Дневники

"Крапельку пізніше, можливо, років через сімнадцять (чи сім хвиль — різниці я не відчув), Дзвінка замовкла, і, приємно зігріваючи, сопіла тихо мені в шию. Хоча від її тісних обіймів було трохи важко дихати, я не мав нічого проти сидіти так до кінця наступного тисячоліття.

(Чесно кажучи, я й сам був трохи здивований собою, своєю крутизною. Це я не плачу? Я, котрого років до дванадцяти дражнили плаксою і сюсюмайтком?)

Я підняв її лице і зцілував сльози зі щік та підборіддя. Від плачу очі стали великими й вогкими, а розширені зіниці нагадували чорні отвори в небі (коли я це казав? І чи казав?).

— Після того, шо ти взнав, ти перестанеш мене любити, та? — я стривожено зауважив, що Дзвінка знову готова розревітися. Вона приховувала сльози виключно від самої себе, бо, крім дощових хробаків, навряд чи >>> хтось нас бачив.

Я нахилився до неї, тихенько промовив кілька слів їй на вухо і ніжно поцілував, немов розписуючись під щойно сказаним. Дзвінка сонцесяйно посміхнулася. Катартичний ураган зі шквальними вітрами минув.

Поки те дівча пару хвилин не наважувалося сказати бодай слово (бо відчувало, що може розплакатися знову), я перевів погляд на долоні, де вже кілька хвилин відчував незрозумілий пекучий біль. Дзвінка взяла мою витягнуту руку поглянути й собі. Десь посередині долоні зяяли чотири півмісяцевидні заглибинки, у які набігли масні вишневі горбики крові..."

Мы говорим:"Спасибо тебе за то,что ты есть", когда не можем сказать:"Я люблю тебя."

Мы говорим:"Мне незачем больше жить",когда хотим, чтобы нас разубедили в этом.

Мы говорим:"Здесь холодно",когда нам необходимо чье-нибудь прикосновение.

Мы говорим:"Мне от тебя больше ничего не надо", когда не можем получить то,что хотим.

Мы говорим:"Я не поднимал(а) трубку,потому что был(а) занят(а)",когда нам стыдно признаться в том,что слышать этот голос больше не доставляет нам радости.

Мы говорим:"Я никому не нужен(нужна)", когда мы в действительности не нужны одному-единственному человеку.

Мы говорим:"Я справлюсь", когда стесняемся попросить о помощи.

Мы говорим:"Ты хороший друг",когда забываем добавить"...но тебе не стать для меня кем-то большим".

Мы говорим:"Это - не главное", когда знаем,что у нас нет иного выбора,как примириться.

Мы говорим:"Я доверяю тебе", когда боимся,что мы стали игрушкой.

Мы говорим:"Навсегда",когда нам не хочется смотреть на часы.

Мы говорим:"Я был(а) рядом", когда не можем найти себе оправданье.

Мы так много всего говорим, что когда на языке остаются три последних неизрасходованных слова, мы поджимаем губы,смотрим в пол и молчим.

Почему я не могу енастроить себе альбом?