Дневники

Полетіти чи просто побачити захід сонця.. саме зараз літати шось не дуже хочеться, та й сонце вже давно зайшло. Тим паче, сидячи тут, серед міста, поруч з тобою, на даху якогось гаража, де через надмірно високі забудови не видно не те що захід сонця, а й найближчу аптеку.. не скажу, шо жалкую через то, але можна було б сподіватися й на краще.

Саме зараз можна було б сидіти десь посеред широченного поля і не важливо, з кимсь чи на самоті.. важливо шо тоді б я побачила саме той захід сонця, через який завтра прокинеться все людство. А тепер маю страх задуматись про те, шо може хтось і не прокинеться, а може навпаки, всі прокинуться, а ми з тобою вже ні. Хоча, знаючи тебе, скоріш за все ти точно прокинешся та без мене. Не тому шо ти не хочеш, а тому шо тобі все одно. Не тільки на мене, а й на все відбувається останнім часом з тобою..

квіти не врятують від самотності.. квіти не врятують від зради.. можливо поліпшать настрій, та й то на невеликий період часу..

тяжко, непрємно коли так роблять.. ну да, вредно звикати до приємного..

тиша, спокій, самота, так темно навколо.. і лиш відсвітлення від монітора порушує ідилію.. ідилію в якій мене нема. в якій нема нікого і мене не для кого. мені навіть не страшно. просто страшенно боляче. а ще гірше від того, шо ти того навіть не розумієш..

ну да, на днях мені дзвонила моя дівчинка і розповіла як повісився хлопчик.. я довго думала, як, навіщо... дурний, прийшов після школи і просто посеред кімнати повісився.. такий молодий, розумний.. а просто через те, шо немав друзів.. він мав лише маму і дівчину.. тапер мама залишилась одна(шкода лише її, як вона зайшла до квартири і побачила ВЖЕ МЕРТВОГО сина), а дівчина вже декілька днів ридає без перестанку..

я втрачаю друзів, та ніколи не залишу батьків в самотності.. я буду жити хоча б заради того, шоб батьки не встигли побачити МОЄЇ ГЕНІАЛЬНОЇ СМЕРТІ..

втрата будь-якої свідомості заради збереження власних амбіцій.. от що потрібно для повного щастя, або для повного усвядомлення того нікчемного щастя..

хотіла написати шось вумне, а вийшло шось таке ж нікчемне..

ВІТАЮ.. ВІТАЮ..!! і ще міліони разів напишу ті слова для вас усіх.. вітаю тебе, дівчинко моя з тоїм днем..!! з днем, коли ти п"ятнадцятий раз усвідомила своє народження і тепер даєш змогу і нам усвідомити твоє досить вдале існування..

дякую усім тим янголам, шо познайомили нас усіх.. хоч я і досі не люблю цей, вже майже рідний Київ, але навіть не уявляю шоб я без вас робила..

дякую твоїм батькам, шо народили і виховали таку гарнюню.. а тобі, шо не піддавалась правильному вихованню))

дякую тобі за то, шо ти в нас така Є..

вражаюче.. на останній сторінці просто пішли мурашки по шкірі..

легка, невимушена книга. історія хлопця і дівчини, що познайомились в і-неті. так, трохи слюнявої лірики, яку я не люблю. але загалом.. дівчина постійно повторює, шо все це лише гра, а хлопець вмовляє її відчути в цьому справжню реальність..

а в кінці звичайно смерть "давай умрем разом, як у фільмі про Ромео і Джульєту"..

"Смерть сама по собі прекрасна. гидка і прекрасна. ти відходиш в кращі світи, близькі й чужі оплакують твій прах. їм погано. вони мучаться думкою, що не зробили для тебе все можливе, що повелись у чомусь нечесно. вони страждатимуть. звинуватять у всьому себе, будуть вимолювати прощення..
а я буду далеко.я буду дивитися на цих людей і сміятись. я помщусь їм. я буду вільна.."

It's so beautifull..

ну от, залишилось ще пару годинок.. а я вже наче і не чекаю на нього.. йой, це ж я стала старшою ще на рік.. такими темпами і до самої старості..))

