<?xml version="1.0" encoding="windows-1251"?><rss version="2.0" xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/">
<channel>
<title><![CDATA[bigmir)net :: персональный дневник :: Alissa_Keys]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/show/dnevnik/993790/</link>
<description>Персональный дневник</description>
<image>
<url>http://i.bigmir.net/logo-small.gif</url>
<title><![CDATA[bigmir)net :: персональный дневник :: Alissa_Keys]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/show/dnevnik/993790/</link>
</image>
<item>
<title><![CDATA[Меня зацепило....]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/536775/</link>
<description><![CDATA[<a href="/go/?url=http%3A%2F%2Fwww.youtube.com%2Fwatch%3Fv%3Dg8yQ0T7fNtw" target="_blank" rel="nofollow">http://www.youtube.com/watch?v=g8yQ0T7fNtw</a><br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/536775/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-10-14T19:25+02:00</dc:date>
<pubDate>Sun, 14 Oct 2007 19:25:15 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Очень тихий крик о помощи]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/440540/</link>
<description><![CDATA[<i>Какими голиафами я зачат - <br/>
такой большой и такой ненужный?<br/>
В. Маяковский</i><br/>
<br/>
Серая комната, окно зашторено. Телефонный звонок, слёзы, лезвие. Наложила жгут, уже второй раз за неделю. Ещё полежала немного поплакала. Вчера по накурке мне в голову пришла мысль - возможно, если меня бросают - надо этому радоваться? Может быть это бог, судьба (или ещё что-то, во что я не верю) таким образом защищают меня от людей, с которыми я не была бы счастлива. Может это что-то вроде предохранения меня от моих же желаний. Или способ показать мне что я вечно выбираю не тех....<br/>
<br/>
Залезла в интернет. Всё идёт своим чередом. За пределами моей квартиры большой мир. Но я сижу в ней как премудрый пескарь. Я боюсь. Я очень боюсь.<br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/440540/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-06-29T17:10+02:00</dc:date>
<pubDate>Fri, 29 Jun 2007 17:10:49 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[let me fall]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/427133/</link>
<description><![CDATA[<i>Let me feel - I don't care if I break down!<br/>
Let me fall - even if I hit the ground...<br/>
And if I cry a little, die a little - at least I know I lived...just a little</i><br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/427133/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-06-15T01:29+02:00</dc:date>
<pubDate>Fri, 15 Jun 2007 01:29:55 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[По линиям ладони.Часть2]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/424952/</link>
<description><![CDATA[Each night I cry in my sleep<br/>
each night I see ur face<br/>
I'm a perfect cheater<br/>
and I wish to cheat on you....<br/>
<br/>
По линиям ладони течёт моя жизнь. По линиям ладони читаю я свои страхи и сны. Пять листьев каннабиса - пять листов исповеди.   <br/>
Промокшие страницы моей жизни - кто заполнит их, кто прочтёт? Моё время - мой катарсис. Кто назовёт меня гением за глупую фразу брошенную на жернова вечности и перемолотую в пыль слезливой банальности? Моё сознание перетекает из состояния саможаления в состояние самообожания. Моё счастье, выкроеное из полиэтилена, настолько огромно, что не вмещается в мою крохотную душу. <br/>
Мы с тобой - стрелки циферблата, на котором погибают наши же минуты. Воскообразны ваяния нашей фантазии, по которым мы может лишь гадать что будет с нами. Это не так страшно как гадать по руке. Горечь от прошедших побед остаётся на языке в виде гашишных смол. Наши удачи растят наше тщеславие, наши поражения делают нас сильнее - мы делаем выбор в пользу сладкого саморазрушения. Реальность - это убежище для тех, кто боится наркотиков. <br/>
И среди всех этих мыслей стойкой доминантой остаётся одна - наименее рациональная: &quot;ты мне нужен&quot;. вот так просто.<br/>
<br/>
I'm a perfect liar, let me lie to you - you'll love it!<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/424952/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-06-12T23:47+02:00</dc:date>
<pubDate>Tue, 12 Jun 2007 23:47:44 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Для того хто ніколи не прочитає...]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/423845/</link>
<description><![CDATA[Десь тут на спині - пам'ятаю - були крила<br/>
а десь між рожевих простирадел - був спогад про тебе<br/>
Заплющ очі. Бог любить тебе.<br/>
Десь на чужій дачі на ковдрі лишились плями кохання<br/>
Ми загинули за один день, немов метелики<br/>
Заплющ очі. Бог випробовує тебе.<br/>
Я перебираю соломинками пальців пожовклі слова<br/>
ти мені потрібна. як їжа чи повітря. не більше.<br/>
Заплющ очі. Бог забув тебе.<br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/423845/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-06-11T23:07+02:00</dc:date>
<pubDate>Mon, 11 Jun 2007 23:07:58 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[гомофобия – это неправильно]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/421981/</link>
<description><![CDATA[Я девочка, которую выгнали из собственного дома, потому что я призналась матери, что я лесбиянка.<br/>
Я проститутка, которая работает на улице, потому что никто не хочет принять на работу транссексуальную женщину.<br/>
Я сестра, которая крепко обнимает своего брата-гея этой ночью.<br/>
Мы родители, которые похоронили свою дочь слишком рано.<br/>
Я мужчина, который умер в одиночестве, потому что ко мне в палату не пустили человека, с которым я прожил 27 лет.<br/>
Я ребенок-сирота, просыпающийся ночью от кошмаров, потому что моей единственной любящий семьей могли быть двое отцов. Хорошо бы они могли усыновить меня.<br/>
Я думаю, я – счастливчик. После нападения я был в коме три недели, но спустя год, я, вероятно, снова смогу ходить.<br/>
Я не из тех, кому повезло. Я убил себя за несколько недель до окончания школы. Я просто не мог всего этого вынести.<br/>
Мы пара, которой было отказано в съеме квартиры, как только оказалось, что двое мужчин хотят снять комнату с одной кроватью.<br/>
Я человек, который не знает, каким туалетом воспользоваться, чтобы избежать скандала и вызова охраны.<br/>
Я мать, которая не может увидеться с детьми, которых я выносила, нянчила и растила. Суд решил, что я недостойна быть матерью, раз я живу с другой женщиной.<br/>
Я жертва домашнего насилия, на которую сразу стали косо смотреть и постарались побыстрее отделаться в службе поддержки, когда поняли, что мой партнер – женщина.<br/>
Я жертва домашнего насилия и мне некуда обратиться за поддержкой, потому что я – мужчина.<br/>
