Дневники

Ця погода робить з мене якесь відморожене зомбі....Я так не можу....Вона потроху вбиває мене змушуючи скласти крила.....Не можу так більше....
Крапля нікотину, яка можливо зараз могла б не на довго мене врятувати відсутня....Лежить десь далеко, у маленькому будиночку (ларьочку) посеред вулиці.....І все це за нерозривною ширмою дощу.....
І пляшечка пива....Так далеко.....
Вже і горілки ладна ковтнути....
А я тут помираю від самотності....
Брррррррррррррррррррррррррр.....яке гидке відчуття....
Коханий десь далеко, Бог зна шо робить......
Подруга, яка мені зараз понад усе потрібна десь у іншому місті, теж Бог зна шо робить...
А я навіть подзвонити їй не можу....Точніше можу, але боюся, що почувши її голос, і раптом усвідомивши на скільки вона далеко, я просто розридаюся на сором собі...Та й їй тимчасово зіпсую настрій...
Фееееееее.........гидко........
Ще один доказ того, що людина не може розпоряджатись своїм життям......
Як же ми залежимо від усякої дрібноти....
І взагалі не факт, що ми не якісь молекули мешкаючі у купі лайна....
Ну що ж, як є - так є....Нікуди ми від цього не дінемося....
А зараз треба іти та відпочивати.....
Зателефонувати подрузі....
Пошукати Бейліз у барі...
Подивитися якусь позитивну комедію...
І відключитися годинки на дві....чи на пять.....