bookclub_uaЛента заметок группы
22 марта'07, 12:35
Просмотров: 8
Комментариев: 0
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
У якому Тигра приходить до Лісу і снідає
Посеред ночі Вінні-Пух несподівано прокинувся й прислухався. Потім зліз із ліжка, засвітив свічку й потупав через кімнату подивитись, чи бува хто не лізе по мед до його буфетика. Але ніхто не ліз — тож він протупав назад, загасив свічку й ліг спати, але згодом знову почув те саме Щось.
— Пацю, це ти? — спитав він.
Ні, це був не Паця.
— Кристофер Робін, це ти? Заходь, — сказав він.
Але Кристофер не увійшов.
— Слухай, Іо, облиш. Завтра розповіси, — промурмотів він крізь сон.
Але Щось не вщухало.
— ВОРРАВОРРАВОРРАВОРРАВОРРАВОРРА, — казав Невідомо-Хто, і Пух раптом відчув, що він, власне, зовсім не хоче спати.
«Що це може бути? — подумав він. — Або Хто це може бути? У цьому Лісі багато чого можна почути, але це щось нове. Це НЕ гарчання, не мурчання і не гавкіт. Це також не той-звук-який-видаєш-перш-ніж-почнеш-читати-вірша-вголос. Це напевне вимовляє якийсь дикий звір. І це там, у мене за дверима. Доведеться встати й попросити, щоб він цього не робив.»
Тож він встав і відчинив двері.
— Привіт, — сказав він — бо може ж там і справді хтось є?
— Привіт, — сказало Щось .
— О, — сказав Пух, — привіт!
— Привіт!
— Ага, он де ти! — вигукнув Пух. — Привіт!
— Привіт , — сказав Незнайомий Звір, гадаючи, доки ще це буде продовжуватись.
Пух тільки-но хотів сказати «привіт» учетверте, але раптом вирішив, що не треба, і замість того сказав: «Ти хто?»
— Я, — відповів якийсь голос.
— Он як, — сказав Пух. — Тоді заходь.
Тож Воно зайшло і при світлі свічки вони стали роздивлятися один на одного.
— Я Пух, — сказав Пух, — а ти хто?
— А я Тигра, — сказав Смугастик.
— Он як, — сказав Пух, бо ніколи раніше не бачив такого звіра. — А Кристофер Робін про тебе знає?
— Ну звичайно, — сказав Смугастик.
— Добре, — сказав Пух. — Зараз вже глуха ніч, саме час спати. А завтра вранці поснідаємо медком. Чи Тигри полюбляють мед?
— Вони усе полюбляють, — бадьоро сказав Смугастик.
— Тоді, якщо вони полюбляють спати на підлозі, я повернуся до свого ліжка , а завтра вранці візьмемось до роботи. На добраніч!
І він повернувся до свого ліжка й міцно заснув.
Коли він вранці прокинувся, перше, що він побачив, був Тигра, що сидів перед дзеркалом і дивився на себе.
— О, привіт, — сказав Пух.
— Привіт, — сказав Тигра. — Я тут знайшов одного точнісінько такого, як я. А я ж думав, я один такий.
Пух виліз з-під ковдри й почав пояснювати, що таке дзеркало, але саме тоді, коли він дістався до найцікавішого, Тигра сказав:
— Вибач, але там щось лізе на твій стіл, — і з голосним ВОРРАВОРРАВОРРАВОРРАВОРРА кинувся на край скатертини, стягнув її зі столу, тричі в неї загорнувся, одкотився на другий кінець кімнати , після несамовитої боротьби висунув на світ Божий голову й бадьоро спитав: «То я переміг?»
— То ж моя скатертина, — зауважив Пух, починаючи його розгортати.
— Мені було цікаво — що воно таке?
— Цим покривають стіл , а тоді ставлять на нього всілякі речі й кладуть їжу.
— А чого ж тоді воно намагалося мене вкусити, коли я од нього одвертався?
— Щось не віриться, — сказав Пух.
— Воно хотіло, — заперечив Тигра, — та я не дався. Я ж прудкий!
Пух повернув скатертину на стіл, поставив на неї великий горщик із медом , і вони сіли снідати. Але тільки-но вони сіли, Смугастик напхав повний рот меду... схилив голову набік, звів очі до стелі і видав спершу дослідницьке цмокання, за ним роздумливе цмокання, а тоді цмокання, що мало означати що-нам-тут-таке-дали... і тоді сказав дуже р-рішучим голосом:
— Тигри не люблять меду.
