Дневники

Ґєник підійшов до Янці впритул і харкнув їй у лице. Тай пішов собі. Янця якусь мить стояла непорушно, потім повільно піднесла долоню і втерлася. Присівши, долоню витерла об мокру траву.
Йшов густий дощ.
Робити було нічого. Ростик обіцяв принести ґанджі:"Посидимо, побалакаємо."
Хлопці зібралися в призначений час і чекали на Ростика.
Ярик, Лєґо, Зьозя і Ростик дружили ще з підгузкового віку, і називалися "квартою". "Кварту" знали всі в містечку. Ще в класі третьому вони перетворили бойового скакуна на пам'ятнику Щорсу у зебру. Білу фарбу для цього вони зтибрили в лікарні, де проходили шкільну літню практику. Батькам, довелося компенсувати витрати лікарні, а хлопці були залишені на роботі по благоустрою лікарняної території ще на два тижні. Пройшло кілька років, але особливо злопам'ятні горожани продовжували називати "кварту" хуліганами і "по них колонія плаче".
А два роки тому на їхній вулиці оселилися близнюки Ґєник і Саша. Вони були однолітками "кварті" і самі прийшли знайомитися. Близнюки були дуже компанійські і цікаві, і їх одразу прийняли до лав "квартійців", хоча назва не змінилася.

Хлопці сиділи під старими складеними дошками і дивилися, як падає дощ у велику грузку калабаню. На їхніх обличчях малювалося філософське занурення у глибини власної свідомості. Голосно заляпало по воді. Прибіг Ростик. "Пацани, нічо не вийде сьогоні, бо приїхав мій хрещений зі своїм Стьопком. Вони там всі зара обідають на терасі." "То хай не вдавляться."- побажав Лєґо. "Аха, хай споживають наздоровля, лише би не зашкодило."- додав Саша. "Та чого ви? Трава, просто, заникана у старому круглому столі. Зрозуміли? Так шо мусім чекати до ліпших часів "до вострєбованія". Вони приїхали без попередження. Самі знаєте мого хрещеного."- пояснив Рость. "Та-а, халепа, карочє."- Ґєник зіскочив з дошки у мокру траву і почав її коцати підошвами. "Гаразд, пацани, я побіг, бо втраплю ще на морально-настановлюючу лекцію. А теє... ми й іншим разом втілимо."- Ростик попрощався і побіг, розляпуючи багнюку, як носоріг розляпує своє лайно.
"Оба! Яка файна статуя!"- Зьозя приклав долоню до брів, ніби вдивлявся у далечінь, закриваючися від сонця. Пацани повернулися у тому напрямку. Біля яблуневого садка у високій траві стояла Янця. Вона не рухалась, її очі здавалися скляними і прозорими, що крізь них можна було розгледіти мозок. По блідому куценькому злиплому волоссячку струмками зтікала вода на гострі плечі, повні груди, живіт. Крізь світлу легку сукню, яка змокріла і стала зовсім прозорою, просвічували темні тверді соски і білі трусики-нєдєльки. Хлопці витріщилися на це диво. Раптом, Ґєник попрямував у бік дівчини. "Квата" здивовано проводжала його поглядом......

to be continuas...