконують різні функції, що мовляв не треба плутати соціальне і біологічне.
І саме тут варто згадати Машкове «Аналогия всегда ущербна». Тобто цілком природно, що порівнювані твердження мають відмінності. Якби в твердженнях не буде відмінностей це вже не аналогія, а тавтологія. (Яблуко червоне, бо яблуко червоне).
Як же перевірити правильність побудови? Треба звести обидва твердження до єдиного загального.
Воно звучатиме так: «Якщо особа критикує свого благодійника (радянську владу/ батьків), вона повинна відмовитися від тих благ, які їй надані (освіти, помешкання/ життя).
Таким чином, аналогія побудована правильно.

Приклад 2 (неправильно побудована аналогія)

Ситуація: хтось в ЖЖ незадоволений тим, що в хрестоматії по літературі дітям агресивно нав*язується християнство, і вважає, що з цим треба якось боротися

Твердження 1: Marynochka стверджує, що шкода від таких публікацій невелика і це цілком можна проігнорувати.

Твердження 2. (міркування по аналогії) 17-009 зазначає, що в такому разі якщо вам не подобається, як хто насрав на вулиці, треба й самому насрати.

Чому ця аналогія неправильна? Звичайно ж не тому, що срати на вулиці і писати в підручниках фігню – це різні речі. Спробуємо звести до спільного загального твердження:
«Якщо хтось зробив якусь дрібну шкоду (написав дурницю у підручнику/ насрав на вулиці, то …» А от друга частина твердження не зводиться до спільного, бо в першому випадку пропонується «не звертати увагу на заподіяну шкоду» а в другому «самому ж зробити таку ж шкоду». Значить аналогія побудована неправильно.

Резюме.
1. Твердження, які порівнюються при застосуванні аналогії можуть (і повинні) мати відмінності це не шкодить логічній структурі.
2. Для того, щоб перевірити правильність побудови аналогії, треба звести обидва твердження до загального.
3. При всьому цьому варто пам*ятати, що сама по собі аналогія є лише правдоподібним міркуванням, тобто навіть правильно побудована аналогія може привести до неправильних висновків. Тому її результати варто перевіряти за допомогою інших міркувань.
]]> 2008-05-23T12:02+02:00 Fri, 23 May 2008 12:02:42 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/719034/ Склала за два вечора. Люблю такі речі. От тільки годинну стрілку не можу нормально начепити.
]]> 2008-05-22T19:37+02:00 Thu, 22 May 2008 19:37:03 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/717964/ 2008-05-20T21:29+02:00 Tue, 20 May 2008 21:29:02 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/717766/ Щаслива людина - ворог економіки]]> 2008-05-20T15:34+02:00 Tue, 20 May 2008 15:34:43 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/717658/ Ось тут]]> 2008-05-20T11:52+02:00 Tue, 20 May 2008 11:52:50 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/716085/

Леся Українка
НА ПОЛІ КРОВІ
Драматична поема
Глуха містина в околиці Єрусалимській. Попід глинищем, серед колючих хащів та
червонястого бур'яну, що росте на солонці, розчищено невеличку нивку, але скілька
кривих дерев з червоною корою зоставлено зрідка по ній. Чоловік, худий і зниділий, але з природи кремезний та тривкий, копає ту нивку великою мотикою і часто викидав каміння з землі, від часу до часу спиняючись та втираючи піт з обличчя.
Дідок-прочанин іде поз нивку стежкою, що звертає вбік з великого Єрусалимського
шляху. Прочанин важко дише і налягає на ціпок, ідучи, бо день душний. На ціпку вгорі прив'язана тиковка хилитається порожня і калатає. Чоловік, що працює, оглянувся на мить, почувши ге калатання, але зараз же нахилився знов до праці.

Прочанин

(спиняється коло працівника)
Благослови господь твою роботу,
мій брате!

Працівник мовчить, не одривається від роботи і не дивиться на
прочанина.

(Прочанин тихо до себе.)
Він, либонь, глухий.
(Голосніше.)
Мій друже!
Благаю ревне, дай мені водиці!
Хоч я ще й небагато увійшов,
а вже всю воду випив,— душно, бачиш,
а тиковка мала.

Чоловік
(показує на кухоль з водою, захований у бур'яні)
Он, можеш взяти.

