Дневники

Зимовий вечір. Маленьке дівча, років десяти,самотньо йде по засніженому Києву. Сльозинки замерзають на її обличчі і маленькими крижинками кусають щічки. Та вона не помічає їх. І повз неї проходить безліч людей та ніхто не спинитсься,не скаже лагідного слова...Ця товпа біжить кудись,весь час кудись поспішає, загортаючись у проблеми своїх темних буднів. Чому,чому цей світ такий жорстокий? А вона ж тільки що загубила своїх батьків, вона сама у цілому світі – всіма забута,нікому не потрібна.

Минуло десять років. Тані вже двадцять. Весь цей час її життя було суцільною боротьбою,весь цей час вона,не покладаючи сил,пробивалася сходами догори. Вона не знала,що таке допомога, не знала,що таке любов,не знала, що таке слабкість. Все, що вона мала було лише її.

Одного разу після роботи, Таня зайшла до кав’ярні випити кави. Навпроти самотньо сидів хлопець і посміхався їй. Через деякий час він підсів до Тані й вони вели тиху бесіду. Так почалися ці стосунки, так вона неочіканно знайшла своє кохання й через деякий час вони одружилися. Сергій був саме тою людиною, яка подарувала їй те тепло, ласку, любов, яку не встигли дати ще маленькій дівчинці батьки. Вона була щаслива, щаслива вперше за довгих десять років безнадії й боротьби.

Скоро у них мала з’явитись дитина,вагітність проходила дуже важко. Таня лежала на зберіганні. Я, як її близька подруга, часто навідувалась до неї і ми годинами розмовляли про майбутню дитину, хрресною мамю якої я повинна була стати. Говорили, про те,як будем гуляти, які іграшки купити, і, навіть, про пелюшки для дитини! І от, прийшов час родів. Як же тяжко їй було... Здавалось,вони тягнулися майже вічність. Ніколи не забуду цей крик, шалений крик серед ночі. Дитина народилася мертвою. У Тані був шок. Вона була за крок до того світу. І лиш її бажання могло втримати її тут, з нами. Дні і ночі я з Сергієм чергували біля її ліжка. Тримаючи за руку,ми говорили їй про життя, про те прекрасне,що є у світі:про сонячне тепло,гірський вітерець,морські хвилі, про нашу любов, через доторкання своєї долоні до її я передавала їй свою енергію. І вона вижила. Відкрила очі, побачила нас. Вона ж була сильною,вона змогла. І все життя в неї попереду. І двоє чарівних дівчат,її дівчат чекають на неї у її майбутньому...Та вона ще про це не знає!

Треба завжди пам’ятати і вірити, що життя попереду, що з втратою чогось воно не зупиняється. Ні! Що все минає,все зтирається, набуває нових форм і треба жити - жити яскраво,жити людьми, жити для них,жити заради любові,адже любов - це найсильніше почуття у світі!
(с)