Дневники

Hо я веpю, что ты
Снова скажешь эти несколько слов.
И тогда я готов
Оставить след на зтом снегy.
И я знаю, что мне
Hе долго осталось ждать,
Чтобы снова yвидеть сосны на моpском беpегy.(с)

вочра мені і моєму другу було мені хуйово, і ми вирішии не сумувати!
пішли до нього додому, там вирішили записати пісні!
я грав імпровізацією на гітарі, він співав на ходу придумував слова і це все записували(тільки пісня "Бухло" була з готовим текстом)
грали, співали, потім він сказав, що придумає мені паганяла на все життя, і я з ним помру.
він сказав що з цієї хвилини я буду Лучь, ми плюнули один одному на куки і потиснули їх! обтерли один об одного.
і так вийшов на світ альбом "Лучегзазый свит" гурту "Лучь и Кеп"

СКАЧАТИ АЛЬБОМ МОЖНА:
http://upload.com.ua/direct/900141521/Лучь енд Кеп.rar

http://upload.com.ua/get/900141521

Я слышал об одном сумашедшем доме. Посетитетель пришел осмотреть сумашедшый дом, и директор взялся ему его показать. В одной из палат посетитель поинтересовался, что случилось с находившимся в ней больным. Директор ответил, что этот человек сошел с ума, потому что не смог полуить женщину, в которую был влюблен. В другой камере больной пытался сломать решетки, бил себя в грудь, рвал на себе волосы. На вопрос о том, что произошло с этим человеком, директор ответил, что этомучеловеку досталась та самая женщина, получить которую не мог первый больной, и он тоже сошел с ума. Но первый больной, который не смог получить свою возлюбленую, держал ее портрет у сердца и в своем безумии был счастлив, в то время как второй больной бился головой об решетку!
Счастливы те влюбленые, которые не получают своих волзлюбленых!

На самом деле если мы чего-то не добились, то надеемся добится и продолжаем жить с надеждой. Но когда мы достигли того, чего хотели, надежды наши разбиваются и мы становимся опустошенными. (с) ОШО

