Дневники

¤ … Номер був прихований і Тарас вагався чи відповідати.
- Довідка 09, слухаю вас, - без відповіді, - слухаю вас!
- Це Тарас?
- Так, а ти хто?
- Дотепний, це Оля. От забув?
- Та що ти, красуне, у мене ж є твій номер, а тут – конспірація така, для чого?
- А я так, щоб цікавіше було. Ти де зараз?
- Я в своїй халупі. Прибираю, а то батьки повмирають коли повернуться з гір.
- А я думала ти вільний. Хотілось погуляти. Ти звільнишся?
- Так, звісно. От зараз 16:30. Давай об 18:00 зустрінемось?
- У тебе там що, «Садом і Гоморра»? Довго ж ти!
- Ні, у мене тут я вчорашній був, от і прибираю, а ще мій брат любить жерти де попало, а потім ноги на плечі і з дому. А перед батьками святий, чорт. То як, ти згодна?
- Ой, ні, я тебе чекатиму через 45 хвилин біля Рагнароку.
- Ой, не обіцяю… - та ці слова були вже зайвими – розмова закінчилось.
Перше, що зробив Тарас – подзвонив в службу таксі. Хотів замовити таксі, але сам жив у такому неприступному районі, що знайти його було дуже важко, тож він люб’язно відмовився від послуг служби повісивши слухавку і вирішив поїхати на своїй, хоча й погнутій машині.
Через пів години він вже вийшов з будинку і прогрів машину, яка була буквально завалена снігом. Прочистивши її трохи він чкурнув на зустріч до Олі. От уже 17:45 і Тарас під’їхав до арт клубу, та там Олі не було. Він зачекав пів години і вийшов з машини і помітив, що зла, замерзла Оля стоїть за рогом і стрибає на своїх ніжках. Тарас заціпенів. Найбільше він боявся розізлити Олб, а тут вона чекала на нього пів години, стоячи на морозі. Помітивши його, вона почала повільно підходити, та коли залишилось ще метрів 5, Оля почала бігти і з розгону стукнулась в Тараса. Він несподіванки і почуття провини той впав на сніг, а Оля засміялась і подала «руку перемир’я».
- А я тебе чекав в машині, думав, ди будеш біля цього входу.
- - Я, я була біля іншого виходу!! Хіба так важко було вийти? Я тут вже пів години замерзаю, як сирота!
- Ой, ходімо до машини, там зігрієшся!
І вони попрямували до машини. Кондиціонер був миттєво увімкнений на повну потужність і через хвилину в салоні було тепло. Оля потрохи зігрілась. Тараса не переставало дивувати те, як Оля спокійно відреагувала на це умовне спізнення. Він захоплювався нею, але його починали проймати думки що щось тут негаразд. От не може людина жити спокійно і не дурити собі голову, завжди шукає собі клопотів, Тарас ну був винятком.
-Ти, хіба, не ображена на мене?
- А повинна ображатись чи сердитись? Ти ж вчасно приїхав, чи не так?
- Так, але я сидів у теплі, а ти стрибала на морозі.
- Слухай, не нагадуй. Тобі це не до вподоби? Так, я не ображаюсь. І на цьому крапка. Забули. Ідьмо кудись!
Тарас вперше не знав куди їхати. У великому місті було багато місць де можна було гарно провести час, проте він не знав куди їхати. А тим часом Оля пильноь дивилась на нього. Машина зрушила з місця і Оля перевела свій погляд на дорогу.
- І куди ми прямуємо?
- А куди ти хочеш? – поцікавився Тарас.
- Гм. Це загадка. Відгадаєш, поїдемо туди. «Я хочу туди, де людно, але тихо, де холодно, але затишно, де сумно і весело водночас, де все вигадано, але як наяву, де неживе стає живим, де кожного разу народжується інший світ у тому, що ти бачив до цього». ¤

