Дневники

Чи не виглядають ці вірші надто сучасними? Невже нічого не змінилося?


* * *
Обозвал тишину глухоманью,
Надругался над белым «молчи»,
У креста простодушною данью
Не поставил сладимой свечи.

В хвойный ладан дохнул папиросой
И плевком незабудку обжег.
Зарябило слезинками плёсо,
Сединою заиндевел мох.

Светлый отрок - лесное молчанье,
Помолясь на заплаканный крест,
Закатилось в глухое скитанье
До святых, незапятнанных мест.

Заломила черемуха руки,
К норке путает след горностай...
Сын железа и каменной скуки
Попирает берестяный рай.

Николай Клюев
(между 1914 и 1916)

ВОЛГЕ

Тускнеет твой венец алмазный,
Не зыкнет с посвистом жених...
Все больше пятен нефти грязной -
Плевки Горынычей стальных...

Глядишь, старея и дряхлея.
Как пароходы с ревом прут,
И голубую телогрею
Чернит без устали мазут...

А жениха все нет в дозоре...
Роняет известь едкий прах...
Плывешь ты с жалобою к морю,
Но и оно - в плевках, в гудках...

Александр Ширяевец
(1920)

Сірий день, що перетікає у вечір. Сутулі думки ідуть по моїх слідах. Лискуча бруківка на Великій Житомирській та Михайлівській площі. Ритми дощу. Дощ б’є по клавішах бруківки, і я плутаюся у дощових ритмах, ці ритми в’яжуть мене по руках і ногах, але осінь значить мені дорогу жовтим листям, як полоненому-втікачеві. У розривах хмар проглядає крицевий місяць, я знаю – це ніж, яким осінь розріже пута дощових ритмів і звільнить мене. Я лишив недопиту пляшечку фанти біля ліхтаря, шкода, в неї зараз крапає дощ. Зате я зберіг дві троянди. Байдуже, що вони без обгортки і колють долоні – від них тепліше, бо вони червоні. І ти пробач, що я прийду до тебе з однією трояндою, другу я подарував самотній дівчині під парасолькою, яку зустрів біля Золотих Воріт – вона була схожа на моє перше кохання, яке вже заміжнє не знаю за ким. І радісно думати, що тій дівчині теж зараз тепло від троянди…
Запалали ліхтарі. Дощ грав на клавішах бруківки щось спокійніше, блюзове. Сутулі думки розпрямляли плечі. На троянді, притиснутій до серця, тремтіли дощинки в такт новій дощовій мелодії. Просто вечір. Просто дощ. Просто гарно.

* * *
Я вспомнил задорный куплет:
Если сердце стучится в дверцы,
Если ищет другое сердце,
То найдет лишь себя это сердце.

И я двоюсь
Оттого, что один,
И в город хотел бы уехать.
Возможно,
Я вычитал в книге, что ночь там тревожна.
Что в городе это кажется только, и я
Хочу от себя убежать.

Я стремлюсь к неизвестности темной страны
И хочу на орла походить, потому что
Там солнца не видно,
Которое могут
Орлы только видеть;
Но черная ночь там страшна и темна,
Ее озаряет больная луна,
И совы ночные кричат,
А может быть мне это кажется только
И вот почему я двоюсь.

Кто знает, что ждет нас?
Кто знает, что будет?
И сильный будет,
И подлый будет.
И смерть придет
И на смерть осудит;
Не надо
В грядущее взор погружать.
Не лучше ли жить и всей грудью вдыхать,
Вдыхать прохладу вечернего края,
Где спят и мечтают, надежды не зная.
Не надо в грядущее взор погружать.

Имел я одно только сердце из плоти,
Принес его в церковь,
Обет исполняя.
Но вдруг увидел я там серебро,
Сверкало оно под взглядами мрачными
Дев непорочных,
И без конца
Золотые сердца
Сверкали возле распятий из мрамора,
Возле распятий из гипса,
И я
Почувствовал стыд
И подальше запрятал
Живое
Кровоточащее сердце мое.
Из церкви я вышел:
Сердца серебряные
И золотые,
Но сердце мое мне мешало,
И вот
Его закопал я, скрыв от прохожих,
Монахов, церквей...
Принесите скорей
Туда, где лежит оно, черный ирис,
Черный ирис и олеандр.

