Дневники

Кожного ранку прокидаючись і відкриваючі очі ,я запитую тебе: Чому саме я? Чому саме мені припала така доля, такі знущання з моєї души і серця!
Все починалося, як у старій казці про кохання, Я вірив, щиро вірив в ії слова, в Ії приємні та кришталево чисті очі. Саме ці очі зачаровували десятки людей. Її очі для мене було все, Моє життя в її очах, Я весь в її очах Я пам’ятаю як вона плакала, плакала на одному диханні. Спочатку, вдихаючи повітря її очі наповнювались сльозами и страхом, а видихаючи сльози з великою швидкістю і тяжкістю стікали по ніжній шкірі щік, продовжуючи свій шлях на тонкій шиї. Я пам’ятаю їх солоний смак……вона плакала за наше кохання, за час якого було так мало, за біль який пронизував кожний мм її тіла…..А який в неї був сміх, такий життєрадісний, який лунав з самого серця, На початку вона сміялася сміливо правдиво, але згодом під грузом не вирішених проблем вона сміялася аби тільки заховати свій біль, и зробити вид що все гаразд!!! Але я бачив її наскрізь, мені допомагали все ті ж кришталеві очі. А як ці очі шалено раділи коли бачили білі лілії, ці квіти для неї характеризували «вічне життя» , якого в неї не буде навіть на половину, Я б з задоволенням віддав би їй своє життя ……воно мені не потрібно без неї. Я казав це їй кожного ранку приходячи в Ії палату, казав щоб вона не залишала мене в цьому суровому світі……але вона не розуміла, вона казала мені жити-жити замість неї. Але я хочу жити разом з нею……разом з її очами, з її добрими очами які прощали мені все. Я пам’ятаю кожну образу, яку я зробив за ці роки, я картаю себе и ненавиджу!!! Я примусив ці очі проливати безмежну кількість солоних сліз…..я ніколи собі не пробачу……
Вже смутно пам’ятаю безмежну кількість білих лілій на її труні, ще тоді я не розумів що більше її ніколи не побачу, вона ніколи не посміхнеться мені……вона закрила ці чудові очі назавжди, і вже більш ніколи не гляне на мене своїм щирим та без надійним поглядом……це так важко…….
Коли її безмежне серце, коли все її тіло засипали грубою чорною землею я хотів розірвати себе , вбити тих хто не зміг залишити її на цій грішній землі…….мені тебе не повернуті, моя чарівна дівчинко….
Кожного ранку прокидаючись і відкриваючи очі я запитую себе: «Навіщо мені таке життя? Без коханих очей, без сенсу мого життя – БЕЗ ТЕБЕ моя лілія!!!! Моє серце не живе, моя душа хоче врешті решт вибратися з тіла на волю, щоб не страждати…та не можу вивільнити її, бо вона наказала мені жити замість неї…….