Я отец, который никогда не обнимал собственного сына, потому что всю жизнь боялся демонстрировать чувства к другим мужчинам.<br/>
Я преподаю домоводство, хотя хотела быть тренером по спорту, пока мне не сказали, что «они все лесбиянки».<br/>
Я мужчина, который умер, так как врачи скорой помощи прекратили лечить меня, поняв, что я – транссексул.<br/>
Я человек, который все время чувствует себя виноватым. Мне кажется, что у меня не должно быть недостатков, раз мне приходится жить в обществе, которое ненавидит меня.<br/>
Я человек, который больше не ходит в церковь. Не потому что я потерял веру, но потому что для «таких как я» двери церкви закрыты.<br/>
Я человек, который вынужден скрывать то, в чем больше всего нуждается этот мир – любовь.<br/>
<br/>
<b>Воспроизведите этот пост, если вы считаете, что гомофобия – это неправильно</b><br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/421981/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-06-09T20:48+02:00</dc:date>
<pubDate>Sat, 09 Jun 2007 20:48:13 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Місток закоханих]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/417763/</link>
<description><![CDATA[Сиділа вдома цілий тиждень. Цілий тиждень сліз та драпу. Божевілля дихало в потилицю. Взяла револьвер і пустила кулю в праву скроню(і де я взяла револьвер?!) Але справу зроблено, яка тепер різниця?... Піднялася з холодної підлоги і подивилася на своє тіло. Вкотре стало себе дуже шкода, зі сторони я мала ще жалюгідніший вигляд. Дурненька мала в рожевій майці, з синцями під очима та простріленою скронею. Поруч лежала гільза. Той клятий револьвер був таки справжній! І тут мені чомусь дуже закортіло зателефонувати Л. Уявляєте, я щойно вчинила самогубство, і перше, що мені спадає на думку - зателефонувати ЙОМУ! Мабуть я сильно пошкодила собі мозок тією кулею... Отже я переступила через себе(на цей раз буквально) і підійшла до столу щоб взяти телефон. <br/>
 - Алло!<br/>
 - Сім дні-і-і-і-і-в, - прошипіла я у слухавку і одразу виказала себе дзвінким реготом.<br/>
 - Привіт!, - він завжди так привітно розмовляє, ніби дійсно радий мене чути, - як твої справи?<br/>
 - Привіт... в мене все чудово. Я щойно застрелилась.<br/>
 - Дійсно? Тобі не було боляче? <br/>
 - Я не пам'ятаю. Начебто не було.<br/>
 - Слава богу! А нащо ти це зробила?<br/>
 - Не знаю. Може трава закінчилась... або чорнила, - тут я знов зареготала. Він же ніколи не читав Маяковського, та й ті, хто його читав мабуть не второпали б, до чого тут чорнила.<br/>
 - Які чорнила?<br/>
 - Не зважай. Ти прийдеш на мій похорон? <br/>
 - Звичайно. Дарма ти це зробила. Мені тебе не вистачатиме. - його голос став майже сумним. <br/>
     А може йому насправді було сумно. Якось він зателефонував мені надвечір і ми розмовляли цілу годину або й більше і я розповідала йому про якогось хлопця, який мені тоді подобався, а він слухав. Він не сказав, що йому нецікаво і не образився. Він почав давати мені поради. Дружні поради, розумієте? Той, що був закоханий в мене, розмовляв зі мною про якогось мого хлопця. Це мабуть тоді я теж закохалася в нього... <br/>
 - Алло, кицю, ти ще там? - я мабуть надовго заглибилася у спогади. Але в мене чомусь зник настрій з ним розмовляти. Може через оте знущальне &quot;кицю&quot;. Я навмисне подихала у слухавку перед тим як повісити її - нехай не думає, що нас роз'єднали. Дійсно, мозок я пошкодила сильно.<br/>
     Я сіла в крісло і знов подивлася на себе. Я лежала в дурнуватій позі, з не менш дурнуватим виразом обличчя, майка стала рожево-червоною від крові. Я сиділа і уявляла як зайде мама, яка в неї буде істерика, можливо навіть, що в неї станеться інфаркт. Тоді ми удвох будемо лежати на підлозі моєї кіманти, допоки не прийде батько і не виламає двері. Або міліція чи ще хтось, я не знаю хто виламує двері в таких випадках. І всі будуть плакати, і родичі приїдуть з усієї України і теж будуть плакати на похороні - навіть ті, що ніколи мене не бачили. А ввечері підуть гуляти по Хрещатику чи по андріївському і пити пиво. Принаймні так було, коли помер дідусь.<br/>
         Від таких роздумів у мене зовсім зіпсувався настрій і я вирішила піти на вулицю, щоб не бачити себе, реакцію мами, а надто - сірі шпалери у великі квадрати(а років у тринадцять мені вони так подобалися). На вулиці було дуже непогано, от тільки сонце сліпило очі. Але це нічого, я взагалі люблю сонце... чи доречніше сказати &quot;любила&quot;? І тут я подумала що так будуть казати на моєму похороні: &quot;Вона любила те-то і те-то&quot;. Мені навіть стало смішно. &quot;Вона була дуже порядною людиною&quot;, тут я взагалі розсміялася. Так казали про мого дідуся. Так казали про всіх. А чи не спадало комусь на думку хоча б після смерті з'ясувати яка була людина насправді? <br/>
     Мені вже ставало погано від власних думок, коли раптово мою увагу привернула маленька дівчинка, що годувала собаку морозивом. Морозивом, яке її мама купила д л я  н е ї. Діти... Вони чинять так, як підказує серце. Дорослі чинять так, як вказують правила. Тільки ми, підлітки, вже не діти, та ще не дорослі, не знаємо як чинити нам. Це жахливий час. Коли починаєш жити за правилами, проти цього миттєво повстає твоя дитяча половина. А якщо підкоряєш свої  дії поклику серця, все суспільство стає твоїм ворогом. І вся твоя свобода полягає в тому, що є можливість обрати, з ким боротися - з самим собою чи зі світом дорослих. Жахливий час. Ви вже повірте мені, тепер я точно знаю, що кажу.<br/>
        Увесь цей час я не могла відвести очей від тієї дівчинки. Вона вже згодувала морозиво собаці, її мама навіть не здогадалася про це, коли повернулася. І я дуже зраділа, що її мама не дізналася і не почала її сварити. Було б непогано, якби всі дорослі, особливо батьки, примусово читали &quot;Маленького принця&quot; хоча б раз на тиждень. Але і це наврядчи б спрацювало. <br/>
      Дівчинка пішла з мамою, а я спустилася в метро. Люди метушилися, поспішали й штовхалися і здавалися якимись божевільними. Всі вони, наче мурахи, немовби підкоряючись нечутному голосу бігли кожен до свого вагону, виходу чи ескалатору. Серед натовпу я побачила парубка з нашого двору. Років двадцяти, даун з дитинства. Він спокійно і повільно рухався п р о т и  натовпу. Здається ще й наспівував щось, не пам'ятаю. Але точно пам'ятаю що він усміхався. Він завжди усміхався, скільки я його бачила. Щиро. Радісно. Чесне слово, він здавався мені єдиним нормальним серед цілого натовпу психів. А якщо задуматись, всі ці люди - особистості. Взяти хоча б те, що кожен з них збоченець. І кожен по-своєму. Наприкла оцей лисий дядько. Цілком можливо, що він вечорами перевдягається в жінку і фарбує губи. А оця дівчина з сережкою в носі. На виключено, що іноді вона проштрикує кімнатних жучків голками і напевно тішиться своєю владою над нещасними комахами. А ця жіночка. Вона напевно розбавляє мартіні апельсиновим соком. Хіба не збоченка?! Але ці &quot;особливості&quot; здаються навіть привабливими на тлі того, як вони всі біжать і штовхаються, неначе гвинтики якоїсь диявольської машини. Та, мабуть, не варто їх дуже засуджувати. Я теж бігала і штовхалася. Коли була жива. <br/>
