Дневники

Холодний вітер за вікном
І ніч розкажуть як було.
Тоді, коли все починалось.
І як усе це миттю відмерло.

А я не хочу розуміти,
Не хочу знати і просити,
Згадати все і все простити,
І все це знову пережити.

Не зможу бачити ті очі,
Не зможу цілувати ті уста.
Мені не витримати цього двічі,
Не зможу в друге повернутись до життя.

Я відрікаюсь від кохання,
Ненавиджу всі клятви і слова,
На підвіконні квіти спозарання,
Даремні сни і сподівання.

Ненавиджу себе за те, що вірив,
Зате, що знав все наперед, а бився до кінця.
І що тебе кохати й досі не покинув,
І що не можу викинути з пам’яті твого лиця.

Здається все, покинув, розійшлися в різні боки,
Але лиш затамуєш подих, знову ти.
У подорожніх бачу твої руки,
І чую голос твій у шепоті дерев.