Дневники

А хтось мав якісь сумніви...???? Хто буде заперечувати?....
Подуріли..всі подуріли...і вилікує вже тільки наступна зима) Але то така хвороба особлива...у деякого вона хронічна,а у деякого швидкоплинна. А ще це захворюванням має багато побічних ефектів, і є початковою стадією до більш важких. Як от кохання. Весна для кохання, то як біль у горлі перед ангіною.
А хто ж любить лікуватися? Та і хворіти не люблять..але на таку хворобу можна, навіть треба.

Та й годі про таке. І як воно так виходить...і сил немає,і часу мало..а встигаєш стільки, наче вмієш зупиняти час. А хто тому винен? То все він...без заперечень, він. То він змушує забути про всі сумні історії, про все буденне. І хочеться дарувати цьому злодію кожну хвилинку свого часу. І зрозуміло, що все інше робиться зі скаженою швидкістю і бездоганною якістю, бо нема часу на помилки...
І хто посміє сказати, що то даремна трата часу, коли ти поспіхом робиш все нагальне, щоб потім просто помовчати з ним?


P.S. Тепер у моді щирі посмішки,а не чергові смайли!



*************************************************************************************
Как осторожно вошла в моё сердце твоя золотая стрела
Звенят бубенчики, колокольчики, колокола
Небо искрится, полыхают костры
В сердце томится ослепительный взрыв

Бьётся и рвётся наружу сиянье, размеры его велики
Лучше бы не смотреть и не думать, спрятать лицо в лепестки
Не удержать, не погасить, не разрушить
Кажется, я нашла всё, что мне нужно

Целый мир на мгновенье перестанет вращаться
И смотреть - не насмотреться, и дышать - не надышаться
Не нарушим молчания
Излучая сияние ......

К счастью ли, к горю ли, каждому сердцу - своя золотая стрела
Закаты, рассветы и лучики в уголках сияющих глаз
Взгляды встречаются, замыкается круг
Тихо парит пёрышко на ветру

©

Есть слёзы на чудотворных иконах
Есть слёзы почти как вода
Есть звёзды для декораций в салонах
И те, что на небе всегда

Есть каждый час, исполненный смыслом
Есть нервная суета
И кто-то уйдёт, а кто-то
станет под пули, но не предаст

Есть красота, подвластная времени
И вечная красота
Но нас подведёт наше слабое зрение
А тёмный инстинкт предаст

Есть вспышки, что длятся доли секунды
Есть свет, что будет всегда
Есть просто друг и есть друг, который
Никогда не предаст

Есть счастье лишь на пару мгновений
И горе, что будет всегда
Одно утешение - друг, который
Никогда не предаст

Он в небе широком и вольном
И если случится беда
И станет вдруг нестерпимо больно
Он никогда не предаст

© текст песни одной одесской группы "Fleur".....

Сьогодні Україна творить свою державу, і на її розвиток та зміцнення має бути спрямована й нова мовна політика.Українська мова-мова української нації. У ній тисячолітня історія нашого народу-історія тяжка і кривава,зі злетами і падіннями.Український народ віками змушений був зі зброєю в руках боронитися і відстоювати своє право на вільне життя,право на існування нашої мови.
А що ж можемо ми,сучасні українці,зробити для того,щоб наша мова стала більш шанованою і лунала з усіх куточків неньки-України?
Гадаю,що насамперед кожен з нас повинен усвідомити те,що він українець.І наша рідна мова-то українська.Ми повинні підтримівати її і шанувати,впустити до наших сердець.Адже усвідомлення себе як людини здійснюється саме через мову.Дбати про мову-це справа совісті сучасної людини.
І якщо вже так сталося історично,що нам важко розмовляти рідною мовою в побуті,то нехай вона живе у наших серцях. Не слід відрікатися рідної мови,не слід відрікатися від самого себе,від свого роду.Але це особисте усвідомлення кожного.
На державному рівні великий крок вже зроблено.Українська мова здобула статус державної.Вона офіційно запроваджена в учбових закладах,державних та приватних установах.Вся документація відтепер ведеться на українській мові. Російськомовні батьки вже намагаються розмовляти зі своїми маленькими дітлахами на рідній мові,виховувати у них відповідальність перед державою.Я вважаю,що треба вже остаточно впровадити українську у всіх сферах життя. Насамперед,на телебаченні.Звісно,вже спостерігається великий прогрес у цій справі,але не вся реклама ще звучить на українській.Дуже важливим є також книговидавництво.Потрібно побільше випускати українськомовних книг.І так,поступово,перевести на нашу мову все те,з чим ми стикаємось кожен день,кожну хвилину.
І українська нація дійсно виправдає свою історію і походження,коли люди почнуть думати на українській мові,а не тільки вживати в побуті.
І хоча треба подолати ще багато труднощів,хоча й досі звучать з трибун голоси про насильницьке впровадження української,та ми віримо,що їй назавжди повертається престиж у всьому світі і право на повноцінне існування в усіх сферах,на всіх рівнях.Адже щоб стати європейцями,треба таки стати українцями!!!!

