Дневники

Последним временем постоянно ставят этот вопрос на общую дискуссию. Так вот, быть человеком с большой буквы - это стоять в начале предложения. Не более. Если такой ответ вас почему-то не устроит, то даже не знаю. Манию величия убавьте, что ли)

Много блогов - это двойнаяя жизнь? Не в моём случае. Это просто жажда к кефиру... или высказаться. Да, к кефиру. И шоколаду

Когда меня позравляют с Днём защитника, а по сути днём советской(!) армии, я понимаю сколько уёбищных праздников напридумывали=) Ну, ничё. Внимание даже по такому глупому поводу - оно ведь приятное))

В поисках дет группы, я наткнулся на Immolation. Что же, абсолютно адекватная сатанистическо-кровавая облочка, опасные парни в коже и... Ну, вообщем, всё по плану (шаблону, точнее)

Первая песня началась сразу же с жуткого, заставляющего сердце дрожать (ну так) звука бочки. Это карданище заставило моего кота мелкими шажками отползти на более звукоизолированую территорию (такая реакция, реально, замечена впервые). И что я могу сказать о людях, которые пугают животное своей музыкой? Техничные=) Но для меня фаволитами в death'е всё равно остаются Necrophagia=)

ПОкрАшУ лбИщЕ в цвЕт 4ёлкИ. А зАтЕм глАзА, гУбы И нОс. БУдУ УлИцЕй гУлять с пОдрУгАмИ пУглИвымИ, сОплИвымИ. БУдУ, ИспОдлОбья, смОтрЕть кАк крОвьЮ ИстЕкАЕт стАрИннАя гОрОдскАя АрхИтЕктУрА. КАк гОрИт пОд нОгАмИ 4ёрнОЕ сОлнцЕ.
ЛЕзвИЕ брИтвы ИгрИвО И вЕсЕлО брОсАЕт блИкИ в сИнЕЕ, кАк слЕзА нЕвИннОй дЕвУшкИ, нЕбО. ЛЕзвИЕ - жИвОЕ, ОнО дышИт в дрОжАщИх рУкАх, рАдИ ЕдИнствЕннОй мИссИИ, ОтпУщЕннОй ЕмУ жЕстОкИм мИрОм: рАзрЕзАть тОнкУЮ рОзОвУЮ нИтО4кУ мЕждУ стрАдАнИямИ дЕвУшкИ, этИмИ ОдИнОкИмИ выхОднымИ И НЕИЗВЕСТНЫМ. СтЕны вАннОй зА нЕскОлькО мИнУт УкрОЮтся гОря4ИмИ слЕзАмИ вЕн. ЗАтЕмнЕнИЕ рАссУдкА крАснымИ пятнАмИ - И нЕИзвЕдАннОсть.


- А кто на кукурузу поедёт, психопаты-самоуки. Сбор урожая стоит! Отберу мобильный с порезанными языками и отрезанными ногами! Что ты будешь делать без своего главного мозга? И хватит бутафорную кровь тратить, и так кино страдает от нехватки. Спилберг нервно курит в последнее время. В случае дефицита, продюсеры донорством займутся. И, в конце концов, сними и возврати свои розовые носки в спецмагазин, а на вырученные деньги купи розовые очки. Будешь носить, скрывая когда-то исплаканые глаза от тех, кто пишет нормальным шрифтом!
И, наконец, отклей этот пластырь со рта!!!
- МЕнЯ нИктО нЕ лЮбИт...
- Ладно, погорячился, наклей назад.

=====
=====
Написав якось давно, споглядаючи на купку "неформалів", які абсолютно не орієнтуються у ідеях, що навішують на себе. Хоча зараз мені уже і по-барабану, але, все одно, твір є, думка особливо не змінилась

Після енного прослуховування Bathory, я починаю усвідомлювати, що моє ставлення до цього гурту і жанру загалом змінюється із просто слухача, на фаната. А, дійсно, музика специфічна. У мозку мають відбутися певні фізіологічні зміни, аби сприймати все правильно. Корочше, музика має довбати і її не можна оцінити навіть після другого кола прослуховування (звісно, якщо це новий жанр для мене чи гурт грає щось виняткове)

Співпадіння чи маразм російської політики?
http://upyachka.ru - вічний позитив, промені поносу, стьоб, угар і висміювання Путіна...
ех... якщо це не випадковість, а, дійсно, закриття упячки, то капець, яка в Росії демократія