* * *
Звуки рога
Заставили вздрогнуть
Тех, кто в лачугах не спал.
Незнакомец прекрасный
На коне прискакал,
И вот он увидел
Незнакомку прекрасную,
На коня посадил ее
И умчался с ней прочь.
Туда, за озеро, над которым дрожали
Звезды,
Ночь,
Плакучие ивы.
Они бежали
Через долины, поля и лесные кущи.
Но мог ли ты знать о своей легенде грядущей,
Таинственный похититель принцессы?
И плачет во сне
Вся печаль и усталость
Теней минувшего, странных теней.
И рыцаря знамя
Цвета надежды
Реет вдали, о сердце мое, в тревоге твоей.
И на что-то надеясь,
Медленно жизнь там уходит,
Умирает печально принцесса
Среди шутов и карликов скорбных
В замке, которым феи владеют.
Феи, нежные феи. Страшные, страшные феи.
О ирис, ветви сирени и розы Иерихона!
В замке, которым феи владеют,
Жонглеры на лютнях играют
И зазывают прохожих
Игрою на лютнях,
Чьи странные струны,
Звуча,
Обручаются с душами скрипок,
С прозрачной душою струящихся слез.

Он совсем не похож на меня.
Никогда в его комнате спящей
Неведомое над изголовьем его не склонялось
И не касалось губами
Его горячего лба.

Но ты, печальный Прохожий,
Прохожий, что беден так же, как я,
Иди со мной по дороге
В час, когда отправляемся мы
По утрам суровым и полным тревоги
Встречать монотонную жизнь.
– Потому что боимся мы умереть. –
Мы хотели б с тобой умереть.
Потому что век наш весь в черном,
Он носит цилиндр высокий,
И все-таки мы продолжаем бежать,
А затем, когда бьет на часах
Бездействия час и час отстраненья
От дел повседневных,
Тогда приходит к нам раздвоенье
И мы ни о чем не мечтаем.

Слушай, Прохожий!
Слушай! А после, не зная друг друга,
Мы с тобою расстанемся.
В путь отправляйся. Дорога пылится вдали.

12 годин. Неприбрана постіль. Я в халаті за компом. Батьки поїхали о 4-й ранку, я їх провів, тепер сам собі пан. На три дні. До ранку перечитав майже повністю "За миллиард лет до конца света" Стругацьких, знову мало що там зрозумівши.
Снідав під Океан Ельзи. Так гарно, коли сам собі готуєш сніданок – гарячі бутерброди з ковбасою-сиром, свіжий помідор, зелений чай з плюшкою – і от уже ситий на півдня! Думаю, що зробитися холостяком – не така вже й погана ідея.
Ще одна чашка чаю і блюдце варення – під останню серію "Гостьи из будущего". Чудовий фільм!
Днесь нарікаю цей день Днем Неробства і віддаюся в кабалу богу ліні. Але тільки на сьогодні. Завтра я неодмінно покладу квіти на могилу Невідомого Солдата.
А сьогодні… Сьогодні є сьогодні.

"Я можу припинити пити, щойно захочу. Два роки минуло, як я кинув курити, підрахувавши, що витрачаю на цигарки забагато грошей, і зрозумівши, що куріння не має жодного сенсу. Тепер не відчуваю жодної потреби в цьому. Навіть коли подумаю, що протягом шести місяців не викурю жодної цигарки, зовсім не вражаюся. Однак, час до часу я дозволяю собі потягти трохи марихуани і розслабитися – мені здається, це чудово. В цьому нема нічого поганого. Люди перебільшують, коли говорять про небезпеку марихуани…"

Канні, 19 років (за тиждень перед смертю від передозування наркотиків)

З книги Бруно Ферреро "Це знає тільки вітер"

Найбанальніше питання на БМ, яке всім набридло. Але все ж:
У КОГО Я В ДРУЗЯХ?

Дорогі друзі з БМ і всі бігмірівці (включаючи команду) - щиро вітаю вас усіх із роком Миші!!!

Простіть, друзі, що нечасто балую вас своєю увагою. На жаль, часу все менше і менше. Але знайте, що я вас усіх пам'ятаю і люблю!!!
Отож вітаю весь БігМір, весь Київ, всю Україну і весь світ з Новим Роком! Будемо вірити, що в Новому Році все буде тільки на краще, і не опускати крил!
Пийте побільше шампанського і кока-коли, хлопайте хлопавки і паліть бенгальські вогні! Хай щастить, друзі!
Я люблю вас усіх, та найбільше люблю Україну!

Я розміщаю тут улюблені віршовані сентенції. З часом буду поповнювати цю замітку новими сентенціями.

* * *
Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало,
Два важных правила запомни для начала:
Ты лучше голодай, чем что попало есть,
И лучше будь один, чем вместе с кем попало.