з Києва до Львова ми доїхали не досконало, але водії трапились круті)
стояли під Києвом десь 2,5 год, потім під Житомиром десь годину і під Ріним десь 45 хв) але водії були круті) майже рот не закривали. про подорож до Львова і про Львів я не буду роповідати, бо це не так цікаво, що трапилось з напи після ьлго, як ми вирішии вийти на трасу Н-13, яка їде через Самбір в Ужгород) нам потрібно було доїхати до села Кострино(якого нема навіть на карті) там знаходилась трбаза і Юрчега дівчина, і наша вписка на ніч. село знаходилось за 60 км від Ужгорода. до Ужгорода було десь 200-300км(здається).
нам потрібно було виїхати на початок траси(але на початок траси не ходила ні одна маршрутка, автобус і т.д. їхали приміські маршрутки до невеликих міст, які знаходяться на цій трасі.
Спочатку я домовивяс здається за 3.50 ком за двох доїхати до Вел. Любень а по дорозі нас вадій довіз вже до м. Рудки(ціна поїздки до Рудок коштує 14 грн з двох). Вийшовши з міста ми майже одразу застопили машину до Самбора. Водій нас довіз до ЖД вокзалу.
Дурга проблема була в тому, щоб вїхати з міста на трасу, так як Самбір - велике місто(50тис населення) то піти з нього пішки зайняло б багато часу і щоб вийти на трасу треба було сісти мінімум на маршрутку, яка їде в Старий Самбір(коштує 12 грн на дох),але я домовився з вождієм за 4 грн, але у нас найдрібніші гроші були - це 5 грн, але я вторгував ще гривню здачіГг)
Вийшовши в Малому Самборі ми пройшли десь 10хв по трасі(бо були щ в місті) і застопили машину, яка повезла нас приблизно 1-2 км. Водій виявився минулим автостопером, розовів нам деякі історії, проводив екскурсію по місцям, які ми проїзджали(ми бачили будинок який стоїть з 16ст. і "жидівський цвинтар")
Коли ми вийшли з машии, йшли десь 15 хв прямо по трасі і бачимо їдуть 2 чорні іномарки і за ними їде Газель(фургончик), ми починаємо голосувати. Газель обганяє 2 іномарки і зупиняється біля нас. В машині їхало 2 хлопця і 1 дівчина. слухали Шансон. Місця майже не бло, але ми светаки влізли в машину.
Водій нам сказав, що навмисно обігнав 2 машини, щоб ми сіли до нього і він нас повіз. Ще сказав, зл їде в М. Турка.
їхавши в машині, ми почали помічати засніженя гори, місцями засніжену трасу.
Коли нас вже висадили, траса була застніжена повністю. Машина забуксувала в снігу і ми з Юрчегом відразу почали її штовхати, на що водій нам посигналив взнак подяки)
Вже темніло. пройшовши трохи далі по трасі ми сфотографувались. був неймовірно гарний краєвид) Дістали хліб з майонезом, вирішили поїсти, тілкьи відламали хлібину, як бачимо машину, яка дуже повільно їде в нашу сторону. ми починаємо голосувати і вона зупиняється.
Я підбіг до машини, відчиняю двері і бачу, що тільки 1 вльне місце, бо взаду все забите яблуками...
звертаюсь до водія:
- добрий чевір, ви б не могли нас скільки-небуть провести прямо по трасі?
- я довезу вас до роз"єднання доріг і поїду в село, а ви будете чекати іншої машини і поїдете в Ужгород
- ага, дякую)
- ну сідай спереду, нехай твій друг сідає тобі на коліна.
і так ми їхали десь пів години з швидкістю приблизно 10-20 км/год. через 5 хв їхди в мене оніміли ногиГг) в машині ще було тріснуте лобове скло)
після цієї поїздки я зролзумів одну істину: якщо водій захоче тебе взяти, якзл навіть не буде де сісти в машині, то він тбе в будь-якому разі візьме)))
Було вже досить темно і з нашою швидкістю нас за ці 30 хв, які ми проїхали обігнало десь 2 машини. водій сказав, що вже на Ужгород по цій трасі вже машини не ходяь і ми так до ранку стояти будемо.
Висадили нас біля місцевої заправки. Машини вже дісно не їхали в сторону Ужгорода. Їхало тільки таксі, яке просило 80 грн до найближчого села, але ми відмовились.
Місцеві сказали, що до Волосянок(ми туди їхали, щоб сісти в електричку і на ній доїхати до села Кострино(цього села навіть на карті не було, але там є якась турбаза і там нас чекала Юрчего дівчина у якої ми повинні були переночуати)) залишилось 30км. Ми вирішили, що підемо пішки, але місцеві нам сказали: "не йдіть туди хлопці, ви там заблукаєте, бо трасу замело снігом і там один ліс. вас там вовки з"їдять".
Потім ще сказали, що тут буде їхати маршрутка до Львова і буде проїзджати через Турки(село, яке ми проїхали) і там є вокзал і звідти ми поїдемо в Село, якого теж нема на карті, Сянки, там перечекаємо і буде пересадка на електричку на Ужгород.