Цього року українське телебачення вирішило нагадати все те, що ми могли забути. Як інакше пояснити повну відсутність нових новорічних проектів? Провідні канали запропонували нам несмачне меню із прострочених фільмів, шаблонних «вогників» та минулорічних мюзиклів. Але більшість людей досі проводить передноворічну ніч, навіть день, перед телевізором у пошуках розважливих програм. Кожний канал по-своєму «забивав» ефір, частіше запиленими ще з 2006 матеріалами.
Зваживши, можна скласти рейтинг телевізійних «баянів».
На останньому, себто п’ятому місці, «Новий канал», який, окрім двох частин «Один вдома», показав нам свій проект «Фабрика зірок».
На четвертому – НТН. Весь день транслювалася класика новорічного кіно: «Дванадцять місяців», «Іронія долі», «Самогонники», «Карнавальна ніч»… Звісно, незламні традиції та… величезна економія.
На третьому місці, ICTV, яке для неуважних повторило «Мільйон від Діда Мороза», комедію з «Лесею» та «Ромою», відзняту позаторік.
Особливо відзначилось СТБ. Повторити номер минулого року із записами концертів Задорнова було геніальною ідеєю. Звісно, минуло аж 365 днів, люди призабули гостроту пера письменника та, не дай Боже, його вигляд. Але найбільше здивувало потужне 1+1. Перший приз за показ позаторішнього «Кривого дзеркала», яке встигло набриднути навіть тим, кого формат петросянщини задовольняє і навіть смішить.
На фоні всього цього інформаційного синхрону можна виділити хіба-що Інтер, який зняв 50-хвилинний мюзикл та запустив в ефір новий фільм Байрак.
З розрахунку наших телевізійників, глядачів мала б накрити ностальгія за минулим роком, який проводять так само як і зустрічали… Але план був приречений на провал, адже ми при добрій пам’яті. Лише залишається очікувати нового свіжого свята, щоб дізнатися стратегію українського телебачення: в наступному, 2009 році, ми згадуватимемо 2006, отримаємо нову порцію дешевих «вогників» чи, нарешті, спостерігатимемо оновлення ТВ?

Слова: Андрій Хливнюк
Музика: Андрій Хливнюк

Виконання: Бумбокс


Вступ:
Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер
Здавалося давно вже дорослі
Але кохали щиро мов діти

Відчинені серця щирі очі
Таких не так багато є в світі
Лилися сльози щастя щоночі
Обіцянки назавжди любити

Будиночок на розі двох вулиць
Паркан плющем осіннім завитий
Здавалося дощі схаменулись
Здавалося завжди буде літо

Лише один дзвінок телефону
І варто тільки їм захотіти
Повіяло теплом з-за кордону
А отже неодмінно летіти

Приспів:
Не обіцяй назавжди
Не обіцяй навічно
Де твоє моє завтра
У скронях вітер свище
Не обіцяй навіщо
Не обіцяй не треба
Залежить час найближчий
Та не завжди від тебе

І раптом все змінилось навколо
Проблеми ціни сни сподівання
Роз'їхалися як діти в школу
Що першим було стало останнім

Їй у Варшавські спальні райони
Йому Москву бетоном залити
Але кохання у таксофонах
Приречене не довго прожити

Куди ведуть строкаті дороги
Чому ви заблукали у світі
Вас сотні тисячі вас мільйони
В Ізраїлі Канаді на Кріті

Є спогади про те як було все
Надії є на те як все буде
Нас доля стрімко течією несе
Бо ми є не титани ми люди

Приспів.

Вона носила квіти в волоссі
І ними грався він і ще вітер
Здавалося давно вже дорослі
Але кохали щиро мов діти

Мій переклад на інгліш)

She wore flowers in her hair…
He cherished it like wind.
It seemed: they were adult,
but loved sincerely as kids.
Overt hearts and candid eyes,
There isn’t a lot of such men.
Tears were shedding all nights,
Promises to love were given.
The house stands on two roads,
Picket fence is coiling by ivy.
It seemed: storms stopped,
Everything will turn out well.
But only one telephone call,
And if they wish it out and out.
Abroad looks warmth, so
They will rush with no doubt.

Don’t vow for ever
Don’t vow for good

Where is our futurity?
It’s living in obscurity.

Don’t vow for ever
Don’t vow, please don’t!

Odd-come-shortly is up
Not always to us

And all have changed at once
Problems, money, wishes and dreams
All superseded very fast
Priorities were reordered.

She lived in cheep Poland zone
He worked builder in Moscow
But their love on telephone
Is doomed not long to live
What is the end of life way
Why did you get lost in the world.
There are thousands of yours
In Israel, Canada, on Crete
You remember how it was
You have hopes how it is
We can’t escape the fate, ‘cause
we are only people…

She wore flowers in her hair…
He cherished it like wind.
It seemed: they were adult,
but loved sincerely as kids.[ [ Показать текст ] ]</b>[ [ Показать текст ] ]</b>

Давно-давно переводил))))


Ти дурна, неправа і гидка
Я, певно, охляв - твоя тут вина
Кінець тепер всьому
Ти – кінець всьому

Без сну, відтоді як прокинувся
Я збагнув – життя моє брехня
Кінець тепер всьому
Ти – кінець всьому

Тонкошкірість - болем малюю.
Зневаги твоєї сліди на руках.
Те саме щодня: люблю – зневажаєш.
Здається, мені байдуже тепер

Проблемі лезом зарадити,
Доки очі світом поранені.
Боже, найгірша річ, що трапилась
Здається, мені байдужа тепер

Недоліки лишились невинні
Не можу жити, не можу терпіти
Та все нагадує про неї.
Боже, краще бути байдужим!

Більше торкаюсь – менше вчуваю,
«Усе не насправді» собі закидаю.
Чому всі лізуть не в свою справу?
Та мене це більш не чіпляє!

Якого біса роблю?
Хто лишився зі мною?
Про що я думав?
Хто скаже: «Ти в нормі»?
Куди це я йду?
Навіщо ховався?
Просто одурений!
Приречений вмерти!