Дневники

тындырындын)))
а мне хорошо)))
мне просто мегаофигенно.
я отпустила прошлое и живу настоящим, одним глазком поглядывая в будущее))
мне 20. мой ДР самое яркое событие последних моментов моей жизни. я обожаю своих близких человечков.
просто смотрю на солнышко и наслаждаюсь всем) радуюсь даж тучкам)
плохое настроение, а ну фиг давай, вон отсюда)
дарю улыбку. подбадриваю, сею оптимизм.
сення звонил бывший мальчик, поздравлял с ДР, живет в Калифорнии....поговорили, так сказал что после моего рассказа, просто хочет приехать в Киев и увидеть мои глазенки горящие радостью.
и вообще, весна же скоро))))))

Пустота поселилась во мне. В каждой клеточке моего организма я чувствую опустошение. как будто взяли каким то насосом высосали из меня всю радость ,все светлое, доброе и хорошее, всё то что давало силы и надежду, дарило улыбки и веру. Оптимистка хренова, может хватить врать другим и себе что все наладится....да, так оно и будет, но хочется чтоб тот момент наступил не сейчас а потом.
Я снова отравилась горечью любви. Уже столько раз выпивала ту отраву, обещала себе что в следующий раз не сделаю глотка, отвернусь, губы не почувствуют тот вкус. и опять...все туда же.
пустота иногда мешает дышать. как будто не хватает кислорода и ты вдыхаешь, но чувствуешь удушение....вот и у меня на шее затянулся зашморг ,что с каждым днем становится все уже.....
Остается жить воспоминаниями, лишь это моё лекарство, слава Богу, хоть их у меня не отобрать....
Почему всё свалилось на одну кучу, почему всё и сразу, почему именно сейчас.......
Я сильная.Блин но это так.я выживу, переживу и выкарабкаюсь со всего.....но просто ведь внутри всё в ранах будет .а заживут они не скоро, это уж мне поверьте.
иду спать. сны единственное место где я не думаю.
завтра будет новый день. Еще один хреновый день....

Кльово коли зустрічаєш людей, шо сповнюють тебе енергією, позитивом і просто чимось хорошим. Коли просто дивишься на їх посмішки і тобі хороше.
Кльово коли сидиш в гарному кафе, грає легкий лаунж, приглушене світло, кальянчик і поруч отака людинка чудова...Коли ти розслабляєшся і просто насолоджуєшся тою миттю...
Кльово коли ти йдеш по вулиці і жмуришься яскравому промінню сонечка, вдихаєш на повні груди аромат весни...
Кльово знати шо є хтось хто думає про тебе, мріє про тебе...
Хороше коли ти приходиш додому, обіймаєш сестру чи брата і відчуваєш тепло...Десь там всередині. І навіть коли злишься, то воно там лишається.
Класно коли закохуєшся і в тебе починають сяяти очі. І хоч ти схожий на дурника тобі всеодно. Ти просто насолоджуєшься і літаєш. Ти стаєш сильним і можеш все.
Круто коли приходиш додому після важкого робочого дня, набираєш ванну теплої приємної водички, залазиш туди і розслабляєшься...
Кльово коли влітку попадаєш під маленький дощик. Тоді навіть охота промокнути...
Кльово слухати улюблену музику, підспівувати улюбленій пісні, просто балдіти від того що добре)
Не дивлячись на трабли, проблеми, жорстокість і несправедливість цього світу...я радію цим простим речам.
а ви?

P.S. Олежик, дякую тобі)

Я награлась в цю гру
я заберу медалі
заберусь на свій п"ядестал....
я не знаю що буде зі мною далі....
от ТАКИЙ щасливий фінал...(с)

Учора я закохався.
Я блукав самотніми, по-осінньому холодними вулицями в пошуках кращої долі, і раптом побачив її. Час на мить застиг у мене перед очима. Щось зойкнуло в грудях, в животі залітали метелики. Я відчув якесь почуття, досі мені не відоме. Вона була невеликого зросту, в коротенькому сіро-зеленому плащику. ЇЇ розкішне кудряве волосся огортало плечі, падаючи водопадом. А ці очі!!. Бездонні і блакитні, як океан. Я був ладен потонути в них. Вона йшла легкою ходою, ледь торкаючись землі своїми мініатюрними ніжками. Здавалось, що то летить казка, що я сплю..І тільки стукіт підборів нагадував мені що це не сон, а реальність. Вона йшла задумавшись, бо навіть не помітила мене. Я пішов за Нею. Небо затягло сірою павутиною хмар, почав накрапати тихий осінній дощ. Вона зупинилася, відкрила парасольку і застигла на місці. І я насмілився, підійшов до неї, торкнувся її ніжної шкіри обличчя ,блідих щік, заглянув у очі, погрався прекрасним волоссям, а потім торкнувся цих алих уст... То було незабутнє відчуття... Я провів Її додому. Ми розпрощались швидко, не зронивши ні слова.
Наступні кілька днів я сам блукав осінніми вулицями, де зустрівся з нею. Я був сам не свій... Розкидав усюди листя, що жовтим килимом вкрило землю...Бився об жорстку реальність, з болем дивився на поодинокі закохані пари... Я сумував. Я шукав зустрічі. І знайшов... Цього разу вона була не сама. Біля неї поруч йшов високий ,кремезний молодий чоловік ,вона схилила свою тендітну голівку на його сильне плече. Він обіймав Її, притискаючи до себе, мою кохану ,мою кохану ,мою єдину...
Я побіг до них. Хотів вдарити його ,відштовхнути від Неї, зайняти його місце ... Але хіба ВІТЕР має силу розлучити два закоханих серця ,об'єднаних любов'ю? Ні, не має. Я повинен сам літати по світу, я не маю права закохуватися. Бо я - ВІТЕР.

От знайшла своє улюблене ессе. Давненько його написала...

никогда не плачьте из-за пустяков. это того не стоит.

Плач,Україно, ненько моя,
Бо вже ні "ТАК!", ні свободи нема....
Попадом все покотилось в нікуди,
І відтепер будуть сльози усюди.
Віра, надія, мрії, бажання
і найщиріші палкі сподівання..
Зникло усе...
й вже не вернеш того,
Впало, розбилось, немов крихке скло...
Боже, скажи нам,
за що ми боролись, і як то кажуть на те й напоролись??!!!
Чорна пора відтепер наступа
Страшних "братків", та й там "кумов"я"...
Боже, за що ти караєш країну,
Люди не мають ні сну ні спочину...
Чорної зради день бо настав
І Президент зраду тую почав..
Чи він забув, що казав на майдані,
Пообіцяв що народу та мамі??!!
Тримайсь ,Україно, лиха йде година,
Розірвуть, розтягнуть тебе, моя мила...
Хай ляже той гріх на плечі того,
Хто рідний народ проміняв ні на що!!!

04.08.2006 - День зради українського народу