Чому методика Каббали дана народу Ізраїлю і чому не брали участь у цьому всі інші народи світу? Насправді досягнення Мети творіння покладено на все людство, ніхто від цього не позбавлений. Об'єднатися за законом взаємної любові народу Ізраїлю допомогли духовні осягнення предків-каббалістів, потім чотирьохсотрічний єгипетський полон - це змусило народ прийняти умову «Люби ближнього як себе». А коли прийняли на себе любов до ближнього, методика Каббали була вручена їм для вдосконалення.
Проте народ Ізраїлю виконує тут роль «провідників». У тій мірі, в якій за допомогою цієї методики з'єднується сам народ Ізраїля, він передає цю методику досягнення вічності і досконалості іншим народам, навчить нею народи світу, як сказано: «І всі пізнають мене від малого до великого».
Тому сказано, що весь народ відповідальний один за одного. На перший погляд це твердження зовсім суперечить здоровому глузду. Як же можна бути відповідальним за провини людини, якого навіть не знаєш? Зі сказаного ясно, що методику Каббали неможливо реалізувати інакше, як за участю всього народу, коли кожен стає відповідальним за товариша, а безвідповідальні в народі стають причиною того, що прагнучі до любові залишаються в егоїзмі, оскільки позбавлені допомоги безвідповідальних. Виходить, що якщо частина народу не виконує покладеного на неї, то вона є причиною страждань всього народу.
Але законом поруки виявляється пов'язаний не тільки один народ чи кожен народ всередині себе, а всі народи світу разом, як сказано: «І наповниться земля знанням Творця і хлинуть до Нього всі народи». І тому відповідальність покладена на весь світ, так, що нікому без допомоги всіх народів світу, неможливо досягти бажаного завершення.
Таким чином, кожне виправлення, що здійснюється однією людиною, впливає на весь світ і кожне виправлення, що здійснюється індивідуумом, веде до розвитку миру і досягнення цього закону, а порушення, яке він здійснює, повертає назад весь світ.
Але як можна виконати цю умову любові до ближнього, якщо на перший погляд її неможливо виконати? Тому методика Каббали була дана лише цілому народу і після того, як кожен і всі разом погодилися прийняти на себе виконання цієї умови. Адже якщо у всього народу не буде в житті іншої турботи, крім як стояти на сторожі інтересів товариша, щоб він ні в чому не мав недостачі, і якщо будуть робити це з істинною любов'ю, віддаючись цьому всім своїм єством, то, безумовно, ні в кого з народу не буде необхідності піклуватися про власне існування, тому що весь народ піклується про нього.
І, незважаючи на те, що ми бачимо дві частини в методиці Каббали: перша - виправлення, що стосуються відносин людини з Творцем, і друга - виправлення, що стосуються відносин людини з товаришем, обидві вони переслідують одну мету - вчинення дій заради Творця, адже для творіння немає ніякої різниці, працює він заради товариша чи заради Творця, оскільки все, що відбувається поза ним, розцінюється як нереальне.
Тому людина повинна почати шлях виправлення з дій «заради себе», а потім, під впливом виправляючого світла, від наміру «заради себе» переходять до наміру «заради Творця». Адже при досягненні любові до ближнього і віддачі йому, досягає любові до Творця і віддачі Йому, оскільки немає різниці між ближнім і Творцем, адже все, що знаходиться поза тілом, поза вигодою для себе, розцінюється однаково, чи то віддача ближньому або Творцю.
А указ «Возлюби ближнього як себе» є кінцевою метою всіх дій, оскільки така форма та характер найбільш зрозумілі людині. І неможливо помилитися в діях, оскільки зрозуміло, що треба робити. І знає людина, що якщо наповнення потреб товариша поставить вище наповнення власних потреб, то це і буде мірою його віддачі.
А тому не ставить за мету «полюбити Творця всім серцем і душею», оскільки насправді це одне й те саме - адже й товариша свого він також повинен любити всім серцем і душею. Таке значення слів «як самого себе». Адже себе він, безумовно, любить всім серцем і душею, а у своєму ставленні до Творця може обманутися, тоді як товариш завжди знаходиться у нього перед очима і тому своє ставлення до нього може оцінити правильно.
Однак у нас все ще залишається неясність: якщо метою методики Каббали і всього творіння є піднесення низинного людства, поки не станемо ми гідні цієї незвичайної величі - злиття з Творцем, то адже спочатку Творець міг створити нас у цій величі, і не утрудняти зусиллями творіння у виправленнях за методикою Каббали.
