В одном из упражнений учились Любить. Распространять свою любовь на свою жизнь на людей на дела, ... громко сказано, но для меня было именно так...  

Для меня это оказалось слишком больно. настолько что пришлось покинуть группу и выйти на улицу...не ожидал от себя...возможно это закономерность. та рана которая должна покрыться не чуствительной корочкой чтобы под ней затянулось и наросло новое живое....

Вот и сейчас .. болит.

Почему любимым делаем мы больно

и почему они не понимают нас?

Когда живём мы не спокойно,

когда нам плохо в этот час.

Мы говорим не понимая,

мы раним больно и не замечаем...

И мы потом сидим рыдаем,

как больно нам мы знаем.

Как больно нам, так и любимым нашим,

нам больно-мы больше ничего не скажем.

Пусть будет всё как есть

пусть в нас в душе всё остаётся здесь.

Ты будешь мужем? Хорошо!!!

Тогда любить тебя я буду,

Но если будет плохо мне,

Я этот случай не забуду.

И почему берёшь ты близко к сердцу,

что говорю тебе - любимый

Зачем ты закрываешь дверцу,

Когда мне без тебя не выносимо?

Я ведь люблю тебе ты знаешь,

и,то,что я тебе не говорю,

То ты прекрасно замечаешь,

Что я люблю тебя,люблю...

И не хочу чтобы страдала

Любовь моя к тебе,твоя - ко мне

и если я не замечала,

прости меня, скажу я в тишине!!!

Мой сон пропал и апетит,

когда любимого душа болит.

Когда я здесь, а ты там далеко

и сделать не могу я ничего.

Прости любимый - ты прекрасен,

но ты не требуй от меня,

чтоб мир цветами был раскрашен,

когда в душе моей зима.

И говорила я,что ты красивый,

но ты не помнишь те слова,

Скажи зачем мой милый

я так люблю тебя и только лишь тебя???

Я не буду тут вмикати зараз режим "Я такая красивая,а он меня бросил"...

Просто констатую факт: Кінець.

Мені навіть тяжко і ненависно думати про те, що я могла зробити не так... Ми настільки багато один одному робили різних речей, що передбачити майбутнє неможливо. Повернешся/не повернешся - навіть інтуїція мовчить...!

Я знаю чому ніколи не могла відмовитись від тебе до кінця, і знаю чому ми знову і знову наступали на ті й самі граблі. До мене, врешті решт, дійшло! Просто я ЗНАЛА, що ти мене кохаєш. Я до кісткового мозку в це вірила!.. Як я тобі вдячна, що ти нарешті похитнув мою віру. Інші жінки в твоєму житті, твої моральні зради і якісь тупі і нічим не обгрунтовані дії - ніщо мене так і не змогло переконати в протилежному, хоч все було так очевидно!.. А переконало банальне мовчання: 

- Я тобі потрібна?..

- ...

- Тебе, можливо, щось не влаштовує в наших стосунках...?

- ...

- В чому мій промах, що ти так різко охолов?

- ...

- Ти хочеш продовжити наші стосунки?

-...

І так мабуть би було до бескінечності... Питання ставились конкретним чином, щоб ти міг відповідати або "Так", або "Ні". Я довго їх переварювала в голові перед тим, як видать голосовим апаратом, наперед прокручуючи всі можливі відповіді на ці питання. І _МОВЧАННЯ_ 

Сказав би: "Я знайшов іншу!" "Я втомився від тебе!" "Мені зараз не до тебе!" "Я тебе розлюбив!" "Пішла на Хуй!" І мені можливо ніфіга неясно було б, зате надія зникла б! От що обідно. Ти залишаєш невизначеність і незнищенну, всередині висмоктуючу всі образи, надію...

І лише зараз перемотую платівку назад і тверезо оцінюю ситуейшн: не було, Рідний, в тебе ніякого кохання! Я поняття не маю що тебе тримало біля мене... Що змушувало повертатись раз у раз.(Може тобі просто трахатись зі мною було добре? ) І поводився ти достатньо часто, як поводяться натуральні виродки. Тільки... В твоїх очах було щось таке, що вселяло віру в твоє кохання! А може вони в тебе просто карі... А все інше я сама придумала))

Не буду крити карти, кажу як є: так, Коханий, (таки, млять, коханий!!!) в свій час я тобі нервів вимотала предостатньо. Тільки я виправилась... Давно!.. Відколи зрозуміла, що без тебе життя якесь бліде. А ти... А ти, мабуть, так і не переборов стадію "А пам'ятаєш як ти мене кинула?"

Каюсь. Сама перед собою. За те, що занадто сильно вірила в НАС. За те, що знову впустила тебе в своє життя і вкотре дозволила перевернути його догори дригом. Я вже навіть заплуталась в поняттях "Після тебе" і "До тебе"...

Висновок: Переживу! Головне, не намагайся повернути все назад...!!! Я не втримаюсь, погоджусь... А потім знову буду себе за це картати.

P.S. Хочу нове кохання, нове чоловіче плече, новий і свіжий мозок, який оцінить мене з нуля. А оцінити, знаю, є що Без розборів польотів з минулого, які тягнуть за собою болючі наслідки в майбутньому. Без драматичних докапувань до "брудної білизни" з періоду безТЕБЕйного. Відкрити очі, і побачити нове життя. Для цього варто лише не повертатись...