Дневники

Я ушел в Контакт

Расстаюсь сБМ)
Заходить буду, только, ради,что бы посмотреть

Оставляю все открытым для гостей,пользователей,друзей,знакомых.Новых фотографий вы здесь не увидите,может иногда новые заметки...
Спасибо заранее всем за комменты,плюсы)


друзья,БМ-вци кто захочит пообщаться или просто держать со мной контакт,оставляйте здесь сылки своих рег в Контакте или асе(у кого,например, нет регистрации)
Кто не знает,что такое Контакт
http://vkontakte.ru/id5770519?38464


Заходите регистрируйтесь,находите своих друзей там(некоторые БМ-вци есть и там),одноклассников,однокурсников...






ЖДУ ВСТРЕЧИ С ВАМИ В КОНТАКТЕ!!!

Итак, ты решил, что тебе хватит жить,
В тебе желанье родилось самого себя убить,
Нет для жизни причин. Ты уверен совсем,
Что отцовское ружьё тебя спасёт от проблем.
Ствол в рот. Выстрел. Ослабевшая рука.
Никто из знакомых не знает пока.
Двенадцатый колибр. Дырка в голове.
Поставил жизни точку пятном крови на стене.
Красная крышка, чёрные банты,
Тихое застолье - это всё сделал ты.
Яма в земле - это всё тебе теперь,
Вот так ты избавился от своих потерь.
Это не то, к чему ты стремился,
Чего ты хотел и чего ты добился.
Решил свои проблеммы - прямиком сразу в ад,
Но почему-то восторгу твоему никто не рад!

Жизнь пролетела, но никто не заметил,
Камнем с неба падают осколки листьев,
Вечность разметала их по разным частям света...
Капает кровь с кончика кисти!

Тёмная ночь. Одинокое окно.
Пишется неровно прощальное письмо.
Разочарование захватывает душу.
Для неё уже всё, всё решено.
Накануне она поругалась с тобой,
И в безумном отчаяние вернулась домой.
Кто больше виноват, не скажешь наверняка -
Любовь развалилась, словно замок из песка.
Знакомое лицо. Застывшая печаль.
Холодная кожа. Холодный взгляд вдаль.
Тёмная полоска тушит светом слёз.
Двери нараспашку. Нет больше грёз.
Среди предметов возле зеркала разобраный станок.
Тихонько плачет мать, и в горле комок.
Даже Бог не поможет - тут зови не зови,
И неважно, что ты скажешь возле ванны в крови!

Жизнь пролетела, но никто не заметил,
Камнем с неба падают осколки листьев,
Вечность разметала их по разным частям света...
Капает кровь с кончика кисти!

Мир в огне. Его он должен спасти,
Если сделает всё, что говорит ему вождь.
Он должен вставть, и должен идти,
И неважно, на улице снег или дождь.
Запутался в жизни, стал жертвой демагогии,
Он теперь не личность, а продуг идеологии.
К здравому смыслу взывать напрасно,
Был человек, стал пушечное мясо.
Стройные ряды таких же верных, как и он,
Весь мир в одной ширенге - это жизни эталон.
Первое задание. Он выполнит его.
Зайдёт в магазин и дёрнет за кольцо.
Он уверен, что станет после смерти святой,
И душа его навечно обретёт полный покой.
Он докажет всему миру свою веру и силу,
Убив невинных граждан по пути в свою могилу!

Жизнь пролетела, но никто не заметил,
Камнем с неба падают осколки листьев,
Вечность разметала их по разным частям света...
Капает кровь с кончика кисти!

Водки бутылка. Потом сел за руль.
Он себя убивать вроде как не хотел.
Его тело нашёл дорожный патруль.
А он спал и видел сон, когда к смерти своей летел.
САМОУБИЙСТВО: Страшный диагноз.
Он узнал от врача, что неизлечимо болеет.
И снова заранее кончилась жизнь.
И верёвка петлёй обняла его шею.
Полоса неудач на работе и в жизни.
Ты ведь сам себе выбрал последний кошмар.
Запах бензина. Шипение серы.
И тело метнулось, как в огненный шар.
Ветер в лицо. Последний шаг в жизни
Осталось только сделать у края моста.
Ещё одного в этой жизни ничего не держит,
И могилой ему станет холодная вода.
Вторая жизнь...хм...такого не бывает,
Отравился газом или вышел в окно,
Никто никогда второй раз не воскресает,
Такое бывает только в кино.

