bookclub_uaЛента заметок группы
Ю. Винничук "Весняні ігри в осінніх садах"
18 июня'07, 9:56
Просмотров: 44
Комментариев: 4
Танці богомола
Розділ перший
1
Жінок по-справжньому починаєш розуміти тільки тоді, коли вони тебе залишають. Саме тоді вони нарешті вилущують із себе яку-небудь не відому досі для тебе істину і вбивають нею наповал. Ти міг із жінкою прожити хоч і сорок років, але як тільки настає та хвиля, коли вона каже, що йде від тебе, ти дізнаєшся про себе щось таке, чого ніколи й на гадку не спливало, і це, між іншим, може бути якась абсолютна дурниця, повне ніщо, пшик, котрий у будь-який інший момент міг би викликати тільки дикий регіт, але не тоді, не в той момент, коли вона це тобі кидає на прощання. І головне, що кидає! Таке, на що хочеться тільки ошелешено розсміятися. Як? Через таку дурню? Так, власне через неї. Тоді це звучить, як вирок, як остаточний засуд, що забивається тобі цвяхом у чоло, в самий центр чола, ось сюди між бровами, і ти мусиш звідтоді носити цей цвях посеред чола, доторкатися до нього і думати, думати, що ж це насправді означало і що дійсно за цим стоїть.
Від кожної панни, з якою був близьким, я дізнавався про себе щось нове. І, власне, тоді, коли ми розходилися. Можливо, хтось назве це мазохізмом, але, коли я хотів панну покинути, то ніколи їй цього не казав. Я взагалі не зміг би зліпити докупи таких слів, як: «Вибач мені, але я покохав іншу», чи «Між нами все скінчено. Давай розійдемося». Я з подивом вислуховував від декого зі своїх друзів розповіді про ті дивовижні сцени, які вони розігрували перед паннами, яких кидали. Дехто навіть влаштовував прощальну вечерю, яка закінчувалася знову ж таки прощальними любощами. О ні, це не для мене. Я робив простіше. Мається на увазі простіше для мене, а не для панни, бо якраз їй усе це не було просто. Я робив так, аби вона мене покинула. Я починав грати роль негідника, це не проста роль, якщо ти в душі все ж таки не негідник, але ти хочеш вийти сухим із води, тобі не хочеться переживати якісь сцени, з’ясовувати стосунки, може, навіть заробити ляпаса. Усе, що тобі хочеться — це аби панна послала тебе подалі, і що коротшою виявиться фраза, то краще для тебе. Але в дійсності ніколи не виходило коротко. Завше це тривало довго. З вини панни. Зайве й казати, що від ляпасів по писку я так ніколи й не убезпечився. Нарешті збагнувши, з яким негідником вона мала справу, панна вибухала нестримним водограєм звинувачень, які відкривали для мене настільки дивовижні грані мого «я», що неможливо було второпати тільки одне: а навіщо ж ти, голубонько, з такою потворою стільки часу воловодилася?
І знаєте що? Нема жодного сенсу ставити розлюченій панні подібне запитання. Відповідь завше звучатиме так: «Я думала, що зможу зробити тебе кращим!»
Чи може бути в стосунках двох людей бажання шляхетніше, аніж зробити когось кращим? У мить звучання цього святого наміру вступають фанфари, флейти і тромбони, у таку мить хочеться обняти панну за коліна, цілувати її мешти і прохати: «Ну, спробуй ще, зроби мене кращим!» Але ні, якщо ти серйозно націлився її покинути, не розслабляйся, бо все це фікція, ніхто насправді нікого кращим не зробить. Ліпити можна з глини, але не з піску. Ти залишатимешся таким самим, як і при першій зустрічі; єдине, чого можна ще від тебе сподіватися, що колись ти таки пристосуєшся до панни, будеш намагатися позбутися звичок, які її дратують, але тільки на той період, коли вона перебуває поруч. Авжеж, ти в принципі можеш стати таким, яким тебе прагне панна, але якщо вона для тебе не є даром небес, і ти до неї відчуваєш суто фізичний потяг, і цікавить тебе лише її дупа, тобі просто начхати на всі умовності, ти такий, яким ти є насправді: неуважний, неточний, невірний, невдячний, непорядний, неврівноважений, невихований, брехливий, нахабний, відлюдкуватий, самовпевнений, безсоромний...