ну от.. сиджу я тут у дівчинки вдома:
на годиннику: 3:54;
сьогодні зранку: мене чекатимуть 4 фізики(а як я їх чекатиму);
за спиною: спить ця сама дівчинка;
в кімнаті: тиша, бо спить не тіки вона;
десь там, далеко за трьома стінами: спить підлюка;

вона скромна, може то і файно, але не для нас;
вона тиха, а це вже зовсім не файно;
вона дурна, хоча напевно вумна, просто вважає нас настільки дурними, шо їй просто соромно з таким спілкуватись;
коротше, вона іноземка, що приїхала жити в сім"ю моєї однокласниці(в якої я оце сиджу). якби хоч симпатична.. ага, хрен вам.. це називається: "ну от вам дітки, ще одна Мариша. годуйте, розважайте, спілкуйтесь"..

ну дякуємо, хоч погнати з неї можна.. хе-хе, тримайся дівчинка, тобі тута ще тиждень жити..

запаморочення.. в голові чи в кишечнику.. короче не важливо де, важливо лише шо я то відчуваю.. а найболючіше, шо воно мені тіки заважає, блін.

я не хочу в школу(ридаючий смайл).. тобто я наче хочу,але не так скоро. продовжіть ще будь ласка карантин. мені так файно вдома.. або не вдома.. але все одно дуже добре отак от.

до речі, в мене на цьому тижні день народження!!! а в мене паніка(знову ридаючий смайл).. ПІДКАЖІТЬ, де можна відсвяткуавти, плз..

Впасти на коліна від того, що більше не хочеться йти чи лише від того шо більше нема до кого.. або просто перед кимось.. може соромно.. а може просто боляче, так боляче шо не в змозі стояти.. а може від чийогось удару палицею чи неприємного слова.. тож зараз я стою перед тобою на колінах, ще не вирішила через шо саме.. та й не впевнена чого саме перед тобою.. мені наче нема чого казати. Проте і не хочеться нічого чути від тебе.. думаєш мені треба встати?! Чи ти про мене зараз взагалі не думаєш.. ти хоч бачиш шо я ще й досі валяюсь в тебе в ногах? Тільки не бий.. я все скажу, тільки не бий.. Мені дуже страшно, але я не хочу кричати.. пройшло не так багато часу, а мені вже не хочеться кричати. Пам’ятаю нещодавно я ще думала де б його покричати.. а тепер шось змінилось.. Тепер мені легше.. Тепер хочу співати.. тихенько.. шепочучи.. тільки не бий.. послухай, то ж для тебе..

Я бачу натяк жалю в твоїх очах.. Тобі шкода мене?! Чи того шо зі мною відбувається?! Не треба, я сильна, я справлюсь, ай промізд.

Ну добре, я встану. Я встану і піду.. ні я втечу.. я буду бігти наче навіжена та лише подалі від тебе. Я не хочу співчуття, мені не потрібне твоє розуміння, я хочу лише погляду. О Боже, як я люблю коли ти на мене дивишся. Ще вчора ти дивився мені в очі. Ти наче постійно слідкував за мною. А мені це так подобається. Я так люблю коли ти спостерігаєш за кожним моїм рухом. Ні, ти не оцінюєш мене, просто тупо спостерігаєш. А я постійно відчуваю цей погляд. Він мене навіть не дратує. Навпаки, я хочу шоб ти дивився і дивився на мене. В такі моменти я відчуваю як можу керувати тобою. Знаю, воно тобі не потрібно, а мені зручно.. тож тепер стоячи перед тобою на колінах, я хочу лише погляду.. того самого, котрим я зможу керувати..

NickelBack_”If everyone cared”

на компі грає: все той самий Reamonn_"Sometimes" (а можна голосніше?)
на БМ: якісь невеселі нічні страждальні замето4кі..
в ICQ: максимум 2 людини (іто в статусе "не беспокоить"), дякую друзі..
на годиннику: 1:52
за стінкою: як завжди сплять батьки..
на душі: якесь довбане відчуття (наче смуток, але..)
проте за вікном: як завжди тиша і спокій.. і тільки мене там не вистачає..