       Я вийшла на Майдані Незалежності і пішла до Європейської площі. Довелося продиратися крізь натовп та частокіл різнокольорових прапорів. Кілька разів крикнула &quot;ідіоти!&quot; та ніхто не почув. Від Європейської площі почала підніматися до арки Дружби Народів. Арка непогана, але де та дружба народів? зайдіть в інтернет і порахуйте кількість слів &quot;кацап&quot; та &quot;хохол&quot;. Смішно. Буваючи на Європейській, завжди згадую, що неподалік мій улюблений клуб. Взагалі нічні клуби - найбридкіші заклади з усіх, що я бачила. Ще на вході тебе змушують почуватися товаром на поличці крамниці, оцінюючи та нерідко зневажаючи. А всередині ти дивишся на пузатих бізнесменів та обкурених дівчат, і тут, наче яблуко на голову - доходить до тебе огидність життя у всій своїй повноті. Звісно якщо в тебе є мозок. В мене колись був. І все одно я туди ходила. І кожного разу відчувала ту огидність. Може я була мазохісткою? <br/>
       Тут я згадала про Холдена Колфілда. Він теж ходив туди, де йому не подобалося і дивився на людей, яких йому було гидко бачити. Але до чого тут він? Холден би не став себе вбивати. Він навіть не втік на Захід. Він продовжував жити у світі дорослих і при цьому залишався маленьким принцем. І я почала уявляти, що б подумав про мене Холден. Чи сподобалася б я йому... Навряд. Коли я ходила  в клуб, я вдагалася як ті гламурні дурепи. І мені  здавалося, що разом з одягом я вдагаю на себе їхній снобізм. А потім я наклала на себе руки. Колфілд мабуть сказав би що я дурна чи божевільна. Повірте, він би так сказав!<br/>
      Місток закоханих. Саме сюди я йшла. Обожнюю це місце, хоча разом з тим воно мене іноді дратувало. Найгірше - це оці шнурочки-мотузочки, що їх прив'язують до перил. А потім приходять дивитися &quot;чи є ще наша мотузочка, або наші ініціали, обведені сердечком&quot;. А коли знаходять, то радіють, наче ненормальні... і одразу йдуть геть. Я не брешу - тільки для цього й приходять! Але одного разу тут, на цьому містку грав саксофоніст. І закохані пари танцювали. Можливо, якби я згадала про нього, і про те, як вони танцювали, і які були тоді зорі, і як музика пахла олією та квітами, можливо я б опустила той револьвер. Хтозна.<br/>
 - Вам казали, що Ви дуже гарна? - з цими словами до мене підійшов парубок, десь мого віку, можливо трохи старший. Він тримав у руках цигарку і в нього були жовті зуби, і ще дуже нахабна посмішка. Було за кілометр видно як він себе любить. <br/>
 - Дякую, - вичавила я з себе, хоча на біса мені бути ввічливою т е п е р?<br/>
 - Зустрінемося на вихідних? - він був просто мерзенно самозакоханий. Начебто нічого такого не сказав і не зробив, але я відчула до нього гостру відразу.<br/>
 - До вихідних мене вже поховають.<br/>
 - Овва! А по тобі не скажеш, - такі типи одразу переходять на ти. - Маєш цілком здоровий вигляд.<br/>
 - Дякую, - моя незрозуміла ввічливість мене вже бісила. <br/>
 - Дуже шкода, що ти померла. Співчуваю, - з цими словами він пішов далі.<br/>
              Саме тому я намагаюся уникати таких &quot;індивідів&quot;. Їх навіть не цікавить померла ти чи ні, коли ти відмовляєшся з ними кудись йти. Хоча не варто йому дорікати - мало хто захотів би знайомитися ближче з мертвою. Я б теж не стала.<br/>
             Я пройшлася до арсенальної і побачила таксофони. В кишені ще були монети. Я набрала робочий телефон мами.<br/>
 - Алло!<br/>
 - Ма!<br/>
 - Привіт. Щось сталося?<br/>
 - Я дещо зробила...<br/>
 - Ти хоч не затопила сусідів, як минулого разу??<br/>
 - Ма.... - деякий час я порсто не знала що сказати. - Ма, ти щаслива?<br/>
            Я ніколи не питала в неї про це, чи про щось подібне. Але я знала відповідь. Я давно зрозуміла, що моя матір нещаслива жінка... нещаслива людина...яка ніколи в цьому не зізнається. Я бачила як вона плакала ночами, чула уривки розмов. Весь цей час я була її тягарем... І от я стою біля таксофону та задаю це безглузде запитання. Я почула як вона заплакала.<br/>
      Я не пам'ятаю, як закінчила розмову. Через пару хвилин завібрував мій мобільник. <br/>
 - Привіт. - відповіла я.<br/>
 - Знаєш... Мені дуже прикро, що так сталося, - я, здається, почула схлипування.<br/>
 - Мені теж.<br/>
 - Ти ж... Ти ж не через мене? - як же тремтів його голос!<br/>
         Я мала б сказати щось... будь-що... Але натомість я мовчала як зачарована. А  він терпляче чекав на лінії. Як колись. <br/>
 - Ти не телефонував мені десь з півроку, - я нарешті спромоглася щось сказати.<br/>
 - Правда? Я і не помітив. Вибач мене! Чуєш? ВИБАЧ! - він вже не стримував сльози.<br/>
 - А знаєш?.... Приїзди до Марінінського парку. Я чекатиму тебе на містку закоханих... як в перший раз, пам'ятаєш?<br/>
        Раптом якась біла хмара огорнула мене... Секунди - і я начебто у нірвані - біле марево, місток закоханих, саксофоніст грає і музика пахне олією та квітами, закохані пари танцюють, і голос у слухавці &quot;Я приїду! Обов'язково! Ти тільки чекай на мене!&quot;...]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-06-05T01:27+02:00</dc:date>
<pubDate>Tue, 05 Jun 2007 01:27:15 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Strangelove...]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/416149/</link>
<description><![CDATA[Strangelove, strange highs and strange lows... strangelove - that's how my love goes. Pain - will you return it? I'll say it again: &quot;pain&quot;...<br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/416149/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-06-03T10:40+02:00</dc:date>
<pubDate>Sun, 03 Jun 2007 10:40:19 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[и снова]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/410559/</link>
<description><![CDATA[И снова дождь... капли стекают по моим мозгам. депрессия двухлетней давности(или больше?) Что ты делаешь когда лопаются сосуды? По каким правилам ты играешь в жизнь? Как ты знаешь что правильно а что нет? Как ты справляешься с болью от того что ты нужен всем и не нужен никому?<br/>
<br/>
Моя истерия принимает разные формы... а что если в один прекрасный день я захочу уйти? кому-то будет больно. а так - больно мне. что хуже?<br/>
<br/>
When I'm gone just carry on<br/>
don't mourn!<br/>
rejoice everytime you hear the sound of my voice<br/>
just know that I'm looking down on you smiling<br/>
and I didn't feel a thing<br/>
so don't feel no pain<br/>
just smile back....<br/>
<br/>
<br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/410559/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-05-27T16:51+02:00</dc:date>
