Дневники

трохи світла – винесеш на двір
решту світла стиснувши дверима
дівчинко з очима як папір-
білими холодними очима

що тобі – пульсації доби
фрикативні поштовхи ілюзій
між солоних “може ” і “якби”
поступово висихають друзі

і летять позбавлені ваги
неспроможні впасти у долоні
ти пробачиш їм свої борги
надто винні надто безборонні...

добрі війни і поганий мир
все чудово ти до цього звикла
решту світла винесеш на двір
ти сама – навіщо тобі світло?

Чиясь рука накреслить коло і там опинимося ми.
Серпневі іграшки і звуки , а згодом –
неміцне вино.
На таємницю – по мовчанню,
слова – розбиті кавуни.
Криничну холоду прозорість з вуст у вуста передамо.

Джульєтта – вмерла,
надобраніч, мої кохані дзеркала.
Весняну гойдалку зламали
ще до початку самоти.
Великий птах шугає містом, а місту хочеться тепла.
Залиш відчиненими двері
можливо схоче хтось зайти .

Рибина дихає в долоні –
як зрозуміти ще цей стан.
Кінотеатр напівпорожній – зарано здичавілий рай.
Несуться полум”яні коні через розірваний екран
І б”ють підковами по серцю –
нащастя –
тобто - зачекай.

прирікаю себе на зурочення
запрограмувавши зневічнення
самозречення...
самозаглиблення асиметричне

всі казали
що біль -
це катарсис

і
(мабуть)
з його допомогою
тіло містить фізичні нариси
а середина
стає вбогою

вбити
злити
зшуміти
станути...

а коли перестане штормити
я звернусь
до твоєї
пам*яті...

Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий, без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас - із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.

Здається десь...
Для кожної людини...
У певному контексті...
Є зразок вікна...
Яке чарує, мов гротески...
На келиху червоного вина...

Вікно у світ...
Де нас немає...

Пробачити ...
Це тяжко...
Але напевно десь є світ,
В якому все не так погано,
В якому сльози – просто міф...
Який чарує и бентежить,
Якщо заглянути в вікно...
Але ми тут і ми – реальні,
А наші мрії як кіно...
Пройдуть, загаснуть і затихнуть
У каламбурі почуттів...

Здається десь...
Для кожної людини...
У певному контексті...
Є зразок вікна..




Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може це я, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а може, він жде —
кроки почулись чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків — як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
Може, це вже через тисячу літ —
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах та легендах!
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок —
ржава сережка над кігтиком клямки.
Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
соває пустку у піч рогачами.
Може, це біль наш, а може, вина,
може, бальзам на занедбані душі —
спогад криниці і спогад вікна,
спогад стежини і дикої груші...

*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*
*СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED* *СENSORED*

Маніакально-депресивний психоз (циркулярний психоз, циклофренія) проявляється в типових випадках періодично виникаючими маніакальними й депресивними фазами. Напади захворювання звичайно розділені періодами повного психічного здоров'я (інтерміссії). Жінки становлять 70% всіх хворих маніакально-депресивним психозом.

Незважаючи на тривалі дослідження, причина даного психозу залишається дотепер недостатньо ясної, однак в 80% випадків виявляється спадкоємна обтяженість даними, а також іншими психічними захворюваннями.

Маніакальна фаза проявляється трьома основними клінічними ознаками: підвищеним, радісним настроєм, прискоренням інтелектуальних процесів, мовним і руховим порушенням. Ці симптоми в типових випадках визначають стан хворого протягом всієї маніакальної фази. Все навколишнє рисується хворому в привабливих фарбах, увага не затримується подовгу на неприємних подіях, що мають навіть безпосереднє відношення до хворого. Хворі не зважають на настрій навколишніх і тому нерідко стають безтактний, настирливими, підвищений настрій і зниження критики супроводжуються переоцінкою власної особистості. Ідеї величі звичайно зводяться до напоминающим хвастощі несистематизованим і мінливої по змісту твердженням про який-небудь свій талант, дотепність, зовнішній привабливості, великій фізичній силі й т.д. Може з'явитися поліпшення пам'яті на минуле, що супроводжується порушенням запам'ятовування. У такому стані хворі нерідко дають необґрунтовані й нездійсненні обіцянки, роблять розкрадання, розтрати для задоволення виникаючих численних бажань. Маніакальний стан супроводжується також розгальмуванням і посиленням потягів (харчове, сексуальне). Особливе значення має сексуальне порушення, що проявляється в полової розбещеності. Сексуальне розгальмування підсилюється при прийманні алкоголю.

По виразності маніакального синдрому розрізняють: легеня (гипоманиакальное) стан, описаний вище виражений маніакальний стан і різке маніакальне порушення (шаленство), при якому може розвитися стан сплутаності, що супроводжується агресивними, руйнівними діями, спрямованими на все навколишнє.