Народ мій є! Народ мій завжди буде!



Кожна країна має населленя, і це закономірно, але населення не кожної країни є народом...
Давайте порівняємо значення слів ”населення” і “народ”, звернувшись до Великого Тлумачного Словника сучасної української мови.
Населення - це сукупність людей, які проживають на земній кулі, в якій-небудь країні, області і т.ін, або люди, які проживають в якомусь одному місці.
Народ – це форма національної або етнічної єдності; певна кількість людей, які мають щонебудь спільне.
Отже, виходячи тільки з пояснень словника, ми можемо зробити висновок, що населення – це люди об`єднані за принципом проживання їх на певній території, а народ -це не обов`язково певна кількість людей, що проживають на певній території; народ - це люди, об`єднані поглядами, звичаями і, що найголовніше, серцями. І не обов`язково народом є представники тільки однієї нації. На мою думку, найважливішою ознакою народності є спорідненість поглядів, цілей, сердець... Цей список нескіченний, адже просто не існує достатньої кількості таких чітких слів, які б могли охарактеризувати такий важливий здобуток людства, як народність.
Світ великий, а отже і народів багато. І це чудово! Адже кожен народ особливий по-своєму і їх численна кількість робить світ багатогранним, яскравим, піднесеним.
Тільки справжній народ може об`єднатися в необхідну мить в єдине ціле, адже тільки раззом найеффективніше можна досягти певної мети.
Яскравим прикладом єдиного народу й справжньої народності є Україна як минулих сторічь, так і Україна сьогодення. Впродовж багатьох років українці боронили свою Батьківщину від ворогів, відстоювали свою волю і незалежність. А почали цей тернистий шлях до свободи саме козаки. Адже, козацтво і неволя – це два антиподи. Колись, саме козацтво зуміло згуртувати натовп у нації. А хто тепер спроможний виконати цю священну місію? А без цьго годі й мріяти про могутню, процвітаючу державу. Не слід забувати, що козацтво виражало спосіб існування українського народу. Тільки народ, у якому живе пам`ять, що він козацького роду, спроможний втілювати у життя свої ідеї ма мрії.
Недавні події довели, що в нас ще залишився волелюбний і правдивий дух українського козацтва. Тільки керуючись національною ідеєю ми, справжній український народ, досягли нашої мети. Історично так склалося, що українці завжди тяжіли до повстань, якщо хтось присягав на наш найцінніший скарб – свободу. Мабуть, ще не зникли ці буремні гени, адже сьгодні переміг народ, перемогла наці. І не важливо, прибічники якого руху перемогли, адже тепер, ми відчули смак справедливості і ніколи вже не забудемо його, будемо постійно боротися. Сьгодні перемогли одні, завтра інші, але це неважливо; важливо, щоб перемогла справедливість. Дехто каже, що нема українського народу. А є лише натовп, якому декілька людей “зверху” роблять вказівки. Але кожен учасник помаранчевої ріволюції керувався тільки своїм серцем. Нікому ще не вдавалося зламати волелюбний дух українського народу...
І саме зараз ми нарешті визнали відповідальність і гідність перед самими собою, українським народом і нашою Батьківщиною.
І хоча в Україні нема достатньго рівня життя, найсучасніших технологій й велика корупція, та ми ще надовго залишимось прикладом найрозвиненішим країнам, і ми довели, що Україна гідна світової шани і поваги.
Нарешті! Нарешті, запалала великим і яскравим полум`ям та маленька іскра свободи і справедливості, яку впродовж багатьох сторічь ми носили в наших серцях. Нарешті, український народ довів самому собі, що він спроможний відстоювати інтереси й волю нації. Нарешті, українці зрозуміли, що воля й справедливість набагато цінніші ніж нав`язування чужих думок і неволя.Ми нарешті об`єднали спільні людські інтереси у єдиному європейському домі...
Тепер, полум`я навіки захищене від будь-якого вітру й зливию Народ мій є! Народ мій завжди буде!

