Дневники

Крізь порепані шрами асфальту,
На скупім сантиметрі землі
Жовтоока ромашка розкрила
Білі вії на сірому тлі.
Сонце руки її цілувало,
Вітерець її стан лоскотав.
І листок із берези спустився -
Танцювати з ромашкою став.
Та невдовзі були поцілунки -
Від спілих і невмитих чобіт
На асфальті, немовби сльозою
Залишився ромашковий слід...
Та новий промінець, як на диво,
Пробивається з латки землі,
Бо судилось буяти любові
На черствому, на сірому тлі.

п.с. нашла в своих старых записях... автора не знаю