— Та невже, — вимовив Пух якомога сумніше. — А я думав, вони все люблять.
— Усе, крім меду, — сказав Смугастик.
Одверто кажучи, Пуха це аж ніяк не засмутило, і він запевнив гостя, що тільки-но він сам упорається із своїм сніданком, вони підуть до Паці і той , можливо, пригостить їх горіхами, що ростуть на дубах.
— Дякую, Пуше, —сказав Смугастик, — бо горіхи, що ростуть на дубах, це саме те, що Тигри полюбляють понад усе.
Отож після сніданку вони пішли в гості до Паці, і Пух дорогою пояснив, що Паця це Дуже Маленька Тваринка, яка не любить усіляких стрибків і вихилясів, і попросив Тигру не дуже вистрибувати — хоча б на початку. Смугастик, що весь час ховався за деревами й вискакував, кидаючись на Пухову тінь, коли вона на нього не дивилась, сказав, що взагалі Тигри стрибучі лише натщесерце, перед сніданком, а тільки-но вони з’їдять парочку чи дві отих горішків, що ростуть на дубах, вони одразу стають Ввічливими та Лагідними. Так за розмовами вони потрошку дійшли до Паціної хатки й постукали у двері.
— Привіт, Пух! — сказав Паця.
— Привіт, Пацю. Знайомся: це Тигра.
— Правда? — сказав Паця і трошки позадкував на другий бік стола. — Я думав, Тигри менші ніж Оце.
— Великі Тигри не менші, — сказав Смугастик.
— Ти знаєш, вони люблять горішки, що ростуть на дубах, — сказав Пух. — Через те ми й прийшли, бо бідний Тигра ще зовсім не снідав. Анічогісінько.
Паця підштовхнув до Тигри миску з жолудями й сказав: «Пригощайтесь», а тоді присунувся поближче до Пуха і, почуваючи себе значно хоробрішим, безтурботним голосом промовив: «Так ти, значиться, Тигра? Так-так.» Але Тигра нічого не відповів, бо рот у нього був повний жолудів — повний-повнісінький...
Після довгого плямкання та цямкання він кінець кінцем сказав:
— Ии—оо-ее-ууя!
А коли Пух і Паця сказали: «Що?», він сказав: «Иае-ее!» і на хвилинку вискочив надвір.
А коли повернувся, сказав чітко й твердо:
— Тигри таких горіхів не люблять.
— Та ти ж казав, що вони люблять усе, крім меду, — сказав Пух.
— Усе, крім меду та горіхів, що ростуть на дубах, — пояснив Тигра.
Почувши це, Пух сказав: «Ага, зрозуміло!», а Паця, який, по правді кажучи, трішечки зрадів, що жолуді Тиграм не до вподоби, спитав: «А як щодо будяків? «
— О, будяки, — сказав Тигра, — будяки це саме те, що Тигри полюбляють над усе!
— Тоді, — сказав Паця, — треба навідатись до Іо. Ходімо!
Отож вони всі троє попрямували до Віслюка; і вони йшли, і йшли, і йшли , аж поки не дійшли до того куточка Лісу, де жив Іо.
— Привіт, Іо! —сказав Пух. — А це ось Тигра.
— Що це? — спитав Віслюк.
— Оце, — пояснили Пух і Паця в один голос, а Смугастик посміхнувся найщасливішою посмішкою і нічого не сказав.
Іо обійшов довколо Тигри один раз, а тоді повернувся і обійшов удруге.
— То як, ви сказали, Воно зветься? Оце?
— Тигра.
— Он як, — сказав Іо.
— Він тільки-но прийшов, — пояснив Паця.
— Он як, — знову сказав Іо.
Він довго-довго стояв у роздумі, а тоді спитав:
— А коли він звідси забереться?
Пух пояснив йому, що Тигра є близьким другом Кристофера Робіна і прибув сюди, аби жити у цьому Лісі, а Паця розтлумачив Смугастику, що він не повинен ображатись на те, що Віслюк каже, бо Іо завжди похмурий, а Іо запевнив Пацю, що він, навпаки, із самого ранку у найбадьорішому, найвеселішому настрої. А щодо Тигри, то він усім і кожному, хто тільки його слухав, скаржився, що й досі не снідав.
— Ой, Іо, я й забув, чом ми оце до тебе прийшли, — сказав Пух. — Розумієш, Тигри — вони завжди їдять будяки, отож ми й прийшли.
— Дуже вдячний, — кислувато сказав Іо.