_____________________________________________________________

Отак от я думала тоді...А що ми тепер маємо?А?Де спорідненість сердець?Де справедливість?Де віра?Нема нічого......а було так багато...І тепер вірно,що український народ-то натовп....і нічого більше.....Та як ми можемо називатися народом,якщо половина населення за те,щоб зробити російську другою державною мовою.А далі розвиток подій мені відомий.Російська заполонить всі простори,і на референдумі її визнають єдиною нашою мовою.Сумно....Сумно,що ми не розуміємо свого покликання.До обов*язків кожного з нас входить боронити рідну землю і рідну мову.Ну залишилася ще хоч в когось відповідальність перед своєю рідною країною?Чи ви забули,якого ви роду?Хіба немає уже того патріотизму і відданості?Що ж це коїться?Невже всі стали такі байдужі і черстві,що їм все-рівно,що буде далі?????.....Мені не все-рівно....

Лабиринт жизни

Шел путник весною по тропе лесной.
А что был за путник?Чего он герой?
Герой своей сказки,романа сего,
Но только не знал он,что ждет там его

Блудил он по лесу,искал приключений,
И сказку свою он дописывал тенью.
Писал про бои,про любовь,про сраженья...
Но кончилось вдруг у него вдохновенье...

Сперва растерялся тот путник и замер.
Куда же теперь?Он ведь не знает....
Кто будет мечтать теперь за него?
Кто будет писать для героя любовь?..

Но тут вдруг внезапно исчезла весна,
изчезла опушка и леса имгла...
И гордой походкой к герою мечтаний
Вышла та самая Жизнь из романов.

Много мечтаний о жизни своей
Пережил путник,как злой чародей...
Но он представлял ЕЕ девушкой ясной,
А вышла старуха в рясе цветастой.

И ЭТО он сделал своими руками?
Руками героя,воедшего в память?
Да быть так не может!!!!!
Он же-герой!!!А эта жизнь старухи лесной!

Но Жизнь уверяла,что это она,
Что это она его сатана.
ЕЕ он лелеял и нежил ночами
В своих бесконечных реальных мечтаньях...

Поднял грустный путник свой взор к небесам
И сразу припал он к той жизни ногам.
Она это!!!Точно Она!!!!кто ж еще?
И цепко схватил он ее за плечо.

С тех пор он шел под руку с Жизнью своей,
Мечтаньям его существует предел...
За это раскрыто было секрет,
Что Жизни на самом то деле и нет.

Что каждый проходит лишь свой Лабиринт,
а Жизнь,это только отчаянный крик,
та нитка,которая нас всех ведет
Сквозь тот лабиринт и счастья, и бед...

Выводит та нитка нас из мечтаний
И жить заставляет лишь средь реалий.
И у каждого Жизнь - то старуха-беда,
Ведь Лабиринт то для всех,а нитка одна.


Написано лично мною......бегло...но смысл ясен,если зауматься

Казалось мне,пришел финал.
Тебя я стала забывать,
Но ты меня не отпускал,
и вот решил поцеловать...
Я не могла поверить в счастье,
Казалось,снился чудный сон.
И вновь я стала улыбаться,
Теперь мне нужен только он...
Но ты-хитер,холоден,жаден,
я думала ты не такой.....