<pubDate>Sun, 27 May 2007 16:51:55 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Тиждень без тебе...]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/395676/</link>
<description><![CDATA[Тиждень без тебе неначе у скроню постріл<br/>
Стіни усі у віршах - на собі пишу вже<br/>
Джаз наздогнав мене в ванній, звалив додолу<br/>
Я зарікаюсь і знову повзу по колу<br/>
Я забуваю і знов відчуваю гостро<br/>
Простір застиг, неприсутність твою відчувши<br/>
<br/>
Далі були хрести, сподівання й лиха<br/>
Вікна зливались із небом, бо їм начхати<br/>
Боги відпустки брали, бо їм так само<br/>
Склепи кімнат лиш знають що стало з нами<br/>
Я помирала не стримавши свого сміху<br/>
Зараз по книгах і долі я вчусь мовчати<br/>
<br/>
Я божевілля своє розстелила навскіс<br/>
Там де поналипали на небо круки<br/>
Я вже не дихаю - лиш якщо ти попросиш<br/>
Тільки якщо запідозриш прозорі сльози<br/>
Там де нажаль безсила картонна маска<br/>
Там де це щастя - взяти тебе за руку<br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/395676/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-05-09T19:27+02:00</dc:date>
<pubDate>Wed, 09 May 2007 19:27:23 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Жизнь без цвета]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/393490/</link>
<description><![CDATA[В детстве у меня были цветные стёклышки. Надо было просто взять любой цвет и посмотреть через маленький кусочек стекла. И мир становился цветным. Фиолетовое солнце между зелёными облаками, на жёлтом небе, в котором парили розовые птицы над бордовыми домами. И жить было легко и весело. Всего лишь горсточка покрашеных стекляшек, которая помещалась в кармане. Целый разноцветный мир с фиолетовым солнцем и детскими фантазиями - в маленьком кармане.<br/>
Где сейчас мои стёклышки? Вместо них - очки в прямоугольной оправе. Я теперь серьёзный человек. Я теперь смотрю на мир через два прозрачных, бесцветных стекла. И жизнь потеряла свои цвета. Где моё фиолетовое солнце? Я пытаюсь найти его на небе. Но где моё небо? Минуточку, о чём это я? Я же серьёзный человек. Моя жизнь - бесцветное стекло в ПРЯМОугольной оправе. <br/>
Верните! Верните хотя бы солнце!....<br/>
<br/>
<br/>
<br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/393490/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-05-06T23:11+02:00</dc:date>
<pubDate>Sun, 06 May 2007 23:11:06 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[самой любимой...]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/389679/</link>
<description><![CDATA[<i>When the day is long and the night, the night is yours alone,<br/>
When you're sure you've had enough of this life, well hang on<br/>
Don't let yourself go, 'cause everybody cries and everybody hurts sometimes<br/>
<br/>
Sometimes everything is wrong. Now it's time to sing along<br/>
When your day is night alone, (hold on, hold on)<br/>
If you feel like letting go, (hold on)<br/>
When you think you've had too much of this life, well hang on<br/>
<br/>
'Cause everybody hurts. Take comfort in your friends<br/>
Everybody hurts. Don't throw your hand. Oh, no. Don't throw your hand<br/>
If you feel like you're alone, no, no, no, you are not alone<br/>
<br/>
If you're on your own in this life, the days and nights are long,<br/>
When you think you've had too much of this life to hang on<br/>
<br/>
Well, everybody hurts sometimes,<br/>
Everybody cries. And everybody hurts sometimes<br/>
And everybody hurts sometimes. So, hold on, hold on<br/>
Hold on, hold on, hold on, hold on, hold on, hold on<br/>
Everybody hurts. You are not alone</i><br/>
<br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/389679/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-05-01T18:18+02:00</dc:date>
<pubDate>Tue, 01 May 2007 18:18:40 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Sad song №9]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/387034/</link>
<description><![CDATA[Thoughts in my head keep bringing me down<br/>
So afraid to miss that I won't ever shoot<br/>
So ashamed of love<br/>
So supressed by pain<br/>
<br/>
Angels keep leaving and none is to stay<br/>
Smother me softly but don't ever go<br/>
Is there anyone here?<br/>
Is there anyone for me?<br/>
Or will there ever be?...<br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/387034/1.jpg"><br/>
<br/>
<br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-04-27T18:17+02:00</dc:date>
<pubDate>Fri, 27 Apr 2007 18:17:41 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[FRIENDS!]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/374679/</link>
<description><![CDATA[Мы их иногда не замечаем, иногда забываем позвонить им, иногда не придаём их присутствию в нашей жизни достойного значения... Они как невидимые ангелы-хранители, которые всегда приходят в нужную минуту, когда нам больно, тяжело или страшно. Они протягивают нам руку помощи, они сочувствуют и помогают нам. И не потому что так принято, не потому что им что-то от нас нужно, а просто потому что они любят нас. Они - наши настоящие друзья.<br/>
<br/>
Иногда нам кажется что у нас слишком мало времени чтобы встретиться, позовнить или написать простую смску. А ведь это всего нескоько секунд, минут или пусть даже часов. Это то время, когда мы сидим в интернете, смотрим дурацкие телепередачи или слушаем музыку. Некоторые в это время работают и считают это самым лучшим оправданием забывать про своих друзей. <br/>
Сначала мы подолгу не общаемся. Потом это входит в привычку. А когда уже проходит много времени, нам уже просто неловко нарушить молчание. И тогда, когда проходят годы, мы случайно натыкаемся на старые фотографии и вспоминаем....<br/>
Вспоминаем как вместе лазили в соседский двор за малиной, как спасали котёнка из водосточной трубы, как рассказывали страшилки ночью под одеялом, как первый раз напилсиь - тоже вместе... Мы вспоминаем и нередко плачем.... Но даже тогда лишь немногие берут телефон и набирают ещё не забытый номер друга.<br/>
Друга... близкого человека...родственной души, которую обменяли на работу, семью, решение проблем, на жизнь для себя...<br/>
<br/>
<img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/374679/1.jpg"><br/>
<br/>
P S. Алина, Таня, Настя, Саша, Я ВАС ОЧЕНЬ ЛЮБЛЮ!!!!]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-04-12T13:37+02:00</dc:date>
<pubDate>Thu, 12 Apr 2007 13:37:27 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[По линиям ладони. Часть1]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/364669/</link>
<description><![CDATA[Как быстро может рухнуть мир, который ты строишь годами...<br/>
мир, в котором банальные слова &quot;я тебя люблю&quot; могут значить больше, чем все замысловатые песни, изощрённые стихотворения..<br/>
Это слишком просто чтобы сразу понять.<br/>
<br/>