— Та ні — ти не думай, що я тебе не хотів бачити...
— Так-так, зрозуміло. Але оцей твій новий смугастий приятель — він-таки, звичайно, хоче їсти.
Як, ти сказав, його звуть?
— Тигра.
— Іди-но сюди, Тигра.
Великодухий Іо повів гостя до найбудяковішої зарості будяків і вказав на неї ратицею.
— Це я беріг до свого дня народження, — сказав він, — але, кінець кінцем, що таке день народження?
Сьогодні він є, а завтра його вже немає. То ж пригощайся, Тигра.
Смугастик подякував і не без тривоги озирнувся на Пуха.
— Це насправді будяки? — прошепотів він.
— Так, — сказав Пух.
— Оті, що їх тигри люблять понад усе?
— Цілком вірно, — зазначив Пух.
— Зрозуміло, — сказав Смугастик, гамкнув повнісінький рот будяків і голосно захрумтів. Та не пройшло й хвилини, як він заволав «Ой-йой-йой!» , сів на землю й сунув лапу в рот.
— Що з тобою? — здивувався Пух.
— Ой ,пече! — промурмотів Тигра.
— Здається, твій приятель проковтнув бджолу, — зауважив розсудливий Іо.
Пухів приятель перестав трусити головою, намагаючись витрусити з рота будякові колючки, і пояснив, що Тигри не люблять будяків.
— Нащо ж тоді було псувати такий прекрасний кущ, — обурився Іо.
— Зачекай, але ж ти сказав, — почав Пух, — що Тигри люблять усе, окрім хіба меду та отих горіхів, що ростуть на дубах.
— А також будяків, — додав нещасний Смугастик, що бігав довкола, висолопивши язика.
Пух сумно на нього подивився й спитав:
— То що будемо робити, Пацю, — адже він голодний?
Паця знав, що робити: він миттю відповів, що треба йти до Кристофера Робіна.
— Ви знайдете його у Кенги, — сказав Іо. Він підійшов до Пуха й голосно прошепотів:
— Послухай, а ти не міг би попрохати свого приятеля, аби він перестав кружляти довкола нас? Хай робить свої вправи десь у іншому місці. Я саме зібрався попоїсти і аж ніяк не хочу, щоб хтось узяв і повитоптував мої харчі. Це, звичайно, дрібничка, можна сказати, примха — але ж в кожного з нас є свої забаганки.
Пух поважно кивнув і звернувся до Тигри:
— Ходімо, навідаємось до Кенги. У неї напевно знайдеться що попоїсти. Там тобі буде не один гарний сніданок.
Тигра завершив своє останнє коло й підійшов до Пуха й Паці.
— Таки пече, — пояснив він, широко й дружньо посміхаючись.— То ходімо, — і першим побіг.
Пух і Паця поволі поплентались за ним. Дорогою Паця не говорив нічого, бо ні про що не міг думати, а Пух нічого не говорив, бо думав про новенький віршик. А коли вже досить про нього надумався, то почав:
Ну, як нам Тигру врятувати,
Чим бідолаху годувати?
Такий бо в нас Смугастий гість —
Анічогісінько не їсть!
Не хоче меду — й поготів
Ні будяків, ні жолудьків —
Не їсть нічого з тих харчів,
Що кожний залюбки б поїв.
А хто не їсть ні се, ні те,
Той аж ніяк не підросте!
— Та навіщо йому рости, він і так вже дуже великий, — сказав Паця.
— Він не насправді дуже великий.
— Ну, принаймні таким здається!
Почувши це, Пух знову задумався, а тоді промурмотів:
Та скільки кілограм ваги
Чи літрів він не має —
ЗДАЄТЬСЯ БІЛЬШИМ все одно,
Бо ВИСОКО стрибає.
— От тепер вже віршик закінчено, — сказав він вдоволено. — Як він тобі — подобається?
— Все подобається, — сказав Паця, — тільки до чого там літри? Начебто вони там ні до чого.
— Та їм ото самим закортіло стати після кілограмів, — пояснив Пух, — то я вже їх впустив. Нехай.
Взагалі це чи не найкращий спосіб писати вірші: хай усе, що приходить на думку, стає, де схоче. Тобто, де проситься.
— Правда? — сказав Паця. — А я й не знав.
Увесь цей час Смугастик вистрибував перед ними, щоразу повертаючись, щоб поспитати: «Я правильно біжу? Нам сюди?» Та ось нарешті видно будиночок Кенги, а ондечки й Кристофер Робін. Тигра прожогом кинувся до нього.