Прочанин
(жадібно приникає до кухля і довго п'є; потім, напившись)
Нехай господь тобі продовжить віку,
що ти мене порятував.
Чоловік знов не подає знаку, що чув сі слова.
Скажи,
де ти береш тут воду? Я піду
та й наберу собі й тобі. Куди тут
по воду йти?

Чоловік
Туди.
(Показує мотикою в той бік, звідки прочанин прийшов,
і знов нахиляється до праці.)
Прочанин
Назад... Ну, знаєш,
мій синочку, пробач мені, старому,
я підтоптався вже за довгий вік,
ліниві ноги стали.
(Сідав на межі під деревом.)
Світ не близький
мені додому йти. Я з Галілеї.
Ходив оце в Єрусалим на прощу,
там маю родичів — сестру і тітку,—
от з ними й паску їв. А ти, мій сину,
єрусалимський?

Чоловік
Ні...
(Поспішно.)
Єрусалимський!
Авжеж!.. Хіба, ти думаєш, я звідки?

Прочанин
Та я не думаю нічого. Так от
спитав собі... А поле се — твоє?

Чоловік
Авжеж, моє. Чиє ж би мало бути?

Прочанин
Ото яка чудна балачка в тебе!
То я тому спитав, бо пам'ятаю,
що як ішов я се в Єрусалим,
то ся містина облогом стояла
і нивки сеї наче не було,
хоч люди вже здебільша обробились
у полі й по городах. Десь недавно
купив ти сюю землю?

Чоловік
(неохоче)
Та... недавно.

Прочанин
(оглядає містину уважним оком хлібороба)
А скільки дав за неї?

Чоловік
(так само неохоче)
Небагато.
(З понурим глузуванням.)
А ти хіба перекупити хочеш?

Прочанин
(добродушно)
Та ні, нащо ж мені? Я не тутешній.
А дорого, либонь, земля коштує
коло Єрусалима?
Чоловік
Як для кого.

Прочанин
Ну, тобто, значить, як яка земля.

Чоловік
(злісно)
Не як яка земля, а як для кого!
Я так сказав, то так і розумій.

Прочанин
(трохи збентежений його тоном, підводиться. Здержано)
Я розумію. Ти, відай, убогий,
то й дорого тобі дались ті гроші,
що ти за землю заплатив. Багач
сказав би, може: «Се земля дешева»,—
адже тепер я зрозумів тебе?

Чоловік
(шорстко)
Мені не треба твого розуміння.
Напився, відпочив ти,— ну й іди.
Мені з тобою ніколи базікать.

Прочанин
(відступив було ображений, потім спинився)
Ні, все ж я так не можу відійти!
Слова твої шорсткі, а серце добре.
Твоя водиця справді мов цілюща,—
вона мені аж сили придала.
Повинен я тебе благословити,
як батько сина рідного.
(Подається до чоловіка, підвівши руки для благосло-
вення.)

Чоловік
(поспішно, мов з острахом)
Стій, діду!
Он там... є ще вода... ти хтів сповнити
сю тикву на дорогу... дай, наллю...
(Одв'язуе тиковку від ціпка, переливає в неї всю воду
з кухля і знов прив'язує.)
Ну от... І йди собі... і не кажи
нічого більше... я зовсім не хочу
твого благословення... я не хочу...
Ну, що ж? Чого ти дивишся? Іди!

Прочанин
(поступається ще ближче і вдивляється в чоловіка, не вва-
жаючи на його нетерплячі рухи)
Та ні, стривай, тепер мені здається,
що ти мені мов по знаку. Та вже ж!
Ти навіть був-таки у мене в хаті
в Капернаумі, вкупі з тим пророком,
що се його розп'ято.

Чоловік
(здригнувся і спустив очі)
Я не тямлю,
про що говориш.

Прочанин
(щиро)
Ти мене не бійся.
Я не такий, щоб зрадити людину,
та ще таку добрячу. Сам я, звісно,
не думаю, щоб твій учитель справді
Мессією мав бути, сином божим,
бо знаю ж добре, чий він син і звідки,—
все ж я його вважаю за пророка.
Він знав таке, що нам не дано знати.
Він був-таки великий чоловік.

Чоловік
Великий? Чим же се він був великий?

Прочанин
Чим? Духом тим, що бог йому вділив.