Но за этими словами рано или поздно приходят другие слова. &quot;Я тебя больше не люблю&quot;... И хуже боли - только тишина.<br/>
<br/>
Но ты поднимаешься с холодного пола, приходит новый день и новая любовь. И лучше счастья - только спокойствие.<br/>
<br/>
И ты снова думаешь, что этот человек - твой единственный, и опять веришь, что это навсегда. И даже не задумываешься о том, что ты бы так не ценил(а) любовь и счастье, если бы они не проходили... если бы ты не боялся(ась) каждую минуту потерять их... если бы не дрожал(а) над ними, как над маленьким огоньком, задерживая дыхание, чтобы не он не погас.<br/>
<br/>
Страдание - очищение души. Это слишком больно чтобы сразу осознать.<br/>
<br/>
Всю жизнь ты проходишь через сотни душевных испытаний, теряешь любимых и обретаешь новых, надеясь, что в этом есть какой-то смысл...что всё это часть божьего замысла... и что в конце тебя ждёт награда...<br/>
<br/>
Но все отношения обрываются и на душе больше не остаётся места для новых шрамов. И умирая ты думаешь &quot;Так в чём же великая задумка Бога??!&quot;  Но Бог не отвечает. Он не может сойти с иконы, не может говорить со страниц Библии. И ты понимаешь, что Бога нет... и ещё через секунду осознаёшь, какую страшную ошибку допустил(а)...<br/>
<br/>
<br/>
<b>Послесловие</b>: А если бы Бог был? Как бы он защитил нас от боли? Может быть, он просто поведал бы нам о смысле любви... И свой поучительный рассказ он бы начал словами: &quot;Как быстро может рухнуть мир...&quot;<br/>
<br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-03-29T22:05+02:00</dc:date>
<pubDate>Thu, 29 Mar 2007 22:05:32 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[ГЕ(ни)Й]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/340921/</link>
<description><![CDATA[Искусство трагикомедии через призму человеческих эмоций и сложных взаимоотношений, саркастический символизм в сочетании с глубоким психологическим смыслом... Это нельзя представить, но можно увидеть. Увидеть в фильмах нового гения французского кинематографа - режиссёра Франсуа Озона. <br/>
<br/>
Когда я покупала билет за 16 гривен в кинотеатр &quot;Жовтень&quot;, я даже не думала что эти деньги будут одним из самых потрясающих моих капиталовложений! Мы с подругой сидели на приставных стульчиках с надписью &quot;оболонь&quot;, так как в зале был полный аншлаг и нормальные места были заняты. И вот свет погас... &quot;кинокомпания Фиделите представляет: Франсуа Озон - Капли дождя на раскалённых скалах&quot;. В начале длинный диалог молодого парня и пожилого мужчины... первые минуты кажутся неинтересными... а потом с лёгкой руки режиссёра эти двое сливаются в пьяном поцелуе. Затем идёт поучительная и довольно грустная история о том как быт убивает любовь, или о том что из двух всегда один любит, а второй - позволяет себя любить. Потом вереница событий в одной и той же квартире, фраза &quot;- Анна, ты ничего! - О Франц, я тоже тебя люблю!&quot; и шедевральная концовка с целой кучей символов, которые заставляют задуматься как минимум на сутки.<br/>
<br/>
Далее были трогательные &quot;Время прощания&quot;, &quot;Пятью два&quot; и гениально-шизоидальный &quot;Крысятник&quot;, после просмотра которого моя нижняя челюсть валялась где-то на полу.<br/>
<br/>
Впечатления от его фильмов у всех разные и неоднозначные, но все они обладают общим качесвтом - они поразительны! И это мало удивляет, ведь их создатель обладает свежими идеями, очень специфической философией и абсолютным отсутсвием табу или комплексов. К тому же, он привносит в своё творчество очень много от своей реальной жизни(именно поэтому красной нитью через все его картины проходит тема сексуальных меньшинств).<br/>
<br/>
<a href="/go/?url=http%3A%2F%2Finfostore.org%2Finfo%2F1636426" target="_blank" rel="nofollow">http://infostore.org/info/1636426</a><br/>
<br/>
<br/>
 ]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-02-26T00:17+02:00</dc:date>
<pubDate>Mon, 26 Feb 2007 00:17:18 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Міст]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/339291/</link>
<description><![CDATA[Між ребрами райдуги в небо нап’ято мости. <br/>
По нитках дощу наші душі приходять до нас. <br/>
Якщо мені скажеш, що зараз любити не час, <br/>
То я відповім: значить час нашій крові цвісти. <br/>
<br/>
Бродити від верхнього неба – до нижніх небес, <br/>
Палити вогнем наше тіло зсередини десь. <br/>
Любов таки вища за смерть, таки глибша за смерть. <br/>
Без смерті – живеш, а любові не житимеш без. <br/>
<br/>
Хай котиться дощ по тілам – колісниця богів, <br/>
Хай я від ребра – зате райдуга з ребер моїх. <br/>
Ділюся на себе без тебе і себе в тобі, <br/>
Де перше – блаженство, а друге – найсмертніший гріх. <br/>
<br/>
Ходитимуть янголи завтра між наших осель, <br/>
Носитимуть янголи завтра між персами рай. <br/>
Якщо мене зараз покличеш любити – давай, <br/>
Я вирву і викину геть учорашнє усе. <br/>
<br/>
Бо, знаєш, у тебе – свіча і у мене – свіча, <br/>
У мене і в тебе на пальцях несказане щось. <br/>
Долонею мокрою свічі загасить нам дощ, <br/>
І ринуть із пліч осоружні одежі мовчань. <br/>
<br/>
І янголи згасять лампади палаючих звізд. <br/>
Мовчання, упавши в мовчання, народжує крик. <br/>
Ідемо навшпиньки над часом – найширшою з рік, <br/>
І наші тіла попід нами сплітаються в міст. <br/>
<br/>
(с) Ірина Шувалова<br/>
<br/>
<br/>
 <img src="http://i.bigmir.net/img/dnevnik/uploads/993790/339291/1.jpg"><br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-02-23T19:55+02:00</dc:date>
<pubDate>Fri, 23 Feb 2007 19:55:21 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA["Период жизни с 7 до 10 лет"]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/308487/</link>
<description><![CDATA[Я девочка 7 лет. Я живу в Варшаве, а точнее в гетто.<br/>
<br/>
Мой папа продает табак, а мама убирает в чужих домах. <br/>
<br/>
Я девочка 7 лет, а мои родители ангелы…<br/>
<br/>
Я девочка 8 лет. Я живу? Я существую в Освенциме. <br/>
<br/>
Мой папа льет кровь для Фрицев, а мама умерла. <br/>
<br/>
Я девочка 8 лет, а мой папа человек…<br/>
<br/>
Я девочка 9 лет. Я уже даже не существую, мое имя — желтая звезда на рукаве. <br/>
<br/>
Мой папа пошел к маме…<br/>
<br/>
Я девочка 10 лет. Я стою в душевой, за мной сотня таких же как я. <br/>
<br/>
Дверь закрывается…<br/>
<br/>
Я девочка 10 лет. Я лечу над облаками, передо мной мама и папа. <br/>
<br/>
Я девочка 10 лет, и уже ангел…<br/>
<br/>
(c) Данил Полевой]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2007-01-12T22:01+02:00</dc:date>
<pubDate>Fri, 12 Jan 2007 22:01:08 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Посвящается покойной Юльке (скопируйте этот текст и вставте к себе в дневник)]]></title>
<link>http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/197937/</link>