Це можна пояснити висловлюванням мудреців, яке говорить, що той хто користується плодами праці інших, соромиться поглянути на себе, оскільки втратив він людський вигляд... А оскільки Творець досконалий, не може походити від Нього щось недосконале. І тому, для того, щоб ми змогли насолоджуватися плодами своїх зусиль, Він приготував нам цю роботу і створив творіння в настільки низьменній формі. І за допомогою цієї роботи ми досягаємо нашої величі своїми власними зусиллями, а всю насолоду, що ми одержуємо від Творця, ми відчуваємо як маючі на неї право, а не як ті, що отримують подарунок.
Однак разом з тим, необхідно зрозуміти, в чому джерело відчуття низькості в момент отримання подарунку. Можна зрозуміти це, виходячи з добре відомого дослідникам природи закону - «природа будь-якої гілки подібна її кореню». Так що, все, що існує в корені, буде бажане і любиме його гілкою, і принесе їй користь. І, навпаки, від усього, що відсутнє в корені, і гілка його буде прагнути віддалитися, і не зможе терпіти, оскільки це завдасть їй шкоди. А оскільки коренем нашим є Творець, і Він не отримує, а віддає, то і ми відчуваємо себе приниженими кожен раз, коли отримуємо від близького.
Так що зараз нам стає зрозуміло, в чому полягає суть сказаного - «злитися з Ним». Велич цього злиття полягає в рівності гілки своєму Кореню. І відповідно до цього, стан ницості - це віддалення від Кореня. Іншими словами, будь-яке творіння, що йде шляхом максимальної віддачі ближньому, відчуває велике піднесення, максимально зливаючись з Творцем. І будь-яке творіння, що йде шляхом найбільшого отримання і любові до самого себе, найбільш принижене та найбільш віддалене від Творця.
Виправлення ж досягається методикою Каббали, якою спочатку займаються заради себе, тобто заради отримання винагороди, а потім знаходить намір заради Творця замість егоїстичної любові до себе і підіймається на ступінь віддачі ближньому. А досягається це виправлення природи людини за допомогою природного засобу, яким є заняття Каббалою заради Творця, адже сказано, що Творець створив егоїзм і дав методику Каббали для його виправлення, тому що світло її виправляє до подоби Творцю.
Так творіння розвивається і піднімається на вершину, поки не досягає такого ступеня, що повністю втрачає егоїстичну любов і отримання заради себе, і властивостями його стають віддача.
І тут виникає кілька запитань. У відповідності з вищесказаним, всі ми не виконуємо того що вимагає Каббала. Більше того, ми не виконуємо найголовнішого, оскільки займаємося частковостями і не торкаємося загального. Мудреці кажуть про розділ науки Каббала, що відноситься до дій, що ведуть до мети, яку бажають досягти. І тому, коли говорять одне виправлення, то, поза сумнівом, мають на увазі виправлення практичне. - За допомогою тільки лише цього виправлення людина досягне дійсної мети - злиття з Творцем. Так що, в одному виправленні вона удостоюється досягти мети і виконати своє призначення, оскільки практичний характер дії має на увазі досягнення виправлення егоїзму. Кінцева ж мета цього - любов «до ближнього як до себе», а ступінь, що негайно слідує за цим, - злиття з Творцем.
І ще ми повинні з'ясувати, що являє собою суть сказаного «Возлюби ближнього свого, як самого себе». Буквально це означає - любити в такій же мірі, в якій любиш самого себе. Але ми бачимо, що ніхто не в змозі виконати це. Навіть якщо б було сказано: «Люби ближнього свого так, як він любить тебе», - то й тоді мало хто зміг би виконати це в повному обсязі, проте це все ж таки було б прийнятно.
Але любити так, як любиш себе - очевидно, що це не представляється можливим. Навіть якщо б у світі не було нікого, крім товариша, то й тоді це було б неможливо, а вже тим більше, коли світ сповнений людей. Якщо людина почне любити всіх, як себе, у неї не залишиться часу на себе, але ж у своїй любові до себе вона наповнює свої потреби повністю і з великим бажанням.
Але не так стоїть справа відносно потреб суспільства. У нього немає вагомої причини для появи у себе бажання працювати на них. І навіть якщо б було у нього бажання, чи зміг би він виконати сказане хоча б у буквальному значенні? Чи вистачить у нього на це сил? А якщо так, то як же Каббала може зобов'язувати до того, що виконати абсолютно неможливо?
Але не можна уявити собі, що сказане перебільшено, оскільки дано нам застереження, якого ми й дотримуємося: «Не добав до цього і не збав». І з цим згодні всі коментатори, витлумачуючи сказане буквально. Більш того, вони сказали, що людина зобов'язана наповнювати потреби свого товариша навіть тоді, коли не вистачає йому самому. І тоді він повинен дбати про наповнення потреб свого товариша, а сам залишатися в злиднях. А в поясненні вказівки полюбити ближнього (Єрусалимський Талмуд, Трактат Кідушін) говориться, що той хто купує собі раба, подібний до того хто купує пана і якщо є в нього тільки одна подушка, зобов'язаний віддати рабу, навіть якщо сам буде спати на землі.
