На главную Все сервисы
Войти Почта
+25  Киев
7.99
Близнецы

ДНЕВНИКИ

Главная
Лента заметок
Теги
Группы
Рейтинги
Мой дневник Заметки Избранное Контакты Группы Мои теги Новости Настройки
Добавить заметку

Лента заметок ледиСОВЕРШЕНСТВО (13)Профиль

RSS 
Сортировать по: дате просмотрам рейтингу комментариям
Вид ленты: сокращенный    полный   
07
янв
2010

Важко або весна не за горами

Изменено: 07 января 2010, 03:48 Просмотров: 252 Комментариев: 0

Важко почати життя з нової сторінки без нього, а ще важче продовжувати грати у любов і невизначеність. Важко зранку прокидатись і знати, що в цей холодний ранок він не подасть капці, не пригорне і не скаже: " Давай ще трохи полінуємось...", а ще важче знати, що він прокидається з іншою. Важко шукати нагоди аби зазирнути у його почту чи тел і читати дурні повідомлення, а ще важче мати підозри, його посмішку як чи то спростування чи то підтвердження. Важко зважитись на розмову, знаючи що втратиш той картоковий будинок, віру у казки і стабільність, та ще важче жити, як на бочці з порохом, очікувати на зраду чи ніж у спину. Важко знати, що ти сам проти усього світу, та стає легше від того, що не треба бути такою, про яку мріє він, не треба жити заради нього і підлаштовувати свій  ритм життя під нього, а можна дихати на повні груди і жити вірою, що весна не за горами....

 подробнее
Мне нравится! Понравилось: 4
Пожаловаться
13
дек
2009

Укуси меня, богиня, укуси

Просмотров: 230 Комментариев: 2
Укуси меня, богиня, укуси,
Ногти в грудь мою открытую вонзи,
Рви зубами человеческую плоть,
Продолжай, не прекращая грудь колоть.

Ты соски своими пальцами сожми,
Покрути, слегка сжимая, покрути,
И, скрипя зубами, в шею впейся мне,
Продолжая быть на мне, как на коне.

Привяжи мои запястья, привяжи,
К спинке стула, да покрепче завяжи,
Чтоб не вырвался скакун из-под тебя,
Оседлай меня, я собственность твоя.

Покусай мне шею жадно, покусай,
Покусай мне ушко нежно, покусай,
Покусай мне губы страстно, покусай,
И внимание на стон не обращай.

Истязая моё тело, истязай,
Но при этом с моей плоти не вставай,
Не найти от недр земных и до небес,
Ничего, что заменило б боль и секс. подробнее
Пожаловаться
13
дек
2009

любов....

Просмотров: 144 Комментариев: 0
Любить - это прежде всего отдавать.
Любить - значит чувства свои, как реку,
С весенней щедростью расплескать
На радость близкому человеку.
Любить - это только глаза открыть
И сразу подумать еще с зарею:
Ну чем бы порадовать, одарить
Того, кого любишь ты всей душою?!
Любить - значит страстно вести бои
За верность и словом, и каждым взглядом,
Чтоб были сердца до конца свои
И в горе и в радости вечно рядом.
А ждет ли любовь? Ну конечно, ждет!
И нежности ждет и тепла, но только
Подсчетов бухгалтерских не ведет:
Отдано столько-то, взято столько.
Любовь не копилка в зашкафной мгле.
Песне не свойственно замыкаться.
Любить - это с радостью откликаться
На все хорошее на земле!
Любить - это видеть любой предмет,
Чувствуя рядом родную душу:
Вот книга - читал он ее или нет?
Груша... А как ему эта груша?
Пустяк? Отчего? Почему пустяк?!
Порой ведь и каплею жизнь спасают.
Любовь - это счастья вишневый стяг,
А в счастье пустячного не бывает!
Любовь - не сплошной фейерверк страстей.
Любовь - это верные в жизни руки,
Она не страшится ни черных дней,
Ни обольщений и ни разлуки.
Любить - значит истину защищать,
Даже восстав против всей вселенной.
Любить - это в горе уметь прощать
Все, кроме подлости и измены.
Любить - значит сколько угодно раз
С гордостью выдержать все лишенья,
Но никогда, даже в смертный час,
Не соглашаться на униженья!
Любовь - не веселый бездумный бант
И не упреки, что бьют под ребра.
Любить - это значит иметь талант,
Может быть, самый большой и добрый.
И к черту жалкие рассужденья,
Все чувства уйдут, как в песок вода.
Временны только лишь увлеченья.
Любовь же, как солнце, живет всегда!
И мне наплевать на циничный смех
Того, кому звездных высот не мерить.
Ведь эти стихи мои лишь для тех,
Кто сердцем способен любить и верить!
И люди узнали, согреты новью,
Какой бы инстинкт ни взыграл в крови,
О том, что один поцелуй с любовью
Дороже, чем тысяча без любви!
И вы поспешили-то, в общем, зря
Шуметь про «сверхновые отношения»,
Всегда на земле и при всех поколениях
Были и лужицы и моря.
Любовь не минутный хмельной угар.
Эх, если бы вам да всерьез влюбиться!
Ведь это такой высочайший дар,
Такой красоты и огней пожар,
Какой пошляку и во сне не снится!
Рванитесь же с гневом от всякой мрази,
Твердя себе с верою вновь и вновь,
Что только одна, но зато любовь
Дороже, чем тысяча жалких связей! подробнее
Мне нравится! Понравилось: 2
Пожаловаться
13
дек
2009