Чоловік
Яким там духом? Що ти знаєш, діду!
Він був такий, як всі!
(Завважає заперечливий рух прочанина.)
Авжеж, як всі!
Не кращий анітрошечки! Любив він
вино і пахощі. Любив, щоб завжди
жінки йому вродливі слугували,—
вони за ним ходили цілим роєм,
а він їм дозволяв, щоб ноги мили
йому коштовним нардом і волоссям
розкішним, як буває у блудниць,
вони йому ті ноги витирали.
О, ти його не знав!

Прочанин
Стривай-но, хлопче!
Та я ж таки тебе напевне бачив!
От навіть пригадав і як зовуть:
тобі наймення Юда!

Чоловік
(збентежено)
Хоч би й так?
Чи мало є людей з таким іменням?
Прочанин
Та й з тим пророком два таких було,
Що звались Юдами. Один земляк мій,
а другий здалека... забув я місто,
з якого був він родом...
(Пригадує.)

Чоловік
А навіщо
тобі здалось те місто?
Прочанин
Та казали
мені в Єрусалимі, що неначе
той Юда сторонський привів сторожу
на вчителя свого...

Чоловік
А що тобі,
хто саме там привів і як те сталось?

Прочанин
От якось не хотілось би мені,
щоб ти був тим...
(Радісно.)
Ба ні, вже ж то не ти!

Згадав я: хтось казав, що Юда-зрадник
завісився.
Чоловік
(мимоволі)
Неправда!

Прочанин
Як? Неправда?
(Вдивляється в чоловіка; тому, очевидячки, тяжке те
вдивляння. Прочанин помалу відступає.)
Тепер я бачу добре: ти той Юда,
що вчителя продав.

Юда
(з одвагою безвихідності зміняє свою дотеперішню пону-
ро-потайну гутірку на рішучу, до нахабності одверту)
А якби й так?!
Ти думаєш, боюсь я сього слова?
«Продав! Продав!» Хто дарма віддає,
той ліпше робить?

Прочанин
(відступаючи ще)
Та... вже наче ліпше...

Юда
(поступаючи до прочанина)
Ні, гірше! Дурень той або злочинець,
хто дарма віддає. Хто ж продає,
то значить, що йому потрібні гроші,
а більше нічогісінько не значить.

Прочанин
Та тут же річ іде не про товар.

Юда
Що є товар? Як хто що зайве має,
той може те продати. От я мав
учителя,— як він зробився зайвим,
то я його продав.

Прочанин
(з мішаним виразом презирства і цікавості)
І скільки взяв?

Юда
Взяв тридцять срібняків! Що? може, мало?

Прочанин
Та вже хоч би дорожче продавав...

Юда
Я б сам радніший більше вторгувати,
так що ж, за мій товар більш не дали.
Якби продав за тридев'ять талантів,
то, звісно, се було б куди почесніші
Га? Чи ж не так? Тоді б купив я царство,
а не оце скупе, злиденне поле.
Се ж солонець. От бачиш, ся містина
коштує тридцять срібняків,— за стільки
не можна ліпшої землі дістати...
От мучуся як проклятий над нею,
а чи вона що вродить, сам не знаю.
(Загарливо копає землю.)

Прочанин
Нащо тобі здалась та вся рахуба?

Юда
(кинув мотику і заложив руки на грудях. Випростався)
А що ж? Було мені довіку жити
жебрацьким хлібом? Вік поневірятись,
пороги оббиваючи в людей?
Недоїдки по закутках збирати?
З рукою довгою, з язиком довгим "
поміж людьми проявою ходити?
Так я ж не звик був змалку до такого!
Та ж я отецький син, ще й одинак!
Я спадок мав від батька: виногради,
і ниву добру, і садок, і дім.
Все мав я в Каріоті. Ну, тепер
там послідущі з того багатіють,
а я...
(Хапає знов мотику і злісно б'є нею по твердій землі, крешучи іскри з каміння.)

Прочанин
(з деяким спочуттям)
Чому ж се ти позбувся спадку?
А може, ти, пробач, його розтринькав,
як то буває молодечий звичай?..

Юда
(знов кидає роботу)
Ні, я не мав звичаїв молодечих,
я статкував... і жалую про те!
Вже краще б я пропив ту батьківщину
з гульвісами, з повіями, то мав би
од них якусь утіху, добре слово...

Прочанин
Ей, хлопче мій, тих добрих слів і втіхи
не надовго зажив би! Поки гроші,
то поти й честь в кумпанії такій.