Депресивна (меланхолійна) фаза як би протилежна маніакальній фазі по клінічних проявах: вона характеризується зниженим, тужливим настроєм, сповільненістю інтелектуальних процесів і психомоторною загальмованістю. Туга може стати «безвихідної», супроводжуватися суб'єктивними відчуттями байдужності до здоров'я й долі своїх близьких, що хворі особливо важко переживають, терзаючись думками про власну черствість, бездушшя. Для депресивної фази характерні маячні ідеї самозвинувачення, самознищення, гріховності, зміст яких може визначатися надцінним відношенням до незначних провин у минулому. Хворі нерідко роблять спроби самогубства, які для навколишніх тим більше несподівані, чим менш виражене клінічно депресивний стан хворого й чим більш ретельно диссимулируются суицидальные думки й наміри.

Можливо також так зване розширене самогубство - убивство членів своєї родини, а потім самогубство. Хворі роблять подібні вчинки, щоб «позбавити всіх від майбутніх мучень або ганьби», у невідворотності яких вони випробовують непохитну хворобливу впевненість. Психомоторна загальмованість може іноді зненацька перериватися меланхолійним шаленством, що проявляється в різкому порушенні із прагненням нанести собі ушкодження: хворі намагаються викинутися з вікна, б'ються головою об стіну, дряпають і кусають себе.

Змішані стани часто зустрічаються в клініці маніакально-депресивного психозу. Вони характеризуються певним сполученням в одного хворого маніакальних і депресивних рис і виникають частіше при переході однієї фази в іншу. Залежно від сполучення компонентів різних фаз виділяють загальмовану, непродуктивну манію, маніакальний ступор і т.д.

Циклотимія є легкою, зм'якшеною формою маніакально-депресивного психозу й зустрічається частіше, ніж виражені його форми. Симптоми обкреслені нерізке, що утрудняє своєчасне розпізнавання захворювання.

У гипоманиакальной фазі хворі внаслідок трохи підвищеного настрою, прагнення до діяльності, речедвигательной жвавості заважають навколишньої, бувають недисципліновані, роблять прогули, проявляють схильність до розтрат, гульбам.

У депресивній фазі циклотимії (субдепрессивное стан) хворі випробовують деяку пригніченість, тужливість, зниження працездатності, загальмованість, що супроводжується зниженням активності й продуктивності праці. Відзначається схильність до самозвинувачення, вони часто роблять спроби самогубства, для навколишніх у більшості випадків несподівані, тому що хвороба раніше ніхто не зауважував.

Плин захворювання й прогноз. Періодичність фаз дуже різноманітна, що утрудняє пророкування подальшого плину захворювання. Тривалість нападів коливається від декількох місяців (два^-двох-два-один-два) до року й більше. Прогноз окремого нападу сприятливий. Напад закінчується видужанням без якого-небудь психічного дефекту.

Ти приносиш в моє життя шматочок світла...
Ти розфарбовуєш мій настрій своєю присутністю...
Твоя щирість і відкритість притягують...
Твоя крейзанутість змушує усміхнутись навіть ну дууууже серйозних людей :)
Ти скачеш і бісишся, коли тобі добре, і матюганишся, коли щось не так, як тобі того б хотілося...
Ти став сильнішим, трішки старшим, але не менш цікавим :)
І хоча ми рідко бачимся (хм, а живемо ж не так далеко одне від одного... в одному місті...),
я тебе люблю =)
бо ти є той, кого я з легкістю можу назвати - Друг!!!! :))


Я думала, щастя можна купити за три гривні, а виявилось - його за гроші не купиш...
За три гривні вкрала у тітоньки на базарі шматочок літа і тішилась мов дитина. Але обламали під корінь.. Наївне дитя...
Штучна я якась стала, як робот... Певно, з машинами переспілкувалась...
А квіточки такі живі. Стоять у баночці, такі червоні, ніжні й відкриті, до сліз...
Хочеться стати одною, хочеться відчути себе шматочком літа...

коли куля чи ніж влучає в серце людини - у першу мить вона не відчуває болю, лише здивування, подібне до захвату.
вона робить глибокий вдих, ніби всотує в себе увесь світ, всі його запахи, звуки й тисячолітній досвід існування, що перетворюється на один гарячий ковток повітря...
цей ковток триває лише одну мить, але він зберігає минуле й майбутнє, всі печалі й радості, всі молитви, барви - настільки яскраві, що ріжуть око своєю незвіданою первісною красою...
Усе це й викликає той останній погляд, яким дивляться вбиті...
"невже світ може бути таким насиченим і красивим? і... невже це кінець?.."
і світ згасає... підтверджуючи своїм останнім зблиском "так, кінець..."