Дневники

Продається душа. Б/у недовго, чиста і незаплямована. Є кілька царапин. Недорого. +380672200532

Обожнюю канал Дискавері «Енімал пленет»! Взагалі, я обожнюю телевізор  Це така корисна штука! От багато хто каже «Я тєлік ваабщє нісматрю, он убіваєт маї мазхі». Замість ТБ ці люди години проводять в інеті, читають новини, спілкуються через віртуальні ігри, штампують тупі «Прівєт, вот тібє плюс, зайді і паставь мнє тож такой же». ААААА! Застрельтесь, люди! Тєлік – то така штука дивна, яка мабуть все-таки викликає звикання, але іншого характеру. Я от наприклад не можу заснути без тєліка, він у мене весь час працює у фоновому режимі і ввімкнений на Дискавері або щось подібне. І це вже в мене як звичка. Почуваюсь некомфортно, коли вдома тихо і ніхто ніде не триндить над вухом ))
До речі, коли засинати під якусь з передач, то й сни можуть наснитись про те, що останнє бачив по тєліку. Я до чого веду: щойно спав, а сюжет по Діскавері був про якихось жабок, які живуть в горах. Вони на період холодів не засинають. Якщо хтось не знає, то більшість земноводних холоднокровні, і можуть навіть покриватись льодом на період сплячки. Так ось, ці жабки засинають лише на короткий проміжок часу і лише для того, щоб відбувся такий собі самогіпноз. Ну, коротше, вони самі себе запевняють уві сні, що вся та зима – то фігня, що холод був завжди, що насправді у них все в шакаладі! Ось. А коли проводили над жабками якісь досліди, то встановили, що вони все ж таки відчувають, що шіт хеппенс і щось нетак, але не можуть зрозуміти що саме. Так і живуть ці чудесні створіння в екстримальних умовах, радіючи, що життя продовжується.
Шкода, що в нас нема такої можливості забуват деякі речі, що з нами сталися. А прикольно було б: живеш собі, забуваєш все непотрібне, залишаєш найцікавіше в пам»яті, радієш, що життя рожеве. Але все одно, відчуваєш десь там далеко, глибоко, далі від серця віє якийсь холодок нагадування про те, що зараз зима, але не можеш згадати – що ж це за «зима». Може, душа для того і є, щоб пам»ятати, що таке зима?

Якщо так, то мені душа не потрібна. Продати її комусь, чи що?..

Как тяжело быть кем-то, делать вид, что все хорошо, радоваться, когда сердце плачет, улыбаться, когда этого не хочется, врать, когда лжи можно избежать, выставлять на показ наигранную уверенность вместо того, чтоб рассказать о своих чувствах. Как все это тяжело. Но почему-то я это делаю, и не перестану делать, потому что другого меня для нее не существует. Она полюбила меня именно такого, а не настоящего. Она дала мне свое имя, чтоб я был только таким, как хочет она.
Я хотел бы, чтоб в жизни можно было точно так же, как и в аське, - поменять табличку со статусом «готов поболтать» на «недоступен» или «невидим». Я хочу, чтоб все было понятно без слов или хотя бы без знаков препинания. Я мечтаю, чтоб не лезли ко мне в душу, когда я этого не хочу, и не злились из-за этого, потому что я не умею извиняться. Я устал придумывать оправдания другим и прощать им несделанные ими ошибки. Сам себя ненавижу за то, что заставляю себя любить дорогих мне людей и потом горько жалеть об их утрате. Почему именно я?
Разве приходит счастье дважды? Особенно, потеряв его однажды? Я не ждал такой реакции, не думал, что снова все повториться, что снова смогу ощутить давно забытые чувства.

И как же легко все-таки снова быть с тобою рядом, быть для тебя тем, кем всегда казался. Это легко – говорить то, что хочешь сказать и слушать тебя, когда самому сказать нечего. Так приятно просто осознавать, что между нами нет никаких недомолвок и обид. А что еще мне нужно? Только то, что я так небрежно потерял когда-то…

яке це нудне заняття - створювати нові світи! ніколи не думав, що навіть один день такої роботи буде нестерпно тягучим і сумним. саме на один день мені випав шанс створити свій власний світ, за своїми власними правилами, зі своїми мешканцями. нічого цікавого, скажу вам.
значно приємніше світи руйнувати! знищувати все, що ти створив - неймовірне задоволення. спробуйте!