Юда
Нехай би й так! А я ж обдерти дався
до нитки, до шага,— і що ж я мав?
Яку я втіху мав? За жебраками
носити торбу, хавтурки збирати,
попихачем їм буть ні за спасибі!
І що я чув за те? Якеє слово?
(Наслідує чийсь голос.)
«Лукавий! Маловіре!»

Прочанин
Хто ж се, хлопче,
так з тебе насміявся?

Юда
Хто?
(З притиском.)
Учитель!

Прочанин
Отой, що ти продав?

Юда
(спалахнув)
Так! Я продав!
А він мене ограбував! Ні, гірше!
Він одурив мене!

Прочанин
Як одурив?
То він заволодів твоїм маєтком?
От після сього й вір отим пророкам!
Здавався ж він на гроші не жадібним,
все тільки й говорив про царство боже...

Юда
Отож! отож!
Се й був той ятірець,
куди він людські душі,
наче рибу, ловив...
(з коротким, злісним сміхом)
та й викидав на суходіл!
(Очевидно, імпровізує пародію на чиюсь промову.)
«Жий, рибонько! Нащо тобі вода?
Глянь на пташки небесні у повітрі!
Чи ж їм не добре там?»

Прочанин
(сміється)
Ти лепсько вмієш
вдавати тую мову!

Юда
(похмуро)
Таж начувся
її доволі! через вуха ллється!
вилазить боком досі...

Прочанин
(зацікавлений, сідає знов на межі)
Ну, то як же,
як саме видурив він в тебе статок?
Се варто знати, щоб остерігатись,—
тепер їх розплодилось, тих пророків.

Юда
(мовчить який час, поглядаючи на прочанина, мов вагаючися звірятись йому, далі не видержує, і мова його проривається прудким, часто безладним потоком)
Се так було. Я їздив раз по рибу
до вас в Капернаум — о, теє місто
далось мені взнаки! Був торг великий,
і люду назбиралось звідусіль.
Та тільки я наблизився до торгу,
як люди раптом в інший бік сунули,
покинувши весь крам. Дивлюсь: на кручі,
там, коло школи вашої, стоїть
єссей чи назорей в одежі білій,
з волоссям довгим, і держить промову.
З цікавості пішов і я послухать...
Ох, як він говорив! Який був голос!
Я пригадав те, що давно забув...
Згадав свою покійницю матусю,
що я маленьким ще зоставсь без неї...
Промовець говорив: «Ходіть до мене...
я заспокою вас... я вас потішу...»
І я незчувся, як ряснії сльози
мене умили — я ж не був плаксивий! —
мені здалося, що нема для мене
ріднішого над сього чоловіка
і не було на цілім божім світі...,
Пауза.
З сусідами в той час я позивався
за спаш, за оранку — річ світова! —
і змучився ворогуванням людським,
дрібною та щоденною сварнею —
либонь, ще й тим я так тоді розм'як...
А тут він про любов став говорити —
ти чув коли, як він про те балакав?
Прочанин мовчки потакує головою.
То сам ти знаєш, що в такі хвилини
і лютий ворог міг за брата здатись.

Прочанин
Таки се правда! Раз я сам простив
сусідові образу, ще й чималу,
після речей того пророка...

Юда
(не слухає його)
Раптом
він річ повів про царство боже! Діду!
мені здалася тая ваша круча,
неплідна, крейдяна, порогом ясним
при божій брамі, що веде до раю.
Мені здавалось: тільки поступити
за той поріг — і всі в едемі будем,
як перші люди. «Що нам заважає? —
так думалось мені,— вже ж не боронить
вогненний меч до того раю війстя.
Туди нас кличе, руки простягає,
обійми розкриває янгол божий,
а може, божий син!» Так, діду, справді
не я один, либонь, тоді подумав,
що він син божий... Глянув я на кручу
і там, край ніг промовця, ще завважив
гурток людей, чоловіків, жінок,
усі вони дивились на промовця,
а часом поглядали і на нас
з осяйної своєї високості,
їх погляди були такі щасливі,
і горді, й приязні. «Оці живуть
в раю господнім повсякчас!» — гадав я...
Налинув дощ і перервав промову.
Я сів під накриття і думу думав.
Скінчився дощ — я не Згадав про покуп,
ні, я пішов шукать того промовця.
Бодай би я життя був загубив,
ніж мав його знайти! Та я знайшов
його собі на лихо...

