Дневники

Так от:
 Формали (синоніми: "гопи", "гопніки", самоназва: "пацани") зазвичай носять короткі зачіски "їжачок", джинси, заперезані ременем на два язички (дуже характерно!), кросівки і заправлені за пояс сорочки картатого узору. (П р и м і т к а: формали?тубільці — автохтонні жителі Мідних Бук — зовнішньо дещо відмінні, що пояснюється нечистою кров'ю. Даний ареал заселений гібридними видами: гопнік?рагуль, гоп "Прикарпатський", гопнікобик. Навіть можна натрапити на рідкісного гоп?лох?штріх?бика — воїстину жалюгідне видовище! Автохтонні гопніки віддають перевагу спорткостюмам. Гопів виродженої крові можна розпізнати по светрові, недбало заправленому у спортивні штани. З а у в а ж е н н я: Автор цих рядків не розділяє позиції Стефка Шанкра, висунутої ним у сатиричній травестії "ІV Послання до салоїдів": у ній Шанкр називає гопів "прищавими тварюками". Автору даних рядків особисто доводилося зустрічати прищавих тварюк і серед хіпаблудів, а отже, прищавість критерієм приналежності бути не може). Проте шляхи гопів всередині коледжу і гопів знадвору рідко коли перетинаються.
Гопніки віддають перевагу чорним тонам із мізерними, сказати б, мінімалістичними вкрапленнями білого — біла смужка на кашкеті чи білий рубчик на кросівках. Проте з чорним кольором слід бути обережним; він є також пріоритетним для т.зв. блекерів — адептів death— та black?metal, абсолютно чужої гопнікам нонконформістської субкультури.
Особливо важні птиці в коледжі мають власні мобільні телефони, які переважно припинаються на видному місці, як правило, в області геніталій ("Ей, пацан!//Tи знову Анєчьку побачив,//Чи, може, тепер мобілку//Носиш у кишені?" — цит. за В. Реланіум "Акт вандалізму на острові Пасхи. Онтологія та космогонія львівської рагульні", "МіМ", Л., 1995 р.). Носити телефони їм не заважає навіть те, що Мідні Буки з трьох сторін оточені горами, та ще й лежать у природній улоговині, від чого всі коміркові телефони тут не працюють.
Проте іноді формали можуть досить вдало мімікрувати під певні течії андеґраунду. В таких випадках самого зовнішнього сканування не достатньо. Потрібне ж и в е с п і л к у в а н н я.
Методом ж и в о г о с п і л к у в а н н я — попри всю його небезпечність — безпомилково викривається істинне обличчя пацана.
"Гопніки розробили власний моральний кодекс чести, — пише Жижка?Рафалович, — кодекс чести, який ґрунтується на повному безчести й на відсутности будь?якого кодексу чести як такого. [...] Цей кодекс передається усно [...] з покоління в покоління, перетворившись у вироджену форму фольклору. Справжній пацан повинен уміти у будь яку хвилину абаснувати (обґрунтувати) те, що він пацан, а не лох. [...] Хто цього не вміє — відповідно, ніякий не пацан. Справжні пацани т р у д я т ь с я — що на сленґу означає "забирати в лохів гроші"; гопів легко розпізнати по їхньому арґо, а ще простіше — по нахабному тупому виразу обличчя, котре немовби промовляє: "Хто ваділа на цій землі? Я ваділа на цій землі!". Гопи є першими паростками підліткової злочинности, і мрія кожного з них — "стати вором в законє". [...] Їхня кінцева мета — надглобальний, вселенський конформізм. Вони ненавидять усе, що відрізняється від СІРОСТИ, тієї порошнявої млявої СІРОСТИ, якою вони, власне, і є". (цит. по книзі К. Жижка?Рафалович "Ігорич, Немирич, Нірванич і Доберманич: 101 день у Панк?клюбі"., "МіМ", Л., 1997 р. ).