нарив і переклав ось такі імаціанальні строчькі (фігня/не-фігня, а доля правди всеж таки є!):
<3 ми насміхаємось над смертю і кілограмами купуємо ліки в аптеках
<3 ми кажемо, що життя чудове і йдемо в гендель за черговою пляшкою водки
<3 нам накакать на думку суспільства і тому ми стільки часу проводимо перед дзеркалом
<3 нам подобається самотність і ми стискаємо в руці мобільнік в очікуванні на нову смс
<3 ми вважаємо, що наш дім - наша фортеця, але боїмося щоночі, що нас можуть наступного дня підірвати в ньому ж
<3 ми вважаємо, що абсолютно спокійні але кожного разу тягнемось рукою до чергової сигарети
<3 ми шокуємо людей і так боїмося слова "кохаю"
<3 ми не довіряємо людям, але як мінімум раз на тиждень плачемось у когось на плечі
<3 ми живемо сьогоднішнім днем і будуємо плани на завтрашній
<3 ми не віримо в кохання і вночі плачемо в подушку
<3 ми з принципу не дивимось телебачення, але щодня пропадаємо в інеті
<3 ми занадто самокритичні і любимо лише себе
<3 ми ненавидим наше правління, але щороку так весело святкуємо День Незалежності
<3 ми пробачаємо собі всі помилки і зкоса дивимось на тих, хто їх робить
<3 ми не віримо в ідеальних людей і кожного дня вдивляємось в натовп в пошуках свого ідеалу
<3 нас нудить від натовпу в метро але ми впевнено кожного ранку чекаємо на поїзд на платформі
<3 ми обираємо, що слухати і мимоволі підспівуємо сердючці десь навулиці
<3 ми завжди говоримо те, що думаєм, але розвчились щиро посміхатись
<3 ми хочемо, щоб люди сприймали нас такими, як ми є і тому годинами просиджуємо в салонах краси та перукарнях
<3 нам подобаються високі фрази і не розуміємо самі себе
<3 у нас купа нерозкритих талантів і ми нічого не робимо, щоб вони розкрились
<3 ми ненавидимо дні народження, але завжди на них ходимо і святкуємо
<3 нам подобається спати до опівдняі і будильник ставимо на 6 ранку
<3 ми домогаємось завжди того, чого хочемо, але боїмось бути непотрібними
<3 ми пишемо свої власні щоденники і хочемо, щоб їх читал

подумайте перед тим, як щось тут коментувати, угу <3 ?

- Девушка, а что вы делаете сегодня вечером?
- Тээкс, дайте подумать.. А вечер – это со скольки?
- Нуу. Скажем с семи вечера.
- Вечер застанет меня в общественном транспорте. Там я буду стоять и неприязненно смотреть на попутчиков. Не потому, что я мизантроп, а потому что я устала после работы, а они все тут толкаются и толпятся и ни одна сволочь места не уступит. Потом я доеду до дома, там посижу минут 10 и убегу на кухню готовить ужин. Ужин съем молча, отвлекаясь на телевизор. Потом не буду отвлекаться от телевизора. А там, между прочим, фигню показывают, а мне читать нечего. А книжку надо бы купить, но вот все некогда как-то. Потому буду смотреть в телевизор. Потом решу, что посуду мне мыть лень и кину ее в раковину до утра. Дескать, утром помою. Обман! Совру сама себе. Не вымою я ее и утром. Потому что проснусь поздно, да и лень будет. Вооот. Потом приму душ, лягу в постель и буду долго ворочаться на месте, думать о том, как плохо жить одной, ругать про себя соседей, которые шумят и мешают спать. Потом засну. Вот в принципе и все, что я делаю сегодня вечером.


- Хаааа!! А я вот сегодня вечером иду сначала поужинать в одно приличное место, где хорошо готовят. Туда меня пригласили друзья. Они, кстати , платят, что очень приятно. Потом мы идем в один клуб, где удобные диваны, ну вы наверняка слышали о нем - он сейчас самый модный в городе. Там мы будем сидеть на диване, слушать джаз и пить вино. Потом, наверное уедем поиграть на бильярде. Потом, наверное разъедемся по домам. Дома я приму душ и лягу спать.
- Один?
- Почему один-то? Я с девушкой своей живу. Люблю ее безумно. Она просто не может сегодня с нами пойти.
- Таакс. Она не может пойти с вами, и вы приглашаете меня? И вы говорите, что любите ее?!
- Вы что-то путаете. Никуда я вас никуда не приглашаю.
- Как.. а ресторан, джаз, бильярд?
- Я туда иду. Я! Вы причем? Вы домой идете. Телевизор смотреть. Мы просто с вами рассказали друг другу о планах на вечер. Просто поговорили. Правда здорово?
- Какой же вы подлец! Просто подлец!
- Какая же вы неадекватная! Прощайте!
Вечером он в семейных трусах жевал на кухне макароны , отвлекаясь изредка на телевизор. Вспоминал как же здорово он поприкалывался над незнакомой девушкой и думал о том, что жить одному - как-то спокойнее.
А она в лучшем своем платье попивала вино в модном клубе, слушала джаз и шептала:
- Ну и где этот подлец? Я хочу посмотреть на его лицо, а его нет. Дважды подлец! Такой вечер испортил!