Що для мене добро і зло

Кожна людина по-своєму розуміє відмінність добра від зла, сама собі обирає, що їй добре, а що погано. Це не стосується загальноприйнятих норм добра – кохання, щастя, знань, милосердя та ін., і зла – загибелі людини, крадіжки, обману, та ін. Але й ці поняття не слід відносити тільки до однієї з критерій, адже кохання може бути приносити біль і страждання, якщо воно надмірне і не взаємне, знання може привести до катастрофи, як от відкриття ядерної зброї та палива; так само й крадіжка може бути добром для багатьох, якщо вона здійснилась за умов, що потерпілим стала людина, яка чинила недобре, або до того обікрала когось іншого. Кожна людина вільна тільки в одному – вона вільна у праві обирати, хоча й її вибір обмежений, тож кожна людина обирає для себе поняття добра і зла
Що до мене, то добро – це вміння і змога допомогти ближньому своєму, розрадити, бути поруч у скрутну хвилину і не чекати нічого в замін. Добро для мене – це те, як ти можеш віддати щось і не потребувати нічого взамін. Досконале кохання – кохати і все. Кохати, бажати добра і щастя людині, навіть якщо поряд не ти. Допомагати товаришу і не тримати його, не старатись втримати дружні стосунки, тому що справжній друг тебе ніколи не залишить в скруті – лише гукни; справжній друг пізнається в біді. Потрібно завжди залишати право вибору людині і не тиснути на неї, пробачати образи і ставитись до інших так, як би ти хотів, щоб до тебе ставились.
Щастя далеко не в грошах і не в їх кількості. Гроші тільки засіб. Засіб, який може перетворити твоє життя у добро й у зло, в залежності від того, хто їхній власник. Щастя – це коли ти приходиш ввечері з роботи стомлений, але впевнений у завтрашньому дні, вдома на тебе дружина чи чоловік, діти, які потребують в першу чергу твоєї духовності, твоєї любові, поради, уваги, а не чогось матеріального. Щастя – це коли ти прокинувся зранку і щасливий від того, що ти прокинувся, коли и вийшов не вулицю, усміхнувся перехожому і він відповів тобі тим же самим. Щастя, коли ти сам, але не відчуваєш самотності. Щастя, коли ти кажеш правду і не соромишся нічого: не соромишся своєї мови, своїх слів, вчинків, думок, поглядів. Щастя, коли йдеш по тунелю і і попереду бачиш промінь світла – вихід, а не поїзд який міг би їхати тобі на зустріч. Щастя, коли стоїш на роздоріжжі, і яку б ти не обрав дорогу, ти знаєш, що кудись дійдеш і це буде правильна дорога. Щастя, коли влітку йдеш під теплим дощем без парасольки і не боїшся простудитись.
Добро – це щастя, а щастя – це коли ти впевнений у своїх почуттях, діях, впевнений у правильності свого вибору і своїх судженнях, Щастя, коли твоє Серце і Душа твоя перебувають в Гармонії і підказують праведний шлях. Щастя – коли ти в гармонії з Духом Світу і з Любов’ю Всеосяжною.
А зло. Зло – коли зупиняєшся у своєму розвитку і у своєму навчанні хоч на мить. Зло, коли заздриш людині, яка добилася всього, але була на рівні з тобою. Зло – коли не прагнеш стати кращим і опускаєш руки, коли почнеш якусь справу і не закінчиш її. Зло – коли нудьгуєш і попусті тратиш свій час, адже з кожною секундою, з кожним подихом ми вистачаємо час, відведений нам у цьому житті. Зло, коли не прислухаєшся до голосу в собі, коли відвертаєшся від своєї Душі і закутуєшся у сіру повсякденність. Зло, коли закохуєшся сам у себе і не бачиш нічого далі своїх пальців. Зло – коли ти обмежуєш себе у можливостях, боячись програти.
Зло – це безвідповідальність, недбалість, замкнутість, заздрість. Зло – це корозія душі і тіла. Зло – це все те, що відділяє нас від гармонії та ідеальності.
На мою думку істина завжди одна, але кожен з нас перекручує її на свій лад. Для мене зло і добро виступає таким, яким я його описав, а решта – це лише засоби, які є нейтральними, тобто можуть творити добро і зло, в залежності від того в які руки попадуть. Зло потрібне у цьому світі так само як і добро; вони взаємопов’язані, адже без зла не б не знали що таке добро і навпаки. Добро і зло – це каїн і Авель – два різні брати, у яких одні батьки – люди.

"... Гм, вчора чи сьогодні??? Це було вчора? Невже вчора??? Як я міг допустити це? Ні, цього не могло бути!! Я не міг так вчинити... А.. може... це сон...? Та ні, я ж відчуваю біль і холод..." - думав Тарас стоячи, у напівтемряві, по коліна у воді. Здалеку доносились "зажерливі" звуки великого індустріального міста, яке навіть вночі не переставало вбивати своїх мешканців...
"Але я ж вчора тільки приїхав сюди! Як я міг так швидко призвичаїтись? Ні, це не я!!!" - вже шепотів Тарас бачачи як по фотокартці стікає його власна кров...
"Хіба ж міг хтось так вчинити??? Невже за мною стежили??? Невже коли мене вдарили, я втратив свідомість на цілу добу?? чи це мене десь так довго притримали??? ТАК!!! Так, звісно!! звідки ж взялось це фото??? Я ж нічого не пам’ятаю!!! Я не пам’ятаю як потрапив до моря!!! Значить мене підставили!! Але ж на фото моя рука!!!! Це погано!!!!! Треба щось робити!!! Може піти до поліції??? Але як я підтверджу що невинний??? Я ж не зможу сказати, що та пожежа була спричинена не мною, коли на фото показано, що саме в моїй руці були сірники... Що ж робити????" - кричав Тарас виходячи з води.
Здійнявся вітер. Тарас впав на холодний вологий пісок. Лежачи він прислухався до звуків навколо нього: шум моря, гуркіт заводу, десь за кілометр від нього, галас людей, які ходили по вулиці, і в його голові почала вимальовуватись пісня, знайома, але яка самк пригадати було важко. Так ще тривало хвилин 5, потім Тарас підвівся і почав рухатись у напрямку до заводу, а фото так і залишилось на березі. Ще трохи і приплив забере цей знімок далеко в море і поховає його на дні, серед безлічі мушель і камінців…
« Я знаю, що буду робити, знаю» - подумав Тарас і звернув у перший поворот.
Насувалась ніч…