Ми гарно розспілкувались з чоловіком(який чекав маршрутку у Львів) і здається його дружиною. На Турки маршрутка коштувала 4 грн на двох. у нас залишалось Юрчего 200грн і мої 100 однією бумажкою і 1,54коп. Сівши в маршрутку я домовився з водієм,щоб проїхати за 1,54. до Турків. коли їхали в маршрутці в моєму портфелі ролився сік, яким ми запивали хліб з майонезом, і все там забрудив(
Коли вийшли з маршрутки Юрчег сказав, що той мійсевий дядько, який їхав у Львів сунув йому в карман 5 грн. Велике дякую йому за це. Дуже приємно знати, що є добрі люди)) я сам теж азвжди даю роші мандрівникам, або людям, у яких все вкрали і їм потрібно кудись доїхати. от і ам на шляху трапляються добрі люди)
Було десь сьома вечора. ми пішли на вркзал. Там дізнались у мсцевого, коли буде електричка на Сянки, сказали, що приблизно в 22:30. Ми сіли і закурили біді. Потім я пішов і у місцевого пацана стрільнув 2 червоні "прими" щ фільтром. Ми ще раз покуили(гидкі були сигарети, але хоч які) і пішли в вокзал поїсти. Попили, поїли, я свої мокрі шкарпетки(запасні) і укавиці повісив на батарею(яка майже не гріла) висихати.
через декілька хв вирішили трохи поспати до електрички. Так, як ми добу не спали, я думав, що засну швидко. Заснути не вийшло, бо було холодно, але хоч трохи подрмав. Коли відкрив очі, було неймовірно холодно. Я не знаходив собі місця, бо не знав куди сховатись від холоду, а вдягнувся я дуже тепло. ще як доторкнувся до голови, вона удже боліла(мабуть наелектризувалась, бо я довго не знімав 2 капюшони і шапку). потім взяв у Юрчега ЮМС і подзвонив мамі, сказати, що зі мною все добре і що ми на вписці, щоб вона не звилювалась) Згодом голова почала трохи меше боліти. подивились нагодинник, я кинув в мокрий портфель мокрі шкарпетки і кукавиці(які ніхуя навіть не підсохли на ітй батареї) і ми зайшли в електричку, яка їхала до Сянок. Зайшовши в середину ми побачили багато бидла, яке пило горілку.
в електричці було тепло і я встиг трохи і ще десь 30 хв поспати. Сянки була кінцева зупинка. Доїхали ми безкоштовно.
Коли вийшли з електрички бло десь 23:00. в Сянках був великий сніг. ступивши на нього, нога провалилась під сніг десь поколіногГ). останній раз я такий сніг бачив коли був малим(десь в 96-97році) і жив в Закарпатті. Зайшовши в середину вокзалу касирши не було на касі, сам вокзал був набагато гірше ніж в Турках. на сидіннях спали бомжі і вкривались якимись мішками з під картоплі. в Турках нам сказали, що біля Вокзалу є місцеве каФе, де можна попити кави. Ми спитали і пішли шукати цей заклад. "МРІЯ" - побачили ми таку табличку, перед входом в це кафе. Зайшовши туди відразу до нас заговорив стрьомний таксист:" хлоці, таксі не нада? Куди схоччте відвезу". ми відмовились. пройшовши трохи далі ми побачили десь 5-6 биків, які пили пиво, багато пива.
"хлопці сідайте до нас", - звертається, побачивши нас, один із биків. не дочекавшись відповіді додає: "БЛЯТЬ СУКА СІДАЙТЕ СЮДИ БО БУДУ ПИЗДИТИ НАХУЙ!!!" при цьому грюкає кулаком по столу так, що все пиво, яке там стояло, аж підскочило.
не довго думаючи я йому відповідаю:"ми на вокзал, і до вас"))
Чекати електрички до Ужгорода нам на самому вокзалі не дуже хотілось і ми вирішили попросити місцевих працівників, які прибирають електрички, почекати у них, в відділенні для працівників. нам дозволили.
Намагались ми знов заснути, але не вийшло. Холод був ще більше ніж на вокзалі в Турках. Ми сиділи на лавиці спиною до батареї. Потім я ходив десь пів години по цьому приміщенню. Чекати нам залишалось десь 1,5 год до 3:30 ночі. Тоді повинна була прийти електричка.
Згодом ми перевернули лавицю і сіли обличчям до батареї. Поклали на неї руки і обличчя. Ми трохи зігрілись і задрімали.
Коли наша електричка вде прийшла, нас розбудила жінка(працівник вокзалу) і скащала, що вже чс іти. Цієї електрички я чекав, як води в пустелі.
Ми забігли в електричку. Вона ще була не натоплена. Ми Випили сік, який у нс залишився і трохи перекусили хлібом з майонезом. Після цього я ліг на лавицю і заснув. прокиувшись в Ужгороді я зрозумів, що це був найкращий мій сон в житті. Лавицю дуже натопили і я спав неначе на пічці. Весь цей шлях із Львова до Ужгорода я наспівував пісню Цоя "пачка сигарет".

