Сиджу в маршрутці, біля мене сидить старий дід

октября 2008
пятница
14:32

Сиджу в маршрутці, біля мене сидить старий дід

Сиджу в маршрутці, біля мене сидить старий дід. З таких Київських хольоних дідків в беретику, але все одно противно. Не хочу щоб він коло мене сидів, думаю собі. Стоп. І тут я задумалась.
Я не люблю старих людей НЕ ЛЮБЛЮ,як би страшно це не звучало! Кожен раз коли дивлюсь на них мені противно. Майже жоден не несе радості і теплоти в очах. Крім смутку, розчарування і лукавості прожитих років буває ще пустота. Тупа пустота.
Більшість з них підставляла своє обличчя для великої печаті життя, а та чим сочніше штампувала те на що вони погоджувались.
Дай Боже мені знайти цей запис через трійко десятків років і усвідомити, ЩО Я НЕ НАЛЕЖУ ДО ЇХ ЧИСЛА !!!!!!!!!!!!!!

отправить другу

комментарии через rss

Madlenn 14:23 02.11.2008

Це дуже добре.

Ой, цитьте, та мовчить-те, та никому не кажите - Цитьте!

Такую песню мне в детстве тоже пела мамочка. Она знала много песен

Madlenn 20:45 23.10.2008

Це в тебе говорила біологія. Але прийде час, то й заговорить розум. Ти будешь любити свою стареньку неньку.

Своїх батьків, я завжди любила, люблю і буду любити якими б вони не були і що б з ними не трапилось. І дідусь дожив до 82 років. Як на нього дивилась аж серце раділо. Велика беззуба посмішка зустрічала мене завжди з порогу. Він був безобідним як мала дитина, а життя в нього було да а а а леко не простим!
P.S. ваші "твори" я читаю часто, але видно звивин замало щоб осягнути все про що там написано, тому коментую рідко.

Madlenn 18:56 11.10.2008

Деду надо было встать и выйти