<description><![CDATA[почитайте етот дневник и вы начнете ценить жизнь!<br/>
<br/>
Меня зовут Юлия. 2 июня мне исполнится 17 лет. Три года я больна раком. С того момента, когда медицина отобрала у меня последнюю надежду, я жду смерти. Дневник я начала вести для себя, это единственное место, где я могу выкричаться, выся. Это для меня. <br/>
<br/>
<br/>
2003-05-15 17:26:53 &gt;&gt; Иногда плачу <br/>
<br/>
Даже часто. Когда мне уж очень плохо. <br/>
Когда боль не позволяет мне дышать <br/>
Думать <br/>
Мечтать <br/>
Тогда я плачу. <br/>
Жалею себя <br/>
Это такое человеческое <br/>
<br/>
Часто когда уже нет сил <br/>
Сквозь слезы я разговариваю с Богом <br/>
Только ему я могу выразить все что чувствую <br/>
Я просила <br/>
Кричала <br/>
Обижалась <br/>
Спрашивала: <br/>
Почему именно я? <br/>
<br/>
А почему кто-то другой? <br/>
Сегодня я знаю что так должно было быть. <br/>
<br/>
Теперь кроме Бога у меня есть еще этот дневник <br/>
Тут я могу покричать <br/>
Позлиться <br/>
по <br/>
-------------------------------------------------- <br/>
<br/>
2003-05-15 20:06:54 &gt;&gt; Сегодня уже не смогу <br/>
<br/>
нет силы <br/>
даже . <br/>
-------------------------------------------------- <br/>
2003-05-15 23:40:36 &gt;&gt; 2 часа сна <br/>
<br/>
<br/>
это только 2 часа <br/>
120 минут <br/>
а так помогает <br/>
спасибо тебе Боже за мои 2 часа! <br/>
----------------------------------------------- <br/>
2003-05-16 05:40:33 &gt;&gt; Интернет – весь мой мир <br/>
<br/>
Интернет это единственный выход в мир который у меня остался <br/>
Не считая больниц. Докторов. Мед-сестер. Ну и мамы. <br/>
Сижу и пишу этот дневник <br/>
Не для того что бы кто-то меня жалел <br/>
Этого мне хватает в жизни <br/>
Не хочу даже что бы кто-то комментировал то что я тут пишу. <br/>
Ведь что здесь комментировать? <br/>
Я сегодня не в настроении. Мне хочется кричать. <br/>
Но не могу - нет сил. <br/>
Опять эта мед-сестра не попала в вену когда ставила капельницу! <br/>
Кретинка! <br/>
<br/>
Это именно тот момент когда я больше не могу! <br/>
Или умираю от боли или мучаюсь потому что не могу спать хоть так этого хочу! <br/>
Или лежу в туалете и рыгаю! <br/>
<br/>
Сейчас сижу возле компьютера и я разъярена просто! <br/>
Хожу по этим разным блогам и читаю как они не хотят жить. <br/>
Бля****!! <br/>
Я с вами поменяюсь! <br/>
<br/>
Меня захарил компьютер. <br/>
Зачем он мне? <br/>
Зачем? <br/>
И так я не с кем не общаюсь. А о чем? <br/>
«привет! Что у тебя?» <br/>
«привет, все классно, я болею раком. Никто не может мне помочь. Я скоро умру хоть так люблю жизнь, а вообще все ок» <br/>
<br/>
Хорошая перспектива! <br/>
Еб** я это все! <br/>
У меня возникает желание побыстрее умереть и перестать ждать. <br/>
<br/>
-------------------------------------------------- <br/>
2003-05-16 21:39:14 &gt;&gt; Представление о смерти <br/>
<br/>
Мама обиделась на меня, что я с ней уже не разговариваю. Что я закрылась всебе <br/>
Я ее понимаю. Я знаю что когда я страдаю, ей тоже больно. В конце концов она моя мама <br/>
А мне все тяжелее. Все хуже переношу каждый разговор о болезни. <br/>
<br/>
Все больше боюсь смерти. Даже одно слово: смерть вызывает у меня сильный всплеск эмоций. <br/>
<br/>
Мама говорит что бы я не боялась. Что у каждого такая смерть как он провел жизнь. <br/>
Я этого не понимаю. Ведь не могла же я за эти 17 лет так нагрешить, что теперь мне приходиться так страдать. <br/>
Я хотела бы умереть во сне. <br/>
С улыбкой на лице. <br/>
<br/>
Мама знает что я боюсь. Она тоже боится, но не показывает. <br/>
<br/>
Сегодня ко мне приходил давний классный руководитель. Рассказывал о друзьях, подругах, о школе. Лучше бы он совсем не приходил. Как я им завидую. <br/>
<br/>
Завидую что они могут ходить в школу, на party, кататься на велике, а больше всего того что они могут жить. <br/>
<br/>
Он улыбался мне, но я видела его страх преблизиться ко мне, боялся чего-то непонятного, просто боялся. <br/>
<br/>
В такие минуты чувствую себя чудовищем, но ведь я не заразная, <br/>
Я просто умираю. <br/>
----------------------------------- <br/>
2003-05-17 02:40:51 &gt;&gt; Плачь мамы <br/>
<br/>
мама опять из-за меня плакала. Теперь мне грустно. <br/>
А когда я извиваюсь от боли, я говорю вещи о которых потом жалею. <br/>
Почему я это делаю, ведь я так не думаю. <br/>
Я Люблю мою маму. У меня есть только она. <br/>
<br/>
Я лежала на кровати и орала. В комнату зашла мама и хотела меня обнять, ведь кроме этого она ничего не может сделать. Она сказала что очень меня любит. <br/>
А я орала что если она так сильно меня любит то пусть мне это докажет и убьет меня. <br/>
Она вышла из комнаты вся в слезах. <br/>
Почему я такая вредная? Ведь она столько для меня сделала. <br/>
Я ненавижу себя. <br/>
<br/>
У меня есть желание взять нож и закончить это <br/>
Я перестаю верить в Бога <br/>
Перестаю верить во что бы то ни было <br/>
Когда я наконец умру? <br/>
---------------------------------------------------- <br/>
2003-05-17 06:24:42 &gt;&gt; Сон <br/>
<br/>
Я редко сплю. Почти никогда. Но еще реже мне снятся сны <br/>
Сегодня я спала целых 3 часа. Мне снилась бабушка. <br/>
Я почти ее не помню, только с фотографий <br/>
Она умерла, когда мне было 3 года. <br/>
<br/>
Это был спокойный сон <br/>
Бабушка меня обняла. Сказала что бы я не боялась. Что она будет со мной. Что ч не буду сама <br/>
Немного мне легче <br/>
Я чувствую себя спокойнее. <br/>
Может это знак? Может я наконец-то перестану мучаться. <br/>
Вообще я уже немного привыкла к боли. Иногда я ее даже переношу. <br/>
<br/>
Но бывают моменты когда я больше не могу. <br/>
Как вчера <br/>
<br/>
Сейчас только чувствую себя такой слабой, уставшей. <br/>
Я мечтаю что бы проспать это время, которое мне осталось <br/>
К сожаленью со сном хуже всего. <br/>
<br/>
Жаль, что Бог меня не хочет выслушать. <br/>
Но мне надо ожидать. У каждого свое время. <br/>
<br/>
Завтра опять приходит мед-сестра, опять буду весь день злая. <br/>
<br/>
Сегодня хочу попробовать улыбнуться маме. <br/>
Так мало улыбок дано мне уще будет ей подарить <br/>
Знаю что это приносит ей огромную радость. <br/>
<br/>
Немного мне плохо, пойду, лягу. <br/>
--------------------------------------------- <br/>
2003-05-17 09:19:49 &gt;&gt; Я сама <br/>
Я сидела на балконе. Так прекрасно светило солнышко. Мне было хорошо. <br/>
Неожиданно я увидела Катю. Я почувствовала что-то странное в животе. <br/>
Как бы жаль. Как бы претензии. <br/>
Мы были лучшими подругами. Почти с песочницы. <br/>
<br/>
Она так прекрасно выглядела. У нее были красивые волосы. У меня тоже такие были. Черные. Подкрученные. Недавно я смотрела старые фотографии. Но это только память о моих буйных локонах. Сейчас у меня только шляпа. Голубая. Подходит к моим черным грустным глазам. <br/>
<br/>
У кати есть волосы, есть друзья, есть жизнь впереди. <br/>
