Дневники

Я знаю за що... Я хотіла тобі зробити боляче, але ти перший... і то якось тішить. Біль – приємний теплий дотик зимового скаженого вітру. Ви з ним частково схожі... Я тебе зовсім не знаю... Але мені тяжко... Навіщо звикати до людей?
Кохання? Можливо... але... Ти був поряд з серцем. Десь трохи вище дру-гого ребра. Так саме там, де на моєму сніжно-білому холодному тілі зна-ходится шрам. Я - крижаний потік свідомості з майбутнім, але без мину-лого; з минулим, але без майбутнього... Ти – відчайдушний борець з ве-ликим майбутнім, але туманним минулим... Ти молодець, що так швидко дістався своєї мети.
Трохи не вистачило нам розуміння і терпіння... я і ти просто різні. І то не якась там примітивна відмазка від стосунків, то життя на яке кожен дивиться зі свого пагорба та шукає відповіді або забиває... Ти не мав бажання дивитись зі мною в одну точку, відчувати недосяжне... Я належу до людей, які не сприймають слем... і я не півтори людини... Я особистість. Одна та нероздільна...
А ось звичка – це катастрофа для серця, яку тяжко зрозуміти розуму... Серце... Скільки розмов, гламурних зображень... а воно не таке. Насправді воно асиметричне, вигорівшого коричневого кольору та зовсім не схоже на життєдайний орган. Ото реальність, а все інше, то фокуси для іноземців. В ньому виникають всі почуття, які залишають кожен своє клеймо... Смерть – це просто відсутність на серці місця для нового розжареного до певної температури на вогні шматка заліза.
І знов я, гора, тіні, червона троянда, ніч та тиша... Я відключилась від цього світу або просто вирішила піти від нього туди, де мене ніхто не покли-че, не пригорне, не усміхнеться, не образить, не поцілує, не підтримає... В мозку повідомлення "Ввійшла в нірвану. Кликати марно".
Питається, якого андроїда йти з цього життя? А виходить, що все конкретно просто і не вимушено. Щоб починати новий день, потрібно звернутись до нічної темряви, яка як ніхто допоможе знайти відповіді на питання котрі бентежать розум... Тільки ніч має право бачити мої сльози, які надають макіяжу неповторної оригінальності... І лише затишне місце підніме мене на ноги і дасть крила для наступних поривів почуттів, пристрасті та незвичайно фантастичних відносин...
Ти зробив мені боляче... Але то мені і потрібно було... Ти допоміг повернутися в мистецтво...

Кожен намагається закохатися в самого себе, зробити з себе героя. Їй, йому, тому, цьому, іншому до дупи життя інших. В неї, нього, його працює закон:
Життя - це курятник, де кожен намагається залізди повище, клюнути ближнього і насрати на нижнього.
Чому кожна людина вважає себе розумнішою за іншу і таке примітивне відношення між ними?

Ти дивишся в даль зі свого 24 поверха, з висоти пташиного польоту. Тобі цікаво відчути всю легкість птаха, котрий так безпроблемно літає поміж хмар. Ти спостерігаєш за привабливістю горизонту, а точніше тебе зачаровує невідомість. Куди йде той ледве помітний в тумані місток? В нікуди. Жодна смертна людина незнайде кінця. А ти вирішив ризикнути, зробити виклик долі, показати світові всього себе, всю свою неповторність. Ти довго дивишся на верхівку того хмарочоса, який ледве помітно б`ється з туманом, з його важкістю і похмурістю. Твій погляд закам`янів, як та величезна безмовна гора. І що далі? Ти пробуджуєш свідомість і бачиш, як там далеко ніби летиш ти, то пірнаючи, то виринаючи з того чудернацького туману. Та раптом ти зник. Ти вирішуєш піти знайти себе, підтримати, допомогти, адже тобі певно важко. Ніхто не допоможе тобі так безкорисливо і від щирого серця, як сам собі...
І ось ти повільно відкриваєш вікно: поштовх свіжого, сильного, сердитого вітру тебе злегка відкинув трохи назад. Ти знов підійшов до вікна, міцно тримаючись на ногах. Одним рухом руки з шаленою швидкістю змітаєш з підвіконня всі речі, котрі до недавнього часу для тебе дуже багато значили. Ось на підлозі залишаються нерухомо валятися пачка цигарок, фотографія коханої дівчини, годинник, запальничка, гаманець і невеличкий, але колючий кактус, котрий безпорадно розчахнувся на підлозі, вилетівши з горщика. Підіймаєш спочатку ліву ногу - вона вже на підвіконні, через декільіка секунд - ти весь стоїш на ньому. В тебе перехопило подих, серце шалено калатає, під тобою прірва, котра заворожує своєю безмежністю. Раптом легкий порив вітру, порівняно з попереднім, доносить до тебе аромат парфумів твоєї колишньої дівчини. Вітер своєю вправною професіональною рукою куйовдить твоє довге пряме чорне волосся. Твоя звичайна повсякденна зачіска стає новою. Вона тобі дуже пасує, відображає твій внутрішній світ - нестриманість та божевілля. В твоїй чорній сорочці, з незрозумілим білим китайським ієрогліфом в лівому кутку знизу, були 2 верхні гудзики не закриті. Вона ще дужче підкреслювала твоє і без того гарно натренероване, фізично розвинене тіло. Скільки дівочих очей на ньому зупиняли свій нестримний, палкий, жадаючий погляд. Скільки їх хотіло повіситись на твоїй міцній шиї. Але не так це було просто зробити, адже твою дійсно чоловічу шию міцно оповив шкіряний ошийник з залізними шипами. Твоє серйозне, мудре лице в дану мить бентежить. Ти вирішив зробити щось таке, чого ти ніколи не робив, але не раз така думка з`являлась в тебе в підсвідомості.
Нарешті вийшло! Ти відірвав ноги від підвіконня і, розправивши руки, трохи прикривши повіки, відчув всю чуттєвість того неймовірного, давно кличучого саме тебе, безмежжя...
Так це воно. Солодкий, п`янкий, хмільний, божествений рай почуття свободи. Ти ніколи в своєму житті невідчував цієї цнотливої юної безпечності... Твої враження занадто не реальні.Ти відчуваєш тілом кожну молекулу повітря. Раніше тобі здавалось, що повітря легке, але зараз все по іншому - на тебе діє гравітація, сила тяжіння, в результаті чого повітря тисне на кожну клітину твого тіла з такою силою, що хочеться кричати, стогнати, репетувати від шаленого болю. Тобі спочатку було боляче, але згодом біль став приємним і ти починаєш отримувати задоволення від нього. Ти - мазохіст? Ні, та сьогодні ти ним став, хоч і на декілька секунд. Раптом швидкий рух миті розігнав твої чудернацькі враження. І ось твоє тіло ніби впало на холодні списи. Вони пронизали тебе, наче безголову іграшкову ляльку. Після такого морозу тебе кинуло в жар. Ти спалахнув, ніби тебе облили паливом. Ти лежиш, але таке відчуття наче це не ти, а купа сірого пороху - сажі. Дивовижно, але даний стан тебе анітрохи не пригнічує. Він викликає в тебе істерію - ти не по-людськи смієшся, ржеш, регочеш. Навколо нікого немає, тобі немає кого дивувати таким станом...