Дневники

Пр:
Ти не залишиш
Дивні місця
І перевернеш
Свої життя
Ти зрозумієш,
Що вже прийшла
Ідей шалених
Світла пора

Сьогодні сонце
Засяє так,
Що не забудеш
Надії знак.
Візьмеш в долоню
Трішки тепла
І подарує
Віру весна

І знов натхненний
Підеш у світ
Шукати перший
Ранковий цвіт.
І наче мрії
Сплетеш в вінок,
Та подаруєш
Весні танок.

Чудова казка
Чудовий сон,
Та жодна маска
Не змінить тон.
Сьогодні знову
Ти підеш в даль
Шукати нову
Чужу медаль…

Осеннее небо бесшумно плывет,
Куда-то в далекие страны,
И буря затихла, уже не ревет,
И птица ведет себя странно.

Осенний листок мягко падает вниз,
Уносит последние мысли,
Оставив лишь легкий, неловкий каприз
Услышать любимые песни.

А чтобы успеть и остаться на месте
Приходится нам все сложнее:
Быстрее бежать, раньше думать, сказать,
Чтоб сделать дорогу светлее.

Да и вечная жизнь никому не нужна,
Ведь память никак не отнимешь,
И время не в такт, и жизнь – суета,
Вот и мир ты уже не покинешь.

Так и живут в мире сотни людей,
Не зная, где дремлют их души.
Другие – попробовать столько ролей
Успели, что страшно послушать…

...тебе Карпати :)
і вас Кукул, Шпиці, Чорногора....

от сиджу шнурую сврї похідні кроси... приємно... стільки спогадів, щойно зашила:)
а що саме прикольне, що викинула б, але вони провірені горганським камінням.... ось такий ліричний відступ... філософсько.... але вони провірені горганським камінням... і я їх не поміняю на якісь інші - боюсь синці набити і мозолі натерти.... справіді тих, що провірені горганським камінням не проміняєш ні на що... і ті, що не пали, не зламались, не запанікували, ті справжні, хоча може й трошки старенькі трошки протерті... ти наєш всі їхні характери в ріних ситуаціях, всі їхні відношення до речей, які вони в сонце, в дощ, в сніг..... ти їх відчуваєш як частинку себе....хоча можливо інколи і хочеться різноманітності, але ти знаєш, вони справжні... і ти знаєш хто з них спробував і не пройшов цього, хто не справжній... вони можливо ще якось спробують, змінять своє віношення до гір....
ось так, дивно іде наше життя :)

шкода, що я зараз не їду в гори.... насправді попередній пост "одинокість" не справдився... :) але позаважало дещо інше... це дуже боляче... батьки... складний випадок... можу писати багато, але не буду... просто: не розуміння.... та і не треба. ми всі особистості, яких не можна намагатись змінити!


а є ще дещо, що не стосується цього... була сказана недавно одна фраза, я її забула, але мені сьогодні її нагадали випадково... якого характеру людина може сказати наступне? до речі вона вважає мене своїм другом, чи вважає себе моїм другом... хз... так от, ішли ми і розмовляли по-душам. справді так, бо ішли в такому стані, що там не може бути інших розмов. і зачепили філософію. тут я сказала, що можу довго гнати, міняти все з ніг на голову незамітно, блаблабла... ну нормальна розмова для того стану... щось ще ми там говорили, не пам"ятаю, но суть була така, що ця людина сказала, що мій гон її зовсім не напрягає, головне щоб я не говорила про свої проблеми... не напрягала своїми проблемами... чому? - запитала я. тому, що в нього зіпсується настрій, якщо я буду говорити про свої проблеми.... - така була відповідь. чому - не знає, да і знати не хоче. от і все :)
дивно, в мене якась інша філософія-психологія. навіть не знаю, чомусь я завжди вислуховую, раджу всім, але мені ще такого не говорили.....


але життя прекрасне! просто тре робити інколи висновки, інколи думати, інколи насолождуватись природою, інколи спілкуватись з друзями, інколи займатись спортом і активним рухом, інколи відпочивати, інколи прогати, інколи щось писати....
я всіх люблю, дякую всім що ви є....