Омар Хайям

* * *
Лишь тот судьбою одарён счастливой,
Тот радостен, чьё сердце справедливо.

Фирдоуси

* * *
Так проживи, чтоб в памяти остался,
Чтоб в горький час ухода твоего
Не от тебя наш мир освобождался,
А ты освобождался от него.

Восточная мудрость

* * *
Щемящая грусть!
Чем других бичевать, кто в чём-то
Не согласен с тобой –
Лучше хлыст найти понадёжней,
И себя побольнее высечь.

Ёсии Исаму

* * *
Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце Боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!

Іван Франко

* * *
Распоряжаться собственной судьбой –
Не значит спорить с нею бесконечно.
Уж лучше быть собой небезупречным,
Чем совершенным быть, но не собой.

Александр Кононенко

* * *
Лишь по истеченьи многих лет
Мы узнаем на исходе сил,
Кто в искусстве свой оставил след,
Ну а кто там просто наследил.

Анатолий Матвийчук

* * *
Трапляється - потрібен і кулак.
Але частіше все ж буває так:
Свої чуття на музику поклавши,
Не кулаком натискуєм на клавіші.

Абрам Кацнельсон

* * *
Краса – лиш відображення земного
У неземному дзеркалі душі.

Ірина Жиленко

* * *
Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.

Василь Симоненко

* * *
Той господар в просторі безмежному,
Хто душею відрікся меж.

Василь Симоненко

* * *
Ко все свершения предчастна,
Дороже участи любой,
Любовь несчастная несчастна?
Несчастна только нелюбовь.

Валерий Винарский

* * *
Чи сон, чи примара все це?
Минуле та справжнє – мить.
І як дізнатись, де серце,
Коли воно не болить?

Валерій Вінарський

* * *
Когда поэт благополучен –
Не то, как говорится, случай.
И время для него пришло
Искать другое ремесло.

Александр Вратарёв

* * *
Тож, горда самотносте, злийся зі мною,
Коли людські крила шумлять за стіною.
Та згинь-пропади у безповоротності,
Коли ти самотність лиш в ім’я самотності!

Іван Драч

* * *
І вся наша вченість, добром не підкута –
То лжа єсть прелюта, то лжа єсть прелюта!

Іван Драч

* * *
Насилье точит сталь, но сталь его не вечна,
А ты душою крепче стали стань.
Когда чиста душа, а цели человечны –
Рука крошит отточенную сталь!

Алексей Дидуров

* * *
Мечта сбывается и не сбывается.
Любовь приходит к нам порой не та.
Но, всё хорошее не забывается.
А всё хорошее и есть мечта.

Михаил Танич

* * *
Життя без книги – хата без вікна,
Тюрма глуха і темна, як труна.
Крізь вікна книг свободи світло ллється,
Майбутнього видніє далина.

Дмитро Павличко

* * *
На кого схожим буть?
На себе…
Тільки кращого.

Володимир Коломієць

* * *
Є дві найпростіші речі
В житті у людини кожної –
Писати вірші та вмерти.
І є річ найскладніша
В житті у людини кожної –
Робити все це як слід.

Віталій Коротич

Дайте відповідь, друзі, якщо не важко:

1. Яке твоє улюблене ім'я?
2. Яку музику ти слухаєш?
3. Яка твоя улюблена група?
4. Що значить любов?
5. Ти пишеш вірші?
6. Про що ти мрієш?
7. Де хотів би побувати?
8. Який фільм порадиш мені подивитися?
9. Що ти ніколи не зміг би простити?
10. Що ти найбільше цінуєш у людях?
11. Що ти любиш робити ввечері?
12. Скопіюй ці питання собі, щоб я на них відповів.

Сьогодні перший день зими, і мені згадався такий гарний дитячий вірш:

Донечко, з добрим ранком!
Глянь за вікно, маленька:
Котик на нашім ганку
З чорного став біленьким.
Сніг йому в очі диха.
Котик кумедно чмиха,
Вуха сховавши в іній.
Диба трамвайчик синій.
З неба летять троянди,
Щічки дітей квітчають.
Мама прасує банти,
Поки співає чайник.
Тато вмиває доню.
Доня сміється: "Тату!
Треба купити поні –
В саночки запрягати!"
Сонце прийшло до ганку,
Котику в очі диха…
Донечко, з добрим ранком!
Донечко, з першим снігом!

На жаль, абсолютно не пам'ятаю, хто його автор. Думаю, що це була поетеса, жінка - так по-жіночому лагідно написано.