я сьогодні розширив свій світогляд) вирішив біьлше не пити і не курити!
потрохи відучуватись матюкатись, плюватись і відрікатись від матеріальних потреб!
і тоді я на крок ближче підійду до істини!!!

ПОСТ НАПИСАНИЙ ДЛЯ МОЇХ СПОГАДІВ, ВСІ, ХТО БУДУТЬ ЦЕ ЧИТАТИ НЕ ТАК ЗРОЗУМІЮТЬ, ЯК Я ЦЕ ВІДЧУВАЮ. ТЕКС ВЕЛИКИЙ І НАПИСАНИЙ ДЛЯ СУТО СВОЇХ СПОГАДАХ, І НЕ ОБОВ"ЯЗКОВО ЦЕ ЧИТАТИ) Я НЕ ОБРАЖУСЬ)
все почалось з того, як я вирішив поїхати на Зимову Ельбу(фестиваль автостоперів країн СНГ). з Києва мене ніхто не підтримав і довелось їхати самому. доїхав до Дніпра я на 3 машинах за 6 годин. стояв максимум 10 хв на трасі, що дуже круто. тим паче 2 машина була 600 мерседес)))
доїхав до Дніпра, зустрівся з друзями і пішли неа вписку до найрапрекраснішого дніпровського мобера Кашакі!)) переночували і поїхали на Ельбу. в електричці грали на гітарі, співали пісні, пили наливку, курили і т.д.. дуже кльово було. не доїхавши до кінцевої нашої станції нас висадили контролери в Новомосковську. ще сподобалось, що взагалі невілома людина запропонувала нам переночувати у неї(чоловіку 50 років) але ми відмовелись бо наш шлях був на Ельбу. йшли ми в якісь дупі по снігу, так як були п"яні то шлях здався не такий і важкий, який міг би здатись у тверезому стані... в той момент я відчував себе дуже щасливою людиною) на шляху до Ельби ми познайомились з Пітерськими стоперами Каспером, його дружиною і Славіком(які потім виявилось їздили в Китай і взагалі не один екватор об"їхаили)
розмовляли про автостоп, про Кротова(виявилось, що до нього на ельбі ставляться не дуже дружелюбно, бо він підар(це було пояснення Каспера, чому він так ставиться до Кротова)).
приїхавши на Ельбу ми впершу чергу грали в Дєбашир бол(буцали 1,5 л бутилку дуже смачногго напою, щоб прозбовтати її) потім я почав спілкуватись з однією дуже гарною людиною на прізвисько Пажарнік(завдяки цій людині у мене змінилось ставлення до життя).
виявилось, що він колись був військовим, служив в Пагранвійськах і ми дуже добре зрозуміли один одного. я,Пажарнік і Славік спілкувались першу ніч в основному про армію. були деякі недорозуміння, але взагалі в кінцевому результаті виявилось все чудово, ми всі знайшли спільну мову. перший вечір я мойже провів у спілкуванні з цими людьми. спати взимку виявилось не холодно, навіть дуже комфортно і тепло.
вранці наступив тупінг9так завжди буває). найбльше я радий був бачити вранці Пажарніка, ми з ним навіть обінялись шапками на 2 дні)))
в обід ми пішли проваоджати Ніксоїда і Бузу на електричку. чекали електрички майже годину, але кли вона приїхали і від"їзджала я, Мишь, Кашака, Гарячька проводжали електричку з голими дупами, які дивились прямо у вікно електричкигг)
потім ішовши щдодомук ми знайшли озеро, і написали на снігу(цього озера) СТРУКС, СІСЬКІ(прицьому намальовали сіські на снігу)наальовали 9 кружечків(хто не знає це символ флешмобу) і МИШЬ)
потім взяли собі по камишу і були типу шаманами)) ішовши до Ельби їхав якийсь потяг і Кашака побіг показувати йому дупу)) я, Мишь, Гарячька підтримали це і знову наші дупи побачили багато людей))
потім почали цим камишом кидатись у друг друга типу списом і т.д(почали Жечь) за 2 хв до того, як прийшли на Ельбовський Лагкрь Гарячька знайшов палицю і пртягли дівчину, яка проводжала з нами електричку(як бабуїни в мультиках притягували людей, щоб з"їсти їх).
в Лагері ми пили традіціонний ельбовський напій Дєбашир, ми тоскали дрова, несли пічьку для того, щоб зробити баню) Баню ми всетаки зробили, потім я пішов туди паритись)) круто побувати в лісі в Бані))

