Дневники

Позавчора повернулась з дитячого санаторія... Хоча ні, дитячим його тяжко назвати.))) Там діти 14-18 років. Все було просто супер! Сонце, море, пляж, подруги, друзі і Він. Боксер з Москви, 18 років. Ми були разам останній тиждень. Але яким був цей тиждень! Не забуду його, не забуду це літо... Ми дві ночі поспіль з ним гуляли... Він вилазив через балкон, а я через вікно (1 поверх)... Ходили вночі по набережній, тримались за ручки...) Вдень ходили на пляж, сиділи в моїй або його кімнатах..., часто лежали разом на моєму ліжку...Пам'ятаю, як в останній день він лежав на ліжку а я сиділа біля нього і гладила його волосся....Коли я захворіла, він приніс мені ліки і цілий день був біля мене...Ніжно гладив по руці і через кожні півгодини питав, чи мені вже краще... Коли він поїхав додому ( на 4 дні раніше за мене), Я два дні тупо проплакала... Медсестри відпоювали мене валерьянкою, така як сама я не могла заспокоїтись... Без них (приїжала група боксерів з Москви) стало так пусто...Просто жахливо! Куди не підеш - все нагадувало мені про них, про Нього... Лавочка, на якій ми познайомились..., сходи, перед яким ми поцілувались перший раз..., ліжко, на якому лежали разом..., пірс, з якого він стрибав у воду, роблячи "сальто" назад...А його сережка в язиці! Якою він іноді дражнив мене, стукаючи по зубам....) Коли він ніжно гладив мене внизу спини ( між шортами і футболкою) в мене ішли мурашки по всьому тілу, я вигиналась... нікого ще не хотіла так, як його в ті моменти.....
Написала це все і стало легше...Якби ж не ця відстань між нами.... дуже скучаю і хочу зустрітись з ним... Але як?,,,, Скоро скину його фотки , нехай всі бачать, який він в мене лапочка)))