І якщо можна ще якось примиритися зі сказаним, то існує ще відповідь мудреця Гілеля, яку він дав чоловікові, що попросив навчити його всієї методики Каббали, «поки він стоїть на одній нозі»: «Не роби іншому того, що ненависно тобі. У цьому полягає вся методика Каббали. А решта - лише пояснення, йди і вчи». Так що по цій відповіді ми ясно бачимо, що вся методика Каббали - це роз'яснення сказаного «Возлюби ближнього як себе».
І, за словами Гілеля та інших мудреців, чия думка визначала закони, стає абсолютно ясно, що метою методики Каббали є піднесення людини на таку вершину, щоб зумів виконати умову «Возлюби ближнього як себе». Адже він з усією очевидністю говорить: «А решта - лише пояснення, йди і вчи», - тобто ці пояснення покликані допомогти нам досягти виконання цього закону.
Цей вислів є одним зі знаменитих і найбільш часто цитованих у наш час висловлювань. Разом з тим, ніхто не розуміє його сенсу. Адже слово «загальний» вказує на суму частковостей, кожна з яких, будучи складовою «загального», співвідноситься з ним так, що в поєднанні з усіма частковостями разом, утворює це «загальне».
І якщо ми говоримо про «загальний закон Каббали», то це означає, що всі письмові джерела та виправлення своїх 612 егоїстичних бажань, які зобов'язана виправити людина, і становлять суму частковостей, що відносяться до вказівки «Возлюби ближнього свого, як самого себе».
Але на перший погляд важко зрозуміти, як ця вказівка може служити «загальним» для всіх виправлень, які зобов'язує здійснити Каббала. Максимум, вона може служити «загальною» для вказівок, що стосуються відносин між людиною та її ближніми. Проте в тій частині, яка займається відносинами людини з Творцем, - як можна укласти їх у рамки сказаного «Возлюби ближнього як себе»?
Изменено: 04 мая 2010, 19:22Просмотров: 296
Комментариев: 0
І тепер, після всього, що роз'яснено вище, можна зрозуміти слова мудреців, як вони і вимагали: «висічено на скрижалях - читай не «висічено», а «свобода», що означає - звільнилися від ангела смерті». До отримання методики Каббали, взяли на себе зобов'язання відмовитися від усього особистого майна в міру, висловленої словами «царство Коенів», і слідувати меті творіння, тобто злитися з Творцем в єднанні властивостей - як Він, Творець, дає насолоду і не отримує, так і вони будуть віддавати і не будуть отримувати, що є вищим ступенем злиття, висловленим словами «святий народ», як сказано в кінці статті «Порука».
Ми вже усвідомили, що основа сутності людини, тобто, її егоїзм, який визначається як бажання отримувати, представляє собою лише половину цілого. Він не може існувати, якщо не втілюється в матеріальний образ або надію на його придбання, бо тільки тоді він стає цілим, і тільки тоді можна назвати його «сутністю людини» і не інакше.
Таким чином, коли удостоїлися повного злиття з Творцем, їх клі отримання було абсолютно спустошено. Вони не мали ніякої власності, яка тільки є у світі, і були злиті з Творцем тотожністю властивостей. А це означає, що не було у них ніякого бажання придбати що-небудь для самих себе, а тільки в тій мірі, в якій доставлять цим задоволення Творцеві, щоб Він насолодився ними.
І оскільки їх бажання отримувати одяглося в форму цього придбання, то, одягнувшись, з'єдналося з нею в єдину сутність. Таким чином, стали вони вільні від ангела смерті, оскільки смерть - це завжди відсутність існування і позбавлення чого-небудь, а це можливо лише у тому випадку, коли є якась іскра бажання існувати заради самого наповнення. Адже таке бажання існувати не може, воно вмирає і зникає.
А якщо немає в людині такої іскри, і всі іскри її сутності вдягаються у віддачу Творцю, то це не вмирає, і не зникає. Бо навіть коли тіло анулюється - це відбувається лише з точки зору отримання заради самого себе, в яку одягнене бажання отримувати, оскільки інакше існувати не може.
А коли отримує намір творіння, і Творець отримує від нього насолоду, оскільки виконується Його бажання, знаходимо, що суть людини одягається в бажання доставити насолоду Творцю, і удостоюється абсолютної вічності вже як сутність Його. І таким чином, удостоюється волі від ангела смерті. І про це сказано в Мідраші: «свобода від ангела смерті», - а в Мішні: «висічено на скрижалях - читай не «висічено», а «свобода», бо вільний лише той, хто займається вивченням Каббали».
На главную
+25
Online-журнал для женщин