У меня нет. <br/>
<br/>
Я даже хотела ее позвать. Помахать ей с балкона. <br/>
Но зачем? <br/>
Она же меня боится. <br/>
<br/>
Она даже была у меня 2 раза в гостях. Когда я еще была в больнице. <br/>
Потом когда бессильные врачи выписали меня домой, твердя что дома мне будет лучше, я позвонила ей но у нее нет времени. Завтра, послезавтра, через месяц, все время не времени. <br/>
Я даже ее понимаю. Зачем кому кто-то как я? Зачем кому-то растение? Которое с каждым днем вянет? Которая усыхает? <br/>
<br/>
Сегодня первый раз за такой большой промежуток времени я смотрела на себя в зеркало и не странно что люди меня боятся. <br/>
Выгляжу отвратительно <br/>
Сама себя боюсь <br/>
Хотя и так никто на меня не смотрит <br/>
Кроме мамы, но она за это время привыкла к чудовищу. <br/>
<br/>
Опять плачу. Опять зжаливаюсь над собой. <br/>
Почему я не могу быть сильнее <br/>
Ведь не только я одна болею раком. <br/>
Не только у меня нет волос <br/>
Силы <br/>
Веры <br/>
Надежды <br/>
Не только я умираю!!! <br/>
--------------------------------------------------- <br/>
2003-05-17 23:33:45 &gt;&gt; Когда <br/>
<br/>
Когда я умру мне будет легче. <br/>
------------------------------------ <br/>
2003-05-18 01:41:53 &gt;&gt;Жаль себя <br/>
Факт. Это дневник служит для того чтобы я могла жалеть себя. <br/>
Кричать от боли. <br/>
от бессилия <br/>
Но это мне помогает <br/>
Не могу держать этого в себе <br/>
У меня нет человека которому я могу пожаловаться <br/>
<br/>
Когда я вою от боли, сжимаю зубы <br/>
Не хочу что бы мама знала. Она и так превратилась в подобие человека. <br/>
Вечно она плачет из-за меня. Из-за этой сраной болезни!!! <br/>
<br/>
Именно поэтому я сделала эту страничку <br/>
<br/>
Сегодня я чувствую что угасаю <br/>
Что теряю последние силы <br/>
<br/>
Хочется кричать <br/>
Но зачем? <br/>
Это ничего не изменит <br/>
<br/>
Ели хватит сил <br/>
Буду себя жалеть. <br/>
----------------------------------- <br/>
2003-05-18 02:04:26 &gt;&gt; Сегодня <br/>
Сегодня мама была в церкви. Я бы тоже хотела пойти. Но мне не хватит сил. А жаль. <br/>
Когда врачи от немощи расставили руки. Осталась только боль и бог. <br/>
Я часто молюсь. <br/>
Разговариваю с богом. <br/>
Прошу его. <br/>
Видно так должно быть. <br/>
Я сказала маме что б она попросила батюшку прийти ко мне. Хочу исповедаться. Сбросить с себя груз. <br/>
Батюшка дал мне книгу с подписью: «Юлии силы, веры и надежды» <br/>
<br/>
Осталась только вера. <br/>
Хотя иногда она тоже куда-то пропадает. <br/>
<br/>
Сегодня я подумала что умру не узнав своего отца. <br/>
Я даже не знаю как он выглядит. <br/>
Я хотела бы его узнать. Дотронуться до его руки. <br/>
Мама не хочет о нем говорить. <br/>
Сказала только что он нас очень обидел. <br/>
Может. <br/>
Но, в конце концов, это мой папа. <br/>
<br/>
Жаль, что мама этого не понимает. <br/>
------------------------------------------ <br/>
2003-05-18 04:56:04 &gt;&gt; Мне так трудно <br/>
<br/>
Мне так трудно принять факт что скоро меня не будет. <br/>
Что не посмотрю уже в окно. <br/>
Не посижу уже на балконе. <br/>
Не обниму маму. <br/>
<br/>
Часто я говорю себе о том что я смерилась. Но все больше и больше боюсь. <br/>
Все чаще кричу:» это несправедливо! У меня было столько планов! Столько мечт и желаний. <br/>
<br/>
Боюсь. <br/>
Очень. <br/>
А одновременно жду с нетерпением конца этого мучения. <br/>
<br/>
Сегодня опять приходит мед-сестра. Опять я буду злая. На нее и весь мир. <br/>
Опять плачу. Это мне немного помагает. <br/>
Ничего больше не могу сделать. <br/>
Никто не может. <br/>
<br/>
Я так сильно хочу пойти в парк. Сесть на лавке под деревом. <br/>
Этого я тоже не могу сделать. <br/>
<br/>
Иногда я жалею что не родилась кем-то другим. <br/>
Кем-то без рака. <br/>
Знаю это ужасно. <br/>
Но я часто жалею что я - это я. Что не доживу до выпускного. <br/>
Свадьбы <br/>
Некогда не почувствую как это быть матерью <br/>
Не многое я могу еще сделать. <br/>
<br/>
Мне так сложно с этим. <br/>
Каждый день вечером я боюсь, что не будет больше завтра. <br/>
Что не будет при мне мамы. <br/>
Что не будет меня. <br/>
<br/>
Хорошо, что так сильно болит. Хорошо, что я не могу спать. Хорошо, что у меня нет больше сил терпеть. <br/>
Мне не будет жалко умирать. <br/>
----------------------------------------------------------------- <br/>
2003-05-18 09:18:44 &gt;&gt; Крик души <br/>
Помогите мне кто-нибудь!!!!!!!!!!! <br/>
Я уже не хочу!! <br/>
Не могу!! <br/>
У меня нет сил!!! <br/>
------------------------------------------------ <br/>
2003-05-19 04:33:26 &gt;&gt; Слабею <br/>
<br/>
Становлюсь все слабее. <br/>
Мама подвинула мне стол с компьютером ближе к кровати <br/>
Чтобы я не вставала. <br/>
Теперь хватит только присесть. <br/>
<br/>
Интересно сколько мне будет дано сделать записей в этом дневнике. <br/>
Можнт несколько а может это последняя. <br/>
<br/>
Я так сильно полюбила этот дневник. <br/>
Жалко будет его оставлять. <br/>
Такое ощущение что каждый день разговариваю с кем-то мне близким. <br/>
С кем-то кто меня знает <br/>
Кто понимает <br/>
Кто знает что я сейчас чувствую <br/>
<br/>
Сегодня не будет жалости. <br/>
У меня нет на это сил <br/>
Вчера у меня был батюшка <br/>
Чудесно было поговорить с живым человеком <br/>
У него такой красивый голос <br/>
Я исповедалась <br/>
Мне уже лучше <br/>
Чувствую себя такой…более готовой. <br/>
--------------------------------------------------------------- <br/>
2003-05-19 09:22:26 &gt;&gt; 09:22 <br/>
<br/>
Мама болеет. Наверное от бессилия, от жалости, от печали. <br/>
А у меня нет сил ей заняться. <br/>
Опять эта невыносимая боль. <br/>
Все время рву. <br/>
Уже не могу. <br/>
Так плохо еще не было. <br/>
Чувствую что конец все ближе. <br/>
Немного жалко. Но я не хочу больше страдать. <br/>
<br/>
Знаю что мама тоже устала. <br/>
Она не может из-за меня работать. <br/>
Не может спать. <br/>
<br/>
Я не хочу что бы она так мучалась. <br/>
Я предпочитаю уйти. <br/>
<br/>
Я уже готова- почти. <br/>
------------------------------------------------------------------------ <br/>
2003-05-20 03:17:08 &gt;&gt; День рождения <br/>
<br/>
Я так хочу его дождаться. <br/>
Это уже скоро <br/>
Мама обещала взять меня на такси в парк, <br/>
Мы сядем на лавочке под каким –нибудь красивым деревом. <br/>
Только надо спросить разрешения у врача. <br/>
Я знаю что он не разрешит <br/>
А жаль. <br/>
<br/>
Последнее время я не могу даже встать с кровати. <br/>
Все меня мучает <br/>
Все время болит <br/>
<br/>
Наверное я никогда уже не увижу лавочку, <br/>
Дерево, <br/>
Солнышко. <br/>
<br/>
Мама обещала, что когда меня уже не будет она купит собаку. <br/>
Я всегда мечтала о собаке <br/>
К сожалению я не могла ее завести <br/>
У меня аллергия. <br/>
<br/>
И будет с ним гулять по парку. <br/>
Садиться на лавочке под деревом. <br/>
Тогда она будет думать обо мне. <br/>