Прочанин
І йому!

Юда
Що ти сказав?

Прочанин
Кажу, й йому на лихо.
Якби не ти, ще б він пожив на світі.

Юда
Ні, він однаково на лихо грав,
хоч би й ніхто не поживився з нього.

Прочанин
А все ж неправедний такий поживок...
І нащо там було його шукати?
Затямив би собі його слова,
коли вже так припали до сподоби,
та й жив би праведно в своїм маєтку,
що батько чесно призбирав для тебе.

Юда
(з коротким сміхом)
Не так се просто! Він, бач, говорив,
що тільки з ним увійдем в царство боже,
без нього ж — ані до порога!

Прочанин
Хитрий!

Юда
Як я знайшов його, я запитався,
що маю я робити, щоб придбати
для себе царство боже. Він спитав,
чи я закон сповняю й не грішу.
Я мовив: «Так», бо се ж була і правда.
«І все ще царства божого не маєш?» —
спитав він, якось дивно усміхнувшись.
«Як бачиш, ні»,— сказав я, і досада
уперше ворухнулась в мене в серці
супроти нього — я її стлумив.
«Ну, то роздай усе, що маєш, бідніш
і йди за мною»,— мовив він. Я мовчки
від нього відступив. Тяжким здалося
мені те слово.

Прочанин
Бо таки й нелегко
його змістити] Де ж: усе роздай!
Промовити — і то не всякий зможе!

Юда
Йому воно було зовсім не тяжко!
Бо хто він був? Син теслі. Що він мав?
Нічого зроду. Хто такі всі ті,
що з ним ходили? Все рибалки більше.
їм що, які маєтки їм потрібні?
Вода — маєток божий — всім дається,
аби натрапив де: закинув ятір,
та вже й готова їжа... Був там митар
посеред них. Так що ж, не все одно
на митниці сидіти чи ходити
за хлібом жебраним? — однака честь!
Мені ж таки було про що подумать.

Прочанин
Вже ж! Батьківське надбання не абищо!

Юда
Спочатку я вернувся до господи
і хтів те слово викинути з думки.
Але тісна мені здалася хата,
мізерні клуні, й тік, і двір нудний,
і виногради навіть невеселі.
Все марилось мені — то райська брама,
то золотий престол, а на престолі
Мессія в образі того промовця,
неначе судить він живих і мертвих...
коло престолу гурт його обранців,
щасливих, радісних, і їм слугують
народи всього світу залюбки...
безмежна щастя їхнього облада...
і я їм заздрив... А вкінці настав
той день, коли я все роздав убогим,
голоті каріотській щонайгіршій,
а сам пішов з порожніми руками,
в одній одежині, без торби навіть,
шукать учителя.

Прочанин
То ти пішов
з порожніми руками? І прийняв він
тебе таким?

Юда
Прийняв одразу.

Прочанин
От як?..
То вже ж він не собі забрав твій статок.

Юда
Все ж він про себе дбав! Бо він збирався
царем голоті всій юдейській стати,
як обдере маючих та дурних,
а їх добром наділить ту голоту.
Він не казав про те виразним словом —
він ні про що не говорив виразно,—
та згодом я ті заміри збагнув.
Ти думаєш, що він задовольнився б
якимсь там хуторцем у Каріоті?
Ні, він хотів — усе або нічого!

Прочанин
То все ж він був великий чоловік.

Юда
(тупає ногою)
Ні, він не був великий! То велика
була його жадоба і пиха!
А він не вмів нічого довершити.
Все в нього розпливалося в словах.
Я хутко се збагнув. Найвиразніше
се стало тут, в Єрусалимі. Знаєш,
був час, що на руках його носили,
«Осанна сину божому!» — гукали...

Прочанин
Та знаю, я ж якраз те бачив сам.

Юда
Ну й що ж? Він так проїхався по місту,
неначе для розривки римська пані,
щось побалакав там своїм звичаєм,
напався на дрібних купців при храмі,
та й знов до Лазаря свого вернувся
серед жінок розводить мляві жалі
про те, що він рокований на згубу,
що з друзями йому недовго бути...
А люд єрусалимський розійшовся
одурений і гнівний по домівках.
Ет, аж досада здумати, для кого
занапастив я все своє життя!

Прочанин
Та чом же ти його тоді не кинув?