"чому так довго спиш?" запитали якось, а я до тепер не знаю що відповісти...
не люблю я людей останнім часом - це я сказала людині, до якої так з приязню ставлюсь, навіщо? а це правда, що я зроблю... і серед цих людей ніби так багато знайомих...типу друзів... але я сама, напевно вони відчули що не люблю я людей останнім часом...
не знаю, як бути... сама не знаю чого хочу. такий дивний стан....
блін.
хочу нарешті поїхати з одними знайомими хоч кудись.... скільки запрошують, а я все змазуюсь... дурна напевно...а ще треба стільки всього зробити, я навіть не знаю як... не хочу просто, не хочу це робити..
а може все буде ок.....)))) блін, точно, все буде ок)))

класно, я в цьому щоденнику лише про відпочинок пишу, нічого про роботу! так тримати.... :) все правильно для цього він... якщо писати про роботу то можна звихнутись... або потім читати внукам... як починала ваша бабуся програмістом :) :) :)

гори, Горгани, це моя любов і моя слабкість, Довбушанка... хотіла туди... іду туди :)
ще хочу на Попа і Марми :)
попаду на Медвежика... пам"ятаю, як стояла, дивилась на нього і жаліла, що так не вистачає тих кілька годин, щоб на нього збігати :) буду... життя чудове :)

планую в цьому поході помедитувати вечерком, після підйому на Довбушанку та Медвежика і ночівля на висоті все ж не малій буде... думаю все буде ок.... :)
ще хочу трохи відновлювати і пригадувати як воно розглядати аури. Не зна чи вийде, але цікаво спробувати спілкуватись з людьми бачачи їх аури, тобто тренуватись мимоліть зосередитись і розгледіти.... побачу чим все закінчиться))))

чомусь захотілось пригадати як я писала попередній вірш :)
ми були на вокзалі, Чернівецький вокзал, ніч, поїздка в гори, проливний дощ. Чисте повітря, відблиск світильників, потім гітара, цукерки :)
мені чомусь пригадалась весна... і дощ що капає в долоні.... я намагалась не думати, як нам буде галімо іти через кілька годин, якщо в горах буде такий же дощ.... а поки ночуємо на вокзалі по своїй же "глупости" (дивно, не знайшла українського підходящого синоніма, дурість не підходить тут))))
співаємо, танцюємо, імо цукерки.... потім фоткаємо душі... при чому випадкове фото вийшло реально краще всіх інших... зате повеселились:) потім трохи чорного гумору....
потім випадково зустріла старих знайомих - незнайомих людей, опа, таки побачились:), ідеал вже й ніби не ідеал, просто особистість зі своїми +/-, таке життя..... що поробиш?
ось на тому вокзалі, слухаючи шум дощу, дивлячись в ніч, відчуваючи дорогу, очікуючи почадку походу, написалося це... хоча продовжила я дома, і добавила дещо, і це дещо не саме кльове виявилось :)

а ще, відчуваю, що скоро мені почне вдаватись писати вірші укранською :)

мені i.ua не дозволив розмістити, обідно, там майже всі мої вірші.....


Привет! Ты видишь, здесь весна!
Красива, как огонь,
И капли теплого дождя
Все падают в ладонь.

Лишь отблеск тусклых фонарей
Отсвечивает путь,
Как будто на земле своей
Так холодно уснуть.

Как будто мы не видим мир,
А только пустоту,
Как будто нужен нам кумир,
Не видим красоту,

И только завтрашний я день
Увидеть так хочу,
Но вижу я всего лишь тень,
И я бегу, лечу…

И вот я среди тишины,
Туда, где вечный сон
Неслышно сделаю шаги
В неписаный закон…...

хочу в гори... я псих... я в них закохана...
та ні, я справді псих...
хочу ходити "до потери сознания" дивитись і ходити, міняти краєвиди і ходити і лазити десь, де насправді можна обійти ;)
вбити себе в Карпатах...
а потім медитувати... довго і приємно..
а потім вогонь і звуки дримби... і думки... а пізніше просто гітара, моя гітара, цікаво, комусь хочеться її знов почути?
і знов ходити... вбиватись... і поменше людей, поменше тих хлопців що ниють що їм важко, та і тих що не ниють, а просто важко.... дивно в нас дівчатам не принято нити, а у хлопців буває.....))
і карпати, вершини, краєвиди, панорами, вітер, ВІТЕР - я так тебе люблю!
останнім часом ми попадаємо на вершини без вітру.... ніколи не забуду той Чорногорський весною з штормовим вітром :)
хоча то добре що нам везе :)

піти в Карпати самій - це вже мрія така давня... я вже вирішила це будуть Близниці... я туди добре знаю дорогу, це не буде складно для почаку :), там добре медитувати, там можна піти на хребет знизу напряму і полазити.... маршрут знаю до метра і погодинно, і там ще є куди прогулятись хребтом)) це з Ясенів, а з Квасів не буду напевно....