Я вже й забула як воно підриватись посеред ночі на ліжку і просто сходити з глузду від реальності снів. Секунду тому я кохалась з тобою, відчувала твої обійми і присмак губ досі лишився... Марево?.. Ні, мрія!

Як то кажуть, кохання буває різним!

Ми різні!!! Тільки от називають нас всі однаковими дурнями. Та ми й самі добре це знаєм. І якось і не ріже зовсім вухо слово "ми"

Така вся бомбезно кльова вирішила розпочати нове життя... Ага! Браво)) Мрії збуваються: я знайшла високого красеня з голубими очима, який прямо вистилається переді мною, аби я тільки була з ним. *Thumbs Up* Тільки от гадюкою почуваюсь, коли я тупо ігнорую бідолагу, а він починає бігати біля мене з місця на місце і просити пробачення. Неясно за шо!!! І коли десь отой падлючий голос всередині зудить таким приторним... "не його вибачення тобі потрібні, не його..." І готова бігти світ заочі, аби тільки голосочок гадський не наздогнав! А коли чудо-принц без коня починає тебе обіймати, то враження, що слимаки поповзли! Шо я роблю?!

Я навіть ще не вирішила... "Стараюсь забути" чи "Намагаюсь повернути".

Словом, голова посварилась з серцем, і вони періодично викидають нові абсолютно протилежні ідеї моєї поведінки... Мабуть, це дуже тупо виглядає зі сторони. А я розслабилась, і не парюсь. Будь що буде! Переживем!!!