Дневники

Груз...
Но не одна душа, не может понять то,
как на сердце тяжело.
Тяжело не просто так, это был ведь не пустяк.
Не пустяк и не фигня,
может просто глупа я.
"Не грузись и не грусти"!
Говориш опять мне ты...
Но забыть ведь не могу,
ведь затронул он струну.
Струну грусти и печали,
что так все не замечали...

20:35 12.05.08

Весняний ранок...
Прокинувшись в гарячих обіймах, розумієш,що краще в світі нічого не має...
Соннячне проміння через скло грайливо мерехтить у твоєму волоссі. Не хочеться навіть відкривати очі, ніби це сон і ти боїшся прокинутись.
Легенький вітерець проходить по твоїх злегка оголених плечах, тендітній шиї, підборіддю і зупиняється на твоїх палаючих від пристрасті вустах...
Він ніжно і обережно цілує тебе боячись, що ти прокинешся і все це скінчиться, ніби то дійсно був сон...
Шкода,що це лише мить,яку не можна повернути.
Так добре в його обіймах, здавалося б вічність так було, але він піде і хто знає,чи ще повернеться.
Тобі хочеться відчувати його поцілунки на своєму тілі і відповідати взаємністю, та нажаль, а може й на щастя, він розуміє те, що ти лише дівчина, марево з ведіння, яке ніколи небуде поряд.
Так хотілося б заснути і щоб цей сон продовжувався вічність і ніхто тебе не зміг розбудити, ні голос вранці "прокидайся, час працювати!", ні будильник твого мобільного, ні зобовязання, ніщо, і ніхто.....