Дневники

"В мене немає ні дому, ні родини, нічого власне коштовного чи постійного. Самі лише випадкові прихистки. Хоча ні, постійним є цей страх.Страх втратити кожного такого острівця примарної стабільності.
Я живу у глибокому, гнітючому страху, готова щохвилини просто піднятися і спакувати свої речі (дещо таки маю з речей) у похідного наплічника і чкурнути геть. Без істерик, без прощальних записок, без трагедії, із самими лише проковтнутими сльозами і спробою боротьби із принизливим жалем до себе. Власне, ці втечі я називаю красивим і страшним словом "свобода", ним же і маскую свій стах.
Кожного разу втрачатися, тупо перепитувати себе, хто ти, не знаходити жодного засобу висловити відповідь, зрештою, потискати руку Пустоті і заспокоюватися, як вирваний зуб.
Я готова до втрати будь-якої хвилини, але не завжди готова до своєї реакції на втрату. І це соромно. Це гнітить.
Я здатна на любов і втечі. Я здатна на сльози. Я здатна на такі тупі і шмркаті фрази, як оці дві попердні.
Я не можу вбити себе зараз (щосили жорстоко засуджуючи нещасних самогубців), зате залюбки вбиваю себе сантиметра за сантиметром щодня.
Відтак мені здається, що некроз припинився, а насправді то лише ватно-марлеві пов'язки ілюзый попритискали відчуття відмирання. Мені недоступне просте людське щастя. Я не можу, як всі. Це надто ведика розкіш. Було би нічого, якби запросто могла, як не всі. Як не просте людське щастя. Чи доступне воно?.."

Ірена Карпа

________________________________________________________________
ні, в мене звісно є сім'я...можливо навіть її подтримка, але всежтаки в моїй душі, в моєму серці існують такі моменти в яких і спрадді я себе жалію; такі хвилини і описала авторка...і ці моменти - мої.....