Що сьогодні за день був! Правду кажуть, що життя чорно-біле з сірими відтінками. Я б сказав, кожен день життя чорно-білий. Ніколи не знаєш, що буде сьогодні, але кожного ранку прокидаєшся і перед тим, як відкрити очі, думаєш «Хоч би зараз за вікном було сонце, бо так впадло прокидатись!..». І пофігу – світить яскраве сонечко, чи йде дощ – всеодно доводиться прокидатись. А поки робиш зарядку, вмикаєш тєлік з надією, що буде щось веселе, підривне. Хай то буде навіть реклама, але щоб прикольна і з прикольним саудтреком, - вже почуваєшся краще. Тоді й гантельки тягати не так нудно. А потім хавчик і знову збиратись на запари. Люблю готувати собі сам вранці. Так цікавіше і кожного разу щось нове. Та фігово виходить, якщо холодильник майже порожній, закупки робились останнього разу неділю тому, а з пристойного їдла є лише вівсяна каша, яку тре запарювати. От і вона мене вже запарила… Ну а якщо вдається швидко перекусити і ще залишається час, то прикольно перерити всі полки зі шмотками і відкопати якусь давно забуту річ! Потім приміряти її зі всіма іншими шмотками і обрати найбезглуздішу комбінацію!
І так увесь день проходить: пакування в машину (добре, якщо встиг перший сісти на переднє сидіння), ранкові пробки (люблю їздити по бездоріжжю, поки всі лузери пруться по дорогах), дорога від метро до корпуса (обов’язково по дорозі до корпусу набираю безкоштовної мокулатури, щоб не скучати), пари (читаю ту ж макулатуру) і знову додому (добре спати в маршрутках, поки тягнешся в годину пік).
І так кожного дня, кожну годину. Змінюються смуга за смугою, чорна, біла, сіра.
От і сьогодні так. Щось нещастило мені увесь день. Чи то погода така? Приходжу додому – мене знову дістають всі. Ще й будувати затіяли, повний двір людей (у мну приватний будинок, і скоро буде другий. Нє, я не мажор, просто так зірки стали =Р), всі чимось зайняті. Намагаюсь не звертати на них увагу, але вони мене все-таки помітили.
Я підходжу до головного, а він мені показує на великого кудлатого пса і питає «Це ваш?». Я одразу і не знав що сказати. Тупо стояв на місці секунд п’ять і втикав на це ведмежа. Переді мною лежала велетеньська темно-коричневого окрасу німецька вівчарка. Вона була така кудлата, але шерсть розчісана і доглянута. Ну точно, як маленьке ведмежа. Як потім виявилось, вона зовсім ручна, знає декілька команд і любить подуріти, гггггг )))) Прикольна вона, приносить палицю, яку я їй кидав. Навіть цілу цеглину принесла, коли я ту кинув )). А ще жре вона за двох! У мну нічьо дома не було крім старого хлібу. Вона проковтнула півбатона за кілька разів. Ось так і пройшов залишок дня…
Шкода, що у неї не було ім’я. Називати якось по-новому було тупо. Все одно, не відгукувалась. Тому називав просто – «Сабака!» )))
Мабуть її хтось загубив, або вона втекла з дому. Фігово, що вона не моя…
В мене теж колись була схожа. Була…

Хто з вас ніколи не розчаровувасвся? Хто ніколи не відчував прикрого здивування, коли бажана річ виявлялась не такою, як вам хотілось? А хто хоч раз пищав від задоволення знайшовши маленьке щеня Голден Ретривера в крихітній коробці з подарунком? Хто із вас стрибав від щастя під дощем здавши безнадійний іспит з першого разу? І кому доводилось щиро радіти звичайним словам «Я тебе теж!»?
Іноді так хочеться, щоб якась нова річ виявилась такою бажаною.
Іноді навіть перевіряти – чи насправді вона така? – не хочеться, бо боїшся розчаруватися.
То що ж робити? Так, важкий вибір. Може, просто не сподіватись, залишити надію і очікувати найгіршого? Це вихід, але дуже складний і неприємний. Краще не мріяти взагалі. Всі наші розчарування через те, що ми мріємо! На скільки простіше стало б жити без мрій. Зараз вже нам складно зупинитись, це потрібно було робити раніше.
Все!!!!!! Не хочу навіть говорити про це!..


…А ще – впдло писати. Самі вирішуйте, що вам робити.


Фак, закумарили вже всі!

Это снова НЕ я. Сегодня я видел сон, который запомнился мне до мельчайших подробностей: там были цвета, запахи, эмоции. Там даже было солнце – кроваво-красное -, и я точно знал, что это был конец августа, а до учебы оставалось всего несколько дней, это был жаркий вечер и до темноты оставалось несколько минут. А пишу по-русски, потому что в этом сне я говорил по-русски, думал по-русски, все было как-то по-русски.

Вечером (не во сне) я встречался со своим хорошим другом, договорились вместе выйти освежиться, пивка попить. Я даже наспор открыл пальцем пивную бутылку! Все было хорошо, холодновато, но нам было весело. То ли от пива, то ли оттого, что давно не виделись. А потом он резко замолчал. Я продолжал смеяться, а он просто сидел и втыкал в одну точку, не вдаль, а где-то перед собой, будто кто-то стоял напротив нас и он не мог отвести от него взгляд. Ну а что мне оставалось делать? Я тоже замолчал.
- Оно - просто гадость, мерзость!.. – Мой приятель сказал это не мне
- Пиво как пиво. – Сморознул я.
У него блестели глаза, но он не плакал.
- Я об этом еба**м чувстве.
- Эй, ты чего это?
Похоже, с ним это давно уже, но он умело скрывал свое разочарование и злость под маской веселья и равнодушия.
И он рассказал мне все, что пережил за последние дни.
«Ну, ты уже знаешь, сколько мы с ней встречались. Достаточно большой период для серьезных отношений. Да и знаешь, что она для меня значила, что я ее в буквальном смысле на руках носил, осыпал цветами. Ага, именно ВСТРЕЧАЛИСЬ и ЗНАЧИЛА. Мы больше не вместе. Теперь у меня появилось больше времени. Когда мы с тобой последний раз вот так вот сидели? Да, я тоже уже не помню… А я думал, что это – любовь. Ну да, любовь, только для меня это была любовь, а для нее… Хер его знает, что это было для нее. Она сейчас с другим. Ты его должен знать, это **** из параллельного потока. И теперь я не знаю, что мне делать. Злиться, веселиться, упасть в депрессию или убиться пивом на пьяной вечеринке?»
Примерно такими были его слова. Он меня просто поразил в тот вечер. Никогда не ожидал от него подобного. Весь вечер эти слова крутились у меня в голове.

И уже перед самым сном мне вспомнился фильм «Бесшабашное ограбление» и главный герой, который любил смотреть канал энимал плэнет и все время сравнивал людей со зверьми. Я тоже вечером смотрел какую-то передачу о самых странных повадках у животных. Так вот, там рассказывалось о маленьких птичках, очень красивых, пестрых таких. Они живут на обрывах возле морей и океанов. Кадры эти снимались как раз на закате, все было так красиво. Но о чем это я? Ах, да - сон!
Вот он:
Меня в нем не было. Не было никого, кроме птичек, о которых я смотрел передачу. Здесь нет ничего выдуманного или приукрашенного. Это были настоящие птички.
Самки этих птичек перед брачным сезоном прихорашиваются, вываливаются в голубой глине, от чего приобретают черно-сапфировый оттенок, которым отличаются от самцов. Самцы в свою очередь не соревнуются за право спариваться с самкой. Самка сама выбирает себе партнера, который принесет ей больше всего всяких букашек и мушек. Демократично, неправда ли? Но дальше будет еще интересней, это только прелюдия! Они живут вместе, покидают свое старое место обитани, ищут подходящую расщелину для будущего жилья, вместе строят там гнездо. Короче, полная идилия. Но затем самка улетает на несколько дней и не появляется. Встревоженный самец не находит себе места, он не живет один в новом гнезде, а лишь прилетает туда, чтоб проверить, не вернулась ли его вторая половинка, которая в это время спаривается с другим самцом, более сильным, более подходящим для продолжения рода. Затем она возвращается, и якобы «в знак примирения» спаривается со своим самцом. Дикая природа, да? И это тоже еще не все! Когда приходит время откладывать яйца, самка ночью убивает своего партнера. Кстати, у них длинные острые клювики не для того, чтобы удобней было ловить жучков. Самки этим самым клювиком пробивают грудь самца, пока тот спит, затем сьедают сердце, ну все остальные внутренности, в которых хватит полезных веществ, чтобы вырастить птенцов от чужого самца.
Думаете, самки это делаю из-за инстинкта самосохранения?
Нифига! Они так делают, потому что стервы!!!

- навіщо ти мені сказала "так" ?
- я не так тобі відповіла.
- але хотіла сказати саме це?
- ні, ТИ хотів почути саме це!
- то чому ти не сказала "ні" ?
- а що б це змінило?
- перестань відповідати питанням на питання! а то я вже не знаю, що далі робити з собою, про що питати...
- ну ти ж хотів про щось поговорити, то давай!
- ніяк не наважусь...
- а ти спробуй! - посміхаючись сказала йому мрія