И не могу я вновь смириться с этим,
Опять ОН не дает одной побыть,
Завлек меня,как-будто в сети,
Я не могу его забыть...
Как ни старалась я, как не искала,
Того,кто мог бы заменить
Мне то,без чего,как оказалось,
Я не могу и дня прожить!
Но я сильна!Переживу!Смогу!
Преодолею все,забуду,убегу!
И буду я опять сама...Лишь тишина...
Ведь только ты одна готова выслушать меня:
И глупых мне вопросов не задашь ты,
Нои не скажешь ничего мне вслед,
Да и совет путевый ты не дашь мне...
Лишь тишина в ответ....

Я так хочу тебя забыть!
Но и хочу с тобой забыть о всем!
Хочу тебе я отомстить,
Но не привычным всем путем!
Хочу свести тебя с ума-словами нежными,руками....
Но не хочу,что бы ты знал,
Что на душе у меня камень

Сейчас готова я упасть в бездонну пропасть между нами,
Но завтра захочу опять почувствовать тебя губами ....
Я не пойму,чего ты хочешь?
Зачем ты мучаешь меня?
Ведь знаешь же,что я готова
Пойти на все ради тебя!
Ведь знаешь ты,что я готова забыть о всем,забыть себя.
И даже,если ты попросишь,могу не вспомнить и тебя....


Забуду я,но не забудет сердце,
Ты в нем навеки будешь жить.
И хочешь ты того,но вечно,
Тебя всегда буду любить.

О,Господи!За что мне это?
Никак понять я не могу!
Он издевается,как хочет,
А я молчу,молчу,молчу.
Но ведь терпенье не безгранно,
Прийдет печальный наш финал.
Я улыбнусь ему спонтанно,
А он покажет свой оскал...
Все так запутанно,так непонятно...
И вот-конец!Дождалась я его печально...
И что же будет дальше с нами?
Да ничего:я забуду о тебе.
Да и он не вспомнит обо мне...
И улыбнусь другому я,
Но сердце дышыт тобою всегда......

Любить может не каждый...
Нет, влюбленность характерна всем,
А вот любить.....

У каждого в груди теплится мысль,
Что скоро в сердце вспыхнет та искра,
Которую мы носим в себе с детства,
Благодаря которой возможность нам любить дана.

И в этих четырех рядках
Скрывалась радушна мечта моя...
Я плакала,ждала,молилась на огнях,
звала на помощь Дьявола и Бога.

Ждала я долго,верила,искала.
Порою,даже находила,но,
Но вскоре оказлось,что это не любовь,
А так,лишь жалкая пародия,очередной этап.
Но было больно,хоть и не любовь...
А может?Да нет,я бы узнала!
Но вроде бы давно,насколько помню,ощущала
Тогда я сильную любовь.
И длилось это где-то год.
Затем я кончила все это,сама не зная.
Не ощущая ничего,я причинила боль другому человеку,
Но он простил...

Затем темно,ни лучика спасительного света.
Один лишь мрак.Но в этой пустоте,
Я тоже чувствовала что-то,
Хотя воспоминания горьки...

Но было также много радости и счастья,
Но не было заветной лишь любви.
Попробовав один раз,испытав ее,
Мне тут же захотелось повторить.

Да знаю!Знаю я,что я глупа!
Хочу я слишком многого от жизни!
Но в этом виновата ведь не я,
Не я создала эти мысли!!!!
Не я придумала любовь...

О,было б чудо!Это было бы прекрасно.
Представь на миг:Мы создали любовь!
Мы создали себе и счастье!
Но ведь искусственным путем!
И как нам убедится в том,
Что это не игра, и не ненастье?!
А дальше?А дальше-откровенный бред:
Самовнушение и скрытность,
Наигранная романтичность...
не это ведь нам нужно?Нет!

Любовь...как...да ведь она ни с чем и не сравнится,
В ней много граней и вершын,
Но можно также опуститься
До неизведанных низин....

Ну почему мне то дается так легко,
К чему я вовсе не стремлюсь?
А то,о чем страдаю я так глубоко,
Чему я полностью вся отдаюсь,
Не может отыскать ответ.
Быть может "да",а может "нет" ?
Какой же выбрать вариант?
А на какой вопрос я жду ответ?