Юда
Куди б се я пішов? У Каріот?
Просити хліба у тії голоти,
що з рук моїх добро моє посіла?
Щоб там собак на мене нацькували?
Я ж знаю тих людей,— я зріс між ними.

Прочанин
Ну, розпочав би щось в Єрусалимі...

Юда
Та що ж би розпочав я — голий-босий?
Завести торг? Я ж ні шага не мав.
Се правда, я глядів у них скарбони,—
бо я вважався більш «від сього світу»,
ніж тії чисті душі,— та зайняти
для себе я не смів нічого з неї,
бо зараз, мов тавро, поклали: «Злодій!»

Прочанин
(з добродушним смішком)
То ти таки попробував зайняти?

Юда
(спалахнув)
Хотів би знати я, що б ти зробив,
якби тобі текли крізь пальці гроші
і розтікалися по всіх усюдах,
лишаючи тобі сухі долоні —
і так щодня! Я дбав про харч, про хату
для гурту цілого і про старців,
що меткою за нами волочились,
а сам голодний, збіганий, як пес,
їв облизні та думкою, як дурень,
мав багатіти... День у день промови,
якісь темно-прозорі, наче прірва,—
аж світ макітрився мені від них!
Я їм не бачив ні кінця, ні краю...
Уже я знав, чого ті речі варті:
«Я заспокою вас... я вас потішу...»
Аякже, сподівайся! Він здалека
спокоєм і потіхою манив,
а скоро хто було розвісить вуха
і справді піде з ним, як я дурний,
тому таке ярмо він клав на шию,
що аж додолу гнуло. Він любив
байками й загадками говорити;
отож було не смій його спитати,
як то в звичай між учениками:
«Учителю, що значить сеє слово?» —
він зараз попадав у нетерплячку:
«Лукавий роде! Доки буду з вами?
Сліпорожденні! Дивляться й не бачать!»
І все такі слова вразливі, гострі,
що краще б він уже налаяв просто,
ніж так пекти аж до живого серця.

Прочанин
Проте ж таки за ним ходили люди,
не кидали,— відай, було їм добре.
Були такі, що й роду відреклися.
Я сам таких в Капернаумі знав.
Була там молодичка, Саломея
наймення їй,— покинула дітей
і чоловіка; інша знов, Сусанна,
багата відданиця, молоденька
і роду чесного — за ним пішла,
не боячись неслави й поговору.

Юда
(зневажливо)
Не говори мені про те жіноцтво!
Жінки, як ті собаки,— раз погладь,
а потім хоч щодня лупцюй, все стерплять!
та й руки ще лизатимуть...

Прочанин
Ну, добре,
та ж не самі жінки, ба й чоловіки,
як сам ти згадував, були щасливі,
в ногах у нього сидячи.

Юда
Мана!
Не царство боже, ні — скоріше пекло
було у тім гурті! Яка там заздрість,
ти й здумати не можеш! Кожен важив
на перше місце побіля Мессії,
на перше, не інакше! І для того
терпів усю зневагу, все приймав.
Учитель мав улюбленців між нами,—
ми, зуби зціпивши, їм догоджали,
щоб приподобитись йому хоч тим.
І я ж, поки ще царства сподівався,
все залюбки терпів, а потім мусив
терпіти й без надії — де б я дівся? —
хоч день і ніч я голову сушив,
як вирватися з того царства глуму,
де не мені народи слугували,
а я служив відметам всіх народів...
І знаєш, діду, що ніхто ніколи
не міг його задовольнить. Якось
він при вечері кинув нам у вічі
такі слова: «Ось, пийте кров мою!
Ось, їжте тіло!» Боже помсти правий!
Чия ж то кров була, як не моя?
Чиє ж було то тіло?! Гіркий сором
гнав кров з мого лиця, я з тіла спав,
як жебрав їм того вина та хліба...

Прочанин
Було тобі піти куди хоч в найми,
щоб вирватись од них...

Юда
Куди? До кого?
Цікавий знати, хто мене прийняв би!
Голота нас любила, а заможні
не прийняли б за наймита такого,
що був учеником — ба ні, слугою! —
їх ворога.

Прочанин
Вже правда — ти попався,
неначе в пастку миш! І як ти жив там!