хто знає, з моїх друзів, у мене є маленький прапор України, який завжди зі мною був в найскрутніші моменти в житті, подорожував постійно зі мною і все теке.. ось і я вирішив цей прапор подарувати Пажарніку, бо ми з цією людиною дуже гарно зрозуміли один одного і це такий чоловік, заради якого хочелться даля жити. ось, і я подарував йьму свій прапор, а він подарував мені хрестик, який теж був на йому в найскрутніші моменти в житті. він надгнув його на мене і в той момент в мене майже потекли сльози... було настільки приємно, що це не мождна аписати словами...
я взагалі з 8 класу перестав вірити в Бога, але після того моменту, коли мені наділи це хрестик, я відчув, що Бог є) і цей момент мені дуже запам"ятається в житті, бо він є дуже важливим, тьой момент я відчував настільки неймовірне щастя, яке я навіть не відчував на концерті Блудхаунгенг(хто був на цьому концерті, той зрозуміє)... мені не хотілось чухати яйця при повній тиш в 6 ранку і слухати звук "шурх" "шурх" "шурх" і т.д..
я з Пажарніком сказав йому до зустрічі останнім. ми ще обов"язково знайдемось, зустрінемось, але ця людина стала для мене длуже важливою в житті. Щиро дякую йому за те, що він є)
коли ми джобігли до електрички я почав обдзвонювати найближчих меін людей, і казати їм Величезне Людське спасибі за те, що вони є) декому не додзвонився, але бажання було.
зараз я сиджу у Кашакі і друкую цей пост в 1:13 хв) відчуваю неймовірно щасливою людиною)
всі хто не поїхав на Украхнську ельбу багато втратили і я неймовірно щасливимй, шщо туди потрапив. обов"язково ще приїду весною! доречві я був єиний представник Києва.
особливо дякую: Паждарніку, Кашакє, Миші, Гарячьке, Ніксоїду, Бест Френду, Славє, Мар"яше, 3-ом чувакам з Новомос що підтримали мене у такий момент і внесли свій вкладок в моє життя! Щиро дякую!

Новий год йобаний в рот
Наступіл апять нахуй блядь
Будєм бухать под йолку срать
Піздюлєй Дєд марозу
Утром блєвать

Я люблю секс
Я люблю секс
Я люблю секс
Я люблю секс
Но Новий год люблю больше
Патаму што он чящє

взагалі я людина така, яка дуже часто закохується, але кохати по справжньому мені доводилось тільки 1 раз в житті
я сьогодні відчув це почуття вдруге!
я освідчився в коханні гарній дівчині і дуже щасливий))
аааааааааааа!!!

Всі люди думають тільки про блага земні. Купці дурять покупців, щоб здобути грошей якнайбільш. Поміщики скуповують помістя й заводять коней закордонних. Службовці гнуться перед начальством, шоб стати више над іншими. Юристи гнуть закони на власну вигоду. Віршороби улещують вельмож віршами... А в мене одна дума не виходить з голови: як би мені розумно жити й розумно з цього світу відійти. Страшна Смерте з замахненою косою! Ти не милуєш нікого — ні царя ні селюка: ти нищиш усіх, як вогонь солому нищить. Всі тремтять перед тобою, окрім тих, хто сумління має чисте мов кришталь...

Хто вони – ті, що вчора браталися?
Ті, що вчора горіли, – де вони?
Куди зникли? Що з ними сталося?
Та які їх скрутили демони?
Кожен марить ефектом відсутності,
Уникаючи відповідальності,
І, питаючи правди в підступності,
Вибирає престижні спеціальності.
Відділяє себе від кореня,
Відриває себе від рідного.
Прапор свій пофарбує кольором,
У який фарбувати вигідно.
Кров не точиться свіжими ранами,
Дух потух за мурами-гратами.
Поставали усі ветеранами,
Хоч не встигли побути солдатами.

Залишилися знов, наче сироти,
При дорозі, якою не ходжено.
Хіба можна в своє не вірити?
Хіба ж нас такими народжено?
Заплітаємо слова у речення
Так, що змісту шукати даремно.
Від матеріального забезпечення
У душі стало зимно і темно...