<br/>
Сегодня я сказала ей о этом дневнике. <br/>
Я не должна была говорить. <br/>
Но сказала <br/>
Я тоже плакала <br/>
Она хотела его прочитать <br/>
Я не разрешила <br/>
Сказала что бы прочитала его когда уже будет «после» <br/>
Она плакаля <br/>
<br/>
Мы часто вместе плачем. <br/>
<br/>
Я попросила маму молиться Богу что бы он разрешил остаться до дня рождения. <br/>
Может разрешит <br/>
------------------------------------------------------------------------------------------ <br/>
<br/>
2003-05-20 09:02:02 &gt;&gt; Часто вспоминаю <br/>
<br/>
Люблю вспоминать <br/>
У меня много воспоминаний: хороших <br/>
Плохих и очень плохих <br/>
Но хорошо что я помню. <br/>
<br/>
Детство у меня было счастливое. <br/>
Хотя мама воспитывала меня сама и иногда нам было тяжело <br/>
Но вдвоем мы были счастливы <br/>
Мама работала учительницей <br/>
Часто нам приходилось во многом себе отказывать чтобы было на что жить <br/>
Но все равно нам было хорошо вдвоем <br/>
У нее была я, <br/>
У меня была она. <br/>
<br/>
Помню наши прогулки в Повсино <br/>
Ночное наблюдение неба <br/>
Счет точек падающего дождя <br/>
Так немного нам было нужно для счастья. <br/>
<br/>
И так мы жили вдвоем счастливо до момента когда выяснилось что я больна <br/>
Что у меня пак. <br/>
<br/>
<br/>
Как сейчас помню ее лицо <br/>
Она не Вери что это случилось именно со мной <br/>
Ее любимой дочкой <br/>
Которая для нее все, <br/>
У которой столько планов, <br/>
мечтаний , <br/>
которой всего 14 лет <br/>
«как это возможно? У нас в семье никто не болел раком. От куда это взялось?» <br/>
Однако возможно. <br/>
<br/>
<br/>
Сначала была химиотерапия. Это был самый страшный период в моей жизни. <br/>
На короткий промежуток времени я поправилась. <br/>
Очень корткий. <br/>
Врач решил «хирургическое вмешательство» <br/>
Как я тогда боялась. <br/>
Больше всего я боялась не проснуться. Не увидеть больше маму. <br/>
<br/>
Проснулась. <br/>
Врач сказал что операция прошла успешно и надо быть хорошей мысли. <br/>
<br/>
И мы были. <br/>
Целых 2 года <br/>
<br/>
<br/>
мы опять были счастливы думая что кошмар закончился. <br/>
Мама работала, я ходила в школу. <br/>
Думала о будущем. <br/>
Я хотела стать врачом. <br/>
<br/>
Жаль… <br/>
<br/>
Через 2 года оказалось что у меня (не могу перевести дословно, но что то в организме) <br/>
<br/>
Я кричала что бы мне их вырезали, <br/>
Что хочу операцию, <br/>
Что хочу жить <br/>
<br/>
Возможно если бы я могла уехать в Америку, в специализированную клинику у меня был бы шанс <br/>
К сожалению у нас нет столько средств <br/>
<br/>
Мама пробовала собирать деньги <br/>
Хотела взять кредит в банке <br/>
Но никто не мог нам помочь. Каждый соболезновал но этого было мало. <br/>
<br/>
Мое состояние ухудшалось <br/>
Мы перестали появляться на людях <br/>
Мы знали что не можем ничего сделать <br/>
<br/>
Я сказала маме что знаю что умру и что знаю что она тоже это знает <br/>
<br/>
Мама просила прощенья что ничего не может сделать <br/>
Что не может подарить мне жизнь. <br/>
<br/>
Но к ней у меня нет жаля, <br/>
У меня жаль к судьбе, <br/>
к болезни, <br/>
к этому грому миру в которому властвуют деньги <br/>
но не к маме. <br/>
<br/>
Теперь мы вместе ждем этот день <br/>
Стараемся быть так близко друг к другу как никогда прежде <br/>
Мы радуемся собой <br/>
Все время говорим друг другу о своей любви. <br/>
<br/>
Потому что я знаю что в моем случае каждый день может быть последним. <br/>
-------------------------------------------------------------------------------------- <br/>
<br/>
2003-05-21 06:32:37 &gt;&gt; Все хуже и жуже <br/>
<br/>
Все хуже мне на этом свете. <br/>
Ночью у меня возникли проблемы с дыханием. <br/>
Лекарства перестали помогать. <br/>
Организм вырабатывает на них иммунитет. <br/>
Как я устала. <br/>
Я хотела бы заснуть. <br/>
Хоть на миутку. К сожаленью боль не позволяет. <br/>
<br/>
Мама поехала к доктору. <br/>
Я осталась сама. <br/>
Начинаю бояться. <br/>
Что она не успеет вернуться. <br/>
<br/>
Вчера я пообещала одному человеку <br/>
Что когда у меня не будет сил тут пмсать <br/>
Поставлю точкув знак того, что я еще есть. <br/>
Сегодня какраз такой день <br/>
Нет сил: <br/>
. <br/>
<br/>
---------------------------------------------------------------------- <br/>
2003-05-21 16:08:30 &gt;&gt; Клубника <br/>
<br/>
Какой вкус у клубники? <br/>
Не помню. <br/>
------------------------------------------------------------------- <br/>
2003-05-22 10:53:10 Для тебя Войтек, что бы ты знал что я еще есть: <br/>
<br/>
. <br/>
<br/>
<br/>
--------------------------------------------------------------------- <br/>
Сегодня ночью, после долгой болезни и огромных мучений ушла от нас любимая Юлия. <br/>
Хоть я знал ее только из Интернета, я чувствую что ушел кто-то очень мне близкий и очень вазный. <br/>
<br/>
Царство ей небесное. <br/>
<br/>
Окутанный болью <br/>
Войтек. <br/>
<br/>
------------------------------------------------------------------------------------------------- <br/>
2003-05-23 16:51:37 Последняя просьба Юльки <br/>
Oд: julkaa1@op.pl <br/>
Для: Wojtek27@o2.pl <br/>
Копия для: <br/>
Тема: <br/>
Дата: 19 мая 2003 03:21 <br/>
<br/>
Дорогой Войтек!(имя) <br/>
<br/>
Спасибо тебе за те месяцы когда ты был со мной. Мне так это помогало. Благодаря тебе и маме я боролась до конца и благодаря вам я не отобрала себе жизнь, благодаря Вам я была. Ты уникальный человек. Я никогда тебя не видела но чувствую что ты мне очень близок. Я очень тебя полюбила и доверилась тебе. <br/>
Чувствую что конец все ближе. <br/>
Немного жаль, что мне не дано узнать такого замечательного друга которого я приобрела благодаря знакомству с тобой. <br/>
Если я попаду в рай, я стану твоим ангелом. <br/>
<br/>
У меня к тебе огромная просьба. Я дала маме твой телефон. Когда все кончится, она тебе позвонит. А ты тогда поблагодари всех людей, которые приходили на мой дневник и извинись от моего имени, что я не отвечала на их письма. Я очень хотела, но знаю, что люди слишком быстро привыкают к другим, даже таким виртуальным друзьям, я не могла позволить, что бы кто-то из-за меня страдал. Скажи им от меня спасибо. <br/>
В конце этого письма я дам тебе пароль дневника. Прошу дай его человеку, который хотел его сделать клубничным. Я так люблю клубнику. <br/>
<br/>
Обещай что иногда будешь звонить маме и спрашивать как дела. <br/>
Я очень за нее переживаю. <br/>
Я так сильно ее люблю. <br/>
<br/>
Извини Войтек что это письмо не сильно длинное но у меня заканчиваются силы. Скаждой минутой я становлюсь слабее. <br/>
<br/>
<br/>
Спасибо за все-Друг. <br/>
<br/>
Юлька. <br/>
<br/>
]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Alissa_Keys)]]></dc:creator>
<dc:date>2006-05-29T22:12+02:00</dc:date>
<pubDate>Mon, 29 May 2006 22:12:42 +0300</pubDate>
</item>
</channel>
</rss>
