Дневники

На лужку біля моря хтось кинув зернятко апельсина. Зернятку сподобалося на новому місці. Там було тепло, вогко. Із зернятка почало рости маленьке деревце. А потім на деревці виріс Апельсин. І ось що з цього вийшло.
Навколо зеленіла лише маленька ввічлива травичка, яка вклонялась навіть легенькому вітерцеві, та якісь незграбні кущики. А Апельсин був гарний, жовтий, круглий.
- Я зовсім як Сонце, - подумав Апельсин, - ну, чисто, як Сонце. З усього видно - ми брати. Недарма Сонце так світить мені.
І Апельсин страшенно запишався. Він навіть не вітався вже з травичкою і кущиками. А тільки від ранку до вечора нахвалявся, що він, як Сонце, а може й кращий.
- Мені, Апельсинові, нічого ховати вночі свою красу, як Сонцю.
Якось на лужку з"явилася Людина.
- Дивись-но, апельсин виріс, - здивувалася вона й зірвала Апельсин.
Людина віднесла його додому і кинула в ящик. Там вже лежало чимало інших апельсинів. І ніхто тепер вже не міг знайти нашого знайомого. Навколо було стільки плодів - і більших, і кращих за нього.
А людина, яка з"їла потім цей апельсин, сказала, що він був страшенно кислий. (с) Я.Ярмиш