Дневники

Боюся, що все на що я спроможна - це читати вас. Писати тут не можу. Причини? Причини не відомі. Наслідки - поки що теж.
Але факт залишається фактом.. Я є. Не тут. Але є.
Тим, кому цікаво. І тим, хто знає.

Шматками я тут

Все на краще...А тиша? Тиша не може бути на краще...і на гірше не може...може бути просто тиша...така густа і вогка...наче гуаш...в неї можна занурювати пензлик і малювати повітряні палаци, фантастичні океани, химерні голоси...невагомі рухи...а можно просто нею захлинутися. Яка дурна смерть.)

*
І ноді краще мовчати..бо ви можете робити скляний простір тиші своїми невлучними словами, логічними думками, палкими звуками. Іноді краще бути на одинці з усіма.

*Фініш це коли розумієш, що старт вже далеко..хтось так десь казав...а сенс життя не завжди має сенс. Осягнути те, що не схоже на життя не можна. Думки на автопілоті. Не забувайте дарувати шоколад. Він солодкий і поліпшує настрій навіть тим, кого ви не любите.

День сонячний і променистий....а я сьогодні вирішила щось змінити..тільки ще не вирішила що...може світ....над цим треба подумати...
Присмак солоної води на вустах. Можливо це на краще.
Пальці щось стукають клавіатурою, а голова і свідомість поряд на автопілоті. Тому нічого нового не буде...
Пішла вигадувати когось або щось. Щоб про щось або про когось йому розповісти.

З.І. Можна зайти і заповнити...це 1 хвилина...а мені цікаво...)
Заходимо..розкладаємо чорні стрічки у квадратиках...А я потім почитаю))

С.т.а.б.і.л.ь.н.і.с.т.ь. Погодьтесь що з крапочками вона добре виглядає.....краще навіть аніж без крапочок...Вже цілу вічність сама. Сьогодні зустріла себе. Минулу. У неї чистий і густий голос і шкіра пахне карамелью. Я їй сподобалась. Вона обіцяла повернутися.

Візерунки на руках в очах перетворюються на зелень. А в голові слова заплітаються у виноградні лози
Тиха вагомість. розклад думок неповторна свідомість тиша дзвінок хиткість зневага
мовчання питання тиша зима шкіра вода прозорість занепад хиткість думок дим цигарок
і безлюддя пляшок важкість і злива тепло машина тиша книжкова барвінок бетон вічність минучість квіти картон. ніжні слова і глибоке мовчання у нашому світі замало кохання слово питання незвичність краса попіл волосся смарагд небеса хвилі цілунок жар тіла мовчання тиша і спокій...а далі кохання.

Дивно...повернулась.)
Звичайно можливо неділя, пасха і 27 квітня це не дуже символічно..але все ж)
Не знаю чи на довго, але...
Жах..в таку погоду сидіти вдома може лише зовсім безнадійно заплутана в собі людина. Звичайно, в інших колах це називається по-іншому....але... Добре. Ну його. Зі святом.

На улице снегопад. Такой громоздкий и вероломный. Ведь, если приглядеться, то тут, на земле, снег белый...а там в небе, когда он еще порхает, не зная зимы - он словно пепел. Правда-правда. Серый, грязный.
И жизнь штука чертовски переменчивая. К чему оставаться на месте и ждать чего-то или кого-то, если можно просто искть свое счастье. Правда, ради этого надо кое-чем жертвовать.
И я ухожу. Не то, что прощаюсь...вовсе нет. Просто время перемен. Время новых событий. С теми из вас, кому я была интересна, не прощаюсь. Ведь мы общаемся и без Бигмира. А тех, кого я не узнала, или кто меня не узнал...что ж...найти меня не проблема...было бы желание.
До встречи...
Зима. Небо .Снег.

Страсть - это шелковый лоскут ткани, алой птицей пархающий в ночном небе.

Трепеща и цепенея,
Вырастал огонь, блестя,
Он дрожал, слегка свистя,
Он сверкал проворством змея,
Все быстрей,
Он являл передо мною лики сказочных зверей.
С дымом бьющимся мешаясь,
В содержаньи умножаясь,
Он, взметаясь, красовался надо мною и над ней.
К.Бальмонт




Al Pacino
Трейлер "Тake the lead"
Step up
Shall we dance
Trio "Take the lead"
Take the lead - main tango

Случайно наткнулась на свою же заметку...и осознала, что совершенно забыла о ней и о том дне..а ведь в сущности, ничего не изменилось. Те же проблемы, те же мысли, та же любовь) Пожалуй это мое настроение и это одна из моих любимых заметок в моем же дневнике. Детали меняються, а жизнь..она и есть жизнь...
А ведь совсем скоро 14 февраля. Интересно, что на этот раз выкинет мое сообщество "чувствительности и фантазии"...
Я не прощаюсь...)
Та заметка, эта жизнь)

Приснился мне этой ночью сон..отвратительный...липкий. Словно сбылась моя мечта и поехала я в Испанию. Но нет там ни золота солнечного света, ни акварели воды. Есть только безконечное количество ос, змей, насекомых и грязно-мутного ила. Запомнился достаточно ясно лишь один момент: Словно я опускаю ноги в воду, дабы почувствовать ее прохладу и шелковистость, а испанцы смотрят на меня с непониманием - они все одеты в зимнюю черную одежду и отстраненно проходят мимо берега. Для них уже глубокая зима... А покрытые толстым слоем грязи и ржавчины корабли с осиными улиями уходят далеко в море....
Ума не приложу откуда этот сон и к чему он...
Словно попытка разбить еще одну мою мечту)
Хотя последнее время создается такое впечатление, что кто-то или что-то пытается это сделать...Знаю может это мой маленький маразм...но все же...

1948 год, Нью Йорк. Филипп Халсман фотографирует Сальвадора Дали с кошками. К потолку на леске подвешены две картины, мольберт и табуретка. Жена фотографа Ивонна держит стул. На счет 'три', ассистенты Халсмана выплескивают ведро воды и кидают кошек в воздух. На счет 'четыре' Дали прыгает, а Халсман фотографирует. Потом Халсман удаляется в темную комнату, проявлять пленку, а ассистенты вытирают пол и утешают кошек. Кошек кидали двадцать восемь раз. Шесть часов.