Жизнь пролетела, но никто не заметил,
Камнем с неба падают осколки листьев,
Вечность разметала их по разным частям света...
Капает кровь с кончика кисти!

Чуєш серце планети тихіше тихіше
Бо за те що ніколи не стане вже ліпше
Що ми робимо? Куди ми котимось, люди?
Це мій вирок вам - дива не буде (весь куплет - 2)

1
Світ лихоманить, до зльоту хвилина
Десь на ближньому сході заплаче дитина
Надія вмирає востаннє одна
Але дива не буде, знову буде війна
Він не знає про це, про нього річ окрема
Все починалось як гра, а вийшла проблема
Все пішло по венах, навчання, кар’єра
Але дива не буде, ломка, "сістєма"
Вона питає лікаря: "Коли поїду додому?"
А він не може розповісти їх про саркому
Він скаже незабаром, через силу посміхнеться
Але дива не буде, він просто піде нап’ється
Вона нічого не пам’ятає тільки сильний удар
Галас, тиша, темрява, світло фар,
Білі халати, незнайомі люди
Але дива не буде, і дитини - не буде

2
Він вірив що зможе, він майже це зміг
Але гак обірвався, ніхто просто не встиг
Безглуздо мати надію, безглуздо кричати
Але дива не буде, він не вміє літати
Він любить її, вона звичайна повія
У неї є тіло, у нього надія
Що вона піде з ним, кине діло своє
Але дива не буде, вона така яка є
Тяжко дихати, мов рибам - така ситуація,
Кисню обміль, почалась деформація
Ніхто не врятує зламався ехолот
Дива не буде, пройшли позначку "шістсот"
Він дивиться на неї, вона знає що буде
Це дальній район, тут рідко бувають люди
Він хиже посміхнеться, кров’ю залізо зігріє
Дива не буде, тільки вітер завиє

3
Я ненавиджу вас, та на вас схожих
Тому що ніхто не допоможе
За те що диво хотіли спалити як книгу
Втопити як відьму, перетворити на кригу
Розрізати скальпелем, розтягти по пробірках
Знайти формулу йому по своїх мірках
Розтоптати як душу, замурувати у споруді
А воно було останнє і більше не буде
І сльози, і сміх, і хоробрість, і жах
У очах тієї що блукає по снах
Ви хотіли на молекули, на іони, на атоми
Рентгеном, напалмом, каленим залізом
А воно як дитина просило захистити
Ви до нього байдужі, ви розучились любити
Мене не чують, хоча кричу що є сили
Я ненавиджу вас, бо ви диво вбили

Чуєш серце планети тихіше тихіше
Бо за те що ніколи не стане вже ліпше
Що ми робимо? Куди ми котимось, люди?
Це мій вирок вам - дива не буде

Вечная любовь - верны мы были ей,
Но время - зло для памяти моей.
Чем больше дней, глубже рана в ней.
Все слова любви в измученных сердцах.
Слились в одно преданье без конца
Как поцелуй. И все тянется давно.

Я уйти не мог, прощаясь навсегда,
И видит Бог, надеюсь, жду, когда
Увижу вновь эту мою любовь, и дам я клятву вновь.

Вечная любовь вся выпита до дна,
И путь один, сквозь ад ведет она,
Минуя мрак и туман. Туман, обман...

Вечная любовь - верны мы были ей,
Но время - зло для памяти моей.
Чем больше дней, глубже рана в ней.
Все слова любви - безумный крик сердец,
Слова тревог и слезы, наконец,
Приют для всех уже прожитых утех.

Сколько раз цветет и в сумраке ночном,
Умрет, уйдет, но оживет потом и все вернет.
Блаженный летний зной, извечный летний зной.
Вечная любовь, живу, чтобы любить до слепоты
И до последних дней - одна лишь ты.
Жить, любя одну тебя. Навсегда.

