Дневники

Сьогодні я згадала. Це змусило жалкувати. Серце стиснулась так, наче на нього крапнули кислотою і я ледь втримала, аби не розревітися... Чомусь втома почала оволодівати. Я не живу минулим, мені просто не подобається те, що відбувається зі мною зараз. Це не те, чого я хотіла, не те, до чого я йшла. Сподіватися, що буде краще? Сподіваюся...
Якби снігом припорошило душу, то стало б легше. Я люблю тих близьких, хто ще є поряд зі мною. Я сумую за тими, хто залишив мене...

Дивно якось... Дивно писати... Стільки всього минуло, стільки сталося і вже таке відчуття, що я не Лєнка, не та весела Дівчинка з хитрою посмішкою, не та бешкетниця, не та.... І небо вже не таке яскраве, і сонце не таке тепле, і люди не такі хороші, і трава не така яскрава... Чогось так не вистачає, та не можу зрозуміти чого... Хочу минуле, хочу його всім тілом, всією душою, хочу поглинути його, як губка і навіки залишити в собі. Що далі? як? А ніяк... знов осінь.... попереду холод.

Я не можу зрозуміти, чого вони від мене хочуть???
Я вільна!
Ви чуєте?
Я ВІЛЬНА!
Я не належу вам!
Ні!

На лужку біля моря хтось кинув зернятко апельсина. Зернятку сподобалося на новому місці. Там було тепло, вогко. Із зернятка почало рости маленьке деревце. А потім на деревці виріс Апельсин. І ось що з цього вийшло.
Навколо зеленіла лише маленька ввічлива травичка, яка вклонялась навіть легенькому вітерцеві, та якісь незграбні кущики. А Апельсин був гарний, жовтий, круглий.
- Я зовсім як Сонце, - подумав Апельсин, - ну, чисто, як Сонце. З усього видно - ми брати. Недарма Сонце так світить мені.
І Апельсин страшенно запишався. Він навіть не вітався вже з травичкою і кущиками. А тільки від ранку до вечора нахвалявся, що він, як Сонце, а може й кращий.
- Мені, Апельсинові, нічого ховати вночі свою красу, як Сонцю.
Якось на лужку з"явилася Людина.
- Дивись-но, апельсин виріс, - здивувалася вона й зірвала Апельсин.
Людина віднесла його додому і кинула в ящик. Там вже лежало чимало інших апельсинів. І ніхто тепер вже не міг знайти нашого знайомого. Навколо було стільки плодів - і більших, і кращих за нього.
А людина, яка з"їла потім цей апельсин, сказала, що він був страшенно кислий. (с) Я.Ярмиш

Чому в наш час так багато людей, котрі нічого з себе не являють, зовсім не розуміються в деяких речах і при цьому наголошують, що вони найкращі, найталановитіші, найрозумніші, найгарніші, найнеперевершеніші???? Чому є так мало людей, котрі по-справжньому талановиті, але не можуть себе проявити? І чи являються перші мудаками?

Нарешті з"явився інтернет, дочекалась...
А ще, чомусь не працює емпетришник....
Сумую за Вовою...
Не пішла на рибалку, а хотіла дуже...
Не поїхала на секенд, а збиралась...
Незнаю чи побачусь з Вовою, бо він хворіє...
Не пішла гуляти з Лєзвієм, бо думала, що піду на рибалку...
Чьорт побєрі, ще не вечір...

Контакти вже задрали... Я просто засумувала за рідним БМ. Як то кажуть: "В гостях добре, але вдома краще"...

“Lovemaking .
Раптом нагадалась пісня, в якій йдеться про Innocence is over. З неї все й почалось, точніше, вона грала в його голові протягом усього того часу. Тоді він був ще невинним хлопчиком і хотів ту цнотливість заміняти на шматок чужої гарячої плоті. All for nothing. Та на біду, погляд його привертала занадто сексуально приваблива для своєї долі монашка з монастиря, що знаходився за 147 кроків від дому його батьків. Його переповнювали найсвітліші й найщиріші почуття вкупі з таким самим жагучим і нестримним бажанням відчути її. Завести знайомство не вимагало великих зусиль: дівчина була дуже привітна, ніжним голосом відповідала всім оточуючим. При цьому посмішка не спотворювала її весь час упрілого обличчя.
Тієї осені вони частенько залишались вдвох у церкві після вечірньої служби. Вона просила настоятельку залишити її на самоті, він залазив через вікно на задньому дворі.
Вона молилась, а він замиловано спостерігав за нею у магічній тиші й світлі свічок. Доля складалась для нього більш ніж добре - дівчина відповіла взаємністю на його почуття та прагнення. Навіть пообіцяла одного вечора віддатись йому... десь у наступну середу, після того, як промовить свою щоденну вечірню молитву.
З тієї середи й почалось його поступове незворотне гріхопадіння. Стомлена, вона стояла на колінах у центрі підлоги холодної і чомусь дуже похмурої саме в той день будівлі. Він не міг звести з неї погляду, якби то був голод до їжі, він певно би вже потонув у своїй слині. Його слина стікала, волога кипіла, ставала холодною, неприємно роздратовуючи. Він чекав, ніби похмурий хижий звір, що от-от дістане свою здобич, жадану, єдину у цьому світі здобич, вгонить свої ікла у її шию і нарешті відчує приємний потік гарячої свіжої крові. Він підганяв її губи, що шепотіли незрозумілі йому слова. Але ось вони зупинились. Дівчина падає на спину. Вона не померла. Знову ці сновидіння. Він пригадує, що одразу після вечірньої молитви вона засинала, не повертаючись до грішної реальності аж до ранку. Біжить до неї. Вона чарівна, як завжди і як ніколи. She’s my cocaine . Йому страшно зимно солодко бридко. Тут усе сповільнюється, майже завмирає. Only you could be the one . Повільно лягає біля неї, вдихає її тепло. Вона ніжно сопе, час від часу щось шепоче, дихає ротом - її пухкі губи тепер сухі, пішли зморшками. Доторкнувся до неї налякано. Не втримався - обійняв усе її маленьке тіло руками й ногами. You’ll follow me down . Віднайшов те, чого так прагнув, забрав його, попередньо загорнувши у вчорашню газету, засумував, хотів водночас померти та жити вічно. Знову волога. Футболка прилипла до живота. На щастя, пішов дощ, і коли він тікав із церкви, дощ приємно змивав із нього всю бридоту. Та лише, на жаль, не залишав його чистим зсередини. Ніч, дорога, щастя, ніч, сум, НАВІЩО. Саме зараз на всі децибели його мозку грала забута Hey nah, nah, nah . Innocence is over ”.
(c) Ірена Карпа

Чим його зайнятися? Пльо... Ррррр.. я зла... Ну шо за фігня? Чому в суботній день так скучно? Пльо... Так... Зара Натахі зателефоную, вона точно шось придума... Хєх... Всьо, я улетіла. Не ждіть. Пока.

Дістала фотку з літа 2006 року... Такі смішні ми з Наташкою... Веселі були))) Хочу назад в минуле... Шкода, що його не повернуть... Отож, ми майже 2 роки назад:


А тепер Ната така: