Дневники

пляяяяяяяяяя...........хочу мьярмьюляду..................................

Я дуже люблю фізику. Кожен урок з насолодою вдихаю особливе слизове тягуче фізичне повітря. Воно лоскоче мій носик і, часом, добирається до п'яток. Я повільно ворушу ніжками, поки хтось там розривається біля дошки.
Запах піднімається вище і нещадно атакує мою шию. Мої вени стають жовтими, бо цей запах отруйний. Отруйний і солодкий. Фізичний запах.


п'ятірка за рік... цікаво, мабуть, я щось пропустила..

Цікаво, чому секс з інвалідами приносить таке задоволення? Бажання екстримального чи просто екстримальне бажання?
А я цього не хочу. Я хочу ідеального і брутального. Я хочу подалі від звичайної шизофренії. Усі ми інваліди з численними маніями і комплексами.
... А ось і завінвалідів. МістеР Пелікан...


Я вас люблю, олігофрени. Мої маленькі, недорозвинені. Ви можете бути дебілами, імбецилами, і тільки дуже рідко - ідіотами. Але і це ви можете. Але і так ви умудряєтесь. Значить, я все-таки потрібна. Вам буде добре у мене.
Welcome


У нас усе в блакитних тонах. Милі медсестри і нянечки риються в брудних речах, запідозрюючи в зраді дойч-лікарів. Наївні...
Все, як в Вольфшайм. Мої співробітники такі ж психічнохворі, як і пацієнти. Вічний дурбудинок, невиліковний. У них немає мети, бо її ніколи ні у кого і не могло бути. У чому ж їх звинувачувати? У тому, що вони змирились і зізнались у своїй нікчемності?
Я можу перебудувати їх план життя, зробити їх сонячними зайчиками, моїми ніжними, радісними, безпорадними, безтурботними пацієнтами..
Але навіщо? Я ж залишусь без роботи.

Понти... Вони збуджують, але ти перестаєш поважати людину як друга. Ти хочеш ним покористуватись і все. Ти жалієш, що не скажеш про це перша, бо так не буде шикарного задоволення.
Але цю цяцьку ніколи не лю. Ніколи не ніжно і сильно. Лю можна тільки друга, подругу, кішечку, квіточку.
Факінг. Навіть, якщо багато лю, його не вистачає.

Осінь. Ось опале листя.
Пахне ніжністю воно,
І вбирає краплі чисті,
Падаючи в темне скло.

Осінь. Пристрасть, хміль і холод,
Листям сонце замело.
Невтамований мій голод
Падає на чорне скло.

Осінь. Спрага, дощ, варення,
Кисле і старе вино,
Привидів під ліжком жменя,
Тільки скло...

Подруге//
Ежедневно ты моешь посуду,
Убираешь сигары, отходы,
Тихо ждешь нереального чуда
И роняешь с икрой бутерброды.

Твой удел - пол мети, мыть санузел,
Чистить стол от бульйона и крошек,
От веселья мужей толстопузых
И от дам их, похожих на кошек.

Ненавидишь свой грязный наряд,
Для других он ведь лишь загледенье!
Ты идешь - у них глазки горят,
Без желания ты - искушенье.

Ты сама так хрупка, как фарфор,
Ты спокойна, как море в день штиля.
Среди оргий, бенкетов и ссор
Умираешь, уборщица Лиля...

Еще вчера я была в счастье -
Тогда все было по-другому.
Еще вчера ты сладострастно
Отдался в плен "вчера" иному.

И горький пыл воспоминаний
С каждым "вчера" все наростает,
Все умножает боль терзаний,
Мое "сейчас" навек стирает.

Нет, пьяный хохот! Нет, веселье!
Нет времени для детских игор!
Ведь смерть звенит суровой трелью,
Она лишь управляет миром.

Нет!.. Понемногу пылкость клеток
Так невозвратно остывает..
Мы - только цирк марионеток
И демон злой нами играет.

Он ведь не знает, что, увядши,
Я по себе оставлю чувства.
И сгинет, Землю осквернявший,
Ваш Бог. Останется искусство...

Искусство плакать и любить,
Искусство ждать, навек прощаться,
Искусство знать, что слово "жить"
Лишь значит "тихо распадаться".

Когда-то здесь, в музее чувств,
Окажется мое почтенье,
К кому-то страх, к кому-то грусть,
И лишь к тебе одно презренье!

Затолкав в глубь сердца презвание,
Не выполнив обещание,
Он - статский советник (звание) -
Дарит дамам цветы.

Вышивая шелками зонтики,
Не найдя ничего резонного,
Владу Дракуле посвященная,
Сжигала законов мосты.

Наш советник, приехав с Ирландии
И, не знав о ее обитании,
Не избавившись от своей мании,
Встретил бледную дичь.

До пределов мечты накаленная,
Теперь умереть обреченная,
Но зато от вампира спасенная,
Пыталась намеки постичь.

Но на чары юнец не поддался,
При таких пустяках облажался,
Он ведь только графьям отдавался -
Маленький сладенький гей.

Но девушка, мести ученная,
Сразу, мальцом окрыленная,
Русалкам сестрой обьявленная,
Нашла для мужчины ручей.

Он ведь плавает там до сих пор
Среди водорослей и умор,
Иногда потухает костер
У его обнаженных плечей.

Ну а девушка, графом плененная,
Не узнала любовь запрещенную
Из-за гея-глупца извращенного.
Не достался ей сладкий трофей..

Двадцять три тонкі струни,
Двадцять три гострі голки.
Ми виходим із труни.
Двадцять три.

Хитрі очі сонні, стомлені,
Неприхована злість на обличччі.
Сині промені міста заломлені
Мені личать?

Я останусь в болезни, пусть другие смеются.
Я исправлю весь мир для того, чтобы быть.
А другие играют, а другие грызутся,
Ну а мне остается по реке жизни плыть.

Вот свернула за угол - и осталась такой же.
Кроткий смех где-то слышен - я туда не пойду.
А другим захотелось все больше и больше,
Они жизнью пьяны, они мечут в бреду.

Рвет наш бог на куски стерву-матушку Осень,
Губы нежно целует, раздирает чулки.
Наконец-то закончилась эта колд-повесть,
Вот и вышли Другие - красивы, тонки.