Now that I have found you
In the coolth of your evening smile
And the shade of your parasol
And your love flows through me

Though I drink at your pool
I burn for you
I burn for ...

You and I are lovers,
And nightime folds around our bed,
In peace we sleep entwined,
And your love flows through me

Though an ocean soothes my head,
I burn for you
I burn for you

Stars will fall from dark skies,
As ancient rocks are turning,
And quiet fills the room
And your love flows through me,

Though I lie here so still,
I burn for you
I burn for you
I burn . . .

Слепая ночь легла у ног
И не пускает за порог
Брожу по дому как во сне
Но мне покоя нет нигде
Тупая боль пробьет висок
И пальцы лягут на курок
А в зеркалах качнется призрак
Призрак любви.


Возьми мое сердце
Возьми мою душу
Я так одинок в этот час
Что хочу умереть
Мне некуда деться
Свой мир я разрушил
По мне плачет только свеча
На холодной заре
Ты умерла в дождливый день
И тени плыли по воде
Я смерть увидел в первый раз
Ее величие и грязь
В твоих глазах застыла боль
Я разделю ее с тобой
А в зеркалах качнется призрак
Призрак любви

Я слышу утренний колокол
Он славит праздник
И сыпет медью и золотом
Ты теперь в царстве вечного сна
Я слышу утренний колокол
Он бесов дразнит
И звоном небо расколото
На земле я любил лишь тебя...

Її стиль життя не викликає загального схвалення –
Кажуть: В сіданці – шило, в голові – запалення!
Коли мислить – обов’язково знайомиться з основою,
Коли говорить – то не язиком, а мовою.
Одна на сотню, одна на тисячу,
За годину знищує свою стипендію місячну.
Має безліч знайомих, а друга – жодного,
Пиво – ліпший товариш, цигарка – найкраща подруга.
Від родичів тікає чи ховається в туалеті,
Однодумців знаходить, переважно, в інтернеті.
На всій планеті шукатимеш з детальним планом –
Не знайдеш того, кого вона кличе своїм коханим.
Собі створила принципи, обмежила себе рамками,
Колись мала кохання, яке загинуло під уламками.
Ночами – плаче та мріє, вдень – не вірить нікому.
І завжди ставить крапку там, де можна поставити кому...

Серед дивних рожевих снів,
Серед тисяч фальшивих слів,
Серед сотень порожніх розмов
Помирає твоя любов...

Йдучи на побачення, тримає серце зав’язаним.
Найважливіше слово завжди лишається несказаним.
Зустрічати – не треба, проводжати – не можна!
Сердечка, квіточки, пупсики – це так на неї не схоже!
Вона не преться за масами, не женеться за модою,
Живить себе образами, тішить себе свободою.
З тусовок пафосних вона відверто сміється,
Зате годинами сидітиме в бібліотеці.
Хто хоче стати їй другом повинен бути готовим
Латати рани душі відвертим лагідним словом.
Та кожного, хто до неї, впритул наближається,
Вона панічно боїться, вона відверто лякається.
Її життя – наче вічно незарахована сесія,
Її нормальний життєвий стан – глибока депресія.
І кожному претенденту вона готова кричати:
Люди! Не лізьте в душу, щоб там гадити і плювати!...

Серед дивних рожевих снів,
Серед тисяч фальшивих слів,
Серед сотень порожніх розмов
Помирає твоя любов...

А може все таки вона має рацію,
Що любов – це брехня, це злісна симуляція?
Містифікація, якою задурманюють голову,
Щоб завжди мати тебе доступною та готовою?
А може – навпаки? Любов – є, до того ж, зовсім близько?
Не треба стрибати високо, не треба нахилятись низько?
Любов – є! Не така вже й підступна та безталанна!
Але хай краще про це розкаже Карєніна Анна...

Серед дивних рожевих снів,
Серед тисяч фальшивих слів,
Серед сотень порожніх розмов
Помирає твоя любов...

Кращу за тебе я ніколи в житті не знайду, не зустріну.
Але й без тебе я не стану впадати в депресію.
Я не буду лупати скалу, не буду довбати стіни.
Повір – мені і без тебе живеться весело!
Але ти зруйнувала все, що
В мені залишилось кращого!
Та в серці лишилось дещо,
Чого я не віддам нізащо!