Головне тут — не розкисати і не сприймати ці звинувачення серйозно. Інакше і справді може закрастися підла думка дозволити порятувати себе, віддатися перевихованню і, на крилах кохання постійно удосконалюючись, ставати зразковим, ставати ідеальним, а інколи, вийшовши на балкон, прислухатися до шелесту крил за спиною.
Звичайно, мій спосіб покидання панни комусь видасться дещо затяжним, адже процес ставання негідником не може тривати лічені години, а все ж таки дні й тижні, а проте мені таланило з паннами, чомусь доля мені постійно дарувала вибухових істеричок, готових тобі у будь-який зручний момент видряпати очі, вирвати жмут волосся, ошпарити окропом чи пошматувати рукописи. Саме рукописи і книги чомусь викликають у них, очевидно, тривалий час тамовану лють, адже тільки література й стояла на перепоні повного заволодіння мною. Усвідомлення того, що є щось для мене важливіше й цінніше за їхню піхву, дупу, перса, кохаюче серце, за їхні вуста із краплями сперми, за котячі пестощі й навіть за кнедлі зі сливками, викликає у них агресію, спрямовану саме на те найцінніше і найдорожче, чим живе письменник, і тоді у хвилини істерики вони хапають папери і рвуть, розкидаючи на всі боки клапті твоєї писанини, наступають ногами на одну половину книги, а другу з диким криком шарпають угору (і де тільки міць така в них береться?), в екстазі вони готові допомогти собі й зубами, і ось уже злітає в повітря сплюндрований Бодлер, а за ним — Рільке, а за Рільке — Свідзинський, а ти, мов очамрілий, намагаєшся врятувати оте своє найдорожче і в безвиході мусиш таки вдатися до сили, скрутити їй руки, повалити на підлогу, задерти халата і, розірвавши майточки з такою самою люттю, як вона перед тим дерла Райнера-Марію Рільке, трахнути її, всю в сльозах, ридаючу, завиваючу, стогнучу, конаючу, на очах сплюндрованих Шарля, Райнера-Марії і Володимира.
Авжеж, з істеричками, які люблять випити і закурити, значно легше розходитись. Вивести їх із рівноваги — раз плюнути. Досить відмовитися зробити щось таке, що ти досі виконував без зайвих слів, і до того ж назвати причину відмови таку ліву, щоб це аж різало вуха. Ну, наприклад, якщо ти їй постійно готував каву, а одного разу на її прохання буркнув: «Сама собі приготуй — я зайнятий», то будь певен, що тієї ж таки миті тобі слід різко нахилитися, інакше горнятко розтрощиться простісінько на твоєму чолі. Така сама реакція чекає і після негативної відповіді на запитання: «Ти мене проведеш?» Тоді летить в кращому випадку в голову капець, а в гіршому — мешт.
Не знаю, як інші, але коли я вислуховую від коханої безпідставні звинувачення, то відчуваю образу, смуток і розпач, а ще — абсолютну безпорадність, оскільки не годен відповісти таким самим вражаючим фонтаном слів. Слова сиплються так, мовби шпурляли їх мені в обличчя не по одному, а цілими жменями, вони обпікають мене і засліплюють, забивають вуста і перекривають повітря, і якщо в першу хвилину в мене ще проявляються якісь несміливі спроби захиститися, сховатися за якісь свої слова, може, і не такі гострі й болючі, то вже в наступну — я несподівано для себе починаю відчувати на душі легкий осад відповідальності, а за мить я вже просто не можу доводити, що ні в чому не винен, мені починає здаватися, що ці звинувачення цілком справедливі й мене ображають не даремно, а таки заслужено. І ось я вже розрізняю у тих словах нотку поблажливості — авжеж, мені залишають маленьку кватирку відчиненою, зовсім маленьку, але я можу скористатися цією великодушністю і влетіти в неї, склавши руки смиренно на грудях і проказуючи: «Пробач! Пробач!» Однак я цього ніколи не робив, оскільки все йшло за планом. І тільки цей нічний дзвінок не був за планом. Він ошелешив мене своєю раптовістю.