Зачем люди убивают всех тех, кто им дорог?

Изменено: 13 декабря 2009, 17:13 Просмотров: 145 Комментариев: 1

 «Зачем? - думала Луна, -Зачем люди убивают всех тех, кто им дорог? Зачем они обещают в подарок своим любимым звезды, ведь те умирают с первым веянием холода между влюбленными? Зачем они убивают моих детей? Неужели они не знают, что мы тоже живые?»

Эти мысли посещали Луну каждый миг, каждый час, каждую секунду... Ветер не успевал сообщать, что где-то погасла звезда, ведь они исчезали миллионами..

Как же звезды все же похожи на людей... Как только человек полюбит другого, он сразу же ищет звезду, что загорелась в этот миг ярче других. А почему она засияла? Просто...она  тоже...влюбилась)

Как человек, дарящий всем свое тепло и расположение, так и звезда освещает пути людей и дарит им надежды, освещает их теплом своей любви.

Но звезды лучше людей!!!

Чем? Нет, не тем, что они высоко, а мы низко, и, как всегда, хотим поменяться местами!!! Просто они, влюбляясь, не дарят людей. Они отдают самое дорогое – свою душу. Да, звезда, отдавшая свое сердце и душу, всегда будет светиться в нашей памяти, как и человек, который нас преданно любит!

А что бы было, если б не было звезд? Что бы мы дарили в залог нашей любви? Наверное, деревья, птиц, цветы, облака, ветер???

И сново бы повторилась таже ситуация: мы бы уничтожали дерево за деревом, цветок за цветком, птицу за птицей, облако за облаком..

В конце-концов на Земле остался бы только Ветер, который так никем никому и не подаренный искал бы свою погибель...

Ну, зачем мы вечно обещаем любить и пытаемся дарить что-то, чтобы увековечить эти чувства???

Сколько мы погубили звезд? Ты вновь клянешся, что не будешь обещать мне вечную любовь и вновь даришь мне Звезду нашей любви...

Зачем? Ответь, прошу, зачем?

Звезды бессертны! Они не обещают того, чего не могут выполнить, они просто марионетки в наших руках, но владельци наших душ?

И все-таки я в который раз  дарю тебе  звезду нашей любви, а вместе с ней и свою душу...

подробнее
Пожаловаться
13
дек
2009

І що не роби, а воно ще болить...

Изменено: 13 декабря 2009, 17:10 Просмотров: 145 Комментариев: 0

Попросиш розплати за кожну хвилину

Почнеш рахувати і змовкнеш на мить.

Мабуть, вже ніколи не станеш щасливим

І що не роби, а воно ще болить...

Смієшся шалено, а в усмішці сльози

Обіймеш в надії, що болі минуть.

Напишеш три слова, покладені в прозу

Та щось заважає знову заснуть...

Пробачить не зможеш, лиш гордість не втратиш

Останки від пристрасті, тиху печаль...

Розз*єднаність стисне в обіймах, мов  зрада,

І кожен шукатиме власний причал...

Відкраю неба шмат та загорну

Шматочок ночі, що у тебе вкрала.

Невпинність часу десь я не збагну,

І що лишилося у нас? Знов рахувала...

Зіллю всі спогади у чан та розмішаю

Ввімкну вогонь своїх чуттів, що ти вже втратив.

Лишила б все, та порожнечу ж обкрадаю,

З образ та гіркоти я вдягнуся  в шати

Розкину крила та й закрию сонце

Куди летіти? Спомини, мов тіні...

Вгорну себе у руки вже сп*яніло сонні

І дам сльозам свободу й вічність...

 подробнее
Мне нравится! Понравилось: 3
Пожаловаться
13
дек
2009

Сьогодні знов в останній раз я йду від тебе.