Юда
Либонь, не райське щастя відбивалось
в моїх очах! Учитель те завважив.
Він поглядів понурих не любив.
Він звик, щоб ми, як песики, лагідно
йому дивились в вічі та ловили
його слова. І він мене почав
словами дошкулять. Напроти мене
він байку склав про гостя, що понурий
та нечупарний втисся на весілля
і з соромом був вигнаний. Дедалі
про зрадників почав заводить річ:
чи руку покладу на стіл — він каже:
«Ось зрадницька рука побіля мене»;
чи хліб у страву я вмочу — знов слово:
«Сьогодні зрадник хліб вмочає з нами»,
було, не дивлячись на мене, каже,
мов ненавмисне, але всі навколо
на мене витріщалися одразу,
неначе я одмінок був між ними...
(Задумується. Потім здіймає голову вгору.)
Що він посіяв, те й пожав! Сам винен!
(Знов задумується. Раптом шпарко, напосідливо.)
Нічого в світі я не мав, крім нього,—
хіба ж не мав я права знов зміняти
його на те добро, що я втеряв
з його причини?

Прочанин
А як же ти зробив се?

Юда
А як би ти зробив?

Прочанин
Хіба я знаю?
Я зроду ще не продавав людей.

Юда
(з понурим жартом)
Так само продають їх, як і все,
як гуси, як худобу: поторгують
і вдарять по руках. Ти ж думав як?
А потім з рук у руки віддають їх
тому, хто купить. От і все. Не бачив?

Прочанин
А як же ти віддав його, як саме?

Юда
(зненацька роздратований)
Та що ти, мов суддя, мене питаєш?
Мені вже се обридло!

Прочанин
(здвигає плечима)
Річ твоя!
Не хочеш — не кажи. А тільки, знаєш,
погана чутка йде про тебе в людях,
що ніби ти його поцілував,
як зраджував.

Юда
(уперто)
І він мене теж зрадив!

Прочанин
Цілуючи?

Юда
(злісно і вкупі з жалем)
Ні, він мене ніколи
не цілував.

Прочанин
А ти його?

Юда
(люто)
Гей, діду!
Кажу тобі, доволі вже балачок!

Прочанин
(встає)
Коли ти справді отаке плюгавство
вчинив, то краще вже тобі мовчати.
(Лагодиться йти.)

Юда
(поспішно)
А може ж, я таки його любив?
А може ж, я хотів з ним попрощатись?

Прочанин
(обертається знов до Юди. З крайнім презирством)
Ну, знаєш, Юдо, я тепер кажу:
доволі вже балачок! Бо як правда,
що ти любив його, то те плюгавство
іще мерзенніше. Убий, заріж,
втопи, продай, та хоч без поцілунків!

Юда
Я з тебе жартував. Той поцілунок
зовсім холодний був. Я ж мусив якось
признаку дать, котрого з гурту брати.

Прочанин
(тремтить від обурення)
Мовчи! Не говори! Чи теплий гад,
розпарений на сонці, чи холодний —
однаково бридкий!

Юда
Тепер я гад?
А хто мене хотів благословляти?
Вода ж моя, либонь, таки цілюща,
бо ти її приймаєш.

Прочанин
(раптово одв'язуе тикву)
Ось тобі
твоя вода. Волів би на безвідді
пропасти, ніж прийняти щось від тебе!
(Ллє воду назад у кухоль.)

Юда
(спиняє його руку)
Ну, діду...

Прочанин
(вириває руку, мов опечений дотиком Юди)
Геть від мене, сатано!
(Тиква падає, вода розливається по землі, прочанин дрібною, старечою походкою
поспішає до стежки.)
Будь проклят!

Юда
Не тобі мене клясти,
бо він простив мене!

Прочанин
(обертається)
І після сього
ти не завісився?!
(Плює.)

Юда
Ні, не простив!
Я пригадав — він докорив мені.

Прочанин
(перекривляє з огидою)
«Він докорив!» — Тебе убити мало!
Здіймає камінь і кидає на Юду, але камінь не долітає до Юди. Прочанин не оглядаючись
спускається стежкою в яр і криється з очей.

Юда стоїть хвилину, стиснувши голову руками, далі стукає себе кулаком по голові, хапаємотику і, не розгинаючись, не втираючи
поту, працює до нестями.
2/II 190 ]]> 2008-05-17T10:55+02:00 Sat, 17 May 2008 10:55:30 +0300 http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/715794/ 2008-05-16T19:38+02:00 Fri, 16 May 2008 19:38:34 +0300