2
А все ж почалося зовсім невинно і зовсім не з того, що мені довелося почути, яка я свиня. Спочатку моя дружина зібралася до Америки на якесь ліве запрошення влаштовувати таку ж ліву виставку своїх картин. Попрощалися ми з палкими обіймами і ледь не зі сльозами на очах, вона не приховувала, що збирається там затриматися, знайти роботу і переконувала мене, щоб я їхав за нею, оскільки у мене було запрошення до Канади. Я сприймав це несерйозно: жити в Америці мене б змусило хіба повернення совєтської влади в Україні.
Останній живий спогад про неї — повітряний поцілунок. Але після цього настала якась дивна ситуація: вона пропала, і я півроку не мав від неї жодної вістки. Окрім однієї — ліве запрошення виявилося настільки лівим, що її ніхто не зустрів, ледве відшукала якогось знайомого художника і поселилася в його майстерні, де спала просто на столі. Цю невтішну новину передала мені одна пані, яка саме повернулася з Америки, її батьки, звичайно, отримували від неї листи, але мені казали, що не мають жодної вістки. І лише тепер вона зателефонувала мені й сповістила, що мусимо розлучитися. І тут, власне, я почув про себе те, про що ніколи не здогадувався: я зеленого поняття не мав, що я бабій, що волочуся за кожною спідницею, що переспав з усіма її колєжанками і хтозна, чи не грав також її маму, але ось нарешті я можу влаштувати собі ідилію з... тут вона перерахувала з півдесятка колєжанок, котрих я не тільки грав, але й мріяв пошлюбити. Водоспад безглуздя вилився на мою голову так несподівано, що я не знайшов жодного аргументу, аби його зруйнувати, я захлинувся нісенітницями, як захлинається риба повітрям, а що на фонтан її звинувачень я спромігся тільки щось невиразне булькати, то й не намагалася мене вислухати, а торохтіла й торохтіла, мов автомат, викидаючи з себе сто слів за секунду. Тому й не дивно, що пізніше я не зміг пригадати і десятої частини з того, що влетіло у мої вуха.
З того, що все ж таки запам’яталося, поставала дуже неприваблива картина. Потворам, таким, як я, просто не місце на землі. Нічого святого! Жодної надії на виправлення. Я граю все, що рухається на двох ногах протилежної статі. Я монстр! Маніяк! Вампір! Я висмоктую енергію, п'ю кров і втішаюся чужими муками.
Після цього відбулося ще кілька телефонних розмов, так само знервованих, похапцем, вона атакувала, я захищався, не знаючи, що її атакування уже не мали жодного сенсу, вона просто шукала сама для себе виправдання, бо в той час, як я продовжував жити сам, вона уже знайшла затишне гніздечко і мешкала із зубним лікарем під Нью-Йорком. Дізнавшись про це, я відчув, як важка зимна крига сповзає мені з грудей і вільніше стає дихати. Я втомився боротися і збагнув: усе, чого я тепер потребую, — це, власне, перетворитися на того, за кого вона мене мала: на маніяка і вампіра. А для чистоти експерименту переконати себе, що її не було ніколи.
Сделать bigmir)net стартовой
Украина / русский 
Это бета версия сервиса Дневники. Пожалуйста, все свои замечания и предложения направляйте в нашу Службу поддержки
Наверх
