Дневники

над ліфтом розчавлений на дві частини висить коник-стрибунець
щоразу заходжу і намагаюсь на нього не подивитися
щоразу дивлюсь
щоразу думаю про те, що це ж мабуть той хто його вбив цими ж руками потім натискав на кнопку ліфта.
щоразу стає гидко і я натискаю кнопку ліктем
і щоразу дорогою до 4го поверху думаю про ту половину коника в якій могла б бути душа
гівняно

стає тепліше і в кімнату пробираються мухи. мухи гарні тваринки і зручні співрозмовники.їм можна все розказати, а потім вбити...але я ніколи не вбиваю, бо ніколи не можу зловити і бо я гуманна.

мені подобається як ти дивишся на мене знизу вгору
як тримаєш мене за руку
як цілуєш моє волосся
мені подобається як ти даруєш мені квіти
і як ти закурюєш вранці
і ще мені страшенно сподобалось як ти сказав:"МАленька,хочеш за мене заміж?"
і як я відповіла:"Хочу!"
і як ми вийшли з кінотеатру покурити

як боляче серце стука
від нього синці на грудях
не буду вірити людям
занадто велика мука

не треба мене ліувати
мене обминає смуток
болить лиш пекучий згусток
від дуже великої втрати

не треба звертати гори
коли вже немає віри
пролити вже сліз без міри
майже на ціле море

від серця синці на грудях
занадто велика мука
тримати тебе за руку
і справа зовсім не в людях

Коли я була маленькою я любила ловити соняних зайчиків. Здебільшого поглядом,бо вже тоді соціум наклав на мене свій відбиток і я розуміла,що гасання за блимаючими плямками на стінах виглядало б дещо не адекватно...

Коли я трошки підросла я навчилась сама пускати сончних зайчиків...Дзеркальцем,годинником,чайними ложечками і навіть маминими нафарбованими нігтями! Я гралася з ними і навіть знайомила між собою,поки одного разу в дитячій поліклініці (саме коли я знайомила сонячного зайчика маминого нігтя і зайчика бляшки на моєму черевечку) якась огрядна тітонька порадила мой мамі відвести мене до психотерапефта...

А ще коли я була маленькою, я думала,що я принцеса. Я одягала довге бальне плаття(бо ще не знала,що то нічеа сорочка),збирала своїх коронованих гостей (бо ще не знала,що то всого лиш моя сім'я)і співала(ще не знала,що в мене ні слуху ні голосу) і танцювала(бо не знала ще про сколіоз і плоскоступість). Я була впевнена,що зовсім скоро приїде принц на золотій машині і вже ніколи не зможе від'їхати,побачивши мене біля вікна. А потім мене забрали від вікна(я підхопила простуду) і знову потягли в ту дитячу поліклініку,де та неприємна тітонька зняла мене з підвіконня і знову нагадала мамі про якогось психотерапефта...

А ще коли я була маленькою я почали писати вірші,але на щастя ніхто тоді мені не сказав,що нормальні люди не пишуть віршів і я й досі їх пишу. І ще мабуть через маму,бо вона так і не повела мене до того таємничого психотерапефта.

Доречі й досі інколи співаю на балконі,чекаю того принца і навіь вчу англійську мову...В соціалізіції є й позитивні моменти, я дізналася, що в Англії принци (хочи і як вимираючий вид)все ж залишилися...))

Каліграфічно виписую слово "Анкета". Маю до себе кілька питань,але не знаю як потактовніше звернутися. А що коли почати одразу з відповідей?!

Отже...

Я - людина,соціальний індивід з притаманними мені загальнолюдськими,соціально-значущими та індивідуально-неповторними рисами.
Він - приблизно те саме,тільки все з Великої Букви. Бо це ж ВІН!
Розуміння - прочерк...Ну хіба що ВІН...Але ні...прочерк.
Велике і Світле почуття - умммм...Раніше у мене був собака,а тепер...тепер прочерк.
Любов - ВІН
Хоббі - прочерк?ні!я люблю малювати...Востаннє я малювала свого собаку...Тепер не малюю... Мабуть таки прочерк.
Друг - намагаюсь про це не думати.
Обов'язки - прочерк,практично все що роблю вішаю на себе добровільно.
Сім'я - є,так є.
Я?
Ну... Я - людина,соціальний індивід...
ааааааа....Я хто?=))

це так смішно стояти в душі з лезом і питати себе:жити чи ні?і знати що звичайно жити,бо життя це ж головне,це треба,це добре і страшенно жаліти про несказане "ні"...

НЕнавиділа день Святого Валентина...завжди виводили з себе ці сердечка...сердечка-стрічечки,сердечка-бантики,сердечка-іграшки,сердечка-кульки,сердечка-подушечки,сердечка-картинки,сердечка-статуетки,сердечка-поцілунки,сердечка-погляди,маленькі прозорі сердечка в куточках телеекрану біля назви кожного тедеканалу,і звичайно ж сердечка-листівочки,сердечка-календарики і навіть величезні,м'ясисті,схожі на продукти харчування серця!

А от вчора полюбила...разом з пачкою молока,четвертинкою черствого українського і пачкою масла старенька бабуньо в сірому пальтечку і пуховій хустці(років так восьмидесяти) поклала на несправну касову стрічку в маркеті ще й велику дешеву шоколадкуз великим різнокольоровим серцем,а на якусь дурну насміяшливу репліку молодої,занадто яскраво нафарбованої касирші сказала:" Та то я діду своєму.."
А чим справді погані оті серця,якщо в них можна вкласти так багато себе,якщо вже на ваш чи й не 70ий день святого Валентина ти всетаки несеш своєму діду оте своє серце на шоколаді,хоча вона й так, уже бозна скільки років, все без останку належить Йому...

Ти лишив за собою право
Піти так само як прийшов.
Не вибачатися лукаво
І не стирати підошов!

Не витрачати більше сили
На бруд останніх обнімань...
Навчився усміхатись мило
На знадку про одне з кохань.

Навчився викидати вірші
Всіх попередніх поетес!
І комплімент «Бували гірші!»
Все ж комплімент, а не протест.

О мій герою, мій коханий!!!
Я би сказала щось брутальне,
Але сама не бездоганна,
Та й ти у мене не останній!=)

Жовті стіни
Синій прапор
Твоє фото
Це мій рапорт
Величезна зграя коней
Чорний кіт на підвіконні
Невимовно драматично
Скиглить вітер
Це лиш звично
Кличе тугу
Хтиві сльози
Вимагають більші дози
Радіо зітхає
Роком
Якби я була пророком
Я б...
Пророцтво написала
І покликала б
Вассала
Він би передав монарху...
Що там стане з його прахом!
А коли була б мо...
Чорні стіни
Підвіконня
Лиже чорний кіт
Долоні
Важко вірити в політ
Коли це лише
Падіння
В ЖИВОПЛІТ