Прощай, кохання велике і чисте!
Привіт, кохання брудне і маленьке!
Буду довго спати, буду рідко їсти,
Зате не буду вночі скавучати тихенько!
Нічого тобі не скажу на прощання –
Просто піду, а ти залишайся…
Хочеш – сумуй за моїм коханням,
Хочеш – своїм некоханням пишайся!

А в серці лишились тільки приємні спогади.
А в серці лишились маленькі шматочки щастя.
І коли були разом, впритул наближались до бога ми,
І за це нам з тобою ще, як то кажуть, “воздасться”...
Але ти розкидала радо
Все, що я позбирав докупи.
То був потяг на Ельдорадо,
Який чомусь прибув до дупи...

Прощай, кохання велике і чисте!
Привіт, кохання брудне і маленьке!
Буду довго спати, буду рідко їсти,
Зате не буду вночі скавучати тихенько!
Нічого тобі не скажу на прощання –
Просто піду, а ти залишайся…
Хочеш – сумуй за моїм коханням,
Хочеш – своїм некоханням пишайся!

Я не знаю що робити, я не знаю що казати,
Де знайти чарівні квіти, щоб тобі подарувати.
Щоб тебе причарувати на секунду, на хвилину,
Бо таких, як я – багато, а така як ти – єдина.
Кожен випадковий погляд зачіпає дивні струни,
Коли я с тобою поряд тіло пробиває струмом.
Шепочу слова кохання, ледве чутно тихо-тихо,
Адже ти мої зізнання все одно зустрінеш сміхом.

Але мов солодкий гріх твої губи, твої очі,
Залишитися без них, я не можу і не хочу.
Знову сам себе зриваю, залишаюсь і зникаю.
Що знаходжу, що втрачаю,
Я не знаю, я не знаю.

Захлинаючись у хвилях твого збудливого сміху,
Поринаю в божевілля і шукаю в ньому втіху.
Сподіваюсь на відлигу, це для мене над важливо,
Бо пробити твою кригу не можливо, не можливо.
Адже мов солодкий гріх твої губи, твої очі,
Залишитися без них, я не можу і не хочу.
Знову сам себе зриваю, залишаюсь і зникаю.
Що знаходжу, що втрачаю,
Я не знаю, я не знаю.

Але мов солодкий гріх твої губи, твої очі,
Залишитися без них, я не можу і не хочу.
Знову сам себе зриваю, залишаюсь і зникаю.
Що знаходжу, що втрачаю,
Я не знаю, я не знаю.

Я не знаю що робити, я не знаю що казати...

Плачет теплым дождем мое черное небо
Там где не был еще остановится время
Мир вместе с тобой снова блекнет и вянет
Черно-белой краской он все заливает
Превращая сегодня в очередное вчера
Запах летнего ливня возвращает меня
В антологии детства ничего изменить нельзя

Черно-белые дни... Черно-белые сны...

Это твой последний, твой последний
Крик, разделяясь с тобой, скользя по
Щекам. Ты не можешь понять, я потерян
Внутри, ты не можешь убить...
Посмотри: забудь, сотри все свои мечты.
Жизнь не значит ничего для меня
Одного. Забудь, сотри все свои мечты...
Жизнь не значит ничего для меня...
Одного.
Плачет теплым дождем мое черное небо
Там где не был еще остановится время
Мир вместе с тобой снова блекнет и вянет
Черно-белой краской он все заливает.
Ты превращаешь сегодня в очередное вчера,
Запах летнего ливня возвращает меня.
Если хочешь кричи ничего не изменишь,
Если можешь -
Пойми! Это твой последний, твой последний
Дождь, разделяясь с тобой, скользя по
Щекам. Забудь, сотри все свои мечты.
Жизнь не значит ничего для меня
Одного. Забудь, сотри все свои мечты.
Все свои мечты...

Жизнь не значит ничего для меня
Одного. Разделяясь с тобой, скользя по
Щекам. Жизнь не значит ничего для меня...
Для меня... для меня... для меня...