Изменено: 13 декабря 2009, 17:01 Просмотров: 117 Комментариев: 0

Ранковий вітер розпатлав моє волосся,

Сьогодні знов в останній раз я йду від тебе.

Мене запрошують на каву зорі. 

 МісяцьРозраджує , а небо вірить  в мене...

 

А я не хочу більше ні тебе, ні раю,

Ні пекла в серці, плачу у душі...

Від тебе йду... і більше не згадаю,

Не пригорну до себе, вже не віддам жаги..

 

Ти тихо йдеш. Тебе знов глине простір.

Волошки в полі обіймають як востаннє.

В очах горить сльоза прощання. Комір,

Що обійма за плечі, шле сумне вітання...

 

Я заклинаю більше не стрічатись,

Не відновити русло річки, що засохла...

Я не бажаю більше сподіватись,

Кохання аркуші давно пожовкли)

 подробнее
Пожаловаться
13
дек
2009

Ось я кладу себе на стіл без светра: холодна й квола, але не раба...

Изменено: 13 декабря 2009, 16:58 Просмотров: 132 Комментариев: 0

Ти чуєш як сміються семафори?

Як плаче ніч, коли одна я?

Ось почуття мої в твоїх заторах.

Ось лезо, що мене не зранить...

Чи знаєш як сплітаються в тенетах

Журба і радість? Тіло і душа?

Ось я кладу себе на стіл без светра,

Холодна, квола, але не раба...

Чи відчуваєш ти цей присмак плоті?

 Жагу і біль? Чужу старезну маску?

Ось, на, продам себе без солі...

Занурююсь у бруд, але СЕБЕ не зраджу

Ти запитаєш: «Знову страх розлився?

Заполонив у клітку, ніби павутина?»

Знов розітну у прозі свої вірші,

Бо вже не прагну розшукати винних...

 подробнее
Пожаловаться
13
дек
2009

Моя любове! Я вже на колінах...

Изменено: 13 декабря 2009, 16:40 Просмотров: 155 Комментариев: 1

Розкажу тобі думку таємну,

Дивний спогад мене обпік.

Я залишуся в серці твоєму

На сьогодні, на завтра, на вік...

І минатиме час, нанизавши

Сотні вражень, імен і країн.

На сьогодні, на завтра, назавжди

Ти залишишся в серці моїм

. Моя любове! Я вже на колінах...

Бери мене в країну снів

Лиш не зроби на жарт рабою,

Не зрадь і крил не обітни...

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

І не приспи кохання ту жагу...

Відправ мені чужі страждання в вирій,

Бо вже, як хрест, їх не знесу...

Не дай мені заплутатися в болі,

І не зітни кохання ті ростки

Моя любове! Я вже на колінах...

Бери мене в країну снів.

 подробнее
Мне нравится! Понравилось: 2
Пожаловаться
13
дек
2009

Лишилось рядок дописати і втратити те, що вже прощено...

Изменено: 13 декабря 2009, 16:42 Просмотров: 124 Комментариев: 0

Коли ми ішими станемо,

Не хоху тебе втрачати!!!

Морськими вузлами пов*язано

Те, що не розірвати...

Закутане в біле мереживо,

Обвішане каяттям...

Не втримавши – будеш приниженним,

Мене ж подаруєш катам...

Розкидане вже не зібрати,

Що сіяли – десь розпорошено...

Лишилось рядок дописати

І втратити те, що вже прощено...

 подробнее
Пожаловаться
13
дек
2009

Банально, але Тобі або останній лист, на який я не отримаю відповідь...

Изменено: 13 декабря 2009, 16:48 Просмотров: 587 Комментариев: 0

Банально, але Тобі або останній лист, на який я не отримаю відповідь...

Я хочу зупинити час. Точніше, повернути його назад, щоб хоча б ще раз зануритися у хвилі нашого минулого, ніби серфер, що так довго чекав на «свою» хвилю і вирішив лишитись з нею назавжди, вхопитись за одну єдину мить і розчинитися у ній, лишившись всплеском води, що порушив бурхливий спокій водяного простору...

Я боюсь забути тебе. Боюся, що одного разу я прокинуся, а спогади про тебе не зринуть у моїй пам*яті. Спокійна тихою ходою  підійду до вікна і нічого не відчую, бо буде нікому прошепотіти: «Доброго ранку, коханий! Нехай тобі сьогодні щастить...», тихий вітер обійме за плечі, але я не пригадаю тебе, не уявлю поруч, а просто зачиню вікно....

Боюся, що твоя фотокартка лишиться єдиним німим доказом твого існування у моєму житті, який навіки загубиться між сторінками життя.