— А, і ти тут, Смугастик! — сказав Кристофер Робін. — Я знав, що ти повинен десь бути.
— Я стільки тут усього познаходив у цьому Лісі, — сказав Тигра гордовито. — Знайшов тут одного пуха, одного пацю, якогось іо, та ніяк не можу знайти хоч який-небудь сніданок.
Тут підійшли Пух і Паця, обійнялися з Кристофером Робіном і пояснили, у чому справа.
— А ти часом не знаєш, що вони люблять, оті Тигри? — спитав Пух.
— Я думаю, що, якби я ДУЖЕ постарався, я б надумав, але ж я ДУМАВ, що Тигра знає.
— Я знаю, — сказав Тигра упевнено. —Усе, що тільки є на світі, окрім меду, отих горіхів, що ростуть на дубах, та — як вони звуться, оті пекучі штуки?
— Будяки.
— Ага, окрім них теж.
— Ну, то нехай.. Вже Кенга знайде, чим тебе нагодувати.
Тож вони зайшли до Кенгиної хати, і після того, як Маленький Ру сказав «Привіт, Пух!» і «Привіт, Пацю!» по одному разу і «Привіт, Тигра!» аж двічі, бо досі ніколи ще такого не вимовляв, і воно здалося йому забавним, вони розповіли господині, чого їм треба, і Кенга мовила дуже лагідно: «Ну що ж, Тигрику, любий, подивись у моєму буфеті — може знайдеш щось собі до вподоби.» Бо Кенга відразу зрозуміла, що, хоча на око Тигра й здавався великим, насправді він так само, як Крихітка Ру, потребував ласки.
— А можна я теж подивлюся? — спитав Пух, бо він вже теж починав почувати себе дещо одинадцятигодинно.
Одержавши дозвіл, він хутенько знайшов невеличку баночку згущеного молока, і щось доразу підказало йому, що Тигри ЦЬОГО теж не люблять, — то він прибрав баночку у куточок, аби ніхто не заважав йому приділити їй належну увагу.
А бідний Смугастик, скільки не шарудів і носом , і лапами, і тут і там, знаходив тільки те, чого Тигри на дух не полюбляють. Тож коли кінець кінцем він перебрав усе, що тільки було у шафі, і побачив, що все воно не про нього, він сумно спитав Кенгу: «То що будемо робити?»
Але Кенга, і Кристофер Робін, і Паця — усі вони скупчились довкола Ру, умовляючи його проковтнути ложечку Солодового Екстракту. А Ру канючив:«Та може не треба?», а Кенга повторювала: «Ру, дорогесенький, ти ж мені обіцяв! Згадай-но — адже ж обіцяв?»
— А що то таке? — пошепки спитав Тигра у Паці.
— То такі Зміцнюючі Ліки, — відповів Паця. —Він їх просто ненавидить.
Тигра підійшов поближче, перехилився через спинку стільця, що на ньому сидів упертий малюк, висолопив раптом довгий рожевій язик і миттєво ковтнув величезний, найковтючіший ковток. Кенга аж підскочила з подиву і, скрикнувши «Ой!», ледь встигла схопити ложку й витягти її з рота в Тигри, який ладен був проковтнути її разом із Солодом. Ложку було врятовано, але Солодового Екстракту як і не бувало.
— Тигра, МИЛИЙ! —вимовила Кенга.
— Він випив мої ліки, він випив мої ліки, він випив мої ліки! — виспівував Крихітка Ру у захваті, вважаючи що це чи не найкращий жарт.
А Тигра звів погляд до стелі, заплющив очі, і язичок його заходив кругами по щоках і по щелепах, аби, боронь Боже, нічого не лишилося назовні. Потім щаслива усмішка осяяла його обличчя, і він задоволено промовив: «Так ОТ ЩО насправді люблять Тигри!»
Цим, до речі, пояснюється те, що з того часу він завжди жив у Кенги і щодня їв Солодовий Екстракт на сніданок, на обід і на вечерю. А іноді, коли господині раптом спадало на думку, що йому терміново потрібні Зміцнюючі Ліки, він ковтав після їжі ложечку чи дві тієї кашки, що її варили для Ру на сніданок.
— Але Я ОСОБИСТО вважаю, — зауважив Паця, звертаючись до Пуха, — що його уже досить зміцнено.
Сделать bigmir)net стартовой
Украина / русский 
Это бета версия сервиса Дневники. Пожалуйста, все свои замечания и предложения направляйте в нашу Службу поддержки
Наверх