Я вже не буду хапатися за останні хвилини сну тремтячими руками, шукаючи  розради та порятунку, блукати «нашими» вулицями,мов примара, в очікуванні «випадкової» зустрічі, коли не потрібні слова, а серце говорить очима...

Я мрію забальзамувати твій погляд, вкрасти його, ніби посмішку у Мони Лізи, та ретельно сховати у глибоку кишеню своєї душі, до якої ніколи не втрапить чужа рука.

Я прагну відчути хоча б раз твій подих на своїй шкірі, отой останній, пристрасний подих, у якому я розчинюсь, ніби враннішній туман.

Я потребую в останнє скуштувати смак твоїх вуст кольору малини, солодких та терпких, мов присмак першої весни, що увірвався у порожнечу наших стосунків, відчути та померти, зупинити мить й перетворитись на мільойни вільних атомів, що більше ніколи не будуть твоєю тінню...

Я намагалася змінити тебе, витягти зі шкаралупи твого сірого німого самотнього життя й навчити по-новому дивитися на світ, радіти життю, посміхатися, пробачати, дарувати тепло, відпускати минуле..., а натомість ти сантиметр за сантиметром вийняв мене зі шкіри, крапля за краплею випив моє життя і полишив оголену душу серед непотребу власних думок та прикрих образ, вигаданої брехні та попелу помилок.

«Брешеш,» - зірвалося з твоїх вуст та закружляло, немов осінній лист в останньому танку під плач золотоногої осені, торкнулося мого обличчя, ніби хтось пирскнув кислотою, стало так боляче...не фізично, а від відчуття «більшенепотрібності»...

На кілька хвилин темрява поглинула мене, обступила й приготувалася завдати останнього удару, але я виблагала у неї кілька хвилин аби попрощатися з тобою...з тим іншим тобою, для якого я ще не померла. Тому  не витрачаючи ні секунди почала плавити твої слова для самовбивчої кулі, але зміст їх був на стільки порожнім та бідно-тендітним, що я була змушена відмовитись від цієї ідеї.

Гострими, мов лезо, смс-ками вирішила перерізати вени нашому коханню,що заледве дихало у затінку мого мозку. Брунатно-блакитна вода, ніби сльози розлюченного неба спадали долі...крапля за краплею   очікування було нестерпним,....тому я зібгала простирадло наших спогадів  та старанно випрала у твоїх докорах. Мереживо втратило форму, розлізлося, перетворилося у стару ганчірку, яку я, ніби коханця, ховаю у шафу.

Життя, мов стара кінолента, покадрово демонструвало власну невблаганність та посерійність, чітко відмежовуючи учора  та лишивши нові таємниці для завтра, які я мушу розгадати, скласти мозаїчну кардіограму свого буття..

Я сіла за стіл і почала писати цей лист, ввімкнувши усі лампи. Але темрява засліплювала мене. Я запалила свічку і довго-довго дивилась на її вогник, гріючи замерзлу душу.

Моє горобине серце вилітало з грудей. Я вперше заплакала не ховаючи слів...безголосе ридання розбило скляну тишу ночі.

Обгорнувшись руками, я просиділа до ранку, не зронивши ні слова... Осінь страждала десь поруч за вікном, ніби знавісніла жінка, що назавжди прощається з коханим.

Я вдруге підійшла до столу, і ці слова полились, немов вода крізь піщане сито зголоднівшої пустелі.

Я знаю, що навіть поставивши останню крапку у цьому  листі, мені не стане легше, я не почну брехати собі, що відпустила тебе й вільна крокуватиму до обрію власних мрій, але  маю надію, що сьогоднішня злива моїх почуттів зіграє  пісню мого серця для тебе..такого     коханого й ....такого   чужого...6.11.09

 подробнее
Мне нравится! Понравилось: 2
Пожаловаться
1 2 Следующая
Заметки за Май 2012
Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Вс.
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31      
Вернуться на сегодня Все заметки за май
Реклама
http://ivona.bigmir.net/euro2012
Популярные за последнее время
Разместить рекламу
Принтеры
Vcene.ua
Аукцион Львов
Aukro.ua
Загрузка...
Новости ● Новости Украины ● Бизнес ● Курсы валют ● Кредиты и депозиты

Сделать bigmir)net стартовой

  • Скопируйте ссылку : www.bigmir.net
  • В меню вашего браузера
  • Нажмите ОК
© 2000-2012, ООО "Бигмир-Онлайн". Все права защищены.
Помощь   Реклама   Правила   Связаться с нами   Использование материалов   Договор пользования сайтом
Яндекс.Метрика